Різні прогнози щодо можливих військових дій Росії наступного року зводяться до двох можливих стратегій Москви.
Перша – перехід до стратегічної оборони з утримання вже захоплених територій (насамперед сухопутного коридору до Криму).
Виняток становитиме Донецька область, де будуть вестися наступальні дії з метою або захоплення всього регіону, або хоча б відтіснення ЗСУ від великих міст (тобто захоплення Авдіївки, Мар’їнки, Торецька), а також взяття Бахмута.
Власне, приблизно так стратегію російської армії сформулював нещодавно начальник Генштабу Росії генерал Валерій Герасимов.
Однак, природно, це не означає, що стратегія буде саме такою: на війні звичайна справа вводити противника в оману.
Тому в західних експертних колах і в українському командуванні розглядають й інший варіант, за якого Росія може здійснити широкомасштабний наступ де-небудь крім Донецької області.
Розглядають чотири сценарії можливих напрямків такого удару.
По-перше, новий наступ на Київ із Білорусі (про це говорив головком ЗСУ Валерій Залужний).
По-друге, наступ із Білорусі на Західну Україну з метою перерізати основні транспортні маршрути, якими йдуть поставки зброї з країн НАТО.
По-третє, наступ на Харків із Бєлгородської області з одночасним ударом зі сходу на Куп’янському напрямку.
По-четверте, наступ на Запоріжжя і Дніпро з перспективою форсування річки Дніпро і виходу на Правобережну Україну на північ від Каховського водосховища в напрямку Нікополя (водночас віддаляється і лінія фронту від сухопутного коридору до Криму, безпека якого є стратегічним завданням для Москви).
Перспектива можливого наступу Росії впирається в питання наявності у росіян ресурсів для цього завдання.
І тут є дві змінні, які поки що залишаються невідомими.
Перша – чисельність російських військ. Офіційно багаторазово озвучували цифру, що під час часткової мобілізації призвали 300 тисяч осіб, з яких 150 тисяч уже вирушили в Україну, а ще 150 тримають у Росії як резерв. Такої кількості солдатів може бути достатньо для утримання фронту і для просування на Донбасі, але для масштабних наступальних дій на інших напрямках явно не вистачить.
Друга змінна – це військово-технічні можливості Росії здійснювати масштабні наступальні дії. Перший період війни виявив величезні технічні та організаційні проблеми російської армії. Насамперед із безпілотниками, високоточними боєприпасами, засобами зв’язку, розвідкою, системою виявлення цілей і швидкістю віддачі наказів щодо їхнього знищення, а також із координацією між підрозділами.
Наразі можна констатувати, що росіяни ці проблеми тим чи іншим чином намагаються вирішити, але очевидно, що процес триває непросто. І не факт, що найближчими місяцями ми тут побачимо прорив (а без цього наступати безглуздо).
Тому наразі найбільш реальний варіант дій РФ – утримання лінії фронту і продовження локальних наступів на Донбасі.
