Днями в американському виданні The New York Times вийшла стаття, основна думка якої полягає в тому, що вартість зенітних ракет, якими українські сили ППО збивають дрони, які запускають ЗС РФ, багаторазово перевищує вартість самих цих дронів.
Як стверджують автори публікації, ціна безпілотника “Shahed-136” становить близько 20 тисяч доларів, тоді як для його збиття застосовують, серед іншого, ракети С-300, вартістю від 140 тисяч доларів за одиницю та американські ракети для комплексу NASAMS вартістю від 500 тисяч доларів. Зрозуміло, крім цих ракет, українські сили ППО використовують і порівняно дешеві переносні зенітно-ракетні комплекси, а також німецькі зенітні установки “Гепард”, здатні стріляти не тільки ракетами, а й снарядами з малокаліберних зенітних гармат. Однак варто враховувати, що на ураження однієї цілі часто витрачається набагато більше, ніж одна ракета або одна черга із зенітки.
Публікацію The New York Times прокоментував представник Повітряних сил України Юрій Ігнат.
“Зрозуміло, що ракети, які використовуються, – NASAMS, Iris-T – це дорогі ракети… Чи будемо ми їх застосовувати, чи будемо ми піднімати в небо винищувач, щоб збивати “шахіди”? Це дорого, але будемо. Йдеться про життя, про збереження критичної інфраструктури та об’єктів, у які може влучити дрон-камікадзе”, – заявив він.
У цьому питанні з представником ЗСУ можна погодитися, адже підрахунок американських журналістів не цілком коректний. Вартість ракет, що витрачаються для збиття одного “шахіда”, дійсно багаторазово перевершує його власну вартість. Але потенційне потрапляння цього безпілотника в об’єкт інфраструктури, своєю чергою, завдає шкоди, яка за фінансовими, ресурсними і часовими витратами багаторазово перевершує вартість зенітних ракет. Простий приклад – потрапляння “Шахіда” з бойовою частиною 50 кг у тротиловому еквіваленті здатне моментально знищити кілька великих промислових трансформаторів на розподільчій електропідстанції, тим самим вивівши її з ладу на невідому кількість днів.
Але примітно в цій ситуації інше. А саме те, що в США почали звертати увагу на “доцільність” витрачання Україною військової допомоги, що надходить з-за кордону. У попередні місяці, коли йшлося у Вашингтоні про “ціну підтримки України”, подібні розмови, як правило, піднімали нечисленні республіканці. А ось The New York Times – видання, чия редакційна політика явно симпатизує демократам. І те, що в ньому почали з’являтися подібні публікації, може бути сигналом появи в правлячих американських елітах настроїв на ревізію допомоги Україні та оцінку її доцільності (співвідношення “ціна – якість”) за окремими категоріями.
Ще один важливий момент, на який вказує ця стаття – застосовувана російською стороною тактика. З огляду на те, що ще в середині осені в деяких ЗМІ з’являлася інформація про проблеми у ЗСУ з боєприпасами для ЗРК С-300, який до сих пір залишається основою української ППО, нальоти “шахідів” можуть бути розраховані не тільки і не стільки на ураження об’єктів інфраструктури, скільки на виснаження запасу ракет української ППО. Згодом російська сторона може почати більш активно застосовувати над полем бою авіацію (наприклад, під час нібито великого російського наступу, який нібито готується), користуючись нестачею у ЗСУ зенітних ракет.
