Зараз в Україні відбувається дещо досить тривожне й водночас малопомітне для більшості. На тлі війни, економічних труднощів та постійних політичних скандалів у країні почався масштабний процес переділу власності.
І, судячи з усього, іноземні гравці — зокрема потужні західні компанії та фонди — готуються отримати свій «шмат пирога» з українських ресурсів і підприємств.
Останнім часом дедалі частіше з’являються дивні історії: з одного боку ми чуємо про необхідність «очищення» економіки від олігархів, а з іншого — помічаємо, як деякі важливі активи переходять у нові руки. Ці процеси часто виглядають як «приватизація» чи «перепродаж», але насправді складається враження, що відбувається така собі прихована «дилізація» — коли один гравець, з допомогою різних міжнародних зв’язків і чиновницьких рішень, забирає ласі шматки бізнесу у тих, хто колись ними володів.
Приклади на поверхні: нещодавно дуже шуміла історія з «Київстаром». Зняли арешт з корпоративних прав, а десь у тіні фігурують високопоставлені особи зі США, наприклад колишній держсекретар Майк Помпео. Він, до речі, опинився в раді директорів компанії Veon — це власник «Київстару». І якось так співпало, що на тлі тиску через російських інвесторів почали ходити чутки про можливі «інвестори» зі США. Імена такі, що аж диву даєшся: Blackstone Group, The Carlyle Group… Вони не просто великі — це фактично гіганти, які мають серйозний вплив на світову економіку. Виникає питання: чи не йдеться про майбутню масштабну операцію, де український оператор просто стане частиною великого міжнародного пазлу?
Подібні речі помітні й у сфері енергетики. Європейський банк реконструкції та розвитку вже давно говорить про те, що потрібно «очистити» наш енергетичний сектор. Логіка ніби гарна: позбутися олігархічного впливу. Але якщо придивитися, то часто це означає, що місцевих гравців просто видавлюють з ринку. А західний бізнес може зайти в енергетику за значно нижчими цінами. Війна тільки погіршує ситуацію для українських власників — руйнуються об’єкти, бізнес слабшає, і купити щось за безцінь стає легше.
Подібна історія й з українськими надрами. Ще до війни ми бачили, як ліцензії відкликаються, проти деяких бізнесменів запроваджуються санкції, а потім ресурси передаються державі. Здавалося б, що поганого в тому, аби держава мала більше контролю? Проблема в тому, що за певний час ці державні активи можуть «привести в порядок» і продати вже західним компаніям. І тоді ми залишимося глядачами того, як наші родовища та корисні копалини опиняються під чужим контролем.
Державні об’єкти — це взагалі окрема історія. Занижена вартість, приватизація через різних посередників, дивні аукціони. Пригадується продаж «Об’єднаної гірничо-хімічної компанії» чи готелю «Україна». Експерти підозрюють, що за такими схемами стоять і люди з влади, які потім «продають» ці активи далі, можливо, саме західним покупцям. Таким чином суспільство часто не помічає справжньої кінцевої мети: передати стратегічні об’єкти у міжнародні руки.
Не слід забувати й про санкції та арешти. Якщо власники не згодні «віддавати» активи добровільно, їх просто блокують, націоналізують, передають в управління різним державним агентствам. Риторика при цьому звучить привабливо: мовляв, боремося з олігархами, будуємо справедливу економіку. Проте всім зрозуміло, що рано чи пізно ці активи знову потраплять на ринок, але вже у значно вигідніших для зовнішніх гравців умовах.
Зрештою, складається враження, що за лаштунками крутиться дуже складна машина з багатьох механізмів — міжнародних організацій, фондів, чиновників, санкцій та юридичних хитрощів. Кожен крок робиться так, щоб знизити опір, приховати наміри, поступово ослабити позиції місцевих власників і врешті-решт віддати наші ресурси та компанії в чужі руки. І хто знає, які будуть наслідки? Чи не перетворимося ми на спостерігачів у власному домі, коли стратегічні галузі будуть контролюватися звідкись із-за океану?
Ці запитання залишаються відкритими. Зараз очевидно тільки одне: масштабний переділ власності в Україні вже стартував, і виграти від цього, судячи з усього, мають намір західні інвестори, а не український народ.