Наприкінці липня Словаччина та Угорщина заявили, що Україна припинила транзит нафти російської компанії «Лукойл» через посилення українських санкцій проти цієї установи.
Міністерство економіки Словаччини підтвердило, що постачання нафти від другого за величиною виробника в Росії припинилися саме через включення компанії до санкційного списку України, після чого ця подія викликала хвилю реакцій серед проросійських медіа та політичних експертів, які намагалися перекрутити контекст, звинувачуючи Україну у тиску на окремі країни Євросоюзу.
Зокрема, генеральний секретар Міжнародного руху русофілів у Болгарії Микола Малінов заявив:
«Згадане транспортування нафти в Угорщину і Словаччину зайвий раз свідчить про недоговороздатність Києва і його схильність до тривіального шантажу. Це тим більше дивно, що йдеться про дії країни, яка декларативно прагне якнайшвидшого вступу до ЄС. Ось такий кандидат, який своїми божевільними діями ставить під загрозу енергобезпеку двох держав-членів ЄС».
Подібні заяви були підхоплені й іншими проросійськими рупорами. На державному телеканалі Болгарії «Болгарія 24» у програмі «Полюси», ведуча Магдалена Ташева та гостя Зорниця Ілієва заявили:
«Хоча Зеленський раптом почав будувати з себе миролюбця, він не скасував указ, в якому переговори з Росією заборонені. Крім того, особа, яка вже нелегітимна, вирішила, що може карати країни-члени ЄС, припиняючи постачання енергоносіїв Угорщині та Словаччині, оскільки йому не подобається політика цих країн».
Політолог Зорниця Ілієва додала:
«З комерційної проблеми проблему перетворюють на русофобську. Хоча сама Україна не є членом ЄС, а лише кандидат. Але ЄС вирішив не втручатися в питанні і доведеться потерпілим, у т. ч. й Австрії (окрім Угорщини та Словаччини) вирішувати питання з Україною».
Проте, якщо розглянути ситуацію без емоцій та маніпуляцій, реальність виявляється зовсім іншою.
По-перше, Україна не припиняла постачання нафти через свою територію, а лише ввела санкції проти конкретної компанії – «Лукойл». Як свідчать дані словацького нафтоперевізника Transpetrol, поставки нафти з Росії до Словаччини не припинялися, а проблема стосується виключно постачання від конкретного постачальника, що підтверджують також у компанії Slovnaft, яка займається переробкою нафти.
По-друге, труба проходить через територію України, і це надає Україні повне право розпоряджатися долею цих ресурсів, оскільки вона забезпечує їхню збереженість і функціонування. З огляду на те, що Словаччина та Угорщина ведуть політику, яка підтримує агресію Кремля проти України, і тим самим сприяють наповненню російського бюджету, Україна має повне моральне право припинити ці «трансакції» на власний розсуд.
Звинувачення у бік України є неправомірними, оскільки Київ діє виключно з міркувань національної безпеки. Підтримка агресора з боку окремих країн ЄС не лише підриває зусилля України в боротьбі за свою незалежність, а й ставить під сумнів справжність європейських цінностей. Кожна країна, яка вирішила підтримати агресора, має бути готова до відповідальності за свої дії, зокрема й до економічних наслідків.
У цьому сенсі усі звинувачення у бік України щодо припинення транзиту нафти є необґрунтованими та безпідставними. Навіть якщо окремим країнам Євросоюзу не подобаються такі рішення, вони спрямовані не на ущемлення інтересів будь-якої окремої держави, а на боротьбу з російською агресією, яка загрожує не лише Україні, але й безпеці всієї Європи.
В цьому контексті, рішення України про припинення транзиту нафти є не лише виправданими, але й необхідними для забезпечення стабільності та безпеки в регіоні.
