Позначка: політика

Втрати Кремля від атак ЗСУ не перевищують доходів від зростання цін на нафту – Буданов

Posted on by Микола Донченко

Росія використовує зростання світових цін на нафту, спричинене закриттям Ормузької протоки Іраном. Наразі втрати країни-агресора від українських обстрілів, які завдали удару по ворожій нафтовій промисловості, не перевищують доходів від стрибка цін на ресурси.

Про це заявив журналістам глава Офісу президента Кирило Буданов.

За його словами, атаки українських захисників на російські нафтопереробні заводи не можна порівнювати з тим зростанням цін, яке відбулося після ескалації на Близькому Сході, однак вони впливають на нафтогазову промисловість окупантів.

Крім того, глава ОП запевнив, що Київ не може припинити наносити удари по таких об’єктах Кремля доти, доки триває війна.

Буданов також припустив, що повномасштабне вторгнення загарбників може закінчитися незабаром, оскільки обидві сторони прагнуть цього.

Він зазначив, що на відміну від українців росіяни витрачають власні гроші на ведення бойових дій, які обчислюються трильйонами. У зв’язку з цим він припускає, що переговори не затягнуться надовго.

Політик підкреслив, що зараз і Москва, і Київ висувають “максималістські” вимоги щодо припинення вогню, але він переконаний, що в підсумку представники країн зможуть знайти компроміс.

Українці масово залишають Фінляндію: безробіття та тиск системи

Posted on by Микола Донченко

Тисячі українців, які знайшли прихисток у Фінляндії, змушені залишати країну через труднощі з працевлаштуванням і відсутність чітких перспектив залишитися після завершення тимчасового захисту.

Про це повідомляє фінське медіа Yle, яке поспілкувалося з українцями, що вже виїхали або планують переїзд до інших країн ЄС.

25-річна Владислава Онуфрієнко розповідає, що після кількох років життя у Фінляндії втратила надію знайти роботу та вирішила переїхати до Естонії. Вона зазначає, що її спроби закріпитися на ринку праці не дали результату навіть попри знання мови та наявність дозволів.

“На жаль, мій шлях у Фінляндії не склався. Я намагалася зробити все, що могла. Мені здається, що ця країна не хоче мене тут бачити”, – каже вона.

Подібна ситуація і в Андрія Камінського, який після втечі з окупованого Маріуполя опинився у Фінляндії. Попри вищу освіту інженера-будівельника, він не зміг знайти стабільну роботу.

“Я розсилаю десятки заявок щотижня, на більшість мені не відповідають навіть ні, дякуємо”, – розповідає Камінський.

За його словами, навіть для некваліфікованої роботи часто вимагають знання фінської мови, тоді як англійської недостатньо. Після короткого досвіду сезонної роботи він також вирішив повернутися до Естонії.

Ситуацію ускладнює те, що тимчасовий захист для українців у ЄС завершується у березні 2027 року, і наразі немає чіткої інформації щодо його продовження. За словами представниці Міністерства внутрішніх справ Фінляндії Туулі Туунанен, цей статус не передбачає довгострокового перебування, а для цього необхідно мати роботу або навчання.

Водночас рівень безробіття у Фінляндії залишається одним із найвищих у Європі, а мовні бар’єри значно ускладнюють інтеграцію мігрантів. Додатковим фактором стає і невизначеність щодо вартості навчання для студентів з-за меж ЄС у майбутньому.

У пошуках кращих умов українці дедалі частіше обирають інші країни ЄС. Зокрема, Естонія приваблює тим, що час перебування під тимчасовим захистом зараховується до стажу для отримання постійного дозволу на проживання, чого немає у Фінляндії.

Популярною стає і Угорщина, де рівень працевлаштування українців сягає 71%. Українка Ганна Дідьковська після переїзду змогла швидко знайти роботу на автомобільному заводі.

“Фінляндія мені подобалася, красива країна, приємні люди. Але я не могла знайти роботу. А в Угорщині мене одразу взяли працювати на завод”, – зазначає вона.

За офіційними даними, до Фінляндії прибули близько 90 тис українців із тимчасовим захистом, однак приблизно 40 тис вже залишили країну або повернулися додому.

Щоб змінити країну перебування, українці мають відмовитися від тимчасового захисту у Фінляндії, після чого можуть оформити його в іншій державі ЄС.

Українські удари стають далекобійнішими та болючишими попри російські протидії

Posted on by Микола Донченко

25-26 березня 2026 року російські Telegram-канали вибухнули емоційними коментарями. Приводом стали масовані удари українських безпілотників по об’єктах у Ленінградській області – зокрема, по портовій інфраструктурі, яка зазнала серйозних пошкоджень. Один із російських користувачів, коментуючи фотографії наслідків, поставив риторичне запитання:

“Якби не блокування телеги та введення білих списків, то вночі хо**и рознесли б Ленінградську область цілком? Цей порт врятували від повного знищення тільки вони?”, – вказав автор.

І далі додав спостереження, яке суперечить офіційній російській наративу: попри всі обмеження мобільного інтернету та месенджерів, нальоти стали більш масовими, ефективнішими та далекобійнішими.

Це зізнання – з вуст людини, яка особисто “випробовує безкінечні проблеми” від запроваджених у РФ обмежень – стає маркером глибоких проблем ворога. Якщо Кремль запроваджував “білі списки” та блокування Telegram для боротьби з українськими дронами, то чому ж удари не лише не припинилися, а й стали потужнішими? Відповідь лежить не в площині технічних обмежень, а в площині системних змін у самій українській стратегії застосування безпілотників.

Російська влада, починаючи з 2025 року, активно розгорнула кампанію з обмеження доступу до месенджерів та інтернет-з’єднання, які, на її думку, використовувалися для наведення дронів. Запровадження “білих списків” дозволених сайтів, уповільнення Telegram, обмеження мобільного інтернету – усе це мало створити перешкоди для українських розрахунків, які нібито отримували координати цілей через відкриті канали.

Однак на практиці ці заходи вплинули передусім на звичайних росіян, ускладнивши їм комунікацію, навігацію та доступ до інформації. Для українських Сил безпілотних систем обмеження стали лише додатковим викликом, на який вони оперативно відреагували. Перехід на захищені супутникові канали зв’язку Starlink, використання власних ретрансляторів, застосування оптоволоконних дронів, нечутливих до РЕБ, – усе це зробило російські обмеження неефективними. Як слушно зауважив коментатор, нальотів стало більше, вони стали далекобійнішими.

Якщо ще рік тому українські дрони вражали цілі переважно в прикордонних областях РФ (Бєлгородській, Курській, Брянській), то тепер географія ударів охоплює Ленінградську область (відстань понад 800 км), Татарстан, Башкортостан, Саратовську область та інші регіони глибокого тилу. Удари по нафтопереробних заводах, портовій інфраструктурі, військових аеродромах стали регулярними.

Це стало можливим завдяки кільком факторам. По-перше, Україна налагодила серійне виробництво далекобійних дронів із дальністю польоту до 1000-1500 км. Апарати типу “Лютий”, “Бобер”, нові розробки з турбореактивними двигунами дозволяють досягати цілей, які ще два роки тому здавалися недосяжними. По-друге, масштаб виробництва – сотні дронів на місяць – дозволяє проводити комбіновані атаки, насичуючи повітряний простір і долаючи російську ППО не стільки технологічно, скільки кількісно.

Свідчення російського автора Telegram-каналу про те, що “нальотів стало більше”, підтверджується й об’єктивною статистикою. Якщо раніше атаки 20-30 дронів вважалися масштабними, то тепер Україна регулярно запускає рої з 100–150, а іноді й понад 200 безпілотників за одну ніч. Така кількість ускладнює роботу навіть найсучасніших комплексів ППО, які фізично не встигають перехоплювати всі цілі.

Масовість досягається не лише нарощуванням виробництва, а й диверсифікацією типів дронів: поряд із дешевими FPV-камікадзе використовуються далекобійні безпілотники-розвідники, дрони-ретранслятори, а також новітні оптоволоконні апарати, які не глушаться засобами радіоелектронної боротьби. Це створює для російської ППО ситуацію, коли кожен новий тип потребує окремого способу протидії.

Спекотна дискусія в російському сегменті Telegram, яку проілюстрував наведений пост, виявила головний парадокс: замість того, щоб зупинити українські удари, Кремль запровадив обмеження, які дратують власне населення, але не впливають на ефективність українських безпілотників.

“Я бачу і особисто відчуваю нескінченні проблеми від запровадження обмежень мобільного інтернету та обмежень месенджерів. І взагалі не бачу якоїсь користі”, – написав автор.

Це визнання стає черговим доказом того, що технологічне лідерство та адаптивність перемагають адміністративні заборони.

Українські удари стали ефективнішими та далекобійнішими не тому, що російські обмеження були недостатніми, а тому, що Україна перебудувала свою дронову армію на принципах децентралізації, технологічної гнучкості та масштабування виробництва. Російські «білі списки» та блокування Telegram виявилися інструментом, спрямованим не на дрони, а на власних громадян. І поки ця стратегія не зміниться, українські безпілотники продовжуватимуть вражати цілі на всій глибині російської території, а громадяни РФ – нарікати на обмеження, які не приносять їм безпеки, а лише додають незручностей.

Нафтовий шантаж: чому Угорщина блокує допомогу Україні і що буде далі

Posted on by Микола Донченко

25 березня 2026 року прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан зробив заяву, яка фактично означає новий виток енергетичної війни між Будапештом та Києвом. Угорщина припиняє всі поставки газу в Україну, поки не буде відновлено транзит нафти по трубопроводу “Дружба”. Це рішення є логічним продовженням ескалації, яка триває вже майже два місяці, і ставить під загрозу не лише енергетичну безпеку України, а й єдність європейської підтримки Києва в умовах повномасштабної війни.

Ситуація, яка нині досягла критичної точки, бере початок 27 січня 2026 року. Тоді, за повідомленням української сторони, внаслідок російської дронової атаки було пошкоджено інфраструктуру нафтопроводу “Дружба” в районі насосної станції “Броди”. Цей трубопровід є критично важливим для Угорщини та Словаччини – єдиних країн Європейського Союзу, які продовжують отримувати російську нафту трубопровідним транспортом, маючи виняток із санкційного режиму ЄС. Саме через “Дружбу” до Угорщини надходить близько 65-70% усієї нафти, яку переробляє національна компанія MOL на своєму заводі в Сазхаломбатті.

Політичний шантаж чи технічні проблеми

Українська сторона одразу заявила, що пошкодження є технічними, а їхнє усунення потребує часу, особливо з огляду на постійну загрозу нових російських ударів по об’єктах критичної інфраструктури. Голова правління НАК “Нафтогаз України” Сергій Корецький наголошував, що ремонтні бригади працюють над створенням обхідних маршрутів, однак ризик повторних атак залишається високим. Водночас міністр закордонних справ України Андрій Сибіга звернув увагу на показову деталь: Угорщина не висловила жодного протесту Росії – країні, чиї удари стали причиною зупинки транзиту.

Будапешт, однак, обрав іншу інтерпретацію подій. Угорське керівництво, починаючи з прем’єра Орбана і закінчуючи міністром закордонних справ Петером Сійярто, наполягає на тому, що зупинка транзиту є політично мотивованим рішенням Києва. У відкритому листі до Володимира Зеленського, опублікованому 26 лютого, Орбан звинуватив українську владу в “енергетичному шантажі” та закликав негайно відновити постачання. Міністр, що очолює апарат прем’єра, Гергей Гуйяш, на брифінгу заявив: угорський уряд має чіткі дані про те, що жодних технічних перешкод для роботи трубопроводу немає, а рішення про блокування є свідомим політичним тиском.

Від нафти до газу: ескалація по наростаючій

Ця розбіжність в оцінках стала фундаментом для стрімкої ескалації. Угорщина почала застосовувати економічний тиск, поступово посилюючи санкції проти України. 19 лютого 2026 року Будапешт оголосив про припинення поставок дизельного пального, які раніше здійснювалися на територію України. Тоді ж Сійярто заявив, що Угорщина не може гарантувати енергетичну безпеку іншої країни, коли власна опинилася під загрозою. Наступним кроком стало блокування на рівні Європейського Союзу.

На засіданні міністрів закордонних справ ЄС 23 лютого Сійярто оголосив, що Угорщина не підтримує ні 20-й пакет санкцій проти Росії, ні військовий кредит для України на суму 90 млрд євро. Цю позицію угорська сторона пов’язала безпосередньо з ситуацією навколо “Дружби”.

“Доки Україна не відновить транзит нафти до Угорщини, ми не погодимося на жодне рішення Брюсселя, яке слугує інтересам Києва”, – заявив угорський міністр.

Європейські партнери, зокрема країни Балтії та Польща, розкритикували цю позицію, однак вплинути на Будапешт не змогли через механізм одностайності в ухваленні зовнішньополітичних рішень ЄС.

5 березня Орбан у щотижневому радіозверненні до громадян Угорщини оголосив про наступний етап: припинення транзиту товарів, важливих для України, через угорську територію.

“Ми зупинили постачання бензину, ми не постачаємо дизельне пальне, але ми все ще постачаємо електроенергію, і ми також зупинимо постачання товарів, важливих для України, які проходять через Угорщину”, – заявив прем’єр.

За його словами, Угорщина не підтримуватиме жодної фінансової допомоги ЄС для України, доки транзит нафти не буде відновлено.

Теперішня заява про припинення газових поставок стала закономірним фіналом цієї ескалаційної спіралі. Угорщина – один із ключових постачальників енергоресурсів до України. За даними консалтингової компанії ExPro, у лютому 2026 року Угорщина та Словаччина забезпечували 68% імпорту електроенергії до України, а частка Угорщини в газовому імпорті сягала третини. Втрата цих обсягів в умовах, коли російські удари по енергосистемі України тривають щодня, створює серйозні ризики для проходження весняно-літнього періоду, коли традиційно починаються ремонтні кампанії на атомних станціях.

Паралельно з енергетичним протистоянням відбувається й інший, не менш драматичний епізод. У ніч на 6 березня угорські правоохоронні органи затримали в Будапешті два інкасаторські автомобілі державного банку “Ощадбанк” та сімох громадян України. За даними української сторони, у транспортних засобах перебувало 40 млн доларів, 35 млн євро та 9 кг золота. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав ці дії “взяттям заручників” та “державним тероризмом”, звинувативши Будапешт у крадіжці коштів. Угорська сторона заявила про підозри у відмиванні грошей і зв’язках із “українською воєнною мафією”, а затриманих пообіцяла депортувати. Цей інцидент додав ще один вимір до і без того напружених відносин.

Виборчий контекст: чому Орбан грає жорстко

Що стоїть за жорсткою позицією Будапешта? На поверхні – захист енергетичної безпеки країни. Економічна залежність Угорщини від російських енергоносіїв залишається надзвичайно високою, попри всі європейські зусилля з диверсифікації. Міністр Гуйяш наводив красномовну цифру: різниця в ціні між російською нафтою Urals та еталонною Brent перевищує 20 доларів за барель. Перехід на альтернативні джерела без компенсації з боку ЄС, якої Угорщина так і не отримала, призвів би до зростання цін на пальне в країні, що могло б мати політичні наслідки для Орбана напередодні парламентських виборів 12 квітня 2026 року.

Але глибший пласт – політичний. Орбан, який перебуває при владі 16 років, стикається з найконсолідованішою опозицією за останні роки. У цій ситуації демонстрація “захисту національних інтересів” від “зовнішнього ворога” (яким в угорській риториці постає Київ) є класичним виборчим прийомом. Звинувачення України у втручанні у вибори, координації з Брюсселем та угорською опозицією для приведення до влади “проросійського” уряду – ці наративи активно використовуються в передвиборчій кампанії.

Водночас сам Київ опинився в пастці. Україна не може ігнорувати технічні наслідки російських ударів по власній інфраструктурі, але й не може дозволити собі втратити європейську підтримку через конфлікт з однією з країн-членів ЄС. Блокування 90 млрд євро – це не просто цифра, це ресурс, без якого фінансування бюджетних видатків у другій половині 2026 року опиниться під загрозою. І хоча Європейська комісія шукає обхідні шляхи, механізм одностайності дає Угорщині потужний важіль тиску.

Що далі: прогнози та ризики

Найближчим часом компроміс малоймовірний. Орбан налаштований жорстко, і до виборів 12 квітня поступки з його боку політично неможливі. Україна, зі свого боку, не може піти на капітуляцію і визнати політичний характер зупинки транзиту, оскільки це означало б визнання власної провини. Найреалістичніший сценарій – збереження нинішнього статусу до середини квітня, після чого тональність може змінитися залежно від результатів виборів в Угорщині.

Є й інший чинник – позиція Словаччини, яка опинилася в аналогічній ситуації. Прем’єр Роберт Фіцо, який також стикається з тиском опозиції, підтримує Угорщину, але діє дещо стриманіше, обмежившись припиненням екстрених поставок електроенергії . Якщо Будапешт і Братислава діятимуть спільно, тиск на Київ посилиться. Але якщо хтось із них відступить, позиції іншого значно ослабнуть.

Для України цей конфлікт є черговим нагадуванням про те, наскільки вразливою залишається її енергетична система і як сильно вона залежить від політичної кон’юнктури в сусідніх країнах. Втрата угорського газу та електроенергії в умовах, коли власна генерація систематично руйнується російськими ударами, може мати катастрофічні наслідки. Єдиним порятунком залишається прискорена інтеграція до європейської енергомережі ENTSO-E, яка дозволила б отримувати ресурс з інших джерел, минаючи Угорщину, але цей процес потребує часу та інвестицій, яких зараз бракує.

Найближчі тижні стануть вирішальними. Якщо компроміс не буде знайдено, Україна ризикує залишитися без критично важливих енергоресурсів у момент, коли російські удари по енергосистемі не припиняються. А Угорщина, своєю чергою, ризикує остаточно зруйнувати відносини з Києвом і поглибити розкол усередині ЄС – розкол, який грає на руку Москві.

Денний наліт “Шахедів”: чому сотні дронів прорвалися до західних областей України

Posted on by Микола Донченко

Вдень 23 березня 2026 року повітряний простір західної України зазнав однієї з наймасованіших атак ударними безпілотниками за всю війну. За словами начальника управління комунікацій Повітряних сил ЗСУ Юрія Ігната, за добу було зафіксовано понад 800 запусків дронів-камікадзе типу “Герань-2” (відомих як “Шахеди”). Удари припали на об’єкти в Хмельницькій, Тернопільській, Львівській, Рівненській та інших областях, які традиційно вважалися відносно захищеними. Особливість атаки полягала не лише в кількості, а й у трьох факторах: вона проводилася у світлий час доби, дрони досягли глибокого тилу, а сталося це на тлі нещодавніх заяв Києва про створення надлишкової системи перехоплення безпілотників, включно зі спеціалізованими дронами-перехоплювачами, які нібито вже можна постачати на експорт.

Подія поставила під сумнів ефективність сформованої системи протиповітряної оборони України, яка будувалася на комбінації зенітних ракетних комплексів, мобільних вогневих груп і, останнім часом, нових засобів – FPV-перехоплювачів та апаратів зенітно-ракетного типу “ФранкенСАМ” (перероблених радянських ракет). Якщо вірити офіційній статистиці, в попередні місяці відсоток перехоплення “Шахедів” сягав 85-90% завдяки суцільному радіолокаційному полю та децентралізації вогневих засобів. Однак денний наліт продемонстрував, що ворог знайшов спосіб нівелювати ці переваги.

Перше, що привертає увагу, – зміна часу атак. До недавнього часу “Шахеди” запускалися переважно вночі, щоб ускладнити візуальне виявлення та роботу мобільних груп із тепловізорами. Денна атака потребує іншої тактики, але вона ж дозволяє використовувати дешевші оптичні системи наведення та спрощує координацію роїв. Можливо, російська сторона зробила ставку на насичення неба одночасно кількома хвилями, щоб викликати перевантаження як систем ППО, так і логістики розрахунків, які обслуговують пускові установки.

Другий важливий момент – дальність і точність. Дрони долетіли до Львівщини та Івано-Франківщини, що вказує на відсутність ефективного “протишахедного” бар’єру на рубежах Чернігівської, Сумської та Київської областей. Це може бути наслідком або виведення засобів ППО для прикриття критичних об’єктів на сході та півдні, або застосування росіянами нових методів запуску – наприклад зміни маршрутів польоту, щоб оминути зони прикриття.

Третій фактор – ефективність нових українських перехоплювачів. За останні пів року неодноразово заявлялося про запуск у серійне виробництво дронів-винищувачів, здатних уражати “Шахеди” в повітрі. За словами президента, таких апаратів настільки багато, що їх можна експортувати. Однак денний наліт показує, що або кількість цих перехоплювачів усе ще недостатня для відбиття масивованих пусків (понад 400 цілей), або їхня ефективність у реальних умовах нижча за заявлену. Можливо, російські оператори почали застосовувати рої, де частина дронів виконує роль хибних цілей, відволікаючи дорогі перехоплювачі, поки основні безпілотники прямують до об’єктів.

Не можна виключати і тактичну адаптацію “Шахедів”: встановлення на них нових автопілотів із можливістю польоту на гранично малих висотах (нижче 50 метрів) та використання складних траєкторій, що ускладнює роботу зенітних ракетних комплексів малої дальності, а також робить їх менш вразливими для РЕБ. Одночасний запуск кількох хвиль із різних напрямків дозволяє «розривати» систему управління вогнем.

З погляду воєнної науки, подібні атаки є частиною системної роботи з виснаження української ППО. Кожен збитий “Шахед” – це витрата або зенітної ракети (вартістю десятки тисяч доларів), або дорогого перехоплювача, або ресурсу бойового розрахунку. При запуску 400 дронів навіть за 90% перехоплення 40 цілей досягають об’єктів, завдаючи шкоди, яка може виявитися економічно та психологічно значущою. І якщо російська сторона здатна регулярно нарощувати пули дронів, а українська – змушена витрачати на їх знищення обмежені ресурси, то такий обмін стає невигідним для оборонців.

Окремої уваги заслуговує реакція офіційного Києва. У день атаки Міноборони та командування Повітряних сил обмежилися стандартними формулюваннями про “усі засоби знищено” та закликами не поширювати інформацію про роботу ППО. Однак відсутність деталей про прориви та збитки, а також суперечність із попередніми оптимістичними заявами про “надлишок” перехоплювачів породжують закономірні запитання. Можливо, завищені очікування від дронів-перехоплювачів не виправдалися, а російські конструктори впровадили заходи захисту від FPV-перехоплення – наприклад, бронювання вразливих вузлів або зміну частот зв’язку.

Також слід урахувати, що на тлі конфлікту на Близькому Сході увага західних союзників змістилася, і постачання критичних компонентів для ППО (ракет для NASAMS, IRIS-T, систем РЕБ) могли сповільнитися. В умовах, коли Україна змушена берегти зенітні ракети для відбиття ракетних ударів, на перший план виходять дешевші способи боротьби з дронами – РЕБ, мобільні групи з великокаліберними кулеметами, дрони-перехоплювачі. Але денна атака показала, що ці засоби поки що не можуть гарантувати тотальне прикриття тилу.

Стратегічний висновок із того, що сталося, полягає в тому, що гонка дронів вступає в нову фазу. Росія продовжує адаптувати свої ударні БПЛА до денних умов, масивованих пусків і, можливо, до протидії українським перехоплювачам. Україна, своєю чергою, має переглянути темпи розгортання й ефективність своїх засобів, а також відмовитися від надто оптимістичних оцінок власних можливостей, які створюють хибне відчуття безпеки в населення і, що небезпечніше, у військово-політичного керівництва.

Те, що сталося 23 березня, – не просто черговий наліт, а сигнал про те, що система протиповітряної оборони України потребує термінової реконфігурації. Якщо “Шахеди” змогли у масовій кількості досягти західних областей при денному світлі, значить, існуючі методи їх перехоплення або не працюють повною мірою, або недостатньо масштабовані. І поки це не буде виправлено, будь-яка точка в тилу України залишається вразливою, а декларації про “надлишок” дронів-перехоплювачів не перестануть розходитися з реальністю.

Парламентський ступор: чому Верховна Рада опинилася на межі колапсу

Posted on by Микола Донченко

На тлі часткового відновлення мирних переговорів за посередництва США та загострення ситуації на Близькому Сході внутрішньополітичне життя України дещо випало з інформаційного фокусу. Однак саме там, у будівлі на вулиці Грушевського, назріває криза, здатна поставити під загрозу ключові для держави процеси – від отримання багатомільярдних траншів міжнародних донорів до євроінтеграційного поступу. Верховна Рада, яка з перших днів повномасштабного вторгнення демонструвала зразкову єдність, нині переживає глибокий внутрішній параліч.

Суть проблеми полягає у фактичній відсутності монобільшості. Провладна фракція “Слуга народу”, яка формально налічує понад 230 депутатів, дедалі частіше не може зібрати необхідні 226 голосів для ухвалення рішень без підтримки інших політичних сил. Більше того, власники мандатів систематично не з’являються на пленарні засідання або відмовляються голосувати за ініціативи уряду Юлії Свириденко та Офісу президента. У відповідь Володимир Зеленський публічно пригрозив мобілізувати депутатів, натякаючи, що їхні відлучки можуть бути розцінені як ухилення від виконання обов’язків у воєнний час.

Ситуація загострюється тим, що, за словами політологів, які спілкуються з парламентарями, значна частина депутатів втратила інтерес до законотворчої роботи. На них тиснуть антикорупційні органи – Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура активізували розслідування щодо народних обранців. За деякими оцінками, близько 40-50 депутатів перебувають у розробці НАБУ. Це змушує їх уникати публічності, шукати можливості виїхати за кордон або ж розглядати варіанти виходу з політики в бізнес. Керівництво фракції “Слуга народу” натомість не дає ходу заявам про складання мандатів, побоюючись остаточної втрати контролю над ситуацією.

Парламентський ступор має не лише тактичні, а й стратегічні наслідки. Під загрозою опиняється виділення Україні чергового траншу Міжнародного валютного фонду на 8,1 млрд доларів та фінансування за програмою Ukraine Facility. Крім того, як наголосив ексміністр закордонних справ Дмитро Кулеба, криза в Раді негативно впливає на євроінтеграційний рух – Київ ризикує не встигнути імплементувати необхідні законодавчі зміни в обумовлені терміни. А без цього наступний етап переговорів про вступ до ЄС може бути відкладений.

Політологи пропонують різні оцінки глибини кризи та можливих шляхів її подолання. Олег Постернак переконаний, що президент не піде на розпуск Верховної Ради, навіть попри її фактичну недієздатність. По-перше, це неможливо в умовах воєнного стану. По-друге, це створило б додатковий дестабілізуючий фактор. Натомість він припускає, що частина депутатів свідомо провокує кризу, щоб змусити Банкову до переформатування коаліції. Версія про створення “коаліції національної єдності” за участю “Європейської Солідарності” чи “Батьківщини” видається йому малореалістичною – Петро Порошенко навряд чи піде на союз зі “слугами”, а Юлія Тимошенко, хоч і теоретично могла б, вимагатиме не лише посад, а й зміни політичного курсу.

Тарас Загородній вважає, що монобільшість існує лише на папері, а реальна влада в парламенті давно перетворилася на торг між окремими групами впливу. Він не виключає, що у разі подальшого поглиблення кризи буде застосований так званий план “Б”. Йдеться про законопроєкт №7153, ухвалений ще 2022 року, який передбачає передачу всіх владних повноважень від законодавчих органів до виконавчих. Документ досі не підписаний президентом, але його можна активувати будь-якої миті. Альтернативний сценарій – запровадження “всеосяжного воєнного стану”, за якого вся повнота влади зосереджується в ставці верховного головнокомандувача.

Алексій Якубин звертає увагу на те, що депутати використовують нинішню ситуацію для збільшення власної ваги. Італійський страйк – не вияв утоми, а спосіб підвищити свою ціну в торгах з Офісом президента. Він також наголошує, що навіть якщо частина депутатів складе мандати, їхні місця займуть наступні за списком, тож юридично Рада залишиться повноважною, поки в ній є хоча б 300 народних обранців.

Поки що жодна зі сторін не демонструє готовності до компромісу. Керівництво фракції “Слуга народу” намагається стримати відтік депутатів, але водночас не може забезпечити необхідну явку. Опозиційні сили, своєю чергою, відмовляються від співпраці, сподіваючись на дострокові вибори після війни. У Банковій розраховують на адміністративний ресурс і можливість за потреби перейти до надзвичайного управління. Чи вдасться уникнути такого радикального кроку, залежить від того, чи знайдуться механізми повернути депутатів до роботи, перш ніж парламентська криза призведе до зриву ключових міжнародних зобов’язань України.

Однак зрозуміло одне: Верховна Рада у своєму нинішньому складі більше не є надійним партнером ні для уряду, ні для міжнародних донорів. І якщо ситуація не зміниться найближчими тижнями, центр ухвалення рішень може остаточно зміститися з Грушевського на Банкову, а звідти – до військової ставки. Чи стане це порятунком для державного апарату, чи початком ще глибшої інституційної кризи – покаже найближчий час.

Зеленський готував подарунок для Трампа: унікальний планшет із даними про війну

Posted on by Микола Донченко

Президент України Володимир Зеленський планував представити Дональду Трампу спеціальний планшет із даними про бойові дії в режимі реального часу, однак зустріч на Мюнхенській конференції з безпеки так і не відбулася.

Про це повідомляє Financial Times із посиланням на журналіста Крістофера Міллера.

За його інформацією, глава держави хотів продемонструвати іноземному політику пристрій, який дозволяє відстежувати атаки дронів і ракет, а також роботу українських систем протиповітряної оборони безпосередньо під час обстрілів.

“Тому що на моєму iPad я можу відразу побачити, які атаки відбуваються – дрони, ракети тощо – що ми перехоплюємо в режимі реального часу, а також скільки коштує один кілометр нашої землі в будь-який момент. Скільки російських солдатів коштує їм один кілометр окупованої землі”, – додав він.

Окрім цього, планшет містить аналітичні дані, зокрема інформацію про втрати російської армії в розрахунку на кожен захоплений кілометр української території. Як пояснював президент, така демонстрація могла б дати змогу краще зрозуміти реальну вартість війни для агресора та масштаби бойових дій в Україні. Ініціатива передбачала надання доступу до об’єктивної інформації про перебіг війни в динаміці.

Німеччина наполягає на участі Європи в переговорах щодо миру в Україні

Posted on by Микола Донченко

Німеччина вважає принципово важливим, щоб Європа була безпосереднім учасником переговорів про припинення війни Росії проти України, оскільки йдеться про безпеку всього європейського континенту.

Про це заявив міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль 26 січня напередодні поїздки до Латвії та Швеції.

Очільник німецького МЗС привітав початок прямих переговорів між Києвом і Москвою за посередництва Сполучених Штатів, водночас наголосив, що питання безпеки України не може розглядатися окремо від загальноєвропейських інтересів. За його словами, саме зараз дипломатичні зусилля мають особливе значення на тлі російських атак на енергетичну інфраструктуру, через які мільйони українців у морозну погоду залишаються без світла і тепла.

“Важливі дебати, які ми ведемо в НАТО, не повинні призводити до того, що наші центральні інтереси, а саме свобода та безпека України як суверенної держави, будуть упущені з поля зору. Путін розраховує на це”, – зазначив Йоганн Вадефуль.

Міністр підкреслив, що Росія залишається найбільшою загрозою безпеці та свободі в Європі, а будь-які домовленості щодо завершення війни повинні враховувати позицію європейських країн.

“Одне завжди має бути зрозуміло: Європа повинна бути за столом переговорів, коли йдеться про загальноєвропейські інтереси та нашу безпеку. Ці питання європейської безпеки лежать в основі моєї поїздки”, – наголосив глава МЗС Німеччини.

Раніше в Європейській комісії заявляли, що українська та американська сторони інформують Євросоюз про перебіг переговорів із Росією, водночас у Брюсселі наполягають на врахуванні позиції ЄС у будь-якому форматі мирного врегулювання.

У Telegram-каналах активно поширюють непідтверджені кадри з тілами у формі ЗСУ

Posted on by Микола Донченко

В українському сегменті Telegram поширюється відео, на якому зафіксовані тіла людей у військовій формі, схожій на форму Збройних сил України.

В описах до ролика автори дописів стверджують, що нібито йдеться про загиблих українських військовослужбовців, яких доставили до крематорію. Водночас жодних офіційних підтверджень цієї інформації немає.

Походження відео залишається невідомим, так само як і час, місце та обставини його зйомки. У відкритих джерелах відсутні будь-які заяви з боку державних органів або офіційних структур, які б підтверджували поширені твердження.

Джерело: Telegram-канали

Форма подачі матеріалу, емоційні підписи та повна відсутність перевіреного контексту викликають обґрунтовані питання щодо походження інформації.

Закликаємо читачів критично ставитися до подібних фото, перевіряти джерела інформації та утримуватися від поширення неперевірених матеріалів.

Оперативні новини України та світу. Аналітика, політика, економіка та ексклюзивні матеріали.

Розділи

Фотографії, зображення належать їх правовласникам. Редакція може не поділяти точку зору авторів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. За достовірність та зміст реклами відповідальність несе рекламодавець.

Copyright © 2022 - 2026 URAUA.INFO