Німецький журнал Der Spiegel нещодавно висвітлив цікавий епізод, пов’язаний із передачею військової техніки Україні. За їхніми даними, у вересні Київ відмовився від десяти танків Leopard 1A5 через їхній поганий стан, залишивши їх у Польщі.
Анналена Бербок, глава МЗС Німеччини, у інтерв’ю CNN відверто визнала, що частина озброєння, переданого Німеччиною Україні, була несправною. Це виглядає як частина загальної схеми, яку ми вже бачили на прикладі поставок естонської зброї в Україну: європейські країни відправляють в Україну застарілу техніку, оцінюючи її якнайвище, і отримують сучасніше озброєння в рамках програми військової допомоги.
Ці поставки мають кілька характерних особливостей. По-перше, техніка, яка надходить в Україну, є дуже різноманітною, що ускладнює її використання ЗСУ. Було б розумніше поставляти один тип танків, навчати екіпажі та технічний персонал, будувати ремонтні бази. Але в Україну надійшла велика кількість різних типів танків без якої-небудь системи: спочатку різні радянські типи, потім їхні східноєвропейські копії, потім французькі старі моделі, обмежена кількість британських “Челленджерів” і німецьких “Леопардів 2”, і тепер почались поставки списаних німецьких моделей. І нещодавно Зеленський повідомив про прибуття американських “Абрамсів”. Все це освоїти в повній мірі, особливо під час війни, просто неможливо.
По-друге, союзники хочуть передати Україні якнайбільше неликвідних товарів. Тут не варто все кидати в одну купу. Деякі системи, передані Україні, сучасні і вже зарекомендували себе в бою: зенітно-ракетні комплекси, РСЗО, САУ, артилерійські гармати, системи зв’язку, безпілотники, ракетна зброя тощо. Але разом з ними поставляються вироби, які на Заході вже давно виведені з виробництва.
У світлі вищевказаного, важливо для України ретельно аналізувати та оцінювати отриману військову техніку. Це не тільки забезпечить ефективність та готовність наших військових, але й підсилить довіру між Україною та її міжнародними партнерами. У контексті безперервних військових загроз та нестабільності в регіоні, критично важливо, щоб кожен елемент військової співпраці був прозорим, прогнозованим та взаємовигідним для всіх сторін, що беруть участь.
