Найближчими днями Лукашенко відвідає з державним візитом Китай, а вже на середину березня анонсовано його візит до Ірану.
Напередодні президент Ірану був у Пекіні, а голова комісії у закордонних справах ЦК Компартії Китаю Ван І Китаю зустрівся в Москві з Путіним і практично вже зрозуміло, що Сі навесні відвідає Росію. Назвати всі ці зустрічі “випадковими збігами” дуже важко. Принаймні створюється сильне враження, що на наших очах формується військово-політичний союз.
Лукашенко вилітає до Пекіна 28 лютого, і візит у нього буде дуже тривалий – 4 дні. Це, звісно, не зрівняється з 10-денною поїздкою Порошенка в статусі президента країни на Мальдіви, але все ж для держвізиту 4 доби – це теж дуже багато. Опосередковано це свідчить про те, що ухвалюватимуться рішення “з коліс”.
Для розуміння, у здорові мирні часи зустрічам лідерів країн передує копітка робота найрізноманітніших відомств. Умовно кажучи, якщо Лукашенко і Сі підпишуть угоду про спільне виробництво мопедів, то хтось має підрахувати, на якому майданчику їх збиратимуть, у якій кількості, з яких комплектуючих тощо. А лідери вже тільки урочисто підписують увесь пакет документів, обмінюються компліментарними захопленими фразами і створюють інформаційну хвилю.
Тому подібні візити в переважних випадках одноденні, а якщо йдеться про гігантські відстані з купою часових поясів – а у випадку з Лукашенком це якраз такий випадок – дводенні. Але президент Білорусі летить на 4 дні.
“У центрі уваги будуть питання розвитку торговельно-економічного, інвестиційного та гуманітарного співробітництва, реалізація спільних масштабних проєктів, взаємодія в політичній сфері, реагування на найгостріші виклики в сучасній міжнародній обстановці”.
Це повідомлення пресслужби Лукашенка. Конкретики про те, навіщо саме летить президент Білорусі до Пекіна – нуль. Якби пресслужба президента Білорусі взагалі нічого б не прокоментувала, розуміння було б рівно стільки ж.
