Періодично у публічному просторі виникають побоювання, що Росія ось-ось зможе суттєво наростити масштаби виробництва ударних безпілотників Shahed-136 і почне масовано випускати по українських містах тисячі “літаючих шахідів” щодоби.
Однак такі твердження більше нагадують інформаційну операцію, ніж реальність, оскільки технологічні та економічні можливості РФ у цьому напрямі суттєво обмежені.
Чого варто боятися, а чого ні?
На липень 2025 року Росія дійсно змогла дещо покращити темпи випуску безпілотників Shahed-136, відомих під саркастичними назвами “Гербера” або “Пародія”. Якщо у попередні періоди добова потужність росіян сягала близько 80-90 одиниць, то зараз цей показник стабілізувався на рівні приблизно 100-110 дронів на добу.
Втім, це зростання навряд чи можна назвати проривом. Проблеми, що стоять на заваді значному збільшенню обсягів виробництва, залишаються незмінними: понад 85% комплектуючих Shahed-136 Росія отримує з-за кордону, переважно через сіру контрабанду. Приблизно дві третини імпорту надходить із Китаю, решта деталей має західне походження і не може бути легко заміщена ні власними аналогами, ні китайською продукцією.
Контрабандні реалії “імпортозаміщення”
Із наявних відкритих даних чітко зрозуміло, що залежність російського ОПК від зовнішніх поставок критично важливих комплектуючих є його “ахіллесовою п’ятою”. У випадку жорсткішого контролю з боку міжнародних партнерів України, або ж у разі санкційного тиску на Китай, стабільність цього каналу миттєво буде порушено. Це вдарить не лише по масштабах випуску Shahed-136, а й по всьому російському дроновому виробництву загалом.
Водночас, якщо говорити про дешевші моделі дронів-приманок (та ж “Гербера”), тут ситуація трохи краща для росіян. Через свою технологічну примітивність такі БПЛА можна виробляти швидше та дешевше, використовуючи доступні комплектуючі або навіть деталі, які легко провозяться «напівлегально». Саме через це темпи їх виробництва на сьогодні становлять трохи більше сотні одиниць на добу з перспективою поступового збільшення.
Куди веде динаміка?
Якщо екстраполювати поточні виробничі можливості Росії, можна припустити, що восени 2025 року обсяг виробництва Shahed-136 та його аналогів справді зросте. За прогнозами експертів, до кінця року добові темпи можуть зрости приблизно до 400-500 дронів за умови ідеальної ситуації з постачанням комплектуючих. Але навіть такі обсяги далекі від “апокаліптичних” прогнозів у тисячу безпілотників щоночі.
І це лише оптимістичний сценарій для Росії. На практиці ж російські заводи, що виробляють ударні дрони, регулярно зазнають “несподіваних” пожеж, диверсій чи ракетних ударів. Лише за останні кілька місяців Україна та її союзники суттєво наростили зусилля із знищення критичної інфраструктури РФ. Навіть один успішний удар по великому підприємству може відкинути Росію назад на кілька місяців, не кажучи вже про вплив регулярних санкційних обмежень.
Психологічний ефект “страху”
Інформаційний шум навколо “тисячі шахедів за ніч” має, насамперед, психологічну складову. Кремль свідомо формує імідж невичерпних військових ресурсів, щоб деморалізувати українське суспільство, викликати паніку та зневіру. У реальності ж Росія вже давно досягла межі власних можливостей у питанні виробництва ударних дронів.
Як зазначають військові експерти, тисячі дронів щодня – це не просто абстрактні цифри. Це потребує гігантської кількості чипів, двигунів, систем керування та сотень інших складових. І поки РФ змушена таємно возити контрабандою окремі партії деталей, розраховувати на промислові масштаби виробництва їй не доводиться.
Коли чекати на реальну загрозу?
Якщо підсумувати, то для того, щоб Росія почала щодня запускати по Україні тисячу Shahed-136, їй потрібно щонайменше у 4-5 разів збільшити нинішні темпи виробництва. Це неможливо зробити без кардинальних змін у міжнародній ситуації, або повного зняття санкційного тиску на РФ. Наразі це виглядає фантастично.
Отже, апокаліпсис у вигляді тисячі “Шахедів” за ніч поки не загрожує Україні. Однак це зовсім не означає, що треба розслаблятися. Адже навіть кілька сотень ударних безпілотників на добу є серйозною небезпекою, яка потребує адекватної відповіді української ППО та її міжнародних союзників. Але це вже зовсім інша, значно менш драматична історія.