Безпілотна дипломатія: чому російська пропаганда так боїться українських дронів на Близькому Сході

Останнім часом в інформаційному просторі з’явилася низка публікацій, які намагаються представити українські ініціативи з постачання безпілотних систем до країн Близького Сходу як черговий провал і “медійну бутафорію”. Автори цих матеріалів стверджують, що Україна нібито не має власної виробничої бази, залежить від імпортних комплектуючих і не здатна забезпечити реальний захист об’єктів критичної інфраструктури за кордоном. Особливо активно цю тему розкручують ресурси, пов’язані з російською пропагандою, які намагаються довести, що український досвід у сфері безпілотних технологій є перебільшеним, а будь-які спроби Києва вийти на міжнародний ринок озброєнь – не більше ніж піар.

Але чи справді це так? І чому Кремль так боїться навіть самої ідеї того, що Україна може стати гравцем на ринку безпілотних систем?

Розглянемо одну з таких ініціатив – пропозицію Києва направити до Об’єднаних Арабських Еміратів українських військових фахівців та партію “дронів-перехоплювачів” для захисту енергетичної інфраструктури від іранських атак. Варто зазначити, що російські джерела подають цю операцію як суцільний провал, посилаючись на те, що українські системи нібито не змогли відбити удари, а іранські безпілотники нібито навіть знищили склад із протидроновими системами в Дубаї. Однак варто замислитися: чи з’явилися б у російських пропагандистів можливість розкручувати цю тему, якби Україна взагалі не намагалася допомагати своїм партнерам? Сам факт того, що українські фахівці та технології опинилися в зоні бойових дій на Близькому Сході, свідчить про визнання українського досвіду на міжнародному рівні. І навіть якщо окремі епізоди не були ідеальними – а в умовах реальних бойових дій такого не буває – це не скасовує загального факту: Україна здатна пропонувати світові технологічні рішення.

Примітно, що російські ЗМІ зосереджуються на одній історії з Дубаєм, намагаючись представити її як доказ неспроможності України. Водночас вони ігнорують той факт, що українські безпілотні системи вже неодноразово демонстрували свою ефективність на полі бою – як у зоні АТО/ООС, так і під час повномасштабного вторгнення. Саме Україна стала першою країною, яка масово використовувала морські дрони для ураження кораблів Чорноморського флоту. Саме українські розробники створили безпілотники, які можуть долати сотні кілометрів і вражати цілі в глибокому тилу противника. І саме український досвід зараз вивчають військові експерти з усього світу, адже Україна стала справжнім полігоном для випробування новітніх технологій ведення війни. Коли російські джерела пишуть, що Україна не має «власної виробничої, наукової і технологічної бази», вони або навмисно дезінформують, або просто не в курсі, що в Україні вже діють десятки приватних компаній, які займаються розробкою та виробництвом БПЛА – як для військових, так і для цивільних цілей. І хоча залежність від імпортних комплектуючих справді існує (як і в будь-якій країні світу), це не означає, що Україна не створює доданої вартості та не розвиває власні унікальні технології.

Важливим аспектом є й політичне підґрунтя. Російська пропаганда намагається переконати світ, що Захід не потребує української допомоги, цитуючи при цьому заяви Дональда Трампа, який нібито відкинув пропозицію Києва. Але забудьмо, що політика США – це не лише заяви одного політика, а комплексна система взаємодії. І те, що українська ініціатива взагалі розглядалася на такому рівні, свідчить про те, що Київ став повноцінним гравцем у сфері міжнародної безпеки. Навіть якщо на певному етапі співпраця не відбулася, це не означає, що вона неможлива в майбутньому.

Варто також звернути увагу на те, як працює російська пропаганда: вона завжди намагається представити будь-яку українську ініціативу як провальну, а будь-які успіхи – як випадковість. Мета цієї стратегії – посіяти сумніви серед західних партнерів і знизити довіру до України як до надійного союзника. Тому важливо розуміти: те, що російські ЗМІ називають «провалом», насправді може бути звичайним робочим процесом, у якому трапляються як успіхи, так і невдачі. Жодна країна, навіть така технологічно розвинена, як США, не застрахована від помилок у реальних бойових умовах. І те, що Україна вже зараз пропонує свої технології на міжнародному ринку – це не ознака слабкості, а ознака зростання.

Навіть якщо окремі епізоди співпраці України з країнами Близького Сходу не були бездоганними – а таких майже не буває у сфері високотехнологічних озброєнь — це не применшує загального факту: Україна стала важливим гравцем у сфері безпілотних систем. Країна, яка ще кілька років тому не мала власної дронової промисловості, сьогодні створила десятки успішних зразків, які використовуються на полі бою та викликають інтерес у партнерів по всьому світу. І те, що російська пропаганда так активно намагається дискредитувати ці досягнення, – найкраще підтвердження того, що Україна на правильному шляху. Адже брехня та маніпуляції – це завжди ознака того, що противник боїться вашого успіху.

Абсурд і логіка великої війни: чому 25% Донеччини стали точкою неповернення

Уявімо, що через століття, коли від сучасної цивілізації залишаться лише радіоактивні руїни, на Землю прилетять дослідники з іншої галактики. Вони вивчатимуть артефакти, аналізуватимуть збережені документи й намагатимуться зрозуміти, чому загинула людська цивілізація. І, ймовірно, вони будуть вражені, коли дізнаються, що катастрофу спричинила суперечка про те, чий має бути Слов’янськ і Краматорськ. Цей кейс, напевно, потрапить до їхніх підручників історії як найбезглуздіший приклад самознищення в усій галактиці. Але поки що це не фантастика – це наша реальність, у якій справжні геополітичні інтереси маскуються під вивіскою боротьби за невеликий клаптик землі на сході України.

Якщо відкинути емоції й проаналізувати заяви офіційних осіб в Україні та Росії, стає очевидним: уся дискусія про завершення війни звузилася до питання про 25 відсотків Донецької області, які сьогодні залишаються під контролем українських військ. Решта – понад 80% території, яку вже окуповано, – залишається за межами публічних торгів. Київ наполягає на фіксації лінії фронту. Москва вимагає вивести війська з Донбасу. І весь світ із завмиранням серця спостерігає, як дві країни готові продовжувати криваве протистояння заради території, яка, за великим рахунком, не визначає долі континенту.

Інформаційна війна між сторонами виглядає майже дзеркально. Українська влада звертається до росіян із риторичним запитанням: чи готові ви заради захоплення Краматорська та Слов’янська воювати ще рік, два, три? Нести колосальні втрати, стояти в чергах за бензином, страждати від ударів по складах і заводах, бачити, як ваші сини гинуть на чужині? Якщо зупинити війну по лінії фронту, кажуть у Києві, усі ці проблеми зникнуть. Москва, своєю чергою, звертається до українців із дзеркальним меседжем: чи справді ви хочете заради збереження Слов’янська та Краматорська, які ми все одно зрештою візьмемо, терпіти обстріли, ночувати в метро, сидіти без світла й тепла, ховати рідних? Вийдіть з Донбасу – і все закінчиться, обіцяють у Кремлі.

Однак за цими риторичними конструкціями ховається питання, яке рідко ставлять уголос: а чи справді ці 25% Донецької області варті того, щоб заради них гинули тисячі людей і руйнувалися цілі міста? У Москві пояснюють стратегічну важливість регіону тим, що там починається канал “Сіверський Донець – Донбас”, від якого залежить водопостачання Донецька. Але ресурси, які Росія витрачає на ведення війни, багаторазово перевищують вартість будь-яких альтернативних рішень. Можна було б прокласти новий водогін, опріснювати морську воду або будувати сучасні очисні споруди – усе це обійшлося б дешевше, ніж один місяць бойових дій. Війна за воду залишилася в минулих століттях і аж ніяк не пояснює готовність жертвувати десятками тисяч життів. Військове значення цього клаптя землі також перебільшене: захоплення решти Донеччини не дасть російській армії вирішальної переваги, не переріже ключові логістичні шляхи України і не наблизить її до великих міст. Упираючись в укріпрайон біля Барвінкового, наступ може захлинутися.

То в чому ж справжній сенс цього протистояння? Відповідей, імовірно, дві. Перша стосується трактування перемоги. Для Росії фіксація лінії фронту на сьогоднішніх позиціях означає збереження контролю над 20 відсотками території України – і це вже можна подати як достатнє підтвердження успіху. Для Києва ж така фіксація – це можливість уникнути болючого формулювання “виведення військ”, яке звучало б як капітуляція. До березня 2025 року президент Зеленський категорично відкидав будь-які варіанти завершення війни, окрім виходу на кордони 1991 року. Але під тиском Вашингтона позиція змінилася, і нині перемир’я по лінії фронту стало офіційною лінією Києва. Якщо Росія погодиться на це, Україна зможе подати події як дипломатичну перемогу. Якщо ж українська сторона буде змушена віддати ці території, пояснити такий крок як успіх буде неможливо. Саме це, ймовірно, є головним мотивом Кремля наполягати на виведенні військ.

Однак друга відповідь, і вона важливіша, лежить у площині стратегічних цілей, які не зводяться до кількох відсотків території. Україна та її європейські союзники намагаються завдати Росії стратегічного програшу – або хоча б виснажити її ресурси, поки Європа переозброюється. Аргумент, який лунає з Брюсселя: якщо війна в Україні закінчиться, Росія одразу нападе на Європейський Союз. Росія ж, своєю чергою, ставить за мету повне переформатування української державності під свої інтереси. Крім того, триває глобальне зіткнення між Росією та Заходом за визначальний вплив на світові процеси. Москва просуває ідею багатополярного світу, Захід хоче зберегти свою гегемонію. Україна у цьому протистоянні сковує російські сили й ресурси. І допоки ці стратегічні цілі залишаються незмінними, мир залишатиметься примарним.

Водночас існує й інший бік медалі. Якщо раптом одна зі сторін погодиться на умови противника, другій буде дуже важко викрутитися й висунути нові вимоги. Адже готовність завершити війну після виконання озвучених умов уже стільки разів проголошувалася, що будь-який відступ виглядатиме ганебно – і на тлі втоми від війни всередині країн, і на тлі втоми світу, який давно прагне миру. Втома зростає, а чергових кроків до зближення позицій поки що не видно. Росія робить ставку на військовий тиск, сподіваючись виснажити сили України та захопити весь Донбас, а можливо й більше. Київ розраховує на серію далекобійних ударів, що мають підірвати російську логістику та спровокувати внутрішню дестабілізацію в РФ. Завдання-максимум для України – змусити Росію капітулювати на значно гірших умовах.

На жаль, цей шлях означає нові жертви, нові руйнування та нові ризики. І чим довше триватиме це протистояння, тим вищими будуть ризики – включно з можливим розширенням війни на Європу чи навіть застосуванням ядерної зброї. Усе це змушує замислитися над абсурдністю ситуації: зовні суперечка зводиться до долі 25% Донецької області, а насправді йдеться про те, чи зможе людство уникнути катастрофи, яка може знищити цивілізацію.

Російський пропагандист закликав ударити по Києву та Польщі

Засновник російського пропагандистського ресурсу News Front Костянтин Книрік закликав РФ завдати ударів по урядовому кварталу Києва, знищити мости через Дніпро та застосувати ракетний комплекс “Орєшнік” на заході України. Він також припустив, що внаслідок атаки може постраждати територія Польщі.

Такі заяви Книрік зробив в інтерв’ю, присвяченому українським ударам по російських військових об’єктах у тимчасово окупованому Криму. Ведучий представив його як активного учасника так званої “русской весны” та прихильника російської окупації півострова.

Книрік назвав українські атаки “терористичними актами” та заявив, що таким чином президент Володимир Зеленський нібито намагається продемонструвати західним партнерам ефективність України. Жодних доказів своїх тверджень пропагандист не навів.

Говорячи про можливу відповідь Росії, він запропонував знищити адміністративні будівлі в центрі Києва, зокрема Кабінет Міністрів України.

Він визнав, що такий удар не мав би військового значення, однак назвав його важливим з “ідеологічної” точки зору. За словами пропагандиста, іноземні посадовці нібито інакше сприймали б війну, якби побачили вирву на місці українського уряду.

Книрік також заявив, що не розуміє, чому Росія досі не знищила мости через Дніпро. Крім того, він запропонував застосувати “Орєшнік” проти однієї із західних областей України, попередивши цивільне населення про удар за 48 годин.

Водночас пропагандист допустив, що атака могла б “трохи зачепити” Польщу – зокрема райони, де, за його твердженням, розташована військова інфраструктура, яку використовують для підтримки України. Таким чином Книрік фактично схвалив можливість удару по території держави – члена НАТО.

Під час інтерв’ю він також заявив, що Чорне море має стати “виключно внутрішнім морем Російської Федерації”, а Україну необхідно позбавити можливості використовувати там будь-які кораблі.

Книрік повторив й інші поширені тези кремлівської пропаганди – зокрема про нібито “нелегітимність” Зеленського, “зовнішнє управління” Україною та підготовку Європи до війни з Росією. Водночас він стверджував, що РФ буцімто не планує нападати на європейські країни.

Особисті заяви пропагандиста не означають, що російське військово-політичне керівництво ухвалило відповідні рішення. Водночас погрози на адресу України та країн НАТО регулярно лунають в ефірах російських провладних медіа.

Кремль більше не обговорює повернення окупованих територій Україні

Росія більше не готова обговорювати повернення частини окупованих територій України в рамках можливої угоди про припинення війни.

Про це пише Bloomberg з посиланням на джерела, наближені до Кремля.

За даними агентства, Кремль зайняв більш жорстку позицію і розраховує силою встановити повний контроль над Донецькою областю. Також, як стверджують співрозмовники Bloomberg, Москва хоче зберегти контроль над прикордонними територіями Сумської та Харківської областей, розглядаючи їх як буферні зони.

Джерела видання пов’язують відмову від територіальних поступок із тим, що в Кремлі вважають зірваними неформальні домовленості, нібито досягнуті під час зустрічі Путіна та Дональда Трампа на Алясці у 2025 році. США, у свою чергу, наполягають, що жодної угоди про припинення війни тоді досягнуто не було.

Видання також пише, що на жорсткість позиції Москви вплинули українські удари по території Росії, зокрема по Москві, пошкодження нафтопереробних заводів та дефіцит палива. Додатковим чинником стало обговорення в США нового законопроекту про санкції проти Росії.

За словами співрозмовників агентства, Росія готова повернутися до переговорів лише після захоплення всієї Донецької області. При цьому Міноборони РФ, як стверджується, пообіцяло Путіну взяти регіон під контроль до кінця року, хоча частина російських військових вважає такий термін нереалістичним і говорить про 2027 рік.

Китай передавав Росії технології для перевірки їх в умовах бойових дій

Співробітництво між Росією та Китаєм, за даними Der Spiegel, виходить за межі поставок товарів подвійного призначення. Журнал стверджує, що між Москвою та Пекіном діє більш глибока система обміну в сфері оборони, технологій та аналізу бойового досвіду.

Розслідування такої співпраці оприлюднив журнал Der Spiegel.

За інформацією видання, Росія передає Китаю практичні дані про ведення сучасної війни, отримані в Україні. Натомість Москва отримує від КНР електроніку, мікросхеми та інші компоненти, необхідні для військового виробництва в умовах санкцій.

Der Spiegel пише, що взаємодія охоплює системи ППО та ПРО, військову авіацію, бронетехніку, космічну зброю, штучний інтелект та автономні ударні комплекси. Окремий напрямок пов’язаний із безпілотниками та технологіями “рою” БПЛА.

Особливу увагу, як стверджується в розслідуванні, сторони приділяли протидії супутниковій мережі Starlink, яку активно використовує Україна. Розглядалися як дипломатичні способи обмеження її роботи, так і технічні методи втручання, включаючи пошук вразливостей і спроби зараження терміналів шкідливим кодом.

Європейські спецслужби, за даними журналістів, фіксували навчання російських військових роботі з китайськими безпілотниками. Також повідомляється, що китайські офіцери відвідували зону бойових дій у якості спостерігачів, щоб вивчати застосування сучасних технологій у реальних бойових умовах.

“Полювання” на тіньовий флот: масштабна операція СБС у Чорному та Азовському морях

Удар по восьми російських танкерах у ніч на 7 липня став не просто черговою влучною операцією Сил безпілотних систем, а яскравою демонстрацією того, як українські дрони ламають логістику окупантів там, де дипломатія та санкції виявилися безсилими. Роберт “Мадяр” Бровді, командуючий СБС, повідомив про “полювання” на судна тіньового флоту РФ в Азовському морі, яке оператори батальйону “Кайрос” 414-ї окремої бригади “Птахи Мадяра” провели з індустріальним розмахом.

Метою стали не випадкові судна, а конкретні одиниці, що забезпечували паливну логістику окупованого Криму. Семеро з них отримали пошкодження або були виведені з ладу: це танкери “Венера-3”, “Санар-1”, “Санар-17”, “Климена”, “Тети”, “Алексей Саврасов” та “Пенелопа”. Усі вони – це судна класу «річка-море» з дедвейтом близько 7 тис тонн, побудовані в період з 2006 по 2012 роки.

Більшість із цих суден уже перебувають під міжнародними санкціями, зокрема, з боку Великої Британії, Канади, Австралії та Європейського Союзу. Цей факт підкреслює системну проблему санкційної політики: навіть перебуваючи в списках, ці судна продовжували працювати, допоки не стали цілями для українських дронів. Варто зазначити, що операція 7 липня не була поодиноким випадком. За словами “Мадяра”, це лише частина масштабної кампанії: лише за останні 72 години українські безпілотники вразили вже 21 російське судно, зокрема 19 танкерів, а також суховантаж і пором у Керчі.

Ця атака має не лише тактичне, а й стратегічне значення. Адже ці танкери перевозили не нафту для світового ринку, а бензин, дизель та авіаційний керосин – усе те, що безпосередньо живить російську військову машину на півострові та на півдні України. Кожен знищений танкер – це ускладнення логістики, проблеми з пальним для ворожої техніки, авіації та Чорноморського флоту.

Показово, що Україна неодноразово закликала партнерів не лише вводити санкції, але й припиняти будь-яке обслуговування цих суден – страхування, реєстрацію, надання портових послуг. Однак значна частина тіньового флоту продовжує функціонувати, змінюючи прапори та власників. І коли санкційні механізми не спрацьовують, Україна змушена діяти військовими засобами. Як справедливо зауважив командувач СБС, “битва за бензин для Криму триває”. Цей бій показав, що навіть у відкритому морі українські дрони здатні завдавати нищівних ударів по тіньовій інфраструктурі агресора, наближаючи момент, коли ресурсів для ведення війни у ворога залишиться критично мало.

Ця операція також має важливий сигнальний ефект. Вона демонструє, що Україна здатна завдавати системних ударів по критичній інфраструктурі ворога на значній відстані від лінії фронту, використовуючи для цього сучасні технології та скоординовані дії різних підрозділів. Це не просто військовий успіх – це заявка на нову якість ведення війни, де морські дрони стають не екзотичною зброєю, а повноцінним інструментом стратегічного стримування. І поки санкційні механізми залишаються неповними, а тіньовий флот продовжує працювати, Україна демонструє, що має власні інструменти впливу – і вони працюють.

Кремлівські спікери повернулися до ядерного шантажу Заходу

Російський інформаційний простір знову розганяє ядерну істерику та намагається шантажувати світ сценаріями прямої ескалації війни між Росією та Європою.

Про це так званий російський політолог Сергій Караганов заявив в інтерв’ю пропагандистці-зрадниці Діані Панченко, яка після початку повномасштабного вторгнення залишила Україну та фактично стала частиною російської інформаційної машини.

У розмові Караганов окреслив часовий горизонт приблизно в один рік, після якого, за його словами, удари по європейських країнах можуть перестати бути абстрактним сценарієм. Він прямо назвав Німеччину, Румунію та Польщу, пов’язавши ці погрози з військовою допомогою Україні та роллю європейських держав у підтримці Києва.

“Я думаю, що це станеться через рік. Удари по низці європейських країн. Спочатку, звісно, неядерними боєприпасами. Німеччину, Румунію, на жаль, тому що через Румунію йде потік зброї в Україну, ну і Польщу, на жаль. Але перша – це Німеччина”, – заявив Караганов.

Таким чином російський пропагандист фактично озвучив погрозу воєнного удару по країнах НАТО, подаючи її не як напад, а як нібито “вимушену” відповідь Росії на підтримку України. Саме в такій логіці російська пропаганда вже тривалий час намагається перекласти відповідальність за можливу ескалацію на Захід, хоча саме Москва розв’язала повномасштабну війну проти України.

Окремо Караганов повторив один із базових наративів Кремля про протистояння Росії із Заходом. За його словами, п’ятисотрічне домінування Заходу трималося на військовій перевазі, однак тепер цей фундамент нібито зруйнований. У цій конструкції Росія подається як головний ворог Європи не через агресію проти України, а через статус великої ядерної держави.

“Ми вибили з-під Заходу, передусім з-під Європи, основу його 500-річного панування у світовій системі. Це була військова перевага. Тому європейці нас ненавидять. Ми позбавили їх можливості грабувати світ”, – сказав Караганов.

За словами Караганова, Європа нібито налаштована на стратегічну поразку Росії та не зупиниться, доки має ресурси для підтримки України. При цьому він стверджує, що єдиним способом змусити європейські еліти змінити позицію може стати усвідомлення того, що удар по їхній території нібито може відбутися “в будь-яку секунду”.

Фактично Караганов описує для Росії два сценарії: або тривалу війну на виснаження проти України з подальшим розширенням конфлікту на інші регіони, або радикальний ультиматум Європі з прямою загрозою ескалації. При цьому ядерний шантаж у його риториці подається як “гіркі ліки”, які нібито мають запобігти ще більшим жертвам у майбутньому.

Саме така подача є характерною для російської пропаганди: Москва спершу висуває погрози, потім називає їх “вимушеними”, а після цього намагається змусити Захід сприймати агресивну риторику як нібито раціональну позицію. У випадку Караганова йдеться не просто про політичний коментар, а про чергову спробу легалізувати в публічному просторі ідею ударів по Європі та можливого застосування ядерного фактору як інструменту тиску.

Показово, що такі тези пролунали саме в інтерв’ю Панченко, яка після виїзду з України регулярно працює з російськими наративами та просуває тези, вигідні Кремлю. Такий майданчик дозволяє російським спікерам подавати погрози на адресу Заходу та України як нібито “експертну дискусію”, хоча по суті йдеться про інформаційний шантаж.

Ці заяви вкотре демонструють, що російський інформаційний простір продовжує використовувати тему ядерної зброї як інструмент залякування світу. Мета такої риторики очевидна: посіяти страх перед ескалацією, тиснути на європейські уряди, послабити підтримку України та нав’язати думку, що саме поступки Москві можуть нібито зупинити війну.

Насправді ж подібні погрози лише підтверджують, що ядерний шантаж залишається одним із ключових елементів російської інформаційної кампанії. Кремлівські спікери та наближені до них коментатори регулярно повертають цю тему в публічний простір, намагаючись переконати світ, що подальша підтримка України може призвести до прямого зіткнення з Росією.

Вашингтон знову ввів обмеження проти російських нафтових компаній

США відновили дію санкцій проти російського нафтового сектору після кількох місяців тимчасових винятків. Йдеться про обмеження щодо компаній “Роснєфть” і “Лукойл”.

Про це повідомляє РБК-Україна.

Послаблення було запроваджено 12 березня 2026 року на тлі кризи навколо Ормузької протоки та конфлікту в Ірані. Тоді Вашингтон зробив виняток для російських нафтових компаній, щоб не допустити різкого зростання світових цін на паливо.

Пізніше термін дії цих винятків кілька разів продовжували. Завдяки цьому російські компанії тимчасово могли працювати в умовах м’якшого режиму санкцій.

За оцінкою S&P Global, за період з 12 березня по 17 червня Росія отримала додаткові доходи приблизно на 2 млрд доларів через відсутність частини обмежень.

Наразі режим санкцій проти російського нафтового сектору знову відновлено. Це означає повернення тиску на ключові компанії, які залишаються важливим джерелом доходів для російського бюджету.

Москва може спробувати залучити громадян Білорусі до служби в російській армії

Кремль може шукати способи залучити громадян Білорусі до служби в російській армії через механізми так званої Союзної держави.

Про це йдеться в новому звіті американського Інституту вивчення війни.

За оцінкою аналітиків ISW, Москва може розглядати Білорусь як додаткове джерело поповнення особового складу на тлі триваючого дефіциту військовослужбовців у російських військах.

Експерти зазначають, що громадяни Росії та Білорусі в рамках Союзної держави мають єдиний цивільний статус і формально рівні права. У майбутньому російська влада може спробувати використати це як підставу для твердження, що білоруси повинні виконувати такі самі обов’язки, як і росіяни, включаючи військову службу.

У такому разі Кремль може наполягати на призові громадян Білорусі до російської армії або до військових формувань Союзної держави, що перебувають під контролем Москви. Аналітики вважають, що такий сценарій став би ще одним кроком до фактичного поглинання Білорусі Росією.

Крім того, ISW не виключає, що Москва може використовувати положення договору про колективну безпеку Союзної держави для більш глибокого втягування Білорусі у війну проти України.