Таку звістку приніс у медіапростір прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
“Україна має амбітну мету стати членом ЄС уже за два роки… Плануємо виконати всі 7 рекомендацій Європейської комісії якнайшвидше…”, – розмірковує у своєму Тg-каналі прем’єр.
Ми спеціально не наводимо весь пост цілком, хоча він зовсім невеликий за обсягом, зате неймовірно нудний за формою і безглуздий за змістом. Ось, наприклад, аргумент Шмигаля з цього ж посту, чому Україна повинна через 2 роки стати членом ЄС.
“Абсолютна більшість українців хоче, щоб Україна була частиною Європейського Союзу. Тому забезпечити цей вступ якнайшвидше – одне з найамбітніших завдань для нашого уряду”.
Українці у своїй більшості хочуть до ЄС, а отже, Україну мають туди прийняти. Аргументація рівня прем’єр-міністра.
Розбирати наскільки це реалістично особливого сенсу немає. Шмигаль свій пост написав під дату 3 лютого, коли в Києві має відбутися саміт Україна – ЄС, де обговорюватимуть 7 рекомендацій Єврокомісії на шляху до членства. Знову ж таки, якого рівня представництва буде цей саміт, коли надворі війна, і по тому ж Києву раз на два тижні щось гучне прилітає, не зовсім зрозуміло. Хтось, очевидно, приїде, але точно не для того, щоб оголосити про ось-ось швидкий вступ України до ЄС.
Нагадаємо, у червні минулого року Єврокомісія рекомендувала надати Україні статус кандидата в члени ЄС. Але також нагадаємо, що точно такий самий статус Албанія має з 2014 року, Сербія – з 2012 року, Чорногорія – з 2010 року, Македонія – з 2005 року, а Туреччина – взагалі з 1999 року. Тобто вже виросло покоління турків, які всі чекають на членство в ЄС, але у них там немає свого Шмигаля, який би розповів про вступ Туреччини до ЄС через 2 роки.
Наприклад, щоб вступити до тієї ж єврозони, країна-кандидат має відповідати Маастрихтським критеріям – стійкість фінансової системи, стабільність валютного курсу тощо. Щоб реально претендувати на вступ до ЄС, треба відповідати також критеріям Ніццького договору, де основний наголос робиться на реформування правосуддя… Розбирати все це цілком серйозно – це те саме, що проаналізувати виконання космічної програми України у 2022 році.
Рішення про надання Україні статусу кандидата в члени ЄС суто декларативне і жодних зобов’язань для Брюсселя не несе. Очевидно, що поки не буде вирішено питання війни і миру, жодної конкретики Україна від євробюрократів не отримає. Особливо поки не буде вирішено питання кордонів. Так, у ЄС є свій приклад, коли країна-учасник організації – Кіпр – не розв’язала свої територіальні питання, але все ж таки була прийнята в співтовариство. Але це якраз виняток, який підтверджує загальне правило, що без територіального закриття питання нічого іншого не буде. Ситуація з Кіпром все ж заморожена, а інший подразник конфлікту – Туреччина – ще й член НАТО. До України всі ці аналогії не клеяться навіть суперклеєм.
Тому вся ця писанина-анонси від Шмигаля про “вступ до Євросоюзу через 2 роки” – це виключно балаканина. Шмигаль не впливає на кадрову політику у своєму ж Кабміні – всі узгодження і “оглядини” нових міністрів, як і рішення щодо звільнення старих, ухвалюються в інших кабінетах. Стратегічні та найбільш “смачні” анонси озвучуються в основному з Офісу – Зеленським або Єрмаком. Усі знають, що за два роки Україна точно не стане членом Євросоюзу, але говорити людям про це все одно потрібно, а значить, це буде звучати. І зараз амплуа “євроінтегратора” просто дісталося Шмигалю.
