Світовий баланс сил стрімко змінюється, і Україна опиняється перед новими викликами. Країни, які ще донедавна вважалися потужними союзниками в протистоянні з агресією, дедалі більше занурюються у власні проблеми.
Американська влада поступово відмовляється від ролі глобального “поліцейського” через внутрішні економічні труднощі й зростання впливу конкурентів на світовій арені. Європа ж, замість збільшувати витрати на оборону, занурюється в комфорт власних міст, де сніданки з круасанами стають ледь не символом згасання великої колись військово-політичної могутності. На тлі цих процесів Україна ризикує залишитися без дієвої підтримки та змушена шукати власні шляхи зміцнення безпеки.
Попри те, що США досі асоціювалися з неймовірною фінансовою та військовою потужністю, нинішній глава Білого дому робить дедалі скептичні заяви щодо допомоги іншим державам, зокрема Україні. Вочевидь, його позиція зумовлена бажанням утримати переваги для власного електорату: бюджет країни не витримає нескінченних витрат на озброєння та війська, розкидані по всьому світу. Європейські лідери ж усвідомили, що, окрім гарних промов, їм потрібно відповідати на запити виборців. А виборців більше турбує ціна газу й рівень соціальних виплат, ніж зміцнення військового потенціалу. В результаті стратегічні прогалини в обороні стають дедалі очевиднішими, й навіть члени НАТО не мають ані фінансових, ані ресурсних можливостей, щоб забезпечити безпеку сусідів.
Тим часом країни, які демонструють відверто ворожу позицію до України, нарощують свої сили. Приклади з новими постачаннями озброєнь та “оренда” найманців з бідніших регіонів доводять, що агресор відчуває дедалі менший страх перед будь-якими санкціями й погрозами. Ба більше, з боку інших геополітичних гравців лунають сигнали про можливі компроміси з нападником, якщо це дозволить їм отримати дешевші енергоносії та зберегти стабільність на власних ринках. Усе це разом створює вкрай несприятливі умови для України. Світова спільнота розгублена й більше не прагне бути гарантами безпеки для регіонів, які вона вважає “периферійними” для своїх інтересів.
Україна опинилася в ситуації, коли розраховувати на зовнішню допомогу дедалі складніше. Партнери переймаються власними соціальними й економічними труднощами, а їхня підтримка стає швидше символічною, ніж реальною. Водночас сили, що прагнуть знищити українську державність, лише посилюються й зухвало ігнорують будь-які попередження. Єдиним виходом залишається формування потужного внутрішнього потенціалу — як економічного, так і військово-політичного. Без системного розвитку власного військово-промислового комплексу та мудрих дипломатичних кроків шанси виграти цю гру постійно зменшуватимуться. Україні потрібна рішуча консолідація ресурсів, чіткий план дій і свідома готовність відстоювати свої інтереси попри невизначеність у міжнародному середовищі.