Україна готується до тристоронніх переговорів в Абу-Дабі й розраховує на зустріч до 10 листопада. Про це Володимир Зеленський заявив 28 жовтня в Нідерландах. Озвучений строк стосується підготовчого переговорного етапу; точної дати саміту лідерів поки не оголошено. Для Києва його цінність визначатиме зміст підготовлених рішень: як перевірятимуть припинення вогню, хто забезпечуватиме безпеку та що відбуватиметься в разі порушень.
Найскладніша частина підготовки полягає у зв’язку між цими питаннями. Зупинення бойових дій потребує контролю, контроль має вести до рішень, а безпекові зобов’язання повинні спиратися на ресурси партнерів. Якщо ці елементи обговорювати окремо, можна отримати привабливу заяву з прогалинами саме там, де починається її виконання. Тому до зустрічі лідерів Україні важливо домогтися принаймні чіткого розуміння можливих домовленостей і зафіксувати розбіжності, які залишаться.
Що мають підготувати технічні групи
За повідомленням “Європейської правди” з пресконференції, Зеленський сподівається на переговори команд України, США та Росії між 6 і 10 листопада. Конкретну дату він очікує після 4 листопада, коли буде ясність щодо готовності американської сторони. Завдання технічного рівня полягає в підготовці зустрічі лідерів; президент висловив сподівання, що для цього вистачить одного-двох раундів.
Для України корисним результатом такої роботи можна вважати проєкт із конкретними зобов’язаннями та окремим переліком непогоджених питань. Лідерам тоді доведеться ухвалювати визначені політичні рішення, а не починати з уточнення значення кожного формулювання. Особливо важливо відокремити те, що можна виконати швидко, від рішень, які потребують тривалої підготовки чи додаткового схвалення партнерів.
Навіть чесно зафіксована розбіжність має практичну цінність. Вона показує, де саме заблоковане рішення і чи можна просунутися на інших напрямах. Натомість розмите формулювання дозволяє кожній делегації оголосити власну версію успіху. Після такого старту суперечка про виконання може виникнути раніше, ніж з’явиться перший відчутний результат для українців.
Як зробити припинення вогню перевірюваним
Для України принципове питання полягає в тому, що саме охоплюватиме можливе припинення вогню. Чи йтиметься про всі бойові дії, чи про окремі види ударів? З якого моменту діятимуть обмеження? Як трактуватимуть напад, що розпочався до визначеного часу? Це критерії оцінювання майбутньої домовленості, а не оприлюднені умови переговорів в Абу-Дабі.
Наступний рівень стосується доказів. Якщо спостерігачі не матимуть доступу до місця інциденту або необхідних даних, сторони зможуть нескінченно сперечатися про обставини. Тому доступ, строки перевірки та порядок оприлюднення висновків варто визначати разом із самими обмеженнями. Інакше заборона ударів залишатиметься залежною від того, чи погодиться порушник із висновком про власні дії.
Покладатися лише на технічні засоби спостереження теж недостатньо. У дослідженні Інституту ООН з дослідження проблем роззброєння 2022 року наголошено, що технології доповнюють людську роботу, але не можуть повністю замінити її, особливо в діалозі та деескалації. Для підготовки домовленості звідси випливає простий висновок: збирання даних має бути пов’язане з процедурою їх розгляду та ухвалення рішень.
Окремого погодження потребує реакція: хто встановлює факт порушення і хто після цього ухвалює рішення. Можливі наслідки мають бути зрозумілі наперед, щоб Росія не могла щоразу перетворювати обговорення конкретного удару на новий торг. Водночас механізм повинен дозволяти швидко з’ясувати спірний випадок, не руйнуючи всю домовленість через кожне непідтверджене повідомлення. Саме тут технічні правила безпосередньо впливають на стійкість припинення вогню.
Хто може брати зобов’язання від Європи
Дипломатична активність європейських держав уже супроводжує підготовку. Президент Фінляндії Александр Стубб і прем’єр Норвегії Йонас Гар Стьоре 27 жовтня розмовляли з Володимиром Путіним. Як повідомила фінська президентська канцелярія, дзвінок відбувся після консультацій з Україною та стосувався майбутніх зустрічей в Абу-Дабі. Окремо наголошено: співрозмовники представляли власні країни, а не Європу загалом.
Це уточнення важливе для майбутніх зобов’язань. Національний лідер може передати позицію або перевірити готовність Москви до розмови, проте сам такий контакт не створює спільного європейського рішення. Фінансування, військова підтримка та участь у гарантіях потребуватимуть згоди тих держав і установ, які їх забезпечуватимуть.
Звідси практичне завдання Києва: погоджувати з партнерами зміст можливих зобов’язань ще під час підготовки переговорів. Європейська участь має забезпечувати вплив на рішення, виконання яких очікують від Європи. Саме місце за столом цього не гарантує, але й отримання готового тексту після завершення торгу звужує можливості вплинути на нього. Потрібен погоджений канал участі в підготовці та перевірці таких рішень.
Якими мають бути гарантії безпеки
Політична основа для цієї розмови є. За підсумками засідання Європейської ради 15–16 жовтня, лідери ЄС підтримали справедливий і тривалий мир із надійними гарантіями безпеки. Вони підтвердили готовність долучатися до таких гарантій, зокрема через коаліцію охочих і у співпраці зі США. Проте загальну готовність ще належить перетворити на конкретні домовленості.
Для України зміст гарантії визначатиметься тим, яку дію партнер зобов’язується здійснити, за яких обставин і наскільки швидко. Обіцянка провести консультації та зобов’язання надати визначену допомогу мають різну практичну вагу. Важливо також розуміти, які рішення вже ухвалені, а які доведеться додатково погоджувати після нового російського нападу.
Окрема проблема виникає, якщо припинення вогню почнеться раніше, ніж запрацюють гарантії. Такий проміжок потребує власних домовленостей про підтримку української оборони та реагування на загрози. Інакше найбільш уразливий перехідний період залишиться найменш визначеним. Тому підготовка саміту має охоплювати послідовність кроків: коли набуває чинності кожне зобов’язання і хто забезпечує його виконання до запуску довгострокових механізмів.
Чому допомога й санкції потрібні під час переговорів
Здатність України захищатися впливає на умови, за яких вона веде переговори. У згаданій заяві 28 жовтня Зеленський звернув увагу на дефіцит ракет для перехоплення балістики та важливість безперервних постачань за програмою PURL. Він також повідомив про підготовку нового нідерландського пакета військової підтримки на 500 млн євро.
Логіка тут безпосередня: коли держава має ресурси для оборони, загроза продовження російських атак створює менше можливостей нав’язувати їй поступки. Перерва в допомозі лише через початок дипломатичного процесу могла б послабити цю позицію ще до появи зобов’язань з боку Москви. Передбачувані постачання дають Києву більше простору для обговорення умов і зменшують залежність від тиску термінами.
Подібним чином працює санкційний тиск. Британський уряд 28 жовтня підтвердив продовження підтримки України та намір посилювати санкції, щоб спонукати Путіна до переговорів. З аналітичного погляду, можливі зміни санкцій доцільно пов’язувати з виконаними й перевіреними кроками. Тоді стимулом стає дотримання домовленостей, тоді як винагорода лише за участь у зустрічі може заохочувати затягування процесу.
За чим оцінювати першу зустріч
Після переговорів варто дивитися на те, чи з’явилися визначені завдання, відповідальні виконавці та строки наступних рішень. Повний текст робочих документів може залишатися закритим, але суспільству важливо розуміти предмет досягнутої згоди. Формулювання про конструктивну атмосферу мало пояснює, якщо незрозуміло, що саме тепер мають зробити учасники.
Відчутним результатом можуть стати й гуманітарні рішення. Європейська рада у жовтневих підсумках окремо назвала обмін військовополоненими та повернення утримуваних цивільних частиною шляху до миру. Реальне повернення людей має самостійну цінність. Водночас виконання гуманітарної домовленості ще не відповідає на питання, чи готова Росія припинити агресію та дотримуватися ширших безпекових обмежень.
Для України найкращою підготовкою до зустрічі лідерів буде ситуація, коли сторони вже розуміють зміст можливих зобов’язань, а партнери підтвердили власну участь у їх виконанні. Якщо частину питань вирішити не вдасться, важливо точно знати, що залишилося відкритим і чому. Саме така визначеність дасть змогу оцінити, чи саміт справді наближає мир із дієвими гарантіями безпеки, чи лише переносить найважчі суперечки на наступну зустріч.
