Удари по складах – не головна ціль: де проходить справжня артерія логістики ворога

Українські безпілотники продовжують завдавати ударів по російській логістичній інфраструктурі. Нещодавно під приціл потрапили склади найбільшого в РФ інтернет-ритейлера Wildberries. І хоча ці атаки виглядають ефектно та викликають резонанс у медіа, їхній реальний вплив на економіку агресора, м’яко кажучи, сумнівний. Адже, як і в Україні, російська електронна комерція значною мірою залежить від імпорту, а частка імпорту у структурі ВВП – це негативний чинник. Руйнування складів може завдати локальних збитків окремим бізнесам, але на спроможність Росії вести війну це впливає мінімально. Виняток становить хіба що знищення комплектуючих для дронів, якщо такі там зберігалися, проте достеменної інформації про це немає.

Тож чи варто витрачати дорогоцінні ракети та дрони на об’єкти, які не мають критичного значення для воєнної машини Кремля? Набагато ефективніше, на мою думку, зосередитися на тому, що справді є артерією російської армії, – на залізниці. Саме вона є одночасно найбільшою перевагою та найвразливішим місцем Росії через її величезну територію. Залізничний транспорт залишається найефективнішим інструментом логістики на таких просторах, особливо для перевезення важких вантажів на великі відстані. І якщо паралізувати цю систему хоча б частково, ефект буде відчутним набагато швидше, ніж від атак на склади.

Російська військова логістика вкрай залежна від залізниці, адже у загарбників немає достатньої кількості автотранспорту. Вони змушені використовувати потяги для доставки боєприпасів, пального, важкої техніки та живої сили до лінії фронту. Якщо перерізати або суттєво ускладнити ці маршрути, це вирішить одразу дві проблеми: по-перше, ускладнить постачання російських військ на передовій, по-друге, дезорганізує внутрішню логістику в самій Росії. Те, що ворог боїться таких ударів, підтверджує той факт, що для захисту залізничної мережі Росія знову ввела в дію броньовані потяги радянських часів. Це свідчить про усвідомлення вразливості цієї інфраструктури.

Звісно, повністю знищити всю залізничну мережу Росії неможливо – це тисячі кілометрів колій. Але системні удари по ключових вузлах: мостах, стрілочних переводах, релейних шафах, електропідстанціях – можуть створити ефект доміно, зупиняючи рух на цілих напрямках. Особливо це стосується прикордонних із Україною територій, де логістичні ланцюги й так працюють з перебоями. Якщо українські сили зосередять увагу саме на цій стратегії, російське командування змушене буде відволікати значні ресурси на охорону та відновлення залізниці, що послабить їхні наступальні спроможності.

До речі, подібна тактика успішно застосовувалася ще під час Другої світової війни. Британський спецпідрозділ SAS у Північній Африці систематично перерізав шляхи постачання армії Роммеля, завдаючи ударів саме по логістиці, а не по скупченнях військ. Це дозволяло малими силами паралізувати цілі армії, позбавляючи їх пального, боєприпасів та продовольства. Чому б не застосувати цей перевірений підхід у сучасних умовах, використовуючи далекобійні дрони та ракети, а також агентурну розвідку?

Отже, пріоритетом мають стати не ефектні удари по складах чи логістичних центрах, які не впливають на воєнний потенціал РФ, а системна робота по знищенню залізничної інфраструктури. Саме вона здатна перекрити кисень російській армії, поставивши її перед реальною загрозою голоду та нестачі боєприпасів. Залізниця – це слабке місце Росії, і вдарити по ньому означає завдати удару по самій суті воєнної машини агресора.