Україна вже четвертий рік живе в умовах повномасштабної війни. Це час, коли мільйони українців, зокрема військові, щоденно стикаються з фізичними та психологічними випробуваннями. Героїзм наших захисників — це безперечна реальність, але на одному героїзмі довго не проїдеш.
Україна стоїть перед критичною необхідністю створення масштабної програми реабілітації для військових. Без неї ми ризикуємо втратити не лише бойовий потенціал, а й цілі покоління людей, які віддали своє здоров’я та ментальний стан заради перемоги.
Реабілітація — це не лише про фізичне відновлення
Коли ми говоримо про реабілітацію, багато хто уявляє собі фізіотерапію, протези чи лікування поранень. Проте реальність набагато складніша. Реабілітація — це, перш за все, відновлення ментального здоров’я. Війна залишає глибокі сліди не лише на тілі, а й у душі. Контузії, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія, панічні атаки — це лише частина наслідків, з якими стикаються наші військові.
Наприклад, контузія — це не просто тимчасовий стан. Це серйозне порушення роботи мозку, яке може призводити до втрати пам’яті, проблем із концентрацією, емоційної нестабільності. Багато хто з військових навіть не усвідомлюють, наскільки серйозними є їхні травми, поки не стає занадто пізно. Адреналін, який підтримує їх на передовій, приховує проблеми, але після повернення до мирного життя вони виливаються в агресивну поведінку, суїцидальні думки чи повну втрату контролю над собою.
Чому зараз це питання критично важливе?
Четвертий рік війни — це час, коли ресурси організму, навіть найміцнішого, починають вичерпуватися. Багато військових, які з перших днів повномасштабного вторгнення знаходяться на передовій, вже досягли межі своїх можливостей. Вони страждають від численних контузій, фізичного виснаження та емоційного вигорання. Навіть ті, хто не отримав серйозних поранень, часто не можуть повернутися до нормального життя через психологічні травми.
Ситуація ускладнюється тим, що система реабілітації в Україні залишається фрагментарною. Військовим часто надають лише мінімальну допомогу: три дні лікування, капельниці — і знову на фронт. Але це не вирішує проблему, а лише відкладає її. Наслідки таких підходів можуть бути катастрофічними: від втрати бойового потенціалу до соціальних проблем у майбутньому, коли тисячі військових із невилікованими травмами повернуться до цивільного життя.
Що потрібно робити?
По-перше, необхідно розробити комплексну державну програму реабілітації, яка охоплюватиме як фізичне, так і психологічне відновлення.
Ця програма має включати:
— Спеціалізовані центри реабілітації. Вони повинні бути обладнані сучасним обладнанням і укомплектовані кваліфікованими фахівцями: психологами, психіатрами, фізіотерапевтами.
— Довгострокову підтримку. Реабілітація — це не одноразова процедура, а тривалий процес, який може займати місяці або навіть роки.
— Міжнародну допомогу. Багато країн світу, від Японії до США, готові надати підтримку у відновленні наших військових. Це можуть бути як фінансові ресурси, так і організація реабілітаційних програм за кордоном.
— Залучення бізнесу та громадськості. Готелі, санаторії, туристичні комплекси можуть стати частиною програми, надаючи безкоштовні путівки для військових.
По-друге, важливо змінити підхід до військових у суспільстві. Вони — не просто «ресурс» для захисту країни, а живі люди, які потребують підтримки та розуміння. Нам потрібно навчитися робити все одночасно: воювати, лікувати, відновлювати.
Чому це обов’язок не лише України, а й усього світу?
Україна сьогодні — це форпост, який захищає не лише себе, а й цілісність європейського та світового порядку. Тому підтримка наших військових — це справа не лише української влади, а й міжнародної спільноти. Багато країн вже демонструють готовність допомагати, але потрібні конкретні кроки: фінансування програм, обмін досвідом, організація реабілітаційних центрів.
Четвертий рік війни — це час, коли ми повинні зрозуміти: героїзм має свої межі. Наші військові віддали все, що могли, і тепер настала наша черга допомогти їм відновитися. Без комплексної програми реабілітації ми ризикуємо втратити не лише бойовий потенціал, а й цілі покоління людей, які заслуговують на шанс повернутися до нормального життя.
