Новий президент США Дональд Трамп, який офіційно приступить до обов’язків у січні, схоже, вирішив привернути увагу до одного з найскладніших міжнародних конфліктів сучасності — російсько-української війни.
Лише нещодавно він вийшов до журналістів у своєму помешканні Мар-а-Лаго, щоб розповісти про свої плани на майбутнє президентство, і серед іншого обережно згадав «невеликий прогрес» у напрямку припинення війни в Україні.
Але чому саме зараз і чому «невеликий прогрес»? Досі Трамп неодноразово обіцяв «швидко й успішно» припинити бойові дії, а тепер, судячи з усього, він змінив риторику на більш стриману. Можливо, він усвідомив, що реалії набагато складніші, ніж видавалося на етапі передвиборчої кампанії.
Після рішень попередньої адміністрації щодо можливих ударів по російській території та втягнення до конфлікту інших гравців Трамп не втримався від критики таких кроків. Мовляв, ударна війна вглиб РФ була «дуже дурним рішенням», яке посилило напруженість, залучило додаткових учасників і зробило мир далекою перспективою.
Про що свідчить нова тональність Трампа? По-перше, команда обраного президента, ймовірно, вже веде непублічні консультації з Києвом і, можливо, Москвою, шукаючи формули врегулювання. По-друге, Трамп прагне продемонструвати, що навіть до інавгурації його команда «не сидить склавши руки».
Він хоче виглядати лідером, здатним уже зараз творити історію — або принаймні створювати враження про те, що він намагається зробити це.
Україна давно декларує готовність до кроків, які можуть наблизити мир. Офіційний Київ не раз демонстрував розуміння складності ситуації та бажання рухатися в конструктивному напрямку. Чи означає згаданий Трампом «невеликий прогрес», що Росія під час кулуарних перемовин поводиться гнучкіше, ніж демонструє на публіці? Не факт. Експерти припускають, що Кремль може готувати ґрунт для того, аби назвати своє втягнення у війну «успішним виконанням завдань» та «демілітаризацією України». Втім, конкретних кроків або сигналів, які б підтвердили готовність Москви до реальних компромісів, поки не видно.
Оглядачі також нагадують, що Трамп має власний досвід непростих стосунків із Володимиром Зеленським та Україною загалом (згадаймо історію з імпічментом), а також своєрідне сприйняття влади у Кремлі. Проте його реальна політика під час першої каденції свідчила: він далеко не такий «проросійський», як дехто вважає. Він вводив санкції проти Росії та надавав Україні летальну зброю. Чи зміниться щось за другої каденції? Поки говорити рано. Але цілком можливо, що Трамп не бажає мати репутацію «лінивого» чи безпорадного на міжнародній арені та спробує продемонструвати ефективність.
Інша справа в тому, що часу до інавгурації лишається мало, а реальні важелі впливу в Трампа зараз обмежені. Будь-які заяви та «прогрес» — це радше намагання закласти основу, задати певну тональність ще до офіційного вступу на посаду. Тим часом, як зауважують експерти, РФ своєю риторикою на засіданнях Радбезу ООН і на міжнародній арені не дає підстав сподіватися на швидке заморожування чи тим більше припинення воєнних дій.
Тож ми бачимо новий піар-крок з боку Трампа, покликаний показати його в ролі потенційного миротворця. Насправді, як зазначають аналітики, якщо Росія і зробить крок назад, то лише тоді, коли переконається, що здобути бажане військовим шляхом неможливо, а Україна та Захід все ще залишаються солідарними у протистоянні агресії.
Чи зможе Трамп реалізувати свій «прогрес» на практиці? Поки зарано робити висновки. Але з його боку цілком логічно хоч якось дистанціюватися від наративу «запуск ракет по Росії», назвавши це «дурним рішенням», і виступити в ролі поміркованого діяча, який прагне спинити кровопролиття. Питання лишається в тому, чи готовий Кремль грати за спільними правилами, чи знову всадовить опонентів за стіл переговорів, щоб потім вчиняти на свій розсуд.
