Зрозуміле бажання влади ускладнити діяльність Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) може виявитися не найдієвішим та не найефективнішим засобом боротьби з російським впливом.
Прийнятий наприкінці серпня президентом Володимиром Зеленським закон, що дозволяє заборонити в країні діяльність УПЦ МП та афілійованих з нею релігійних організацій, спрямований на захист конституційного ладу та запобігання пропаганді ідеології «руського миру», але провокує питання: чи сприятиме це рішення поліпшенню ситуації в суспільстві?
Історія демонструє, що заборони на масові релігійно-ідеологічні рухи та будь-які репресії щодо них, навіть якщо такі дії обумовлені об’єктивним станом речей, часто мають зворотний ефект. Гарним прикладом є хоча б ситуація з рухом «Солідарність» у Польщі в 1980-х роках. Польський комуністичний уряд заборонив діяльність організації та навіть запровадив воєнний стан, але це не знищило його, а, навпаки, привело до підпільного зростання і зміцнення підтримки серед населення. Зрештою, цей рух відіграв ключову роль у переході Польщі від комуністичної системи до демократичної.
У цьому сенсі, якщо влада обере шлях до повної заборони релігійної організації, такі дії можуть навпаки спровокувати мобілізацію та активізацію її прихильників. Вже зараз можна побачити, що рішення президента не послабило бажання вірян асоціювати себе з російським патріархатом, а лише спровокувало на відповідь.
Наприклад, тільки в серпні цього року близько 30 тисяч представників цієї релігійної організації взяли участь у семиденному хресному ході від Кам’янця-Подільського до Свято-Успенської Почаївської лаври з нагоди Успіння Пресвятої Богородиці. І це з урахуванням чинних обмежень, які включали заборону з боку обласних військових адміністрацій Хмельницької та Тернопільської областей на проведення ходу, а також рішення обласної ради щодо використання вірянами УПЦ МП Почаївської лаври.
В цьому сенсі, незважаючи на різне ставлення до вірян УПЦ МП з боку українців і представників центральної влади, цей захід продемонстрував, що ця релігійна організація залишається значущою силою в українському суспільстві та має суттєвий вплив.
Виходячи з цього об’єктивного положення речей, важливо також розуміти, що для більшості людей релігія — це не політичне питання, а частина їхньої культурної та національної ідентичності. Через це більш ефективним варіантом буде не “воювати” проти УПЦ, залучаючи її членів до політичної діяльності проти України, а навпаки, надати їм можливість займатися власними справами за підтримкою держави.
Будь-які спроби обмеження діяльності УПЦ можуть сприйматися її послідовниками як загроза їхнім основним цінностям і правам. У результаті, замість того щоб ослабити позиції установи, влада ризикує спровокувати хвилю невдоволення серед вірян, що може призвести до зростання соціальної напруги. Більше того, відкритий антагонізм може допомогти російській пропаганді використовувати церковні питання в Україні для дестабілізації суспільства, а спецслужбам ворожої держави — вербувати нових прихильників.
