Ситуацію навколо Бахмута вже важко охарактеризувати словосполученням “стабільно критична”. Між північним і південним угрупованнями ПВК “Вагнер”, що нависають над Бахмутом, відстань по прямій, судячи з інформації в Мережі, становить менше 4 км.
Усі рокадні дороги, що залишилися на захід, повністю прострілюються противником, і комунікація з гарнізоном ЗСУ в самому Бахмуті можлива тільки в темний час доби. Тим часом “вагнерівці” поступово просуваються і в самому місті, витісняючи підрозділи ЗСУ ближче до центру.
Низка спікерів від української влади вже певний час розповідають, що Бахмут не має стратегічного значення, саме місто повністю зруйноване, і в разі чого буде “просто” відхід підрозділів ЗСУ на нові вигідніші позиції.
Інша річ, що з Бахмута створили медійний образ неприступної фортеці. Зеленський, нагадаємо, у Вашингтоні порівнював бої за місто з битвою при Саратозі. Для американців та битва стала першою великою перемогою над англійцями у війні за незалежність. Виходячи з такої аналогії, тоді саме ЗСУ мають здобути під Бахмутом перемогу над підрозділами Росії, а не навпаки.
Зрештою, можлива втрата Бахмута в українському суспільстві підніме неприємні питання про понесені втрати за це місто. А вони вкрай високі, якщо відштовхуватися тільки від репортажів західних ЗМІ, а також від записів українських військових, що спливають у Мережі.
Тож, якщо місто не має особливого стратегічного значення, як стверджується, то навіщо за нього було триматися такою позамежною ціною? А якщо у командування ЗСУ був щодо Бахмута якийсь задум, то в чому саме він полягав, якщо втрат зазнали величезних, а місто в підсумку все одно практично опинилося під контролем противника?
Очевидно, що в разі зовсім негативного розвитку ситуації, втрату Бахмута будуть перебивати створенням якихось більш важливих перемог. Можуть піти по мінімалці, і створити черговий “партизанський рух” у ближньому прикордонні Росії, або, наприклад, організувати масову атаку дронами.
Другий варіант – це перебивка інформаційного приводу “по-багатому”, і тут просто ідеально лягає історія з Придністров’ям. Але тут проблема в тому, що такі речі напевно будуть узгоджуватися із західними партнерами. Так, і в Кишиневі дуже нервово ставляться до цієї затії. Крім того, що молдавани можуть отримати прильоти російських ракет, що саме по собі обрушить економіку не найстабільнішої країни, але треба також розуміти, що робити з жителями Придністров’я.
І ще один важливий момент – як ця історія завершиться в плані полонених, що саме по собі є дуже деморалізуючим фактором на війні. Коли ЗСУ виходили з Сєвєродонецька і Лисичанська – обидва міста значно більші за Бахмут – полонених практично не було, і зрештою якоїсь великої медійної катастрофи від їхньої втрати не сталося. У вересні минулого року вже ЗСУ стрімко увірвалися до Балаклії, а потім до Ізюма і Куп’янська, але масового полону росіян також зафіксовано не було. І зовсім інша історія була з Маріуполем – саме низка полонених стала однією з найболючіших проблем після втрати міста.
