В умовах триваючої війни з Росією питання проведення загальнонаціональних виборів в Україні стало предметом жвавої дискусії в суспільстві та політичному істеблішменті. Представники влади заявляють про теоретичну готовність організувати волевиявлення громадян навіть під час бойових дій – звісно, за умови виконання низки критичних умов.
Так, перший заступник голови Верховної Ради Олександр Корнієнко зазначив, що парламент готовий розробити всі необхідні закони для проведення виборів під час війни, підкресливши при цьому ключову вимогу: потрібна чітка “рамка безпеки”, яку мають забезпечити закордонні партнери, насамперед США та ЄС. Іншими словами, українська сторона дає зрозуміти, що без надійних гарантій безпеки з боку союзників запуск виборчого процесу в країні, яка воює, неможливий.
Такі заяви прозвучали на тлі зростаючого зовнішнього інтересу до теми українських виборів. Зокрема, президент США Дональд Трамп публічно закликав Київ організувати голосування, звинувативши владу України в затягуванні демократичного процесу. Президент Володимир Зеленський, реагуючи на ці заклики, підкреслив, що “завжди готовий” йти на вибори і не тримається за владу, однак проведення голосування не може відбуватися ціною безпеки громадян та легітимності процесу. Зеленський повідомив, що поставив західним партнерам конкретні умови та пояснив, які гарантії потрібні Україні для організації виборів: захист виборчих дільниць від загроз, логістичні можливості для голосування військовослужбовців на фронті та громадян за кордоном, робота міжнародних місій спостерігачів, а також надання технічних і фінансових ресурсів, яких у країни немає в розпал війни. Лише заручившись такою підтримкою й забезпечивши базові умови безпеки, за словами президента, Україна зможе підготуватися до виборів протягом 60–90 днів. Таким чином, тема виборів під час війни одночасно стала предметом як зовнішньополітичних сигналів, так і внутрішніх обговорень про те, як дотриматися демократичних стандартів в екстремальній ситуації.
Правові обмеження воєнного стану: чому вибори зараз заборонені
Головна формальна перешкода для будь-яких виборів в Україні сьогодні – режим воєнного стану, що діє з початку повномасштабного вторгнення РФ. Конституція України однозначно говорить, що проводити вибори під час воєнного стану заборонено, причому навіть обговорення цього питання або спроби змінити Конституцію в цей період виходять за межі закону. В Основному законі прямо передбачено, що якщо строк повноважень парламенту чи президента закінчується в період дії воєнного стану, вони автоматично продовжуються до завершення війни і до моменту, коли з’явиться можливість провести голосування після скасування особливого режиму. Саме з цієї причини чергові парламентські вибори восени 2023 року та президентські вибори навесні 2024 року не були призначені – країна діє в логіці конституційних норм про продовження мандатів на час оборони держави.
Слід розуміти, що скасування або хоча б призупинення воєнного стану – необхідна умова для запуску виборчої кампанії, виходячи з букви закону. Однак просто скасувати воєнний стан недостатньо: це рішення має бути обґрунтоване реальною ситуацією безпеки. На сьогодні щоденні ракетно-дронові удари і загрози нових атак з боку Росії створюють ситуацію, за якої держава фізично не може гарантувати безпечне проведення виборів. Як зазначає депутатка Ірина Фріз, поки тривають обстріли, неможливо забезпечити ані захищені виборчі дільниці, ані рівні умови для агітації, ані повноцінну участь усіх виборців. По суті, воєнний час несумісний із нормальним електоральним процесом: юридична заборона на вибори вбудована в систему безпеки, щоб не наражати громадян на небезпеку та не спотворювати волевиявлення.
Переміщені особи, біженці та окуповані території: проблема охоплення виборців
Окрім формальних заборон, демократичні вибори вимагають загального охоплення виборців, а забезпечити це в умовах війни надзвичайно важко. Мільйони українців були змушені покинути свої домівки через бойові дії. Частина з них стала внутрішньо переміщеними особами (ВПО) всередині країни, інші виїхали за кордон у статусі біженців. Кожному з цих громадян має бути надане право голосу, однак на практиці виникає безліч запитань: як організувати голосування для тих, хто живе не за місцем реєстрації або взагалі поза межами України? Без спеціальних механізмів і змін законодавства традиційний порядок голосування за дільницями не охопить значну частку населення. Корнієнко прямо вказує, що належить вирішити питання голосування внутрішньо переміщених осіб. Аналогічно потрібні рішення для багатомільйонної діаспори та біженців: очевидно, люди, які знайшли прихисток за кордоном, не захочуть повертатися до країни під обстрілами заради виборів. Отже, необхідно або створювати умови для їхнього волевиявлення дистанційно (наприклад, голосування на закордонних дільницях, поштою чи онлайн), або фактично виключати цих громадян із процесу, що неприйнятно з точки зору загального виборчого права.
Окрема проблема – тимчасово окуповані території. Конституція та закони України не визнають жодного волевиявлення під окупацією (будь-які псевдо “референдуми” чи “вибори”, які проводить Росія, не мають юридичної сили). Однак фактично частина територій нині недоступна контролю української влади. Провести там українські вибори неможливо, а мешканці цих регіонів або виїхали, або залишаються під примусом окупантів. Постає питання: як враховувати мільйони виборців із Криму, частини Донбасу та інших окупованих земель? Найімовірніше, до деокупації цих районів повноцінне голосування там не відбудеться. Можливо, їхні громадяни могли б проголосувати, виїхавши на підконтрольну територію, але під час активних бойових дій і жорсткого прикордонного режиму це практично нереалізовано. Вилучення ж цих регіонів із загальнонаціональних виборів також впливає на сприйняття легітимності голосування та політичного представництва. Втім, в умовах війни, ймовірно, доведеться прийняти, що вибори пройдуть не на всій території країни, а лише там, де дозволяють безпека і контроль із боку Києва.
Ризики безпеки та технічні труднощі проведення виборів під час війни
Навіть якщо формально дозволити вибори, перед організаторами постає колосальний виклик: забезпечити безпеку учасників виборчого процесу. Йдеться про безпеку як виборців, так і кандидатів, членів виборчих комісій, спостерігачів. У воєнний час будь-яка масова активність пов’язана з ризиком ворожих ударів. Виборчі дільниці можуть стати мішенню для ракетних обстрілів чи диверсій. Сучасна війна додає нових загроз: наприклад, відзначається небезпека застосування дронів-камікадзе (FPV-дронів), здатних уражати цілі на десятки кілометрів. Проведення голосування “під прицілом” ставить під загрозу життя людей, що неприпустимо. Окрім того, неможливо забезпечити повноцінну виборчу кампанію – кандидати не зможуть вільно їздити по регіонах, зустрічатися з виборцями у прифронтових містах, проводити мітинги, коли лунають сирени повітряної тривоги. Фактично рівні умови агітації не дотримуються, адже частина території постійно перебуває під загрозою, а інформаційний простір заповнений воєнними новинами. Такий дисбаланс міг би вплинути на результати й сприйматися як нечесна конкуренція.
Окрім загроз життю, існують і величезні технічні та фінансові складнощі. Повномасштабні вибори – дорогий процес навіть у мирний час, що потребує мільярдних витрат. За словами Зеленського, у мирних умовах вибори обходяться приблизно в $5 млрд, а спрогнозувати вартість проведення голосування в умовах війни взагалі важко. Бюджет України зараз спрямовує всі можливі кошти на оборону і базові потреби, тому фінансувати вибори без шкоди для фронту неможливо. Президент прямо заявив, що не буде “забирати гроші у зброї і віддавати їх на вибори” – якщо вже влаштовувати голосування під час війни, то лише за рахунок зовнішньої допомоги. Окрім грошей, потрібні й матеріально-технічні ресурси: бюлетені, обладнані дільниці, захищені сервери для реєстру виборців, зв’язок, транспорт для урн і документів та багато іншого. Значна частина інфраструктури зруйнована або перевантажена воєнними потребами (є проблеми зі світлом, зв’язком, транспортом), і в таких умовах говорити про готовність до виборів украй складно й небезпечно . Не можна забувати й про кібербезпеку: агресор напевно спробує зірвати роботу електронних систем, реєстрів, підрахунку голосів, тож потрібен посилений кіберзахист виборчої інфраструктури.
Нарешті, міжнародне спостереження та визнання результатів – ще один критично важливий аспект. Щоб вибори вважалися дійсно демократичними, необхідна присутність міжнародних спостерігачів, які фіксуватимуть прозорість процесу. Однак чи готові зарубіжні місії їхати в зону, де падають ракети? Українська влада навіть напівжартома запропонувала: якщо на виборах наполягають партнери, то нехай спостерігачі сидять разом із солдатами в окопах. У цій іронії є частка правди – без гарантій безпеки міжнародна спільнота навряд чи зможе повноцінно моніторити вибори. А без спостерігачів результати голосування можуть викликати запитання. Опозиційні політики вже зараз попереджають: поспішне голосування в таких умовах несе ризики невизнання результатів і втрати довіри, що лише зіграє на руку ворогу. Таким чином, організація виборів під час війни потребує не лише колосальних ресурсів, але й таких рівнів захисту та логістики, які практично рівноцінні проведенню військової операції із забезпечення самого процесу голосування.
Що необхідно для виборів у воєнний час: умови та рішення
Попри перелічені труднощі, українське керівництво та експерти формують перелік умов, за виконання яких вибори в період війни стали б теоретично можливими. Ці умови охоплюють правову сферу, безпеку й практичні механізми голосування. Ось ключові вимоги, які називаються найчастіше:
— Призупинення або завершення воєнного стану. Без скасування режиму воєнного часу вибори суперечать Конституції, тому потрібен або режим перемир’я та припинення вогню, або спеціальне законодавче рішення, яке дозволить тимчасово призупинити дію воєнного стану для проведення голосування. Простіше кажучи, спочатку – хоча б відносний мир і гарантії безпеки, потім – урни та бюлетені. Без сталого припинення обстрілів ні про які вибори не може йтися.
— Гарантії безпеки виборчих дільниць і виборців. Потрібно створити умови, за яких люди зможуть прийти на дільниці, не побоюючись за життя. Це передбачає ефективну ППО, захист від диверсій, можливо, розосередження або особливе обладнання дільниць (наприклад, бомбосховища при них). Міжнародні партнери можуть допомогти технічними засобами безпеки, але основну відповідальність несуть українські сили оборони. Без упевненості, що в день голосування не станеться трагедій, починати процес неможливо.
— Доступ до всіх виборців, незалежно від їхнього місцезнаходження. Необхідно забезпечити голосування військовослужбовців на фронті, ВПО всередині країни, мільйонів громадян за кордоном. Це вимагатиме нестандартних рішень: від польових виборчих дільниць в армії й мобільних груп на передовій – до організації голосування на закордонних дільницях при посольствах або дистанційного голосування. Уже зараз український парламент розглядає варіанти, як голосуватимуть військові, ВПО та діаспора, що робити з реєстром виборців (який потрібно оновлювати з урахуванням міграції населення). Кожна з цих категорій виборців повинна отримати реальну можливість проголосувати, інакше загальність виборів буде умовною.
— Правові механізми та зміни законодавства. Потрібно ухвалити пакет законів, що регулюють особливий порядок виборів в умовах війни. Президент Зеленський закликав Раду підготувати необхідні зміни так, щоб ніхто не міг поставити під сумнів законність і результати виборів, проведених під час воєнного стану. Зокрема, йдеться про спеціальні процедури голосування для армії (наприклад, щоб бійці могли голосувати не за місцем реєстрації або через уповноважених осіб, не залишаючи позицій), про механізми участі внутрішньо переміщених осіб і громадян за кордоном, про адаптацію виборчих процедур до воєнних загроз (аж до можливості тимчасово призупиняти голосування у разі тривоги тощо). Ці закони мають бути ретельно продумані й обговорені з суспільством, щоб усі політичні сили визнали нові правила чесними. Поки що, як визнається, у Раді немає ані готових ініціатив, ані навіть чорновиків подібних законів – їх належить розробити фактично з нуля.
— Міжнародний супровід і визнання. Україна наполягає, що вибори мають відповідати демократичним стандартам, інакше немає сенсу навіть пробувати їх проводити. Тому залучення міжнародних спостерігачів і експертів – обов’язкова умова. Потрібні домовленості, що ОБСЄ, ЄС, США та інші пришлють свої місії, які підтвердять прозорість голосування. Можливо, доведеться вигадати нові формати спостереження (дистанційного або з використанням технічних засобів), якщо фізична присутність буде обмежена з міркувань безпеки. Крім того, фінансова й організаційна допомога партнерів залишається критично важливою – від друку бюлетенів до кіберзахисту серверів. Українська влада відкрито просить Захід допомогти ресурсами, технікою і грошима, оскільки самостійно країна не може забезпечити все це під час повномасштабної війни. Лише за умови, що ключові союзники візьмуть на себе частину тягаря – і ризиків, – можна говорити про початок підготовки до голосування.
Важливо підкреслити, що всі перелічені заходи – це не забаганки, а необхідний мінімум для збереження легітимності. Українські посадовці та експерти єдині в думці: вибори можливі лише тоді, коли вони не загрожуватимуть життю людей і їхній результат визнають і громадяни, і міжнародна спільнота. Будь-яка “особлива процедура” має витримувати критику щодо відповідності демократичним принципам. Фактично вимоги зводяться до одного: спочатку безпека – потім демократія.
Легітимність влади і довіра громадян: чому поспішати з виборами небезпечно
Для України питання виборів – це не просто формальність чи гонитва політичних амбіцій, а проблема легітимності влади та довіри суспільства. Демократичні інститути черпають свою силу саме з довіри виборців до того, що влада обрана чесно й законно. Тому провести вибори “для галочки”, передчасно або в умовах, що очевидно далекі від нормальних, означає завдати удару по цій довірі. Вибори – це не лозунг і не таймер на 60-90 днів, як влучно висловилася Ірина Фріз, а комплекс заходів із забезпечення безпеки людей, рівності прав і законності процедури. Якщо ці умови не дотримано, голосування перетворюється на ризикований захід із наперед сумнівними результатами.
Поспіх у цьому питанні може обернутися тим, що підсумки виборів поставлять під сумнів як усередині країни, так і за її межами. Уявімо: частина виборців не змогла проголосувати через війну, кандидати не змогли провести кампанію, на дільниці падали ракети, а спостерігачі були відсутні – чи вважатимуть громадяни й світова спільнота таке волевиявлення вільним і справедливим? У гіршому випадку сценарій поспішних виборів загрожує зірваним голосуванням і делегітимацією результату – чого якраз і добивається Росія у своїй стратегії підриву української державності. Кремль міг би використати спірні вибори для пропаганди, стверджуючи, що українська влада нелегітимна або що демократія в Україні фіктивна. Таким чином, необережне проведення кампанії на догоду зовнішньому тиску чи внутрішнім політичним інтересам зіграє проти самої України.
І навпаки, відтермінування виборів до встановлення прийнятних умов – це захист демократичних принципів у довгостроковій перспективі. Українське суспільство здебільшого розуміє, що демократія – це не дата в календарі, демократія – це довіра громадян. Саме на цій довірі тримається єдність країни у воєнний час. Провести вибори можна лише один раз, а відновлювати підірвану довіру доведеться роками. Тому і влада, і опозиція заявляють про готовність піти на вибори в перший же реалістичний момент, коли буде виконано чіткі критерії безпеки та справедливості. Така зважена позиція означає, що легітимність важливіша за миттєву політичну вигоду.
Підсумовуючи: вибори під час війни – це безпрецедентний виклик, із яким ще не стикалася жодна сучасна країна в подібному масштабі. Україна змушена балансувати між прагненням зберегти образ демократичної держави та обов’язком захищати своїх громадян від небезпеки. Активна публічна дискусія на цю тему – ознака того, що Україна шукає правильне рішення, а не ігнорує демократичні принципи. Однак консенсус серед відповідальних політиків такий: вибори мають відбутися тоді й лише тоді, коли їх проведення не буде фікцією, не розколе суспільство і не послабить країну перед обличчям ворога. Легітимність влади, заснована на реальних виборах, – це фундамент, який не можна закладати нашвидкуруч. Краще пізніше, але чесно і безпечно, ніж раніше, але ціною втрати довіри. Україна довела, що здатна захищати свою свободу на полі бою; не менш важливо захистити й свою демократію, ухваливши зважене рішення щодо строків та умов майбутніх виборів.














