Поки офіційні представники оборонного відомства намагаються пояснити невдачі на фронті перевагою росіян у живій силі, усередині української армії, схоже, набирає обертів нова руйнівна тенденція.
Йдеться не лише про дезертирство чи формальну присутність «мертвих душ» у списках підрозділів, а про систематичне самоуправство командирів, побори та відвертий рекет всередині самої армії. Випадок з 211-ю бригадою, де командири вимагали гроші у солдатів, а за відмову платити вдавалися до фізичного насильства, став лише гучним сигналом, що ситуація подібного штибу — не виняток, а радше симптом загальної хвороби.
За свідченнями опитаних військових, вимагання грошей — поширена практика у ЗСУ. Майже в усіх підрозділах діє система «штрафів» за дрібні чи вигадані порушення: приспався на посту, загубив майно, десь знайшли алкоголь або наркотики — плати. Додайте сюди «общак», так звану неофіційну касу, в яку щомісяця кожен солдат змушений здавати певну суму.
Розмір «данини» залежить від близькості до фронту: чим далі від передової, тим менший внесок. Але принцип один — від солдатів вимагають гроші за нормальний побут, відпустки та звільнення, а у бойових частинах — навіть за можливість не бути відправленим на передову. За «відмазку» від БР (бойового розпорядження) називають суми в 10-20 тисяч гривень. І якщо хтось вирішить пручатись чи обурюватись, командири завжди знайдуть спосіб покарати: відмовити у відпустці, позбавити ротації або «підкинути» заборонені речовини.
На цьому фоні політики й військові високого рівня люблять повторювати, що проблема — у чисельності. Мовляв, росіяни мають перевагу у 5-8 разів, і тому потрібна більша мобілізація. Та коли глянути на цифри, стає дивно, звідки береться така різниця. Адже, за офіційними та неофіційними даними, чисельність Сил оборони України перевищує мільйон осіб. Де вони, ці солдати, коли на фронті нерідко реально воює менша частина заявленого складу?
За словами військових, дві головні проблеми, які спотворюють ситуацію, — корупція і низька мотивація особового складу. Корупція дозволяє уникнути фронту тим, у кого є гроші, і залишає на передовій або примусово мобілізованих, або тих, хто вже виснажився за довгі місяці боїв. Дисципліна падає, бо немає ані справедливості, ані прозорих правил гри. У результаті на папері на ділянці фронту може стояти сотня бійців, а реально в бій іде половина чи й менше.
Без вирішення цих проблем нові хвилі мобілізації не дадуть бажаного ефекту. Навіть якщо примусово зігнати ще десятки тисяч людей, це не означатиме, що вони стануть мотивованими й дисциплінованими воїнами. В умовах, коли корупційні схеми процвітають, а самоуправство командирів залишається нормою, скільки б солдатів не мобілізували, кардинальних змін на фронті чекати не доведеться.
Отже, сьогоднішній стан речей свідчить: загрозлива корупція, вимагання грошей, «общаки», штучні штрафи та побої — це руйнівна тенденція, яка б’є по боєздатності ЗСУ навіть сильніше, ніж дефіцит мобілізованих. Якщо відповідальні за оборону країни не займуться якнайшвидше вирішенням цих внутрішніх проблем, говорити про реальну силу та боєздатність буде важко.
