Уже кілька днів в українському та російському інформаційному просторі з’являються суперечливі відомості про події на північному сході, де ЗСУ та російські війська ведуть бойові дії на території Курської області.
За повідомленнями з різних джерел, основні події розгортаються в районі Суджі, Бердина, Руського Поречного й кількох довколишніх сіл. При цьому як офіційні особи, так і Telegram-канали обох сторін не публікують однозначних доказів чи карт, тож оцінки на місцях інколи кардинально відрізняються.
Що відомо про наступ ЗСУ
Українські ресурси ще позавчора повідомляли про просування сил ЗСУ на три кілометри на північний схід від Суджі, зокрема в напрямку Бердина. Деякі Telegram-канали стверджували, що село нібито вже перейшло під контроль української армії, однак інші джерела це заперечували, заявляючи, що Бердин є частиною так званої “сірої зони”: українська піхота час від часу заходить на околиці, та остаточної фіксації позицій не відбулося.
Офіційний Київ ситуацію напряму не коментує. Президент Володимир Зеленський напередодні лише згадав про необхідність “буферної зони” на Курщині, що потенційно може свідчити про бажання України відсунути лінію фронту від власного кордону. Проте детальніших деталей чи підтверджень від Генштабу ЗСУ немає.
Позиція російських джерел
Російські військові пабліки пишуть про нову фазу активних дій своїх військ у районі Суджі. Вони стверджують, що ЗС РФ успішно відтіснили українські підрозділи з низки сіл, зокрема зі згаданого Бердина, та відновили контроль над Руським Поречним і Косицею. При цьому наголошують, що в Бердині українські військові так і не змогли закріпитися, незважаючи на декілька спроб атаки.
Також повідомляється про перехід у контрнаступ РФ, під час якого російські війська нібито взяли Старі Сорочини, увійшли в Малу Локню та рухаються в бік Погребків. За їхньою логікою, це має створити загрозу для українських підрозділів у Черкаському Поречному, які неодноразово намагалися просунутися до Бердина.
Критичний аналіз заяв
1.Відсутність фото- і відеопідтверджень. Попри заяви про “взяття” кількох сіл, публічних доказів (наприклад, геолокаційних відео чи фото) у відкритих джерелах бракує. Зокрема, українські джерела демонструють записи з нібито просування колон, однак геолокація і час фільмування не завжди зрозумілі.
2.Поняття “сірої зони”. Навіть якщо українські підрозділи заходять у деякі села, це ще не означає повного контролю над ними. Так само і російські заяви про “взяття” населених пунктів не гарантують, що вони остаточно перетворилися на тилові позиції РФ.
3.Стратегічна мета України. Згадка Зеленського про “буфер” натякає, що операція на півночі Росії могла б полегшити життя прикордонним регіонам України та відкинути російську артилерію. Однак поки що невідомо, чи ЗСУ планують масштабне просування, чи це розвідувальні рейди для випробування лінії оборони противника.
Підсумок: локальні бої, які можуть змінити загальну конфігурацію
На нинішньому етапі складно однозначно визначити, хто насправді контролює ті чи інші невеликі населені пункти. Скоріше за все, ситуація в деяких селах залишається нестабільною, з обопільними спробами витіснити противника. Як і в багатьох прифронтових точках, загострення може бути тимчасовим тактичним епізодом, або ж частиною більшого задуму.
Найімовірніше, ЗСУ перевіряють, наскільки дієздатною є оборона росіян у Курській області, та прагнуть зменшити загрозу з півночі для прикордонних районів України. Паралельно Росія, намагаючись показати власну ініціативу, повідомляє про контрнаступи з метою скасувати саму можливість курського плацдарму для ЗСУ.
При цьому важливим залишається питання стратегічного планування сторін. Якщо Київ планував домогтися глибокого прориву вглиб російської оборони й у такий спосіб змінити баланс сил на карті бойових дій, то наразі цієї мети домогтися не вдалося. З іншого боку, не можна виключати, що нова атака з боку ЗСУ є лише частиною масштабнішого планування, і основні дії будуть продовжені в майбутньому.