Українські контратаки на півночі Сумщини стали несподіваною тактичною паузою для російської “курської” групи й водночас моментом перевірки для Сил оборони. За п’ять діб вздовж лінії Кондратівка – Константинівка та Олексіївка – Новомиколаївка виникло два українські виступи глибиною до трьох із половиною кілометрів.
Їхня поява змінює конфігурацію фронту: при відстані між “кишенями” менш ніж шість кілометрів російські гарнізони в Кондратівці та Олексіївці ризикують опинитися в оточенні. Москва квапливо вводить резерв – десантників 76-ї та мотострілецькі підрозділи 144-ї дивізій, а також батальйон морпіхів 810-ї бригади, – однак навіть “еліта” просувається лише на сотні метрів, зазнаючи відчутних втрат.
Причина – рельєф жовтої смуги: ліс, балка та болото зводять нанівець перевагу важкої техніки й перетворюють ґрунтові колії на вузькі “горлечка” логістики.
Українські штурмові групи, діючи малими маневровими підрозділами, кусають фланги, поступово перерізають підвіз боєприпасів і відсікають російські шляхопроводи до кордону. Разом із артилерією та FPV-дронами це змушує ворога захищати кожен метр, тоді як ЗСУ вибірково атакують найслабші ділянки.
Попри локальні успіхи, загроза зворотного тиску залишається: резерви 98-ї ВДД ще не вступили у бій, а батальйонно-тактична група 144-ї мсд тримається на дальніх позиціях. Якщо вони розгорнуться фронтом, українські “кишені” можуть перетворитися на пастку для власних підрозділів. Саме тому командування робить ставку не на стрімке “видушування” противника з Сумщини, а на виснаження штурмових груп, підрив складів і розтягування російської логістики.
Стратегічна цінність останніх п’яти днів – у зміні балансу ініціативи. Щойно ЗСУ почали диктувати темп, РФ змушена перекидати десант і морпіхів на другорядний, з її погляду, театр бойових дій. Це свідчить про брак кадрових резервів і про те, що початковий задум швидкого просування вглиб області вже недосяжний. Водночас українська сторона отримала рідкісну можливість демонструвати, що технологічно й організаційно здатна наносити суто тактичними засобами – артилерія калібру 122/155 мм, дрони-камікадзе, міномети – втрати, співрозмірні з ефектом високоточної зброї.
Наступні тижні стануть перевіркою стійкості обох армій. Якщо Києву вдасться зберегти темп без зайвого ризику і продовжити “розрізати” виступ на шматки, окремі російські опорні пункти можуть відкотитися до кордону або залишитися в тактичних котлах. Якщо ж Москва введе свіжі резерви й змусить ЗСУ тримати оборону в умовах артилерійської переваги, фронт знову ризикує застигнути. Суттєвість моменту в тому, що кожен день затримки російського просування під Сумами дає Україні час не лише перегрупувати сили, але й протестувати нову тактику малих груп, яка потенційно може бути застосована і на інших секторах. Тим паче, що лісисто-болотистий характер місцевості повторюється на значній частині північного кордону.
Отже, виграш ЗСУ поки що вимірюється не так кілометрами, як можливістю нав’язати противнику бойові дії на власних умовах та змусити його витрачати кадрові ресурси без стратегічного просування. Успіх операції залежить від здатності українського командування втримати баланс між наступальним поривом і необхідністю зберегти війська: ризик перетворення власних виступів на ізольовані “острови” надто високий.
Однак якщо логістичні артерії росіян у цьому секторі будуть і надалі перерізатися артилерією та дронами, а резерви противника – виснажуватися, Сумщина може стати першим відтинком північного фронту, де ворог буде змушений відійти, аби зберегти боєздатність.