Вже понад три роки Україна стримує повномасштабне вторгнення РФ ціною неймовірних втрат. Російські ракетні та артобстріли щоденно калічать міста і села, а фронт практично не просувається. Росія утримує приблизно 27% українських земель, кожного дня просуваючись все глибше.
Ці події призвели до однієї з найбільших гуманітарних катастроф Європи: понад 7 млн українців виїхали за кордон і майже 15 млн потребують допомоги в середині країни. Демографічна криза тільки поглиблюється: внаслідок війни на роботу не повернулося близько 40% працездатного населення, а частка людей пенсійного віку зросла до 22% (у 2024 році). Українська економіка виживає переважно за рахунок зовнішньої фінансової підтримки, роздержавлюючи важкий військовий бюджет (дефіцит 2025 року очікується на рівні ≈19% ВВП ). Інфраструктурні руйнування та кадровий голод гальмують відновлення.
Попри вагомі зусилля, стратегічного прориву в наступі досі не сталося. Контрнаступ ЗСУ у 2023 році, очікуваний раптом перелом, виявився малоефективним. Навіть американські високопосадовці констатують: “останній наступ… не дав помітних результатів, поступ просовується лише на сотні метрів”. Лінія фронту залишається фактично стабілізованою, бої йдуть переважно за окремі полігони. Як зауважують українські та західні експерти, “низька динаміка лінії фронту укупі з дуже високою ціною війни дедалі активніше спонукає повертатись до наративу компромісного миру”. Питання в тому, чи варто йти далі без гарантії “оками”, лише викувані нові втрати.
Зміна позиції США та втома Європейських партнерів
Великою частиною збереження боєздатності ЗСУ залишається західна військова й фінансова допомога. Проте минулі місяці показали, що гарантії цієї підтримки вже не такими сталими. США виділили загалом ~$66 млрд на військову підтримку України з початку війни, але поточний пакет у $500 млн, останній за адміністрації Байдена, вибрано з грошових резервів минулорічної бюджетної статті. Наразі лунають голоси республіканців про перегляд формату допомоги (наприклад, перехід на кредити) і зниження обсягів видатків. Хоча частина пакета з Радбезу Трампа таки запущена (декілька сотень млн дол), адміністрація оголосила тимчасову паузу у постачанні частини зенітних ракет і боєприпасів (Patriot, ракети HIMARS тощо), посилаючись на виснаження американських запасів.
Водночас Європейський Союз заявляє про єдність у підтримці України, але на практиці деякі партнери почали виявляти втомленість. Останні опитування показують падіння готовності приймати українських біженців і виділяти кошти: наприклад, на початку війни 88% європейців схвалювали допомогу біженцям, а у 2024 році таких лише 71% . Уряди країн ЄС поступово оголосили безпрецедентне нарощення оборонних бюджетів: готується пакет державної підтримки промисловості, а Німеччина планує суттєво збільшити свій оборонний бюджет. Обговорюються навіть формат функціювання так званої «коаліції охочих» на чолі з Британією та Францією для розміщення миротворців у разі укладення перемир’я. Проте є і ворушіння побоювань: відхід США від конфлікту, якого побоюються союзники, “закриє вікно можливостей для миру”, тоді війна може продовжитися і мати “катастрофічні наслідки для України та трансатлантичної безпеки”.
Економіка і ресурси на межі виснаження
Для України цей конфлікт – також економічна війна. Уряд планує додатково мобілізувати близько ₴400 млрд (~$9,5 млрд) на потреби армії у 2025 році. Валютні резерви та міжнародні пакети допомоги поки дозволяють витримувати шок, але ВВП демонструє лише невеликий ріст (близько +2–3% у 2024–2025, порівняно із падінням 2022-го). Багато галузей – від металургії до агросектору – працюють з меншими обсягами: у травні 2025 року експорт товарів і послуг склав лише $4,7 млрд при імпорті $8,8 млрд що створює великий дефіцит.
Мобілізаційний ресурс також обмежений. Навіть при тотальній мобілізації ЗСУ вже майже досягли максимальної чисельності ~1,05 млн особового складу (включно із внутрішніми резервами). Фактично на передку воюють не більше ~300 тис бійців, а більшість нових формувань довелося комплектувати зі старих резервів. Аналітики зауважують: фронтові бригади часто укомплектовані лише на 50–60% (деякі навіть на 30%), а для повного комплектування всіх підрозділів країні бракує ще ~300 тис військових – показник, недосяжний за нинішніх реалій. Напруженість пояснюють розтягнута війна, боївка старого складу й корупційні зловживання у війську. Відомо про випадки масових дезертирств і протестів через те, що солдати відправлялися в бій майже без заміни і переформатування втомлених підрозділів.
Щодня відчувають дефіцит і звичайні громадяни: ріст цін на продукти, інфляція вище 15% (за даними НБУ, у травні 2025 – +15,9% р/р) і фактичне перенапруження бюджету. За оцінкою МВФ, щоб покрити воєнні потреби Україна змушена витрачати цього року майже половину доходів: бюджетний дефіцит-2025 очікується на рівні ≈19% ВВП , а фінансування його великою мірою лягає на союзницькі гроші. Без пильної зовнішньої допомоги навіть управління кризою в тилу стане вкрай складним.
Громадські настрої та риторика миру
В українському суспільстві питання припинення війни – дуже чутливе. Велика доля громадян поки однозначно не сприймає будь-якого миру, що вимагав би поступок територіями. Однак опитування показують, що за час війни вдвічі знизилася кількість українців, які вірять у світле майбутнє країни через 10 років. У жовтні 2022 року 88% опитаних заявили, що через 10 років Україна буде процвітаючою країною у складі ЄС. У 2023-му так відповіли вже 73%, у 2024-му – 57%, а зараз тільки 43%. Водночас 47% вважають, що через 10 років Україна буде країною зі зруйнованою економікою і великим відтоком людей. У пошуках відповіді “чи є альтернатива нескінченним боям?” все частіше звучать дискусії, які ще кілька років тому здавалися табу. Історики та політики наводять паралелі з іншими конфліктами. Наприклад, після тривалої війни Фінляндія у 1944 році підписала мир з Москвою, поступившись частиною Карелії, але зберегла незалежність і змогла піднятися пізніше.
Також згадують сучасні приклади “стратегічної паузи”. Оглядачі зауважують: єдино реалістичним компромісом може стати поєднання “озброєного нейтралітету” (захід обіцяє безпеку і підтримку, але Україна формально не входить до військових блоків), членства в ЄС (як гарантія цивілізаційного майбуття) і фактичного замороження фронту – за аналогією з поділом Німеччини чи Корейським перемир’ям Як пишуть аналітики, цей “поганий мир” вимагатиме жорстких поступок (відмови від спроб звільнення Донбасу і Криму силою та узаконення окупаційних рубежів), але дозволить зберегти де-факто ключові західні гарантії і саму державність.
Деякі видатні українські експерти також схиляються до цієї думки. Наприклад, Тимоті Еш (Kyiv Post) наголошує: жоден український лідер не погодиться добровільно віддавати території, тому можливим варіантом є фактичне замороження фронту в обмін на гарантію безпеки (через членство в НАТО, двосторонні пакти чи постійну військову підтримку). У цьому разі Україна зберігає контроль над західними регіонами та ключовим потенціалом і отримує достатній запас часу для реорганізації та зростання.
“Поганий мир” як альтернатива втраті суверенитету
Накопичені факти і прогнози переконують: зупинка війни може здатися болючою, але воєнне “тримання до останнього” несе ще гірші ризики. Якщо війна буде тривати за будь-яку ціну, Україну може очікувати внутрішня деградація й колапс – у кращому разі економічна стагнація, в гіршому – розпад інститутів і втрата державності. Як застерігає дослідження Quincy Institute, “за відсутності такого врегулювання війна триватиме на шкоду Україні, ставлячи під загрозу її суверенітет”. У такій перспективі навіть теоретичне звільнення територій може перетворитися на ілюзію, якщо країна фізично не зможе далі протистояти.
Нагадаємо: за останні 3 роки Україна фактично втратила майже 40 % робочого населення, значну частину виробничих потужностей і валютного резерву. До цього додаються територіальні втрати: ще до повномасштабного вторгнення Київ втратив 43 910 км² — 16 965 км² після проголошення так званих ЛНР і ДНР та 27 000 км² унаслідок “кримського референдуму”. 2022 року війна розгорнулася з новою силою, і нині, за словами президента Зеленського, Росія просувається до Дніпропетровщини, формуючи буфер у Харківській, Сумській і Чернігівській областях. Отже, що далі триває збройне протистояння, то більших ресурсів і земель позбавляється Україна, тоді як Кремль висуває щораз жорсткіші умови. Така динаміка працює на користь Москви й водночас стрімко зменшує простір для маневру Києва.
Отже, “поганий мир” слід розуміти не як капітуляцію, а як стратегічну паузу для порятунку життя і потенціалу країни. Життя українських солдатів і мирних громадян – найвища цінність. Якщо під тиском обставин навіть тимчасове припинення вогню дозволить переформуватися, наростити сили і повернутися до боротьби з кращими шансами, це може бути меншим злом. Складне примирення не гарантує повернення втрачених територій тут і зараз, але дає шанс на відновлення країни та економіки. Історичні уроки показують: боротьба до останнього може призвести до втрати всього – незалежності, людей і соціального капіталу. Тому єдине, чим сьогодні не слід ризикувати – це самою Україною як цілісною нацією.