До другого тижня кровопролитних боїв на південному напрямку якісь глобальні висновки робити ще рано, але проміжні підсумки для України більш ніж скромні.
За всі ці дні так і не вдалося зламати ніде першої лінії оборони противника, а найгучнішою подією стало взяття ЗСУ трьох сіл на південнодонецькому напрямку, які тепер ще треба зуміти утримати.
На цьому тлі всередині військово-експертного співтовариства знову спливла дискусія, чи варто ЗСУ дочекатися отримання натовських винищувачів F-16, чи продовжувати наступ далі, незважаючи на тотальну перевагу противника в небі.
Перше. У ЗСУ немає льотчиків для подібних машин і підготувати їх за рік-два і навіть п’ять років навряд чи вийде.
Друге. В Україні немає інфраструктури і техперсоналу для обслуговування подібних машин, і все це неможливо побудувати й отримати в режимі війни подібної інтенсивності.
Третє. Авіаційна компонента сама по собі – найдорожча в будь-якій війні. Відповідно, це кратно збільшить витрати США та їхніх союзників, тобто ціна війни для західного блоку в разі постачання літаків Україні неймовірно зросте.
Четверте. Суттєво підвищуються ризики прямого залучення до війни третіх країн, а отже, і підвищуються ризики застосування ядерної зброї.
Власне, цього достатньо, щоб у нашому розумінні вважати появу F-16 на полі бою в Україні практично нереалістичним сценарієм. І варіацій тут може бути тільки дві. Перша – війна справді виходить за межі України, і сторони вже не дотримуються жодних півтонів. І за таких розкладів уже не потрібно буде навіть наносити на західні літаки українські розпізнавальні знаки – думка противника вже нікого особливо цікавити не буде.
І друга варіація – м’який проміжний сценарій, коли Україні передається якась дозована кількість західних літаків, скажімо, до однієї ескадрильї.
