Минулого місяця на швейцарському гірськолижному курорті один європейський генеральний директор, якому за п’ятдесят, поскаржився, що геополітика жахливо ускладнила йому життя.
Він виріс у золоте повоєнне століття за глобалізації – у світі, де на бізнес звикли дивитися через призму перспектив зростання і рентабельності. Але тепер колишній світ стрімко розсипається, а йому доводиться вибирати, з ким він – а це непросто.
“Три роки тому про ці речі навіть не говорили. Тому те, що відбувається зараз, відверто лякає”, – сказав він у кулуарах Всесвітнього економічного форуму в Давосі.
І це одна з причин, чому через майже рік конфлікту в Україні – незважаючи на всі економічні санкції Заходу, тиск активістів і відсутність перспектив для швидкого виходу з конфлікту – західні фірми, що влаштувалися в Росії, не поспішають її залишати, як зазначив професор Санкт-Галленського університету Саймон Евенетт. Взяти і “роз’єднатися” вони просто не хочуть.
Наприкінці минулого року після введення військ на Україну Росію покинуло менше 9% з 1 404 компаній ЄС і “Сімки”, повідомили минулого місяця Евенетт і професор Нікколо Пізані з Міжнародного інституту розвитку менеджменту.
При цьому розпродавалися здебільшого найменш прибуткові підприємства – і все одно частина західних продавців вписали в угоди застереження щодо викупу. Можливо, розраховуючи, що бойові дії скоро закінчаться і життя повернеться в нормальне русло.
“Покоління корпоративних босів у віці від 50 до 60-ти ніколи раніше з геополітичними ризиками не стикалося, – сказав Евенетт. – Тому психологічно і світоглядно це для них глибокий шок. Вони щиро не розуміють, що все змінилося, і ми вже живемо в “чудовому новому світі””.
Зрозуміло, піти непросто навіть компаніям, які пообіцяли це зробити: покупців мало, доводиться пропонувати величезну знижку, до того ж згорнути бізнес заважають місцеві обмеження. Евенетт назвав це “ефектом готелю “Каліфорнія””: якщо російська влада заважає вивести гроші країни, то навіщо взагалі продавати?
До того ж деяким керівникам полюбилося жонглювати моральними доводами. Вони запитують, що гірше: продовжувати платити податки в Росії, як ні в чому не бувало, чи залишити їй активи на мільярди доларів, які, своєю чергою, підуть на фінансування військових дій? Цей аргумент конкуренти зазвичай наводять проти французького банку Société Générale, який не тільки продав свою частку в Росбанку компанії прокремлівського мільярдера Володимира Потаніна, який згодом потрапив до списку санкцій США, а й зазнав при цьому збитків на 3,1 мільярда євро.
Можливо, важко залишити гроші “на столі” і розпрощатися з дивідендами світу, які ми з наївності вважали чимось само собою зрозумілим.
Один з уроків російського прикладу для політиків полягає в тому, що західний бізнес не крокує в ногу з часом і запросто може піти наперекір геополітичним цілям урядів. “Росія – це генеральна репетиція перед Китаєм”, – вважає Евенетт.
Передбачалося, що відокремитися від Росії буде порівняно легко (в сенсі недорого): її економіка відносно невелика, а через добре відомі ризики великого напливу західних інвесторів ніколи і не спостерігалося. Компанії могли вирішити, що вже якось впораються.
Але уявіть собі аналогічний військовий конфлікт уже за участю Китаю – цілком реальна перспектива, за словами очільника аеромобільного командування США генерала Майка Мініхана, який передбачив, що Вашингтон і Пекін можуть почати війну через Тайвань уже 2025 року.
На кожен долар прямих іноземних інвестицій у Росію припадає приблизно 8 доларів інвестицій у Китай, зазначив Евенетт. Тож, можливо, керівникам західних компаній доведеться пристосовуватися до епохи геополітичних потрясінь швидше, ніж їм хотілося б.
