Спробуймо розібратися, а в чому саме полягає сенс Спільної декларації щодо євроатлантичної перспективи України, підписаної Володимиром Зеленським та чеським прем’єром Петром Фіалою 1 листопада.
За повідомленням пресслужби президента України, у документі “зафіксовано підтримку чеською стороною перспективи набуття Українською державою членства в НАТО щойно дозволять умови”, а сам Зеленський пообіцяв підписати такі угоди з іншими членами НАТО.
Взагалі процедура вступу до НАТО включає в себе п’ять кроків.
Крок 1: визначається відповідність країни-претендента вимогам.
Вона має перебувати в Європі (тут у нас виникло питання про статус США і Канади…), мати фінансові та ресурсні можливості зробити внесок у розвиток безпеки, держава має бути демократичною. Як ми бачимо, Україна всіма цими перевагами володіє: перебуває в Європі, має ресурси, щоб вести восьмирічну війну (чим не внесок у “безпеку”?), ну і демократія краща, нiж ранiше.
Крок 2: приєднання до Плану дій щодо членства (ПДЧ).
Взагалі, це програма НАТО з надання консультацій, допомоги та практичної підтримки. Один з основних елементів ПДЧ – розробка індивідуальних щорічних національних програм, що охоплюють політичні, економічні, оборонні, ресурсні, безпекові та правові аспекти. Причому НАТО завжди може пояснити, що саме влаштовує організацію, а над чим треба попрацювати.
Крок 3: подача заявки і переговори про вступ до НАТО.
Україна це питання вже вирішила. 30 вересня Володимир Зеленський повідомив, що “де-факто ми вже пройшли свій шлях до НАТО… Сьогодні Україна подає заявку, щоб зробити це де-юре. За процедурою, яка відповідатиме нашому значенню для захисту нашої спільноти. У прискореному порядку. Ми робимо свій визначальний крок, підписуючи заявку України на вступ у прискореному порядку до НАТО”.
Судячи з реакції генсека НАТО Єнса Столтенберга і представників США та Німеччини, вони трохи здивувалися такій спритності України. Однак у НАТО з цього питання одразу ж намітився розкол – 2 жовтня Польща, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Північна Македонія, Чорногорія, Румунія і Словаччина висловили спільну підтримку вступу України до НАТО.
Крок 4: кожен із 30 членів НАТО має підписати і ратифікувати протокол про членство країни-претендента в альянсі.
На цьому етапі тривають політичні торги і в теорії країна-претендент може навіть отримати відмову від членства.
Крок 5: ратифікація договору країною-претендентом.
Тут результат вирішений, оскільки Україна є членом НАТО за Конституцією.
Як ми бачимо, жодних декларацій із країнами-членами НАТО тут немає. Але ми все ж таки виходимо з того, що Зеленський політик по-своєму раціональний, хоча і схильний до авантюрних рішень. Тому, думається, декларації з країнами-членами НАТО потрібні йому, щоб замістити деякі етапи набуття членства та/або отримати додаткові гарантії.
Перший варіант – підписання відповідних декларацій з усіма країнами-членами НАТО дасть змогу замістити ПДЧ, якщо, припустимо, брюссельська бюрократія знайде спосіб “замутити” тему з його наданням. Причому сам по собі статус двосторонньої декларації має приспати пильність дипломатів тієї самої Німеччини, тим паче, що в декларації йдеться ще й про військову допомогу, а її в будь-якому разі надавати треба – навіть ціною “підтримки перспективи” в невизначеному майбутньому.
Зрозуміло, що підписання декларацій займе багато часу і самі декларації ПДЧ аж ніяк не замінюють (це все ж таки формальний документ, обов’язковий для вступу), але тут відкриваються широкі можливості для маніпуляцій – підписали, підтримали, значить, можна вважати, що умови ПДЧ виконано…
Другий варіант – підписання декларацій тією чи іншою мірою підміняє крок 4. Тобто або Зеленський оголошує, що країни, які підписали декларацію, фактично вже підтримали вступ України до НАТО, або підписання декларацій буде використовуватися для тиску на парламенти країн НАТО.
Загалом, Зеленський шукає шляхи реалізації свого плану прискореного вступу до НАТО і за допомогою “корисних ідіотів” у Східній Європі знаходить їх. Не можна сказати, що шляхи ці вишукані, але логіка зрозуміла – поставити в залежність підтримку України на шляху до НАТО з підтримкою України у відбитті російської агресії.
