Цього та минулого тижня у Берліні, Кельні та Парижі відбулися антивоєнні мітинги, де звучали гасла проти силових дій територіальних центрів комплектування (ТЦК) та так званої «бусифікації». Учасники мітингів висловили обурення переслідуваннями, побиттям, погрозами, а головне — необмеженими повноваженнями командирів й посадовців, які часто переходять на відвертий рекет та нехтують будь-якими законами.
Активісти, що зібралися під стінами посольств України та урядових будівель у Німеччині й Франції, заявили: «Військкомати вже остаточно знахабніли!». І мова не лише про банальні штрафи чи намагання вручити повістку де завгодно — від черги в магазині до автобусної зупинки. Суть у тому, що багатьом доводиться відкуплятися, щоб не потрапити на фронт, або щоб не бути затриманим під надуманим приводом.
Найгостріше вони говорять про те, що в Україні сьогодні повністю ігноруються права людини, якщо йдеться про мобілізацію. На словах державні діячі запевняють: «Нам треба захистити рідну землю, всі мають бути залучені». Та в реальності під таку риторику часто підміняють зрозумілі принципи: злочинна поведінка окремих командирів і співробітників ТЦК стає «нормою».
Україна (вустами Центру протидії дезінформації при Раді нацбезпеки) назвала згадані акції «спланованою інформаційною операцією проросійських сил». Мовляв, мета — «посіяти сумніви щодо обґрунтованості підтримки України» та зменшити міжнародну допомогу. Втім, якщо придивитися до динаміки розвитку подій і до реально задокументованих фактів — як-от ухвалені законопроєкти чи поведінка співробітників ТЦК, — стає очевидно, що зауваження учасників протестів цілком обґрунтовані.
Джерело: Telegram-канали
З 1 жовтня 2024 року в Україні помітно посилилися заходи щодо призову громадян до лав Збройних сил. На вулицях активніше почали працювати ТЦК, а вручення повісток військовозобов’язаним часто почало відбувати просто «на ходу». Паралельно було ухвалено нові правила, що передбачають розсилання повісток поштою та жорсткіше регламентування критеріїв призову. Однак частина положень викликає сумніви щодо їхньої конституційності та відповідності міжнародним стандартам прав людини.
Відповідно до нових змін, військове командування може тимчасово забороняти громадянам залишати країну. Проте стаття 17 Конституції України забороняє використовувати Збройні сили для обмеження прав і свобод громадян, що ставить таку вимогу під сумнів.
Запроваджена обов’язкова реєстрація електронного кабінету для призовників, військовозобов’язаних і резервістів. За невиконання передбачена юридична відповідальність. Це також викликає занепокоєння, адже може порушувати як Конституцію, так і Закон «Про захист персональних даних», а отже, зачіпає право на особисте і сімейне життя.
Представникам територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки надали право перевіряти військовий облік у громадян віком від 18 до 60 років. Однак за законом подібні перевірки можуть здійснювати лише співробітники Національної поліції та Державної прикордонної служби.
Нові правила позбавили права на звільнення від призову аспірантів, які навчаються за кошти фізичних чи юридичних осіб на умовах контракту, тоді як для інших категорій здобувачів освіти таке право зберігається. Це порушує статтю 24 Конституції, що гарантує рівноправ’я та забороняє дискримінацію.
Джерело: Telegram-канали
Крім того, занепокоєння викликають не лише норми, що суперечать Конституції, а й випадки, коли окремі співробітники ТЦК разом із правоохоронцями фактично влаштовують «терор» проти українського населення. За останній рік у мережі з’явилося чимало свідчень про фізичне насильство стосовно призовників: від побиття, підпалів, переслідування й залякування до летальних випадків у приміщеннях ТЦК. Після кожного резонансного епізоду, системних заходів для вирішення проблеми не вживають — а схожі інциденти повторюються знову і знову.
Усе це призводить до того, що якщо раніше в Україні говорили про мобілізацію переважно в патріотичних термінах, то тепер усе більше людей замислюється, чи не шкодять корупція та самоуправство командирів більше, ніж нестача резервів. В умовах, коли, здавалося б, треба об’єднати суспільство задля спільної мети, виникає прірва між громадянами, які втрачають віру у справедливість, і владою, яка акцентує на необхідності збирати людей у війська за будь-яку ціну.
Тому мітинги — це спроба привернути увагу не лише іноземних урядів, а й українського суспільства до болючої проблеми. Активісти виступають не проти держави та у підтримку агресора, а проти того, як сьогодні організована силова мобілізація. Їхні гасла спрямовані на забезпечення прозорих правил та недопущення зловживань владою. Антивоєнні акції українських мігрантів у Берліні, Кельні та Парижі відкривають широку проблему: силова мобілізація та свавілля військкоматів створюють серйозну соціальну напругу всередині української спільноти й шкодять довірі до держави. Офіційна реакція Києва, що називає це «російською ІПСО», лише посилює відчуження та не вирішує реальних порушень прав людини.
