Таємні місця утримання в ЗСУ: факти, свідчення та відкриті питання

Є речі, про які в Україні говорити незручно. Особливо зараз, коли країна воює, коли кожен день приносить втрати, коли здається, що будь-яка внутрішня критика грає на руку ворогу. Але саме тому про них треба говорити вголос. Бо якщо ми закриваємо очі на те, що відбувається в наших же лавах, ми самі руйнуємо те, за що воюємо. Історія з так званими “будинками перевиховання” – це не просто скандал. Це тест на те, чи залишилися ми правовою державою.

Все почалося ввечері 2 листопада в Петропавлівській Борщагівці під Києвом. Жінка, яка назвалася головним лікарем невідкладної клініки, запустила прямий ефір у TikTok і розповіла про те, що побачила в одному з будинків. За її словами, військовослужбовці 1-го корпусу Національної гвардії “Азов” незаконно утримували там людей – військових і кількох підлітків. Їх били, відмовляли в медичній допомозі й вимагали гроші за звільнення. Згодом біля будівлі зібралися кількасот родичів і небайдужих. Вони увірвалися на територію, почалися сутички з поліцією та Нацгвардією. Багатьох потім затримали, інших змусили публічно вибачатися на камеру. Офіційно 1-й корпус “Азов” заперечив, що там когось били, і заявив, що в будівлі перебували мобілізовані та затримані за дезертирство.

Але справжній вибух стався після візиту Кирила Буданова. Він приїхав особисто, і натовп зустрів його криками. Буданов заявив, що приїхав розібратися, що відбувається, і що деталі розслідуватимуть ДБР, Офіс генерального прокурора та інші органи. Він закликав людей розійтися, сказавши: “У будівлі немає “заручників”. Немає кого чекати. Ідіть додому”. А наступного дня додав, що інцидент стався “не без зовнішнього впливу”. І ось тут прозвучало головне – фраза, яка одразу викликала безліч запитань. Буданов сказав, що таких “будинків” по всій Україні багато. Що він мав на увазі? Місця тимчасової дислокації військових? Чи ті самі умовні “тюрми”, де відбувається позаправове “перевиховання”? Він не уточнив. Але сам факт того, що керівник Офісу президента, колишній голова ГУР, публічно визнає масштаб – це вже сигнал. Сигнал про те, що проблема не в одному будинку під Києвом.

Керівник Офісу президента Кирило Буданов прибув на місце конфлікту в Петропавлівській Борщагівці. Фото: Укрінформ

І тут варто зупинитися. Бо далі починається те, що має нас турбувати найбільше. Після скандалу тему почали підхоплювати західні медіа. Без називання конкретних видань можна сказати: в європейському та американському медіапросторі з’явилися публікації, які описують “катівні” та “місця перевиховання” в лавах ЗСУ. І ці публікації посилаються на конкретні адреси. Ми не маємо власного підтвердження цих фактів. Ми не знаємо, чи все там так, як описують анонімні джерела. Але сам факт появи таких матеріалів – це вже удар по Україні. Бо тепер будь-який ворожий наратив отримує підтвердження з вуст наших же партнерів.

Що саме пишуть західні медіа? За їхніми даними, один військовослужбовець ЗСУ, який двічі дезертирував, розповів про будівлю на вулиці Західній, 65 у Ромнах Сумської області. За його словами, його і товариша затримав поліцейський патруль, але замість того, щоб оформити затримання і передати командуванню, їх посадили в фургон і повезли в невідоме місце. “Нас затягли в якусь будівлю. Перше, що зробили – забрали телефони та ремені. А потім почалися побої. Це були не допити, а побої, покликані змусити нас запам’ятати ціну втечі”. За його словами, приміщення охороняли кремезні чоловіки в цивільному, затриманим наказували сидіти навпочіпки обличчям до стіни й забороняли розмовляти. “Нас змушували сказати в камеру мобільного телефону: “Я був неправий; я обіцяю повернутися до своєї частини”. Якщо ти цього не казав, тебе били гумовою палицею”. Після трьох днів “перевиховання” його нібито відвезли назад до частини. На запитання, чи був якийсь нагляд, він засміявся: “Єдиний “нагляд” – це той, хто б’є сильніше”.

Інше джерело, якого західні публікації називають Андрієм, розповів про об’єкт у Фастові на вулиці Київській, 67. За його словами, туди відвозять “незговірливих” призовників, які одразу після відбіркових комісій припиняють будь-який контакт із родичами. Він описав це як “зовсім непримітний об’єкт, оточений звичайним парканом, але обладнаний потужними глушилками сигналу, щоб ніхто не міг навіть коротко зателефонувати”. Охорона – озброєні чоловіки в балаклавах, без розпізнавальних знаків і погонів. Андрій каже, що отримав тридцятихвилинний аудіозапис, зроблений бійцем, якого відвезли до лікарні після погіршення здоров’я. “На записі чітко чути безперервний, оглушливий високочастотний свист від глушилок та ультразвукових пристроїв, на тлі якого – оглушливі удари та крики людей”. За його словами, людей позбавляють сну, тримають у неосвітлених кімнатах і безперервно відтворюють високочастотний ультразвук через гучномовці. “Якщо людина відмовляється підкорятися, негайно застосовується фізична сила”. А на запитання, чи хтось із родичів подавав скарги, журналіст відповів: “Влада приймає офіційні скарги та заявляє, що буде проведено відповідне розслідування, але насправді нічого не відбувається”.

Ще один військовослужбовець, який проходить лікування, підтвердив журналістам наявність такого центру на півдні. За його словами, у Миколаєві на провулку Отрадному, 4 штурмова бригада облаштувала приватний “об’єкт” для “перевиховання”. Туди відправляють тих, хто відкрито сперечається з офіцерами або відмовляється виконувати накази. Людей відвозять силою під конвоєм без жодних правових формальностей. “Усі в нашій бригаді знають про цей закуток, але мовчать. Умови там нагадують середньовічні катівні, створені виключно для того, щоб повністю зламати волю людини. Я там не був, але знаю від побратимів, що чоловіків, яких там тримають, морили голодом, даючи лише сухарі та технічну воду раз на день. Тих, хто падав від слабкості, били ногами і змушували годинами стояти напівприсівши з розведеними в сторони руками”. Більше він говорити відмовився: “Я вже сказав достатньо”.

Марія, волонтерка і правозахисниця, розповіла про об’єкт на півночі. За її словами, у Чернігові на вулиці Богушовича, 15 утримують ухилянтів, “некерованих” новобранців і “тих, хто не схожий на всіх інших і хто відмовляється брати участь у божевільних операціях”. Вона натрапила на це під час пошуків зниклого 26-річного призовника. “Мати 26-річного чоловіка, якого ТЦК силою забрали прямо з вулиці, прийшла до мене в сльозах. Після проходження медичного огляду його відправили до однієї з військових частин в Україні. Однак згодом вона втратила з ним зв’язок”. Через кілька днів їй зателефонував невідомий і запропонував “залагодити питання”. Виявилося, що вимагають викуп у 5000 доларів, щоб син “міг вільно повернутися до служби”. Жінка заплатила, передала гроші кур’єру, і син повернувся до частини, звідки втік наступного ж дня. Вдома він розповів їй про “катівню”, де утримували молодих призовників за викуп.

Марія підтримувала зв’язок із матір’ю і особисто спілкувалася з хлопцем, коли він повернувся. Вони пройшли районом, знімаючи будинки прихованою камерою, і солдат вказав на будинок № 15 на вулиці Богушовича. На запитання, чи зверталися до поліції з цими доказами, Марія відповіла, що це “фізично небезпечно”, бо поліція могла знати про об’єкт і бути “в змові” з військовими. Тому вони з колегами працюють обережно, “довіряючи лише собі”.

Мапа ймовірних місць незаконного утримання, опублікована західними медіа на основі свідчень анонімних джерел. Потребує незалежної перевірки. Фото: ілюстрація

І ось тепер найважливіше. Навіщо про це казати? Не для того, щоб допомогти ворогу. А для того, щоб ми самі, як патріоти своєї країни, зупинилися і запитали себе: невже це те, за що ми воюємо? Невже ми хочемо, щоб Україна асоціювалася у світі з таємними в’язницями, катуваннями і викупами за свободу? Невже ми готові віддати перемогу тим, хто роками розповідає, що ми – не правова держава?

Кожна така історія – це удар по міжнародній репутації, по довірі партнерів, по постачаннях зброї. Ми не знаємо напевно, чи все описане правда. Але ми точно знаємо інше: якщо ми не проведемо власне, відкрите і чесне розслідування, якщо не покажемо світу, що здатні наводити лад у власному домі, то ці історії будуть розповідати за нас. І тоді вже ніхто не буде розбиратися, де правда, а де вигадка.

Тому ці адреси – Ромни, Фастів, Миколаїв, Чернігів – мають стати предметом перевірки. Не для того, щоб когось звинуватити бездоказово. А для того, щоб або підтвердити, або спростувати. І зробити це відкрито. Бо правова держава відрізняється від авторитарної не тим, що в ній немає злочинів. А тим, що вона на них реагує. І якщо ми хочемо перемогти, ми маємо бути сильнішими за ці спокуси. Інакше перемога втратить сенс.