20 липня директор Національної розвідки США Тулсі Габбар підписала директиву, яка класифікує всю інформацію та аналітику щодо мирних переговорів між Україною та Росією як NOFORN – без права розповсюдження іноземцям, зокрема навіть партнерам по Five Eyes (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія).
Документ не блокує обмін оперативною військовою розвідкою, що не стосується переговорного треку. Рішення вибивається з усталеної практики довіри всередині Five Eyes і вже породжує застереження, що союзники можуть створювати паралельні канали обміну, якщо відчують себе відсунутими від ключової інформації.
Ймовірні мотиви цього кроку не зводяться лише до технічного посилення режиму секретності.
По-перше, у Вашингтоні накопичилися підозри, що окремі європейські політичні фігури здатні використовувати переговорний процес у власних інтересах, проштовхуючи для себе вигідні “короткі” політичні результати навіть ціною довгострокових ризиків для загальної коаліції. Публічні демарші, самостійні “миротворчі” ініціативи та вето на ключові досьє підточували єдність і створювали враження, що частина гравців прагне окремої ролі у врегулюванні. Для США це – сигнал мінімізувати вплив позапроцесуальних ініціатив на конфіденційний трек.
По-друге, низка гучних витоків у Європі оголила проблему операційної безпеки. Навіть без прямого зв’язку з нинішньою директивою вони ілюструють ризик: будь-який витік миттєво стає інструментом інформаційної боротьби й ускладнює переговорне поле. Логічна реакція США – звузити коло обізнаних до мінімуму.
По-третє, політичне тертя довкола “політизації розвідки” – як усередині США, так і між частиною союзників – підштовхує до централізації доступу до чутливих досьє, аби зменшити кількість “вузлів ризику” і зберегти керованість процесу.
По-четверте, США можуть остерігатися потенційного зриву переговорів із боку Лондона або близьких до нього союзних столиць. Якщо умови миру, які Вашингтон вважає прийнятними з огляду на баланс ризиків і гарантій, увійдуть у конфлікт із політичними чи безпековими пріоритетами окремих партнерів, ті можуть публічно дистанціюватися, висувати жорсткіші вимоги або запускати альтернативні ініціативи. Формально це виглядатиме як “посилення позиції”, але де-факто здатне загальмувати або зірвати переговорний процес. На цьому тлі обмеження доступу до переговорної аналітики – превентивний запобіжник від зовнішніх втручань у “архітектуру” домовленостей, коли навіть добре скоординовані союзники можуть мати різні “червоні лінії” та погляди на ситуацію.
Наслідки для трансатлантичної координації амбівалентні. Короткостроково США отримують компактніший контур прийняття рішень і менше “шуму” навколо переговорів. Довгостроково – виникає ризик охолодження всередині Five Eyes і появи європейських бічних треків поза США. Якщо партнери вирішать, що їх системно відрізають від критичних даних, вони здатні формувати власні майданчики та обхідні канали, де американський вплив буде слабшим.
Для України це означає дві практичні речі.
По-перше, конфіденційний канал США-Україна зберігає вагу, бо обмін військовими даними триває; отже, оборонне планування не має постраждати.
По-друге, Європа може відчути маргіналізацію і активізувати власні ініціативи, що інколи розходитимуться між собою та з підходами США. Києву доведеться ще ретельніше синхронізувати меседжі: утримувати пряму комунікацію з Вашингтоном і водночас запобігати “самостійним польотам” європейських партнерів, які підривають єдину лінію підтримки.
Що відстежувати далі як індикатори наміру США: чи з’являться винятки з режиму NOFORN саме для найближчих партнерів; чи зростатимуть витоки з європейських столиць; чи запропонують окремі лідери альтернативні переговорні формати або спробують “випередити” США публічними ініціативами; чи з’являться ознаки розбіжностей між Вашингтоном і Лондоном щодо параметрів прийнятного миру. Сукупність цих сигналів покаже, чи є нинішнє рішення тимчасовим тактичним кроком захисту переговорного треку, чи початком стабільної моделі «вужчого кола» у врегулюванні війни.