Травневі ротації підрозділів противника, посилене перекидання боєкомплекту залізницею через Таганрог —- Ростов і безпрецедентна активність російської авіації над Приазов’ям недвозначно натякають: літня кампанія 2025-го буде найгарячішою за останні два роки.
Москва більше не шукає “одного вирішального кулака”, натомість збирається одночасно натискати на кілька ключових ділянок, щоб змусити Сили оборони розпорошити резерви й оголити бодай один сектор.
Головна лінія атаки – південний фас слов’янсько-краматорської агломерації. Тандем Покровськ – Костянтинівка відкриває дорогу до двох залізничних вузлів і, головне, дозволяє обійти з південного заходу укріплену дугу Часів Яр – Сіверськ. Росія сконцентрувала тут до трьох бригад “шторм-Z” і не менше двох полків, переведених із-під Авдіївки. На напрямку працює важка авіація з КАБ-1500, що вказує на спробу “розчесати” оборону перед масованою піхотною атакою.
Новопавлівський виступ лишається плацдармом для рейду на північ Мар’їнки та паралельного виходу до “клаптикових” сіл приазовської смуги. Мета – перерізати дорогу Вугледар – Курахове й створити психологічний тиск на Покровськ із півдня. Тут важливі навіть не кілометри, а сам факт постійної загрози українському тилу.
На Слобожанщині росіяни накопичують техніку східніше Вільшаної, роблячи ставку на коротке плече постачання з Бєлгорода. Прорив до Осколу відкрив би артилерії ворога можливість прострілювати залізницю Харків – Лиман, по якій ідуть боєприпаси до всієї Донецької групи. Форсувати річку складно, але навіть локальне розширення сірої зони змусить ЗСУ тримати тут резерв.
Запорізький степ дає російським танковим полкам маневр, а тактична авіація може бити КАБами практично з нульовою реакцією ППО. Ціль – витиснути українців за водорозділ Червона Криниця – Новоданилівка й розрізати логістику “Таврії”. Падає Оріхів – під загрозою автошлях на Запоріжжя; гине Гуляйполе – відкривається коридор до Курахового водосховища.
Дніпровська дельта лишається театром дрібних, але енерговитратних боїв. РФ намагається виснажити морську піхоту ЗСУ й, за нагоди, створити місток на правому березі. Кожен висаджений “штурм” відтягує наші безпілотники з основних напрямків і змушує тримати артбатареї в напрузі.
Рейди ДРГ у Краснопільській та Білопільській громадах переслідують ту ж мету – примусити Україну тримати бригади під державним кордоном, а не перекидати їх під Покровськ чи Куп’янськ.
Генштаб уже переглянув план ротації й формує “пояс швидкого реагування” з артилерійсько-дронових груп та механізованих загонів резерву. Але роль тилу зараз критична як ніколи: кожен збір на БПЛА й РЕБ, кожен пункт безкоштовного шиномонтажу для військової техніки подовжує час, за який ворог не зможе нав’язати нам ініціативу. Літо буде довгим; наш обов’язок – зробити його спекотним не для себе, а для нав’язливого сусіда.
