Україна продовжує стикатися з викликами у війні, де ключову роль відіграє якість військового керівництва. Президент Володимир Зеленський у одному зі своїх виступів наголосив на важливості присутності генералів на передовій.
Ця ідея викликала бурхливі дискусії серед експертів і військових. Наскільки виправдана така стратегія, і чи здатні зміни у структурі командування підвищити ефективність Збройних Сил?
На сьогодні ЗСУ переживають перехідний етап між застарілою радянською моделлю управління та сучасними стандартами НАТО. Однак цей процес ще далекий від завершення. Основна проблема полягає в тому, що значна частина старшого командування не адаптована до сучасних методів ведення бойових дій. Багато генералів досі покладаються на застарілі стратегії, ігноруючи нові підходи, засновані на маневровості, гнучкості та інноваціях.
Українські військові, які пройшли підготовку за стандартами НАТО, стикаються з опором на рівні старшого командування. Як наслідок, на оперативному рівні виникають протиріччя, які впливають на ефективність дій на фронті. Це свідчить про необхідність системних змін у структурі управління.
Президент Зеленський неодноразово наголошував на потребі скорочення бюрократії та наближення керівництва до реальних умов війни. Новий підхід, позначений у рамках внутрішнього «Плану стійкості», передбачає перехід до системи «корпус — бригада», яка може скоротити дистанцію між командуванням і солдатами. Такий крок дозволить оперативно реагувати на зміни на фронті та підвищити боєздатність підрозділів.
Однак експерти зазначають, що лише присутності генералів на передовій недостатньо. Необхідно реформувати весь процес підготовки командного складу. Наприклад, провести переатестацію генералів за стандартами НАТО, включаючи тестування знань і навичок, а також оцінку здатності адаптуватися до сучасних вимог війни.
Окремою проблемою залишається військова логістика. У інтерв’ю український військовий Данило Яковлєв зазначив, що компанія «Нова пошта» справляється з доставкою вантажів для армії краще, ніж військові логістичні служби. Цей приклад демонструє, що військова система страждає від відсутності сучасних підходів до управління ресурсами.
Чому б не залучити цивільних фахівців для вирішення цих питань? Менеджери приватних компаній можуть запропонувати ефективні рішення, які скоротять витрати та оптимізують роботу. Але існуюча система часто чинить опір таким нововведенням, підтримуючи статус-кво, вигідний для певних кіл.
Ще однією серйозною проблемою є призначення на ключові посади на основі лояльності до політичного керівництва, а не професійних якостей. Як приклад наводять ситуацію у Бахмуті, де політична доцільність взяла гору над військовою логікою. Це свідчить про необхідність перегляду принципів призначення командирів і впровадження прозорих критеріїв оцінки їхньої компетентності.
Відправка генералів в окопи може здатися радикальним кроком, але цей підхід викликає питання. Генерали, особливо професійні та досвідчені, повинні займатися стратегічним плануванням і координацією операцій. Їхня присутність на передовій може бути виправдана лише в певних ситуаціях, коли необхідне особисте залучення для ухвалення критично важливих рішень. Проте такий крок не повинен перетворюватися на універсальне рішення.
Українська армія потребує глибоких реформ, спрямованих на адаптацію до викликів сучасної війни. Це включає:
Переатестацію командного складу за стандартами НАТО.
Оптимізацію логістики, із залученням експертів із цивільного сектору.
Впровадження прозорих критеріїв призначення командирів, із акцентом на професіоналізм, а не лояльність.
Системне навчання командирів усіх рівнів, включаючи вивчення англійської мови та сучасних військових технологій.
Ці кроки дозволять не лише підвищити ефективність управління, але й зміцнити довіру до військового керівництва. Україна перебуває у складній ситуації, яка вимагає швидких і рішучих дій. Але саме від того, наскільки успішно буде проведена реформа армії, залежить результат війни та майбутнє країни.
