Днями у західних медіа з’явилося повідомлення про колективну скаргу іноземних військовослужбовців, які проходили підготовку у Верблянах на Львівщині. Незалежних підтверджень цієї історії поки немає. Проте описана ситуація нагадує про проблеми, які не вперше виникають у підрозділах з іноземцями: мовні бар’єри, різний рівень підготовки, слабкий відбір і нерозв’язані побутові конфлікти.
Іноземні добровольці стали для України одним із символів міжнародної підтримки після початку повномасштабної війни. До країни приїхали ветерани західних армій, колишні військові з Колумбії та Бразилії, громадяни пострадянських держав, а також люди без серйозного бойового досвіду.
Усі вони мали різні причини взяти до рук зброю. Одні приїхали з ідейних міркувань, інші шукали продовження військової кар’єри, третіх привабили зарплата та можливість забезпечити родину. Об’єднати таких людей в одному підрозділі складно навіть за ідеальних умов. Під час війни, коли бракує часу, інструкторів і перекладачів, це завдання стає ще важчим.
Що повідомляли про Вербляни
Наприкінці вересня в англомовному сегменті мережі з’явився матеріал про ймовірний конфлікт у навчальному центрі у Верблянах Львівської області. Автори публікації стверджували, що 32 англомовні військовослужбовці навчальних груп № 57 і № 58 підписали 20 серпня 2026 року колективне звернення до командування.
У зверненні вони просили переселити їх до окремого приміщення. Причиною називали тривалі конфлікти з частиною військовослужбовців із країн Латинської Америки. Йшлося про крадіжки особистих речей, провокації, бійки, порушення санітарних норм і тиск на сусідів по казармі.
За версією публікації, англомовним бійцям доводилося залишати людей для охорони власного майна, а попередні звернення до командування не дали тривалого результату. Загалом у двох навчальних групах нібито перебували близько 160 осіб.
Однак перевірених відомостей про цей епізод небагато. У відкритому доступі немає оригіналу звернення з реквізитами, за якими можна було б установити його походження. Немає й коментарів усіх сторін конфлікту або інформації про результати офіційної перевірки.
Тому редакція не може підтвердити справжність документа, кількість підписантів і конкретні події, описані в публікації. Цю історію не можна подавати як доведений факт.
Водночас загальний контекст не викликає сумнівів. Вербляни відомі як одна з навчально-тренувальних ділянок Яворівського полігону. У відкритих матеріалах також згадується 157-й окремий міжнародний навчальний центр, який займається підготовкою іноземців. Проте публічних даних недостатньо, щоб упевнено пов’язати названі у повідомленні групи з конкретним об’єктом і підтвердити всі обставини справи.
Скарги звучали й раніше
Історія з Верблян з’явилася не у порожньому інформаційному просторі. Західні та українські англомовні медіа протягом кількох років публікували свідчення колишніх і чинних військовослужбовців про проблеми у підрозділах з іноземцями.
Бійці розповідали про поверховий відбір кандидатів, погано підготовлені завдання, непрозорий облік майна та зброї, проблеми з документами і виплатами, погрози з боку окремих командирів та відсутність зрозумілого порядку розгляду скарг.
Деякі розслідування спиралися на десятки інтерв’ю, рапорти, листування, медичні документи, фотографії та відеозаписи. Представники української військової розвідки заявляли, що порушення дисципліни й прав військовослужбовців перевіряють. Але докладні результати таких перевірок здебільшого не ставали публічними.
У 2024 році іноземні бійці пояснювали журналістам, що часто вважають службу у звичайних українських бригадах кращим варіантом, ніж окремі міжнародні формування. Серед причин називали зрозумілішу вертикаль управління та меншу кількість посередників. Утім, служити в українській частині простіше тим, хто знає місцеву мову або має надійного перекладача.
У 2026 році з’явилися нові серйозні звинувачення щодо насильницьких методів “дисципліни” в одному з підрозділів із бразильським керівним ядром. Українські органи підтвердили, що окремі обставини перевіряють. Цей випадок не доводить правдивість повідомлення з Верблян, але показує, що внутрішні конфлікти у середовищі іноземних військових не завжди можна пояснити звичайною побутовою сваркою.
Коли наказ потребує перекладу
Основна проблема багатонаціонального підрозділу полягає не в походженні бійців. Значно небезпечнішою є відсутність спільної робочої мови.
На навчальному плацу неправильно зрозумілий наказ може закінчитися суперечкою або зірваною вправою. На передовій наслідки значно серйозніші: помилка під час координації здатна зірвати евакуацію, залишити групу без підтримки або навіть спричинити вогонь по своїх.
На початку повномасштабної війни серед іноземних добровольців було багато англомовних військових і громадян пострадянських країн. Згодом помітно зріс потік людей із Латинської Америки. Україна почала створювати іспаномовну систему рекрутингу та підготовки, але кваліфікованих перекладачів, інструкторів і молодших командирів зі знанням іспанської досі бракує.
Через це навіть звичайна побутова скарга проходить довгий шлях. Боєць пояснює проблему перекладачеві, той передає її сержантові або командиру, а відповідь повертається тією самою дорогою. Частина змісту неминуче губиться. Замість суперечки через шум, чергування або зниклу річ сторони починають бачити упередженість проти своєї національної групи.
Розселення конфліктних груп може на певний час знизити напруження. Але якщо не встановити факти, не визначити винних і не пояснити правила зрозумілою для всіх мовою, проблема просто переміститься до іншої казарми, іншої частини або на фронт.
Іноземний боєць не має єдиного портрета
Було б неправильно оцінювати всіх вихідців із Латинської Америки однаково. Серед них є професійні військові з багаторічним досвідом, яких цінують за витривалість, практичні навички та готовність виконувати складні завдання. Є люди, які справді вважають захист України особистою справою. Є й ті, для кого служба стала насамперед способом заробітку.
Так само англомовне походження не гарантує ані професіоналізму, ані дисципліни. У перші роки війни західна преса писала про самопроголошених інструкторів, добровольців із вигаданою військовою біографією та людей, які переоцінили свою готовність до справжньої війни.
Отже, справжня лінія поділу проходить не між “англомовними” та “латиноамериканцями”. Вона проходить між нормально організованою системою і хаосом.
Якщо рекрутинг випереджає перевірку, людей формують у групи лише за мовною ознакою, а командири не мають часу розбирати скарги, національні спільноти замикаються в собі. Неформальний лідер або рекрутер поступово отримує більше впливу, ніж призначений сержант. Офіційну інформацію замінюють чутки, а дисциплінарні питання вирішують усередині групи.
Окремим джерелом напруження стають гроші. Для колишнього західного військового виплата може бути другорядною. Для бійця з біднішої країни від неї залежить добробут родини. Тому затримка зарплати, відсутність обіцяної надбавки або необхідність купувати спорядження власним коштом сприймаються по-різному. Саме в таких ситуаціях швидко виникають звинувачення в обмані та корупції.
Самої перевірки біографії недостатньо
Україна поступово посилює правила приймання іноземців на військову службу. Запроваджено випробувальні строки, створено окремий центр рекрутингу, а для кандидатів на чутливі посади та людей із сумнівними анкетними даними передбачено додаткові перевірки, зокрема із застосуванням поліграфа.
Це важливі кроки, але вони не розв’язують усіх проблем. Людина може не мати судимості й водночас бути непридатною до служби у багатонаціональному колективі. Потрібні психологічне оцінювання, перевірка реального військового досвіду, мовне тестування та зрозуміла процедура відсторонення тих, хто систематично порушує дисципліну.
Не менш важливо, щоб командири відповідали на скарги. Коли військові переконані, що рапорт загубиться або створить проблеми самому заявникові, вони починають діяти самостійно. Охороняють власні речі, формують закриті групи, встановлюють неформальні правила і намагаються розв’язувати суперечки силою.
У цей момент військовий підрозділ фактично перестає жити за єдиним статутом.
Чому сигнал із Верблян не варто ігнорувати
Повідомлення про петицію 32 військовослужбовців досі залишається непідтвердженим. Викладати наведені у ньому звинувачення як установлений факт було б безвідповідально. Так само не можна переносити претензії до окремих людей на всіх колумбійців, бразильців, еквадорців або англомовних добровольців.
Проте ігнорувати сам сигнал теж не можна. Якщо хоча б частина описаного відповідає дійсності, командуванню недостатньо просто розселити конфліктні сторони. Потрібно перевірити кожен епізод, зберегти рапорти та інші матеріали, опитати учасників за допомогою незалежних перекладачів і повідомити особовому складу про результати.
Мовчання лише посилює недовіру. Воно створює враження, що порушення можна приховати, а скарги не мають сенсу.
Іноземні військовослужбовці можуть бути важливим ресурсом для армії, яка відчуває кадровий дефіцит. Але сама кількість підписаних контрактів не створює боєздатного підрозділу. Багатомовна частина потребує достатньої кількості командирів, перекладачів, військових юристів і психологів.
Історія з Верблян – підтверджена вона згодом чи ні – вже привернула увагу до цієї вразливості. Конфлікт, який не вдалося розв’язати в навчальному центрі, не зникає після відправлення на фронт. Там його ціна стає значно вищою, а часу на виправлення майже не залишається.
