Гучний теракт у Монако, жертвами якого стали родина українського бізнесмена Вадима Єрмолаєва, а виконавицею – громадянка України Анастасія Березовська, знову привернув увагу до проблеми, яку довгий час замовчували або недооцінювали. Цей злочин, скоєний у самому серці Європи, виявив тривожну вразливість кордонів Європейського Союзу та нагадав про те, що війна в Україні створила ідеальне середовище для кримінальних схем, які раніше здавалися неможливими.
Історія про те, як особа з кримінальним минулим, озброєна справжнім українським паспортом, змогла безперешкодно подорожувати Європою, виконати замовне вбивство й навіть повернутися до України, – це не просто кримінальна хроніка. Це сигнал про системну проблему, яка перетворює Україну на транзитний пункт для міжнародного криміналітету, а її документи – на інструмент для легалізації злочинців у всьому світі. На тлі цих подій питання контролю за перетином кордону та боротьби з корупційними схемами у сфері документування населення набуває не просто політичного, а екзистенційного значення для безпеки самої України та її партнерів у Європі.
Останніми роками українське інформаційне поле дедалі частіше стикається з тривожними сигналами про масштабні зловживання у сфері документування населення. Йдеться не про поодинокі випадки, а про відпрацьовану схему, яка дозволяє особам із кримінальним минулим, причетним до терористичних угруповань або незаконних збройних формувань, отримувати справжні українські паспорти та безперешкодно виїжджати до країн Європейського Союзу. Це питання виходить далеко за межі звичайних корупційних зловживань – воно становить пряму загрозу національній безпеці України, адже перетворює нашу державу на своєрідний “транзитний пункт” для міжнародної злочинності.
Суть проблеми криється в механізмі, який було відточено до автоматизму ще в 2015-2018 роках. За даними окремих розслідувань, злочинні групи використовували бланки реальних національних паспортів, які належали, зокрема, жителям анексованого Криму. До таких бланків вклеювали фотографію замовника, після чого подавали пакет документів до державних органів. Єдиний візит до установи був потрібен лише для отримання готового біометричного закордонного паспорта. Отримані таким чином документи витримували будь-які перевірки за національними базами, дозволяли вільно перетинати кордони, подовжувати термін дії або навіть повністю змінювати особу. За інформацією джерел, вартість такого “чистого” виходу до Європи сягала 15 тис доларів США.
Особливе занепокоєння викликає те, що цей бізнес не був кустарним промислом. Ринок був поділений між кількома автономними угрупованнями, які діяли в різних регіонах України – від Херсонщини та Запоріжжя до Києва та прикордонних із ЄС областей. У Херсонській області, наприклад, “ключі до Європи” виготовляли в Новій та Старій Каховці, Каланчаку, Чонгарі, Бериславі та Енергодарі. У Києві ж діяла ще витонченіша схема: там оформлювали паспорти на людей, які взагалі ніколи не мали національних документів. Окремі джерела, посилаючись на обізнаних із кримінальним середовищем осіб, стверджують, що цю «послугу» можна було замовити практично в будь-якому куточку країни.
Ситуація набула особливо небезпечних обертів після початку повномасштабної війни. Правоохоронний контроль, за твердженнями джерел, ослаб до межі, а тіньова інфраструктура не лише не припинила існування, а й модернізувалася, прикрившись патріотичною риторикою та волонтерською діяльністю. В умовах воєнного стану та масового переміщення населення перевірити справжність документів стало ще складніше.
Найбільшу загрозу становить те, що серед власників таких “чистих” документів опиняються особи, які становлять інтерес для міжнародних правоохоронних структур. У матеріалах згадуються учасники незаконних збройних формувань, пов’язані з терористичними організаціями, а також злочинці, які ухиляються від правосуддя. Їхні біографії переписані, а виїзд до третіх країн підтверджений документально. Наведений у відкритих джерелах список осіб, які нібито змінили свої установчі дані, містить понад двадцять прізвищ – і це лише ті, про кого стало відомо. Переважна більшість таких випадків, ймовірно, залишається поза увагою.
Європол у своїх звітах уже називає український конфлікт «ідеальним середовищем» для контрабанди зброї та інших кримінальних проявів. Прикордонники Польщі, Чехії та Словаччини регулярно повідомляють про затримання підозрілих осіб, які намагаються в’їхати до Шенгенської зони з України. Інструменти “мімікрії” стають дедалі витонченішими: фіктивні шлюби, липові контракти для волонтерства, підставні ФОПи.
Українські правоохоронні органи дійсно працюють над викриттям таких схем. Так, у червні 2026 року СБУ спільно з Бюро економічної безпеки повідомили про блокування масштабної схеми виготовлення фальшивих документів для легалізації іноземців у ЄС. Учасники угруповання, за даними слідства, продавали фальшиві паспорти, посвідчення водія та посвідки на проживання. Вартість одного документа коливалася від 2 до 25 тисяч доларів залежно від типу та терміновості. Серед клієнтів були вихідці з країн Близького Сходу, пов’язані з міжнародними кримінальними та терористичними угрупованнями. Однак, навіть попри ці викриття, проблема має системний характер, а випадки, про які стає відомо, – лише верхівка айсберга.
Для України це питання є критичним з огляду на євроінтеграційні прагнення та необхідність зберігати довіру міжнародних партнерів. Країна, яка прагне стати частиною європейської спільноти, не може дозволити собі репутацію “конвеєра” з легалізації злочинців. Кожен такий випадок – це не просто корупційний злочин, а удар по іміджу держави та її здатності забезпечувати безпеку як власних громадян, так і громадян країн-партнерів.
Тож питання легалізації злочинців через українські паспорти – це не тема для конспірологічних теорій чи політичних спекуляцій. Це реальна загроза, яка потребує системної відповіді. І поки правоохоронні органи продовжують викривати окремі ланки злочинного ланцюга, суспільство має усвідомлювати масштаб проблеми та вимагати від влади не лише показових спецоперацій, а й комплексних рішень, які унеможливлять саму існування таких схем у майбутньому.
