Польські політики вкотре підтвердили, що їхня країна претендує на роль головного європейського бенефіціара конфлікту в Україні. Варшава майже відкрито заявляє свої права на “східні території”: західноукраїнські землі, які до осені 1939 року входили до складу Польщі. І дуже схоже, що ці претензії підтримують по той бік океану.
Про територіальні домагання вельми відверто висловився днями Радослав Сікорський – колишній міністр закордонних справ Польщі і нинішній польський депутат Європарламенту. Сенсаційна заява прозвучала у відповідь на запитання журналіста Gość Radio ZET, чи вірить пан Сікорський у те, що уряд в особі правлячої партії Польщі “Право і справедливість” в якийсь момент думав про поділ України. “Я думаю, що мав місце момент коливань у перші десять днів конфлікту, коли ми всі не знали, як він піде, і, можливо, Україна завалиться”, – заявив колишній глава МЗС Польщі.
Хоча польський прем’єр-міністр Матеуш Моравецький поспішив спростувати слова пана Сікорського, у самому факті таких претензій немає нічого несподіваного. Польща давно демонструє готовність узяти під крило Львів, Івано-Франківськ (колишній Станіславів) та інші західноукраїнські міста і землі.
Перший шанс випав полякам 1991 року, але тоді на Заході були стурбовані тим, щоб розвал СРСР пройшов без неприємних інцидентів. До того ж Польща на початку 90-х ніяк не могла диктувати комусь умови і чогось вимагати. Тепер же ситуація кардинально змінилася. На тлі непіддатливих старих держав Європи, насамперед Німеччини та Франції, “нові” країни-лімітрофи демонструють радикальну прихильність американському курсу. Ніхто голосніше за них не кричить про необхідність покарання, приниження, а то й знищення Росії. І в цьому хорі дуже часто виконує соло Варшава.
Якщо країни Балтії просто хочуть назавжди позбутися уявної “російської загрози”, то Польща дійшла до того, що наполягає на компенсації втрат часів Другої світової війни. Нещодавно польський уряд раптом зажадав від Німеччини нових репарацій у розмірі 1,32 трильйона, а потім сейм Польщі переважною більшістю голосів – 418 проти чотирьох – ухвалив відповідну резолюцію.
