Микола Донченко, автор у URAUA.INFO

Удари у відповідь: як Україні мінімізувати ризики для власної економіки

Posted on 24 Липня, 2026 by Микола Донченко

Останніми тижнями війна України та Росії набула нової, дедалі більш руйнівної форми – обміну масованими ударами по критичній інфраструктурі. Те, що почалося як асиметрична відповідь українських Сил оборони на агресію, швидко переросло у стратегічне протистояння з далекосяжними наслідками для обох сторін. Особливо болючим цей обмін став для України, коли Росія перенесла акцент на ураження українських морських портів, фактично поставивши під загрозу всю експортну логістику країни.

Починаючи з 2026 року, Україна суттєво активізувала удари по російських нафтопереробних заводах та об’єктах паливної інфраструктури. За даними Financial Times, з початку року російські НПЗ зазнали щонайменше 194 ударів, що в 11 разів більше, ніж за аналогічний період минулого року. Лише в червні 2026 року було зафіксовано 16 атак, що стало рекордним місячним показником з початку повномасштабної війни. Українські дрони вивели з ладу близько 700 тис барелів на добу потужностей з нафтопереробки. Ця стратегія мала чітке обґрунтування: завдати удару по головному джерелі доходів російського бюджету та створити паливну кризу всередині РФ. За даними The Guardian, українські удари по російській нафтовій та енергетичній інфраструктурі вже призвели до падіння доходів Росії на 34%. Загальні збитки російської нафтопереробної галузі з серпня 2025 року сягнули 13,5 млрд доларів. Від початку року Росія втратила щонайменше 7 млрд доларів через удари по нафтовій інфраструктурі. У квітні 2026 року морський експорт нафтопродуктів РФ скоротився на 9,8% у щоденному вираженні порівняно з попереднім місяцем і на 17% у річному. Здавалося б, стратегія працює.

Однак будь-які дії породжують реакцію. І російська відповідь також виявилася болючою. Росія оперативно змінила акценти, перенісши удари на українську портову інфраструктуру. З початку 2026 року зафіксовано понад 180 ударів по портовій інфраструктурі Одеси та Чорноморська. У липні 2026 року інтенсивність атак різко зросла. Лише за декілька днів було уражено порти Одеси, Чорноморська, Південного, Ізмаїла та Миколаєва. За даними Міноборони РФ, у порту Одеси було знищено об’єкти інфраструктури для розвантаження та зберігання військових вантажів, резервуари з пальним для ЗСУ, а також уражено державне підприємство “Морський торговий порт Одеса”. В Ізмаїлі під удар потрапили об’єкти для розвантаження військових вантажів, три склади з безекіпажними катерами та ангар із військовою технікою. У Миколаєві було знищено сухогруз у момент розвантаження військових вантажів. У порту Південний уражено об’єкти інфраструктури, що використовувалися для зберігання пального для ЗСУ.

Наслідки виявилися тяжкими. 22 липня 2026 року в українські чорноморські гавані не зайшло жодне судно. Морський експорт України фактично зупинився. Глобальний перевізник Maersk відмовився продовжувати роботу в Україні після ударів по портах. Британський воєнний аналітик Александр Меркурис заявив, що “Одеса перестане існувати як працюючий порт” вже найближчим часом. Економічні втрати України від паралічу портів є колосальними. За різними оцінками, щомісячні втрати від простою Одеси, Чорноморська та Південного сягають приблизно 2 млрд доларів. Через морські термінали проходить 80% всього українського експорту. Україна втрачає від 80 до 90% своїх експортних потужностей. Особливо болючим є удар по аграрному сектору. Україна експортує близько 4 млн тонн зерна замість потенційних 6 млн. У портах практично зникли внутрішні закупівельні ціни на зерно, а судновласники перестали надавати котирування фрахту. Bloomberg повідомив, що ціни на пшеницю та кукурудзу досягли дворічного максимуму через посилення ударів у Чорному морі.

З початку року пошкоджено 63 об’єкти портової інфраструктури та 7 цивільних суден. Лише за один тиждень липня в Одеській області через обстріли загинули 30 людей, ще 80 отримали поранення. Загинули дев’ять членів екіпажу суховантажу GOLDEN LEO – громадяни Індії, Сирії та український лоцман. Це не просто цифри – це ціна стратегії, яка наразі не приносить бажаних результатів.

Порівняння втрат свідчить про те, що Україна також отримує тяжкі удари в цьому обміні. Українські порти – це фактично єдині ворота для експорту, без яких економіка країни зазнає катастрофічних втрат.

Якщо метою українських ударів було послабити російську військову машину, то це вийшло, але також буду досягнуто супутнього ефекту – Росія знайшла спосіб завдати Україні значних збитків. Перекриття морської логістики не лише б’є по економіці, але й ускладнює постачання західної військової допомоги, адже значна частина озброєнь надходить саме морем. Тактичні успіхи ураження російських НПЗ нівелюються стратегічними наслідками – фактичною блокадою українських портів та втратою основного джерела валютних надходжень.

У Сумах лікар заявив про побиття поліцією та ТЦК під час затримання

Posted on 23 Липня, 2026 by Микола Донченко

У Сумах завідувач стоматологічного відділення обласної лікарні Анатолій Чередниченко заявив про жорстке затримання за участі поліції та представників ТЦК.

Про це повідомляють місцеві Telegram-канали.

За словами лікаря, інцидент стався біля під’їзду його будинку. На оприлюдненому відео видно, як чоловіка затримують та силоміць кладуть на землю.

Після цього в мережі з’явилися фото Чередниченка із закривавленою головою. Водночас момент, коли саме лікар отримав травму, на опублікованих кадрах не зафіксований.

У поліції заявили, що чоловік нібито чинив опір і напав на правоохоронців. За цим фактом відкрито кримінальне провадження.

Сам Чередниченко стверджує, що має бронювання від мобілізації, однак під час затримання відповідних документів при собі не мав.

Удари по складах – не головна ціль: де проходить справжня артерія логістики ворога

Posted on 22 Липня, 202624 Липня, 2026 by Микола Донченко

Українські безпілотники продовжують завдавати ударів по російській логістичній інфраструктурі. Нещодавно під приціл потрапили склади найбільшого в РФ інтернет-ритейлера Wildberries. І хоча ці атаки виглядають ефектно та викликають резонанс у медіа, їхній реальний вплив на економіку агресора, м’яко кажучи, сумнівний. Адже, як і в Україні, російська електронна комерція значною мірою залежить від імпорту, а частка імпорту у структурі ВВП – це негативний чинник. Руйнування складів може завдати локальних збитків окремим бізнесам, але на спроможність Росії вести війну це впливає мінімально. Виняток становить хіба що знищення комплектуючих для дронів, якщо такі там зберігалися, проте достеменної інформації про це немає.

Тож чи варто витрачати дорогоцінні ракети та дрони на об’єкти, які не мають критичного значення для воєнної машини Кремля? Набагато ефективніше, на мою думку, зосередитися на тому, що справді є артерією російської армії, – на залізниці. Саме вона є одночасно найбільшою перевагою та найвразливішим місцем Росії через її величезну територію. Залізничний транспорт залишається найефективнішим інструментом логістики на таких просторах, особливо для перевезення важких вантажів на великі відстані. І якщо паралізувати цю систему хоча б частково, ефект буде відчутним набагато швидше, ніж від атак на склади.

Російська військова логістика вкрай залежна від залізниці, адже у загарбників немає достатньої кількості автотранспорту. Вони змушені використовувати потяги для доставки боєприпасів, пального, важкої техніки та живої сили до лінії фронту. Якщо перерізати або суттєво ускладнити ці маршрути, це вирішить одразу дві проблеми: по-перше, ускладнить постачання російських військ на передовій, по-друге, дезорганізує внутрішню логістику в самій Росії. Те, що ворог боїться таких ударів, підтверджує той факт, що для захисту залізничної мережі Росія знову ввела в дію броньовані потяги радянських часів. Це свідчить про усвідомлення вразливості цієї інфраструктури.

Звісно, повністю знищити всю залізничну мережу Росії неможливо – це тисячі кілометрів колій. Але системні удари по ключових вузлах: мостах, стрілочних переводах, релейних шафах, електропідстанціях – можуть створити ефект доміно, зупиняючи рух на цілих напрямках. Особливо це стосується прикордонних із Україною територій, де логістичні ланцюги й так працюють з перебоями. Якщо українські сили зосередять увагу саме на цій стратегії, російське командування змушене буде відволікати значні ресурси на охорону та відновлення залізниці, що послабить їхні наступальні спроможності.

До речі, подібна тактика успішно застосовувалася ще під час Другої світової війни. Британський спецпідрозділ SAS у Північній Африці систематично перерізав шляхи постачання армії Роммеля, завдаючи ударів саме по логістиці, а не по скупченнях військ. Це дозволяло малими силами паралізувати цілі армії, позбавляючи їх пального, боєприпасів та продовольства. Чому б не застосувати цей перевірений підхід у сучасних умовах, використовуючи далекобійні дрони та ракети, а також агентурну розвідку?

Отже, пріоритетом мають стати не ефектні удари по складах чи логістичних центрах, які не впливають на воєнний потенціал РФ, а системна робота по знищенню залізничної інфраструктури. Саме вона здатна перекрити кисень російській армії, поставивши її перед реальною загрозою голоду та нестачі боєприпасів. Залізниця – це слабке місце Росії, і вдарити по ньому означає завдати удару по самій суті воєнної машини агресора.

Хто наступний? Що стоїть за публічним конфліктом Федорова та Сирського

Posted on 16 Липня, 202622 Липня, 2026 by Микола Донченко

Відставка Михайла Федорова з посади міністра оборони, яка сталася на тлі публічного конфлікту з головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським, швидко перетворилася з кадрового рішення на повноцінний політичний скандал. Те, що могло залишитися внутрішньою проблемою у військовому керівництві, вилилося в протести, вимоги звільнити Сирського та активні обговорення в соцмережах.

Сам Федоров на брифінгу 16 липня пояснив свою відставку принциповими розбіжностями з головнокомандувачем щодо управління армією та ведення війни. За його словами, він намагався налагодити співпрацю, однак ініціативи Міноборони систематично блокувалися, а Сирський звинуватив його в організації інформаційних кампаній проти себе. Ексміністр наголосив, що був готовий працювати далі, але після ультиматуму з боку головнокомандувача ситуація стала неможливою.

Це публічне протистояння спричинило хвилю обурення в суспільстві. В соцмережах почали лунати заклики до звільнення Сирського та вимоги пояснень від військового та політичного керівництва.

Експерти розділилися в оцінках цього конфлікту. Військовий експерт Олег Жданов вважає, що звільнення Сирського не призведе до обвалу фронту, оскільки, на його думку, реальну оборону тримають не генерали, а командири рот і батальйонів. Він вбачає суть конфлікту в суперечності між старою радянською системою управління та сучасною армією, орієнтованою на інновації. На думку Жданова, відставка Федорова, який був популярним завдяки реальним змінам у сфері дронів та далекобійних ударів, є серйозною помилкою, що «підрізає крила» самому президенту.

Однак існує й інша, більш інтригуюча версія. Військово-політичний експерт Дмитро Снєгирєв припускає, що конфлікт між Федоровим і Сирським міг бути штучно створений та поступово підготовлений в інформаційному просторі. Він звертає увагу на те, що головне в цій історії не сама відставка, а те, чому вона стала настільки публічною та викликала такий суспільний резонанс.

На думку Снєгирєва, це може бути частиною підготовки нового політичного проекту, який позиціонуватиметься як «умовна опозиція» до Офісу президента, але насправді залишиться під його контролем. Тезис про те, що Зеленський звільнив Федорова через особисту ревнощі до його популярності, міг бути навмисно поширений у суспільстві для мобілізації протестного електорату навколо ексміністра.

Снєгирєв вважає, що Федорова готують як конкурента для Валерія Залужного на майбутніх виборах. Його можуть представити як молодого реформатора, який залишився в Україні, займався розробкою дронів, боровся з корупцією і відкрито виступив проти застарілих підходів в армії, на відміну від Залужного, який перебуває у Великій Британії. Таким чином, Федоров може використовуватися як “медійна торпеда” для зниження рейтингів Залужного.

При цьому Снєгирєв ставить під сумнів антикорупційний імідж Федорова, зазначаючи, що за час його роботи в Міноборони накопичилися мільярдні борги за контрактами, за якими держава не отримала ні зброї, ні повернення коштів. Він вважає, що новий міністр мав би провести внутрішній аудит, але суспільство не побачило результатів.

Снєгирєв також пов’язує активізацію навколо Федорова з нещодавнім приїздом Залужного до Києва. За його словами, після зустрічей Залужного з представниками влади, на яких, ймовірно, обговорювалася його можлива участь у виборах, Банкова могла активізувати пошук політичного проекту, здатного працювати з тією ж аудиторією.

Експерт наголошує на суперечності: раніше Залужному казали, що його участь у виборах призведе до поляризації суспільства, а тепер штучно поляризують суспільство навколо Федорова. Раніше Банкова вже намагалася створити подібний проект навколо мера Харкова Терехова, але образ “господарника” не здобув популярності, тоді як Федоров вже має впізнаваність та підтримку частини суспільства.

Снєгирєв припускає, що конфлікт із Сирським міг бути закладений ще з самого початку призначення Федорова. Він згадує, що Федоров став міністром на тлі публічного конфлікту між Сирським і Сергієм Стерненком, який згодом став радником міністра. Таким чином, створювалися передумови для інформаційних атак на головнокомандувача.

Крім того, на думку Снєгирєва, кампанія може бути спрямована не лише проти Сирського та Залужного, а й проти інших потенційних конкурентів, зокрема Кирила Буданова. Історію з замахом на бізнесмена в Монако та затриманнями намагалися подати як провал ГУР, щоб нейтралізувати Буданова. Також він згадує екстрадицію Руслана Демчака, пов’язаного з оточенням Порошенка.

Показовою Снєгирєв вважає і позицію самого Федорова, який після звільнення не перейшов у відкриту опозицію, а заявив, що президент ще може переглянути своє рішення, що дозволяє йому критикувати окремі кадрові рішення, не розриваючи зв’язків з Банковою. За його словами, цей конфлікт вирішує одразу кілька завдань: дискредитує головнокомандувача, створює політичний бренд Федорова, мобілізує протестний електорат і послаблює потенційних конкурентів напередодні можливого виборчого циклу.

Операції в Лівії та виклики зими: де пріоритети України?

Posted on 11 Липня, 202613 Липня, 2026 by Микола Донченко

Останніми місяцями в інформаційному просторі дедалі частіше з’являються повідомлення про активізацію України на Близькому Сході – від розгортання військових фахівців у Лівії до дипломатичних турне президента країнами Перської затоки. Ці кроки викликають неабиякий інтерес і породжують спекуляції щодо появи в Києва нових глобальних амбіцій. Однак варто тверезо оцінювати ситуацію: нинішню активність слід розглядати радше як ситуативний дипломатичний маневр, а не як започаткування довгострокової стратегічної присутності. І головна причина цього – не брак політичної волі чи ресурсів, а об’єктивна реальність, у якій опинилася Україна напередодні нової, надважкої зими.

Присутність України в Лівії справді є фактом. За даними розслідування французького державного мовника RFI, на заході країни розгорнуто близько 200 українських військовослужбовців. Вони базуються щонайменше на трьох об’єктах: авіабазі в Місраті (поруч із турецькими, італійськими силами та командуванням США в Африці), прибережній базі для запуску дронів у Зауїї та ще одному об’єкті в Триполі. Це дало змогу українським силам, зокрема, атакувати російський танкер для перевезення скрапленого газу “Arctic Metagaz” 4 березня 2026 року.

Це справді важливий тактичний успіх. Як зазначають аналітики, українські морські дрони “Магура” з радіусом дії до 800 км можуть тримати під вогневим контролем значну частину Середземного моря. Це створює додаткові ризики для російських комунікацій і демонструє здатність України воювати не лише на власній території. Однак важливо розуміти: ця присутність є обмеженою за чисельністю (близько 200 осіб), вузькоспеціалізованою (переважно інструктори та оператори БпЛА) і, що найголовніше, повністю залежною від політичної волі лівійського уряду національної єдності.

Українські дипломатичні зусилля в регіоні – турне Володимира Зеленського Саудівською Аравією, ОАЕ, Катаром та Йорданією – також варто сприймати в контексті пошуку додаткових ресурсів для виживання держави, а не як зародження нової стратегічної осі. Київ шукає інвесторів для відновлення, нові ринки збуту для своєї продукції та, що не менш важливо, додаткові канали фінансування оборонних потреб. Це – вимушена диверсифікація, а не зміна геополітичного курсу.

Більшість експертів сходяться на думці, що Україна має будувати власну довгострокову стратегію на Близькому Сході, оскільки тактичні успіхи та асиметричні кроки не можуть замінити системної політики. Питання в тому, чи є в України зараз ресурс для такої системної політики – і відповідь, на жаль, негативна.

Головна причина – можлива енергетична криза, яка наближається. Зима 2026-2027 років майже напевно супроводжуватиметься періодичними відключеннями, особливо в години пікового навантаження та після масованих російських атак. Найбільший ризик – не повний блекаут країни, а тривалі локальні кризи у великих містах із проблемами тепла, води та зв’язку. За песимістичним сценарієм, обмеження можуть сягати 4-6 годин на добу. І це – за умови, що будуть працювати механізми імпорту та розподіленої генерації.

Виклики для України в найближчі місяці будуть зосереджені не в лівійській пустелі чи на берегах Перської затоки, а на власних об’єктах критичної інфраструктури. Російські удари по енергетиці тривають системно: з січня 2026 року армія РФ здійснює регулярні масовані атаки по цивільних енергетичних об’єктах. Ворог цілеспрямовано руйнує підстанції та повітряні лінії 750 кВ і 330 кВ – основу енергомережі України. І якщо влітку ці удари не мають такого ж руйнівного ефекту, то з настанням холодів ситуація може стати критичною.

Саме тут постає питання про пріоритети. Чи варто витрачати обмежені дипломатичні, фінансові та, головне, людські ресурси на далекі операції, коли вдома накопичується критична маса проблем? Військові фахівці, які зараз перебувають у Лівії, – це висококваліфіковані оператори та інструктори. Їхній досвід, безперечно, є цінним. Але чи не буде він ще більш потрібним в Україні взимку, коли кожен фахівець з протидії безпілотникам або з відновлення інфраструктури може рятувати життя та забезпечувати роботу критичних об’єктів?

Українська влада, схоже, це розуміє. Заяви про готовність допомогти партнерам зі стабілізацією ситуації на Близькому Сході звучать обережно та не передбачають масштабних зобов’язань. Це – радше сигнал про наявність потенціалу та готовність до співпраці, ніж анонс нової військової кампанії. Натомість основні зусилля зосереджені на підготовці до зими: накопиченні газу, імпорті електроенергії, розгортанні розподіленої генерації. І це є правильним стратегічним вибором.

Отже, нинішню активність України на Близькому Сході варто сприймати як ситуативний дипломатичний маневр, а не як довгострокову тенденцію. В умовах, коли попереду – найважча зима, а російські удари по енергетиці не припиняються, Київ змушений обирати пріоритети. І ці пріоритети – вдома, а не в лівійській пустелі. Тактичні успіхи в Середземному морі не повинні затьмарювати стратегічну необхідність зберегти тепло та світло для українців у найскладніші місяці. Тому, ймовірно, найкращою стратегією на найближчий період буде зосередитися на короткострокових, високоефективних операціях, які не розпорошують ресурси, а натомість посилюють обороноздатність країни безпосередньо на лінії фронту та в тилу. Це не означає відмови від амбіцій – це означає виважений підхід до їх реалізації в умовах, коли ціна кожної помилки є надто високою.

Паспорти для злочинців і дірявий кордон: новий рівень загрози для України та ЄС

Posted on 10 Липня, 202623 Липня, 2026 by Микола Донченко

Гучний теракт у Монако, жертвами якого стали родина українського бізнесмена Вадима Єрмолаєва, а виконавицею – громадянка України Анастасія Березовська, знову привернув увагу до проблеми, яку довгий час замовчували або недооцінювали. Цей злочин, скоєний у самому серці Європи, виявив тривожну вразливість кордонів Європейського Союзу та нагадав про те, що війна в Україні створила ідеальне середовище для кримінальних схем, які раніше здавалися неможливими.

Історія про те, як особа з кримінальним минулим, озброєна справжнім українським паспортом, змогла безперешкодно подорожувати Європою, виконати замовне вбивство й навіть повернутися до України, – це не просто кримінальна хроніка. Це сигнал про системну проблему, яка перетворює Україну на транзитний пункт для міжнародного криміналітету, а її документи – на інструмент для легалізації злочинців у всьому світі. На тлі цих подій питання контролю за перетином кордону та боротьби з корупційними схемами у сфері документування населення набуває не просто політичного, а екзистенційного значення для безпеки самої України та її партнерів у Європі.

Останніми роками українське інформаційне поле дедалі частіше стикається з тривожними сигналами про масштабні зловживання у сфері документування населення. Йдеться не про поодинокі випадки, а про відпрацьовану схему, яка дозволяє особам із кримінальним минулим, причетним до терористичних угруповань або незаконних збройних формувань, отримувати справжні українські паспорти та безперешкодно виїжджати до країн Європейського Союзу. Це питання виходить далеко за межі звичайних корупційних зловживань – воно становить пряму загрозу національній безпеці України, адже перетворює нашу державу на своєрідний “транзитний пункт” для міжнародної злочинності.

Суть проблеми криється в механізмі, який було відточено до автоматизму ще в 2015-2018 роках. За даними окремих розслідувань, злочинні групи використовували бланки реальних національних паспортів, які належали, зокрема, жителям анексованого Криму. До таких бланків вклеювали фотографію замовника, після чого подавали пакет документів до державних органів. Єдиний візит до установи був потрібен лише для отримання готового біометричного закордонного паспорта. Отримані таким чином документи витримували будь-які перевірки за національними базами, дозволяли вільно перетинати кордони, подовжувати термін дії або навіть повністю змінювати особу. За інформацією джерел, вартість такого “чистого” виходу до Європи сягала 15 тис доларів США.

Особливе занепокоєння викликає те, що цей бізнес не був кустарним промислом. Ринок був поділений між кількома автономними угрупованнями, які діяли в різних регіонах України – від Херсонщини та Запоріжжя до Києва та прикордонних із ЄС областей. У Херсонській області, наприклад, “ключі до Європи” виготовляли в Новій та Старій Каховці, Каланчаку, Чонгарі, Бериславі та Енергодарі. У Києві ж діяла ще витонченіша схема: там оформлювали паспорти на людей, які взагалі ніколи не мали національних документів. Окремі джерела, посилаючись на обізнаних із кримінальним середовищем осіб, стверджують, що цю «послугу» можна було замовити практично в будь-якому куточку країни.

Ситуація набула особливо небезпечних обертів після початку повномасштабної війни. Правоохоронний контроль, за твердженнями джерел, ослаб до межі, а тіньова інфраструктура не лише не припинила існування, а й модернізувалася, прикрившись патріотичною риторикою та волонтерською діяльністю. В умовах воєнного стану та масового переміщення населення перевірити справжність документів стало ще складніше.

Найбільшу загрозу становить те, що серед власників таких “чистих” документів опиняються особи, які становлять інтерес для міжнародних правоохоронних структур. У матеріалах згадуються учасники незаконних збройних формувань, пов’язані з терористичними організаціями, а також злочинці, які ухиляються від правосуддя. Їхні біографії переписані, а виїзд до третіх країн підтверджений документально. Наведений у відкритих джерелах список осіб, які нібито змінили свої установчі дані, містить понад двадцять прізвищ – і це лише ті, про кого стало відомо. Переважна більшість таких випадків, ймовірно, залишається поза увагою.

Європол у своїх звітах уже називає український конфлікт «ідеальним середовищем» для контрабанди зброї та інших кримінальних проявів. Прикордонники Польщі, Чехії та Словаччини регулярно повідомляють про затримання підозрілих осіб, які намагаються в’їхати до Шенгенської зони з України. Інструменти “мімікрії” стають дедалі витонченішими: фіктивні шлюби, липові контракти для волонтерства, підставні ФОПи.

Українські правоохоронні органи дійсно працюють над викриттям таких схем. Так, у червні 2026 року СБУ спільно з Бюро економічної безпеки повідомили про блокування масштабної схеми виготовлення фальшивих документів для легалізації іноземців у ЄС. Учасники угруповання, за даними слідства, продавали фальшиві паспорти, посвідчення водія та посвідки на проживання. Вартість одного документа коливалася від 2 до 25 тисяч доларів залежно від типу та терміновості. Серед клієнтів були вихідці з країн Близького Сходу, пов’язані з міжнародними кримінальними та терористичними угрупованнями. Однак, навіть попри ці викриття, проблема має системний характер, а випадки, про які стає відомо, – лише верхівка айсберга.

Для України це питання є критичним з огляду на євроінтеграційні прагнення та необхідність зберігати довіру міжнародних партнерів. Країна, яка прагне стати частиною європейської спільноти, не може дозволити собі репутацію “конвеєра” з легалізації злочинців. Кожен такий випадок – це не просто корупційний злочин, а удар по іміджу держави та її здатності забезпечувати безпеку як власних громадян, так і громадян країн-партнерів.

Тож питання легалізації злочинців через українські паспорти – це не тема для конспірологічних теорій чи політичних спекуляцій. Це реальна загроза, яка потребує системної відповіді. І поки правоохоронні органи продовжують викривати окремі ланки злочинного ланцюга, суспільство має усвідомлювати масштаб проблеми та вимагати від влади не лише показових спецоперацій, а й комплексних рішень, які унеможливлять саму існування таких схем у майбутньому.

“Полювання” на тіньовий флот: масштабна операція СБС у Чорному та Азовському морях

Posted on 8 Липня, 202610 Липня, 2026 by Микола Донченко

Удар по восьми російських танкерах у ніч на 7 липня став не просто черговою влучною операцією Сил безпілотних систем, а яскравою демонстрацією того, як українські дрони ламають логістику окупантів там, де дипломатія та санкції виявилися безсилими. Роберт “Мадяр” Бровді, командуючий СБС, повідомив про “полювання” на судна тіньового флоту РФ в Азовському морі, яке оператори батальйону “Кайрос” 414-ї окремої бригади “Птахи Мадяра” провели з індустріальним розмахом.

Метою стали не випадкові судна, а конкретні одиниці, що забезпечували паливну логістику окупованого Криму. Семеро з них отримали пошкодження або були виведені з ладу: це танкери “Венера-3”, “Санар-1”, “Санар-17”, “Климена”, “Тети”, “Алексей Саврасов” та “Пенелопа”. Усі вони – це судна класу «річка-море» з дедвейтом близько 7 тис тонн, побудовані в період з 2006 по 2012 роки.

Більшість із цих суден уже перебувають під міжнародними санкціями, зокрема, з боку Великої Британії, Канади, Австралії та Європейського Союзу. Цей факт підкреслює системну проблему санкційної політики: навіть перебуваючи в списках, ці судна продовжували працювати, допоки не стали цілями для українських дронів. Варто зазначити, що операція 7 липня не була поодиноким випадком. За словами “Мадяра”, це лише частина масштабної кампанії: лише за останні 72 години українські безпілотники вразили вже 21 російське судно, зокрема 19 танкерів, а також суховантаж і пором у Керчі.

Ця атака має не лише тактичне, а й стратегічне значення. Адже ці танкери перевозили не нафту для світового ринку, а бензин, дизель та авіаційний керосин – усе те, що безпосередньо живить російську військову машину на півострові та на півдні України. Кожен знищений танкер – це ускладнення логістики, проблеми з пальним для ворожої техніки, авіації та Чорноморського флоту.

Показово, що Україна неодноразово закликала партнерів не лише вводити санкції, але й припиняти будь-яке обслуговування цих суден – страхування, реєстрацію, надання портових послуг. Однак значна частина тіньового флоту продовжує функціонувати, змінюючи прапори та власників. І коли санкційні механізми не спрацьовують, Україна змушена діяти військовими засобами. Як справедливо зауважив командувач СБС, “битва за бензин для Криму триває”. Цей бій показав, що навіть у відкритому морі українські дрони здатні завдавати нищівних ударів по тіньовій інфраструктурі агресора, наближаючи момент, коли ресурсів для ведення війни у ворога залишиться критично мало.

Ця операція також має важливий сигнальний ефект. Вона демонструє, що Україна здатна завдавати системних ударів по критичній інфраструктурі ворога на значній відстані від лінії фронту, використовуючи для цього сучасні технології та скоординовані дії різних підрозділів. Це не просто військовий успіх – це заявка на нову якість ведення війни, де морські дрони стають не екзотичною зброєю, а повноцінним інструментом стратегічного стримування. І поки санкційні механізми залишаються неповними, а тіньовий флот продовжує працювати, Україна демонструє, що має власні інструменти впливу – і вони працюють.

Трамп зайшов у глухий кут у протистоянні Ірану – NYT

Posted on 8 Липня, 202613 Липня, 2026 by Микола Донченко

Адміністрація президента США Дональда Трампа знову переходить до жорсткої лінії щодо Ірану, роблячи ставку на санкції та військовий тиск після зриву тимчасових домовленостей навколо Ормузької протоки.

Про це пише The New York Times, аналізуючи ситуацію після нових атак на судна в одному з ключових морських маршрутів для світових енергопоставок.

За даними видання, ще до підписання тимчасового меморандуму з Тегераном Трамп та його команда пояснювали свою логіку так: Іран мав забезпечити судноплавство через Ормузьку протоку, а США натомість послаблювали частину нафтових санкцій і фактично дозволяли Тегерану отримувати доходи від продажу нафти.

Трамп тоді стверджував, що така схема може спрацювати, адже після тривалих санкцій іранська влада швидко звикне до нових фінансових можливостей та доступу до західних банків. Він називав це вигідною угодою для Ірану.

“Вони насправді пишаються цим. Думаю, вони втомилися від ударів”, – заявив Трамп за кілька днів до підписання меморандуму.

Втім, як зазначає NYT, цей розрахунок не виправдався. Менш ніж за місяць після домовленостей удари по трьох суднах у районі протоки змусили Вашингтон відкликати санкційні винятки, які дозволяли Ірану продавати нафту. Після цього США знову завдали ударів по іранських військових об’єктах.

Наразі також немає ознак, що сторони наблизилися до ширшої постійної угоди, яку мали підготувати протягом 60 днів. Якщо у Трампа та його команди є новий план після провалу авіаударів і тимчасових домовленостей, публічно його поки не показали.

Фактично адміністрація повертається до вже знайомої формули: нафтові санкції та військовий тиск. Віцепрезидент США Джей Ді Венс цього тижня заявив, що відповідь Вашингтона буде жорсткою у разі нових атак на судна.

“Угода дуже проста. Якщо вони стрілятимуть по кораблях, ми їх добряче провчимо”, – заявив Венс.

Таким чином, як пише NYT, елемент заохочення для Ірану фактично знято з порядку денного, а на перший план знову виходить силовий сценарій. Водночас Білий дім досі не пояснив, чому поєднання санкцій та бомбардувань цього разу має дати інший результат, якщо раніше така стратегія не змусила Тегеран піти на поступки.

Колишній американський дипломат Річард Хаас вважає, що США опинилися у складній стратегічній пастці: що сильніший тиск на Іран, то активніше Тегеран атакує нафтову та енергетичну інфраструктуру в Перській затоці.

“Ми опинилися у своєрідному стратегічному глухому куті. Дилема полягає в тому, що чим більше ми завдаємо ударів, тим більше іранці атакують нафтову й енергетичну інфраструктуру в Перській затоці. Адміністрація Трампа досі не визначила, як захистити ці об’єкти”, – зазначив дипломат.

За його словами, Трамп спершу міг розраховувати, що удари призведуть до зміни режиму в Ірані, а потім – що вони змусять Тегеран капітулювати. Однак жоден із цих сценаріїв, як підкреслює Хаас, не спрацював.

Окрема проблема полягає у різному трактуванні тимчасового меморандуму. Вашингтон вважав, що Іран бере на себе відповідальність за безпечне проходження торговельних суден через Перську затоку та Ормузьку протоку. У Тегерані ж, за версією NYT, побачили у цьому можливість посилити контроль над маршрутом і навіть натякали на ідею стягнення плати за прохід.

Коли американські ВМС почали супроводжувати судна альтернативним каналом ближче до Оману, Іран відповів атаками по частині кораблів. Після цього рух через протоку суттєво ускладнився, а Трамп заявив про фактичне завершення дії тимчасових домовленостей.

У Білому домі наполягають, що саме Іран не виконав умови угоди. За позицією Вашингтона, меморандум мав оцінюватися за результатом, а дії Тегерана цього випробування не витримали.

NYT зазначає, що це повертає Трампа до ситуації, в якій він уже опинявся раніше: військова сила не вирішує проблему повністю, а дипломатія лишається крихкою, бо значна частина іранського політичного середовища сприймає будь-які домовленості лише як паузу перед новим загостренням.

На цьому тлі питання запасного плану США щодо Ірану залишається відкритим. Поки що замість зрозумілої нової стратегії Вашингтон демонструє повернення до старого набору інструментів – санкцій, ударів і спроб силою стримати Тегеран у районі Ормузької протоки.

У Франції затримали громадянина Судану після нападу з ножем

Posted on 7 Липня, 2026 by Микола Донченко

У французькому місті Клермон-Ферран поліція затримала 34-річного громадянина Судану після серії нападів з ножем, унаслідок яких, за попередніми даними, постраждали щонайменше троє людей.

Про це повідомляє Breitbart із посиланням на Le Figaro та місцеву прокуратуру.

За даними французьких ЗМІ, інцидент стався у неділю приблизно о 14:30 за місцевим часом. Спочатку чоловік, імовірно, напав з ножем на свого сусіда, після чого почав атакувати інших перехожих на вулиці.

Коли на місце прибули правоохоронці, підозрюваний, за інформацією Le Figaro, кинувся з ножем на одного з поліцейських. Після цього інший правоохоронець відкрив вогонь. Спочатку нападника поранили в руку, однак, за даними видання, він продовжив рухатися у бік поліцейського, після чого отримав поранення в живіт і бік.

Місцевий прокурор Ерік Серфасс заявив, що тяжкість поранень потерпілих і самого нападника ще мають встановити медики. Він також наголосив, що на цьому етапі слідство не має даних, які б вказували на терористичний характер нападу.

За інформацією прокуратури, підозрюваний раніше вже був засуджений у Клермон-Феррані за образу представників влади, опір, насильство проти поліцейського та погрози вбивством. Серфасс також повідомив, що на момент нападу чоловік перебував під психіатричним наглядом.

У матеріалі зазначається, що попри попередню судимість чоловіка не видворили з Франції. Питання депортації іноземців із кримінальним минулим залишається однією з тем політичних дискусій у країні напередодні президентських виборів наступного року.

Місцеве відділення партії “Національне об’єднання”, яка виступає проти масової міграції, після нападу заявило про погіршення безпекової ситуації в місті. У партії закликали посилити присутність поліції у районах і центрі Клермон-Феррана, розширити відеоспостереження у проблемних зонах, запровадити жорсткіший контроль за ножами та збільшити кількість патрулів у місцях із великим скупченням людей.