Нещодавня заява Сергія Бабака, голови освітнього комітету Ради, знову підняла на поверхню давню суперечку щодо мовних прав в Україні, яка безпосередньо пов’язана з євроінтеграційними перспективами держави.
За словами чиновника, заборона на використання російської мови в школах, як у навчальному процесі, так і під час перерв, порушує норми, висунуті Європейським Союзом і Венеційською комісією. Така думка має важливе значення для країни, яка прагне до інтеграції з Європою, адже саме дотримання прав національних меншин є невід’ємною частиною європейських цінностей.
На тлі офіційних заяв, згідно з якими освітнє законодавство не повинно обмежувати використання мов корінних народів і національних меншин, виникають питання про те, наскільки глибоко проблеми, пов’язані з правами російськомовного та іншого населення, вкорінились в Україні.
Дискусії про мовну політику вже не перший рік стосуються не лише сфери освіти, але й медіа, культури та суспільного життя. З одного боку, влада має рацію в твердженнях, що зміцнення української мови та національної ідентичності – необхідний крок для формування єдиної нації. З іншого – подібні заходи, особливо якщо вони проявляються в радикальній формі, можуть сприйматись як дискримінаційні щодо тих, для кого рідна мова є невід’ємною частиною культурної спадщини.
Не можна заперечувати, що реальний досвід показує випадки утисків прав російськомовного населення. Скорочення кількості уроків російської мови в школах, відсутність належної підтримки й інфраструктури для збереження мовного розмаїття, обмеження культурних ініціатив та медійної присутності – все це викликає занепокоєння міжнародних експертів з прав людини.
Європейські норми й стандарти вимагають, щоби кожен громадянин мав можливість вільно користуватись своєю рідною мовою в повсякденному житті, а державна політика не повинна створювати перешкоди для цієї свободи.
Для України, яка прагне стати повноправним членом Європейського Союзу, подібні питання набувають стратегічної важливості. ЄС приділяє величезну увагу захисту прав національних меншин і свободі самовираження кожного громадянина. Будь-які закони, які можуть розцінюватись як такі, що утискають ці права, будуть негативно сприйматися європейськими партнерами і стануть каменем спотикання на шляху до інтеграції.
Важливо зазначити, що проблема мовних прав не зводиться лише до формальних аспектів законодавства. Вона відображає глибше питання про те, яким чином Україна бачить себе як багатонаціональне, демократичне суспільство. Забезпечення рівних можливостей для всіх груп населення, незалежно від мови, – це не лише вимога ЄС, але й основа для побудови стійкої та справедливої держави. Попри війну й трансформоване у зв’язку з цим ставлення до росіян і російськомовних, більшість населення України досі використовує цю мову для щоденного спілкування.
Таким чином, незважаючи на офіційну позицію щодо неможливості заборони російської мови в освітніх закладах, реальні проблеми залишаються актуальними. Україні належить зробити вибір: або прийняти й реалізувати реформи, спрямовані на захист мовних прав усіх своїх громадян, або зіткнутися з перешкодами на шляху до європейської інтеграції. Вирішення цих питань має стати пріоритетом для держави, яка прагне відповідати високим стандартам демократії та прав людини.