У мережі обговорюють чергову версію про удар по будівлі СБУ в Києві

В українських та російських пабліках поширюється версія про те, що удар безпілотника по будівлі СБУ в Києві міг бути пов’язаний із Головним управлінням розвідки Міноборони України, однак жодних доказів такого сценарію наразі не оприлюднено.

Цю версію, яка спочатку з’явилася в окремих російських військових та українських опозиційних Telegram-каналах, згодом почали обговорювати й великі київські пабліки.

Автори публікацій звертають увагу на повідомлення про те, що дрон нібито влучив у кабінет заступника голови СБУ Олександра Поклада. При цьому самого посадовця, як стверджується, на момент атаки у приміщенні не було.

Поширення версії про можливий внутрішній конфлікт пов’язують із публікаціями про нібито напружені відносини між окремими представниками СБУ та ГУР.

Окремо автори версії посилаються на припущення фахівця зі зв’язку Сергія “Флеша” про те, що безпілотник теоретично міг керуватися за допомогою локального MESH-ретранслятора з доступом до інтернету в радіусі кількох кілометрів. На цій підставі вони припускають можливість точного наведення дрона поблизу цілі.

Проте це пояснення стосується можливого технічного способу керування безпілотником і саме по собі не вказує на ГУР або будь-яку іншу українську структуру як організатора атаки.

Таким чином, версія про можливий удар ГУР по СБУ наразі залишається припущенням, побудованим на непрямих обставинах. Публічних доказів причетності української військової розвідки до інциденту немає.

“Карфаген”, кол-центри та Офіс генпрокурора: що відомо про справу і суди у ВАКС

Уранці 7 вересня Вищий антикорупційний суд продовжив обирати запобіжний захід Єлизаветі Івахненко, яка в матеріалах операції “Карфаген” фігурує під псевдонімом “Муза”. Напередодні суд уже взяв під варту посадовця Офісу генерального прокурора Сергія Кропиву – до 2 листопада з альтернативою застави у 120 млн грн.

Коротко: що сталося

4 вересня НАБУ і Спеціалізована антикорупційна прокуратура оголосили про спецоперацію “Карфаген”. Наступного дня антикорупційні органи заявили, що викрили злочинну організацію, яку нібито створив і очолив один із керівників структурного підрозділу Офісу генерального прокурора.

За версією слідства, група отримувала гроші від шахрайських кол-центрів за те, щоб правоохоронці не перешкоджали їхній роботі. Водночас проти “чужих” майданчиків могли використовувати обшуки та інші слідчі дії. Одержані кошти, як стверджують НАБУ і САП, вкладали в нерухомість, коштовності та інше майно, оформлювали на близьких людей і проводили через їхні банківські рахунки.

Офіційно НАБУ повідомило про п’ятьох викритих учасників. Попередня правова кваліфікація – статті 255 і 209 Кримінального кодексу: створення або участь у злочинній організації та легалізація майна, одержаного злочинним шляхом.

У центрі публічної частини справи опинився Сергій Кропива. На записах НАБУ його називають “Канцлером”. Сам Кропива вини не визнає, а його захист заявив про намір оскаржити рішення ВАКС.

Що у цій справі називають шахрайськими кол-центрами

Йдеться не про звичайні служби підтримки чи легальний телефонний бізнес. У повідомленні НАБУ “кол-центрами” названі тіньові структури, працівники яких масово ошукували громадян України та іноземців.

Конкретна кількість потерпілих, назви мереж і загальна сума завданих їм збитків у відкритій частині матеріалів поки не розкриті. Це важливе обмеження: “Карфаген” наразі публічно описує передусім можливий захист такого бізнесу посадовцями та відмивання отриманих грошей, а не всі окремі епізоди шахрайства щодо клієнтів.

Як, за версією слідства, працювало “кришування”

Прокурор САП Микола Карась під час презентації матеріалів і в суді описував систему, за якої учасники групи намагалися контролювати кримінальні провадження щодо кол-центрів. Це нібито дозволяло одночасно захищати “свої” майданчики та створювати проблеми конкурентам.

У спрощеному вигляді версія обвинувачення виглядає так:

  1. Збір грошей. Кол-центри, а також пов’язані фінансові компанії та обмінні пункти нібито передавали частину доходів за можливість працювати без перешкод.
  2. Поділ на “своїх” і “чужих”. На одному із записів “Канцлер” просить помічника перевірити конкретну адресу. Після відповіді “не наш” наступного дня там відбулися обшуки. САП вважає, що метою було не системне припинення шахрайства, а тиск на непідконтрольний майданчик.
  3. Вплив на провадження. Слідство стверджує, що група намагалася зосередити контроль над справами про кол-центри та використовувати службові зв’язки у прокуратурі й інших органах.
  4. Публічна демонстрація боротьби. В оприлюднених розмовах обговорюється проведення обшуків порціями та їх активне висвітлення. НАБУ трактує це як спробу показувати результативність, не руйнуючи всю систему.
  5. Легалізація доходів. Гроші нібито витрачали на майно, переводили на рахунки близьких осіб і пояснювали доходами від підприємництва.

Ця схема поки є реконструкцією сторони обвинувачення. Для доведення її в суді потрібні не лише фрагменти розмов, а й дані про конкретні платежі, рух коштів, рішення у кримінальних провадженнях, службові доручення, обшуки за названими адресами та зв’язок між усіма цими подіями.

Хто такий Сергій Кропива

Сергій Кропива має тривалий досвід у правоохоронних і державних органах. Він служив у міліції та Національній поліції, був першим заступником керівника Департаменту кіберполіції. У 2022 році працював радником генерального прокурора, а потім очолював в ОГП департамент, пов’язаний з економічними злочинами та кібербезпекою.

У липні 2023 року Кропива став заступником голови Одеської обласної адміністрації з питань цифровізації. Від серпня 2025 року він працював заступником начальника Департаменту міжнародного співробітництва Офісу генерального прокурора.

Саме після повернення Кропиви до ОГП, за версією НАБУ і САП, злочинна організація отримала можливість впливати на справи щодо кол-центрів. Водночас сама кар’єра чи знайомство з іншими посадовцями не є доказом злочину – слідству необхідно довести конкретні незаконні рішення та дії.

“Канцлер”, “Муза”, “Камрад”, “Флеш” і “Шеф”: хто є хто

Псевдонім у матеріалах Як його пояснюють слідство та відкриті джерела
“Канцлер” Сергій Кропива. САП вважає його організатором і керівником групи.
“Муза” Єлизавета Івахненко, близька до Кропиви особа. Слідство вважає, що вона та її родичі могли бути залучені до оформлення і легалізації активів.
“Камрад” Водій Кропиви. За версією слідства, на нього та його родичів могли оформлювати майно.
“Флеш” Помічник “Канцлера”, який, за даними САП, перевіряв адреси та належність кол-центрів до “своїх” або “чужих”.
“Шеф” Особа, в інтересах якої, за версією НАБУ, міг діяти “Канцлер”. Її ім’я офіційно не назване. На записах звучить звертання “Андрійович”, через що медіа пов’язують псевдонім із генпрокурором Русланом Кравченком. Кравченко це заперечує, а підозру йому у цій справі публічно не оголошували.

Псевдоніми потрібні, щоб розрізняти голоси та ролі в оперативних матеріалах. Саме по собі згадування людини в розмові або журналістське зіставлення псевдоніма з прізвищем не доводить участі у злочині.

Що показали оприлюднені записи

НАБУ і САП опублікували фрагменти розмов, у яких “Канцлер” говорить про підтримку “Шефа”, широкі можливості впливати на правоохоронців, розподіл кол-центрів на “свої” та “чужі”, кадрові питання і приховування реального майнового стану.

Окремий блок стосується майна. За версією слідства, нерухомість та інші активи оформлювали на водія, родичів і близьких осіб. Деяких із них реєстрували підприємцями, щоб надходження на рахунки виглядали як законний дохід. Також обговорювалися апартаменти в районі Буковеля, активи в Києві та Одесі, коштовності й дорогі особисті речі.

Після слідчих дій, пов’язаних з елітними комплексами відпочинку, учасники розмов нібито обговорювали, як пояснювати володіння майном і прибирати з соцмереж фотографії, що демонстрували розкіш. Для обвинувачення це може бути ознакою приховування активів. Для суду, однак, важливо буде встановити, кому майно належало юридично й фактично, за які гроші його придбали та чи знали номінальні власники про можливе походження коштів.

Про які суми йдеться

В офіційному повідомленні НАБУ названо три основні напрями легалізації:

  • понад 20 млн грн – витрати на нерухомість, коштовності та інше цінне майно;
  • активи мінімальною ринковою вартістю понад 12 млн грн – майно, переоформлене на третіх осіб, зокрема нерухомість в апарт-комплексі поблизу Карпат;
  • понад 10 млн грн – кошти на рахунках близьких осіб, які нібито подавалися як доходи від підприємницької діяльності.

Під час судового розгляду сторона обвинувачення озвучила ширші попередні розрахунки: 41,7 млн грн легалізованого майна за період роботи Кропиви в ОГП та ще 48,2 млн грн за період його роботи в Одеській ОВА. У засіданні щодо Івахненко прокурор окремо говорив про епізод на 21,6 млн грн у серпні-вересні 2025 року.

Ці числа не варто автоматично складати. Вони стосуються різних періодів і епізодів, а окремі активи можуть входити одразу до кількох способів підрахунку. Крім того, публічно не показано повного переліку майна та методики оцінки. Остаточні суми можуть змінитися в ході розслідування.

Чому у справі згадують генпрокурора Руслана Кравченка

На записах “Канцлер” неодноразово говорить про “Шефа” та звертається до співрозмовника як до “Андрійовича”. НАБУ стверджує, що ця особа наділила “Канцлера” повноваженнями і відчуттям безкарності. У суді прокурор також розповідав про близькі робочі й особисті контакти Кропиви з Русланом Кравченком.

Зокрема, сторона обвинувачення заявляла, що Кропива міг допомагати з ремонтом будинку, організацією закордонної поїздки, візою та іншими особистими питаннями родини генпрокурора. Ці обставини слідство використовує, щоб показати рівень довіри та доступу Кропиви до керівника ОГП.

Руслан Кравченко заперечив будь-яку причетність до “кришування” кол-центрів, одержання грошей або надання відповідних вказівок. За його словами, побутові доручення і допомога з організаційними питаннями не мали незаконного характеру. Станом на ранок 7 вересня публічної інформації про повідомлення генпрокурору підозри у справі “Карфаген” немає.

Обшуки в Офісі генпрокурора і суперечка довкола них

Увечері 4 вересня детективи НАБУ проводили слідчі дії в Офісі генерального прокурора. Наступного дня ОГП підтвердив обшуки у службових приміщеннях, якими користуються генпрокурор, його перша заступниця Марія Вдовиченко та інші працівники.

Водночас прокуратура заявила, що детективи могли отримати доступ до матеріалів інших кримінальних проваджень, у тому числі щодо можливих порушень працівників НАБУ і САП. ОГП пообіцяв перевірити, чи відповідав фактичний обсяг доступу судовим дозволам.

Ще один спірний епізод – обговорення можливих змін до наказу № 309, який регулює організацію роботи прокурорів у кримінальних провадженнях. САП розглядає розмови про централізацію справ щодо кол-центрів як можливий інструмент контролю. ОГП відповідає, що зміни лише обговорювалися, але генпрокурор їх не підписував і вони не набули чинності.

Окремо Руслан Кравченко заявив, що поширена в медіа фотографія сейфа з готівкою не була зроблена в його кабінеті й не пов’язана з ОГП. Тому до офіційного пояснення походження цього фото його не можна використовувати як самостійний доказ у справі “Карфаген”.

Що вирішив ВАКС щодо Кропиви

6 вересня Вищий антикорупційний суд взяв Сергія Кропиву під варту до 2 листопада 2026 року. Альтернатива – 120 млн грн застави. Прокурор САП просив визначити заставу у 200 млн грн, захист наполягав на значно меншій сумі.

Якщо заставу внесуть, Кропива має виконувати визначені судом обов’язки, зокрема прибувати за викликом, повідомляти про зміну місця проживання та не спілкуватися з окремими свідками у справі. Серед них медіа називали Руслана Кравченка і Марію Вдовиченко.

Кропива заявив у суді, що не визнає вини, а озвучена прокурором версія не відповідає дійсності. Адвокати повідомили, що оскаржать ухвалу.

Важливо: обрання запобіжного заходу не є вироком. На цьому етапі суд оцінює, чи є підозра обґрунтованою на мінімально необхідному рівні та чи існують ризики втечі, впливу на свідків, знищення доказів або перешкоджання розслідуванню.

Чому судове засідання продовжилося 7 вересня

Окремо ВАКС розглядає клопотання про запобіжний захід Єлизаветі Івахненко – “Музі” з матеріалів НАБУ. Розгляд розпочався 6 вересня, але захист попросив додатковий час для підготовки. Суд переніс продовження на 9:00 7 вересня.

Уранці засідання відновили. За версією обвинувачення, Івахненко та її родичі могли бути залучені до легалізації коштів через придбання й оформлення нерухомості, а також рахунки фізичних осіб-підприємців. Прокурор окремо описав епізод на 21,6 млн грн, пов’язаний з нерухомістю у Києві та Одесі.

На момент підготовки цього матеріалу остаточне рішення щодо запобіжного заходу Івахненко ще не було оголошене.

Як відповів Офіс генерального прокурора

ОГП заявив, що сприятиме розслідуванню можливої причетності свого працівника. Кропиву відсторонили від виконання службових обов’язків, також готується рішення про його звільнення у встановленому законом порядку.

Руслан Кравченко доручив:

  • перевірити роботу Департаменту міжнародного співробітництва, де працював Кропива;
  • перевірити підрозділ ОГП, відповідальний за протидію кіберзлочинності;
  • організувати поліграф для працівників, які здійснюють процесуальне керівництво або розслідують справи щодо незаконних кол-центрів;
  • за результатами перевірок ухвалити кадрові, службові, а за наявності підстав – процесуальні рішення.

Генпрокурор також навів статистику ОГП: за попередні 12 місяців правоохоронці провели понад 1050 обшуків, припинили діяльність близько 340 кол-центрів і понад 5 тисяч операторських місць. Ці цифри демонструють масштаб офіційної боротьби, але самі по собі не спростовують і не підтверджують версію про вибірковий захист окремих майданчиків.

Найближчі процесуальні події – рішення ВАКС щодо запобіжного заходу Івахненко та можлива апеляція захисту Кропиви. Паралельно НАБУ має встановити інших можливих учасників і зібрати докази, які поєднають записи розмов із конкретними платежами, обшуками, службовими рішеннями та придбанням майна.

Для розуміння реального масштабу справи важливими будуть відповіді на кілька питань: які саме кол-центри платили, хто передавав і отримував гроші, які кримінальні провадження могли контролюватися, скільки людей стали жертвами шахраїв і чи існував в ОГП або інших органах вищий рівень прикриття.

Висновок

“Карфаген” – це поки не завершена справа і не судовий процес по суті, а рання стадія великого розслідування. Її головне твердження полягає в тому, що посадовці, які мали боротися з кіберзлочинністю, могли перетворити доступ до кримінальних проваджень на платну послугу: захищати одні шахрайські майданчики та тиснути на інші.

Публічні записи, дорогі активи й високі суми застави створюють сильний резонанс, але не замінюють доказування. Ключовим буде не те, кого медіа впізнали за псевдонімами, а те, чи зможуть НАБУ і САП документально показати рух грошей, конкретні незаконні рішення та роль кожного фігуранта – а захист перевірити ці докази у змагальному судовому процесі.

Безугла заявила що масова служба жінок в Україні є “справою часу”

Народна депутатка Мар’яна Безугла висловилася щодо можливого масового залучення жінок до військової служби та назвала це “справою часу”.

Про це Безугла написала у своїх соціальних мережах, коментуючи слова полковниці Армії оборони Ізраїлю Ефрат Кайков.

Депутатка навела заяву командирки 213-ї артилерійської бригади “Ха-Ткума” про роль жінок у захисті держави.

“Коли йдеться про захист своєї країни, стать не має значення”, – заявила Ефрат Кайков.

Після цього Безугла порушила питання щодо можливості масової служби жінок в Україні та висловила власну позицію щодо перспективи такого залучення.

“Чи мають і чи можуть жінки служити масово? Справа часу”, – написала народна депутатка.

Водночас заява Безуглої є її особистою позицією та сама по собі не означає підготовку рішення про загальну мобілізацію жінок. У наведеному депутаткою дописі також не йдеться про конкретні законодавчі зміни або строки їх можливого запровадження.

У Києві чоловіка доправили до ТЦК попри заявлену непридатність

У Києві в соцмережах поширили повідомлення про чоловіка, якого примусово доставили до Солом’янського ТЦК попри наявність документів про непридатність до військової служби за станом здоров’я.

Про випадок повідомив один із Telegram-каналів із посиланням на розповідь чоловіка, який представився братом затриманого. Офіційного підтвердження викладених ним обставин наразі немає.

За словами автора повідомлення, інцидент стався в районі проспекту Валерія Лобановського та Совок. Він стверджує, що його молодший брат має тяжку персистуючу бронхіальну астму та був офіційно визнаний непридатним до мобілізації. Відповідні відомості, за його словами, містяться у військово-облікових документах чоловіка.

Як стверджується у дописі, затриманий перебував на вулиці разом зі своєю цивільною дружиною, коли поруч зупинилися два мікроавтобуси та поліцейський автомобіль. Після цього чоловіка нібито силоміць посадили до одного з транспортних засобів та відвезли.

Автор повідомлення заявив, що згодом з’ясував, що брата доставили до Солом’янського ТЦК. За його словами, чоловік залишався там до наступного ранку, після чого його вдалося забрати.

У дописі також містяться звинувачення у застосуванні сили до чоловіка та його супутниці. Водночас підтверджень цих тверджень з офіційних або незалежних джерел наразі немає.

Поліція та представники ТЦК публічно не коментували описаний випадок. Тому обставини доставлення чоловіка, стан його військового обліку та твердження про застосування сили потребують додаткової перевірки.

“Індустрія гарматного м’яса”: як болгарський русофіл маніпулює проблемами мобілізації в Україні

Пропаганда рідко будується на суцільній вигадці. Значно ефективніший прийом – взяти реальну суспільну проблему, прибрати незручний контекст, перебільшити окремі факти та підвести аудиторію до заздалегідь визначеного політичного висновку. Саме за такою схемою побудована заява болгарського політика Валентина Григорова про те, що Україна нібито перетворилася на “індустрію постачання гарматного м’яса” для війни США і НАТО проти Росії.

Григоров представляє відкрито проросійську партію “Русофіли за відродження Вітчизни”, а його риторика майже дослівно відтворює основні тези російської пропаганди: українську владу він називає “київським режимом”, західну допомогу – оплатою за продовження війни, а українців позбавляє власної політичної волі, зображуючи їх лише ресурсом у руках Заходу.

URAUA.INFO розібрала заяви болгарського пропагандиста та показала, де в них закінчуються підтверджені факти й починаються маніпуляції.

ТЦК і порушення прав: проблема існує

Найсильніша частина критики Григорова стосується порушень під час мобілізаційних заходів. Це не вигадана проблема і не лише результат російської інформаційної кампанії.

У березні 2025 року уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що порушення прав громадян з боку окремих працівників ТЦК та СП набули системного й масового характеру.

Офіс омбудсмена повідомляв про незаконні затримання, застосування фізичної сили, недопуск адвокатів, приховування інформації про місцеперебування затриманих і мобілізацію людей, які мали законні підстави для відстрочки.

Отже, проблема примусу та зловживань під час мобілізації є підтвердженим фактом. Маніпуляція починається тоді, коли дії окремих працівників автоматично приписують усій системі, а будь-яку мобілізацію називають “полюванням на людей”.

Військово-обліковий документ у застосунку Резерв плюс
Мобілізаційний облік залишається одним із найчутливіших питань війни. Ілюстративне фото: URAUA.INFO

Корупція є, але єдиного “тарифу ТЦК” не існує

Григоров стверджує, що уникнення мобілізації коштує від 10 до 15 тис доларів, і подає цю суму як фактично загальний тариф. Такий висновок не підтверджений загальнонаціональною статистикою.

Водночас корупційні схеми в системі комплектування справді задокументовані. Національне агентство з питань запобігання корупції повідомляло про ознаки незаконного збагачення та необґрунтовані активи посадовців ТЦК на 255,6 млн грн.

Суми хабарів у конкретних справах відрізнялися. Йшлося про оплату за зміну даних у реєстрах, фіктивні висновки військово-лікарських комісій, зняття з розшуку, оформлення непридатності або організацію незаконного виїзду за кордон.

Тому коректно говорити про серйозні й поширені корупційні ризики, але не про єдину централізовану “машину з тарифом”, якщо доказів існування такого механізму немає.

Звідки взялися 20 млн українців

Ще одна теза Григорова – населення України нібито вже скоротилося приблизно до 20 млн осіб. На підтвердження він посилається на заступника редактора британського видання New Statesman Вілла Ллойда.

Однак Ллойд не проводив демографічного дослідження. Він переказав оцінку неназваного британського посадовця. Методика підрахунку, територіальні межі та категорії населення в цьому твердженні не пояснювалися.

Це принципове питання. Можна рахувати населення в міжнародно визнаних кордонах України, лише на підконтрольній уряду території, разом із громадянами за кордоном або без них. У кожному випадку результат буде іншим.

У дослідженні OECD населення України у 2024 році оцінювали у 37,9 млн осіб у міжнародно визнаних кордонах і в 33,4 млн на території, яку контролював український уряд. Автори окремо наголошували на значній невизначеності, адже останній повний перепис населення відбувся ще 2001 року.

Таким чином, цифра 20 млн може бути одним із неофіційних припущень, але подавати її як встановлений факт не можна.

Демографічна криза реальна – але її причини підміняють

Сумнівність окремої цифри не скасовує самої проблеми. Україна переживає надзвичайно важку демографічну кризу: населення старіє, народжуваність залишається нижчою за рівень відтворення, мільйони громадян перебувають за кордоном, а значна частина людей стала внутрішньо переміщеними особами.

Проте скорочення населення почалося задовго до президентства Володимира Зеленського. До повномасштабної війни на нього впливали низька народжуваність, висока смертність, економічна міграція та старіння суспільства. Після 2022 року кризу різко посилили російське вторгнення, окупація територій, руйнування населених пунктів, загибель людей і масовий виїзд біженців.

За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, у вересні 2025 року у світі було зареєстровано близько 5,75 млн біженців з України, а ще приблизно 3,75 млн людей залишалися внутрішньо переміщеними.

Ці показники не можна механічно прирівнювати до остаточної втрати населення. Частина громадян повернулася або періодично перетинає кордон, а внутрішньо переміщені особи продовжують жити в Україні.

Григоров використовує реальну демографічну трагедію, але підміняє її причини. У його версії країна знелюднюється переважно через дії Зеленського і ТЦК, тоді як російське вторгнення з причинно-наслідкового ланцюга фактично зникає.

850 тис втрат: посилання, яке неможливо перевірити

Болгарський політик також приписує Forbes оцінку в 850 тис втрат Збройних сил України. Однак у матеріалі не наведені назва статті, ім’я автора, дата публікації або пряме посилання. За таких умов перевірити правильність цитування неможливо.

Крім того, поняття “втрати” не тотожне кількості загиблих. Залежно від методики воно може охоплювати вбитих, поранених, зниклих безвісти та полонених.

За оцінкою Центру стратегічних і міжнародних досліджень, до червня 2026 року українські сили могли зазнати від 525 до 625 тис сукупних втрат, зокрема від 125 до 150 тис загиблими.

Це також оцінка, а не остаточно встановлена цифра. В умовах війни обидві сторони обмежують інформацію про власні втрати, тому будь-які точні числа необхідно супроводжувати джерелом, датою та описом методики.

Чи готується мобілізація жінок

Твердження про підготовку до мобілізації українських жінок Григоров використовує як доказ критичної нестачі людей. Однак публічні міркування окремих політиків або військових не означають існування відповідного рішення держави.

У серпні 2026 року Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки офіційно повідомив, що примусова мобілізація жінок не проводиться, не готується і не розглядається. Жінки долучаються до Сил оборони добровільно.

Тому використовувати сам факт дискусій про роль жінок у війську як підтвердження вже ухваленого рішення – маніпуляція.

“Війна НАТО проти Росії” як підміна початкової події

Україна критично залежить від західної зброї, фінансування, розвідданих і підготовки військових. Це незаперечний факт. Але з нього не випливає, що українці воюють виключно за чужі інтереси або не мають власної мотивації захищати державу.

Початковою подією залишається вторгнення російської армії на міжнародно визнану територію України. У березні 2022 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка засудила агресію Російської Федерації та вимагала повного виведення російських військ.

Формула “НАТО воює руками України” одночасно прибирає відповідальність Росії за початок повномасштабної війни та заперечує суб’єктність українського суспільства. Допомога союзників може бути предметом політичної дискусії, але вона не змінює того, яка держава ввела свої війська на територію сусіда.

Реальна проблема всередині пропагандистської конструкції

Виступ Григорова не є суцільною вигадкою. Він використовує факти, які неможливо ігнорувати: порушення прав громадян під час мобілізації, випадки насильства, корупційні схеми, нестачу особового складу, військові втрати та небезпечне скорочення населення.

Водночас пропагандист змішує підтверджені факти з неперевіреними оцінками, поширює окремі випадки на всю державну систему й приписує українському керівництву мотиви, яких не може довести. Найголовніша підміна полягає у спробі пояснити демографічну і мобілізаційну кризу майже виключно діями Києва, залишивши за дужками російське вторгнення та затяжну війну.

Коректний висновок полягає не в тому, що Україна перетворилася на “індустрію гарматного м’яса”, а в тому, що держава у виснажливій оборонній війні зіткнулася з кризою мобілізаційної політики. Її не можна приховувати: порушення потребують розслідування, винні – покарання, а правила призову – більшої прозорості та поваги до прав громадян.

Але викриття реальних зловживань не повинно ставати інструментом для виправдання агресора або перекладання на жертву відповідальності за наслідки вторгнення.

Постріли на Березняках: що відомо про конфлікт СБУ, ГУР і зникнення Каплунова

У ніч проти 2 вересня та вранці у спальному районі Києва пролунали постріли. Силовий конфлікт стався під час слідчих дій Служби безпеки України біля будинку, де проживав військовослужбовець ГУР і заступник командира Російського добровольчого корпусу з бойової роботи Степан Каплунов.

СБУ називає подію збройним нападом на свою оперативно-слідчу групу. Адвокат Каплунова Тарас Боровський стверджує, що співробітники Служби намагалися приховати позапроцесуальне затримання військового, а згодом відкрили вогонь по його побратимах.

Коротко: що сталося

На вулиці Юрія Шумського в Дніпровському районі Києва відбулося тривале силове протистояння. У ньому брали участь співробітники СБУ та озброєні військовослужбовці одного з підрозділів Сил оборони, яких медіа й адвокат Каплунова називають представниками ГУР.

СБУ проводила обшук у межах провадження про теракт, який, за даними Служби, організувала російська ФСБ проти одного з лідерів російського опозиційного політичного руху. Під час слідчих дій виник конфлікт, а потім було застосовано зброю.

Вулицю перекрили, громадський транспорт спрямували в об’їзд. На місце прибули представники різних силових структур. За даними джерел “Української правди”, після приїзду слідчих ДБР сторони домовилися розрядити зброю, щоб розпочати слідчі дії.

Передісторія: зникнення заступника командира РДК

Історія почалася не 2 вересня, а щонайменше за десять днів до стрілянини.

За даними РДК та адвоката Тараса Боровського, 23 серпня Степана Каплунова силоміць посадили до автомобіля невідомі люди у цивільному. Це сталося у дворі біля його будинку. У мережі з’явилося відео, на якому кілька чоловіків затримують людину та відводять її до машини.

28 серпня в Telegram-каналі РДК з’явилося повідомлення про зникнення військовослужбовця. 1 вересня начальник штабу корпусу Олександр Фортуна публічно заявив, що командування зверталося до ГУР, СБУ, ДБР та омбудсмена, але не отримало чіткої інформації ані про місцеперебування Каплунова, ані про можливі звинувачення.

Державне бюро розслідувань підтвердило “Українській правді”, що отримало заяву від адвокатів Каплунова. За словами радниці з комунікацій ДБР Тетяни Сапьян, слідчі вивчали її для визначення правової кваліфікації та можливого внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

При цьому командир РДК Денис Капустін не підтримав публічну заяву начальника штабу та закликав чекати на роз’яснення командування “Спецпідрозділу Тимура”. Отже, навіть усередині РДК на той момент не було єдиної публічної позиції.

Степан Каплунов під час вручення нагороди
Степан Каплунов під час вручення нагороди. Фото: РДК, оприлюднене “Українською правдою”.

Хто такий Степан Каплунов і до чого тут ГУР

Степан Каплунов – заступник командира РДК з бойової роботи. Російський добровольчий корпус входить до складу “Спецпідрозділу Тимура” ГУР МО України. Цей статус прямо вказаний у повідомленнях воєнної розвідки.

РДК сформований переважно з громадян Росії, які воюють проти кремлівського режиму на боці України. Його бійці брали участь у боях на Запорізькому напрямку, операціях на українсько-російському прикордонні та інших завданнях ГУР.

Цей контекст важливий із двох причин. По-перше, Каплунов є не просто політичним активістом, а військовослужбовцем підрозділу української воєнної розвідки. По-друге, російські спецслужби вже намагалися фізично усунути керівництво РДК.

Наприкінці 2025 року російські спецслужби організували замах на командира РДК Дениса Капустіна. ГУР провело багатоетапну операцію, інсценувало його загибель і отримало від замовників 500 тис доларів, призначених за вбивство. Подробиці цієї операції офіційно оприлюднила воєнна розвідка.

Це підтверджує інтерес ФСБ до командирів РДК, але саме собою не доводить жодної з версій подій на Шумського.

Ніч проти 2 вересня: слідчі дії та перше загострення

У ніч проти 2 вересня співробітники СБУ прибули до квартири, де проживав Каплунов. Адвокат Тарас Боровський стверджує, що силовики привезли військового із собою для проведення обшуку.

За версією Боровського, побратими Каплунова прибули за сигналом тривоги та заблокували транспорт правоохоронців. Він назвав затримання свого клієнта позапроцесуальним, а обшук – незаконним. Адвокат також висунув припущення, що під час обшуку могли підкинути заборонені предмети.

Останнє твердження не підтверджене незалежними доказами. Це позиція захисника, яку повинні перевірити слідчі.

На оприлюднених у мережі відео чути постріли, суперечки та команди людей, які перебувають біля будинку. Однак такі фрагменти не показують усієї послідовності подій і не дають змоги встановити, хто першим застосував зброю.

Докладний виклад нічних заяв адвоката та відео з місця подій опублікували “Новини.LIVE” та ZAXID.NET.

Ранкове загострення і повідомлення про втрати

Уранці протистояння продовжилося. За словами Боровського, приблизно о 8:30 співробітники силового блоку СБУ почали затримувати присутніх і відкрили вогонь по ногах військовослужбовців.

Адвокат заявив, що один боєць ГУР нібито помер від втрати крові, а ще двоє отримали тяжкі поранення. Його коментар опублікувало видання “Преступности.НЕТ”.

Окремо джерела “Української правди” повідомили про трьох постраждалих із боку ГУР. Видання не уточнювало, чи йдеться про трьох поранених, чи ця кількість включає можливого загиблого.

СБУ офіційно підтвердила лише наявність поранених серед людей, які чинили спротив. Служба не повідомила їхню кількість, стан або відомчу належність. Інформацію про загибель військовослужбовця офіційно не підтвердили ані СБУ, ані ГУР, ані ДБР.

Правоохоронці на місці подій у Києві
Правоохоронці на місці подій. Фото: “Українська правда”.

Що офіційно заявила СБУ

Спочатку СБУ повідомила, що разом із ГУР запобігла теракту, який ФСБ Росії готувала проти одного з лідерів російського опозиційного політичного національного руху. За повідомленням Служби, потенційна жертва прибула до України з нагоди Дня Незалежності.

Ім’я цієї людини офіційно не назвали. Не були оприлюднені й подробиці підготовки замаху: дані про виконавців, спосіб вчинення теракту, вилучену зброю або вибухівку.

Після поширення інформації про стрілянину СБУ опублікувала додаткове офіційне повідомлення. За версією Служби:

  • співробітники СБУ проводили невідкладні слідчі дії у справі про теракт ФСБ;
  • під час обшуку група людей здійснила збройний напад на оперативно-слідчу групу;
  • нападники заблокували автомобілями проїзд правоохоронців;
  • для припинення спротиву залучили Центр спеціальних операцій “А” СБУ;
  • під час припинення нападу правоохоронці застосували зброю;
  • серед людей, які чинили спротив, є поранені;
  • нападників затримали, у них вилучили зброю та документи;
  • затримані належать до одного з підрозділів Сил оборони України.

СБУ не назвала цей підрозділ і прямо не вказала ГУР. Водночас зв’язок учасників конфлікту з воєнною розвідкою підтверджують одразу кілька медіа та адвокат Каплунова.

За процесуального керівництва Офісу генерального прокурора розпочато досудове розслідування за фактом погрози та посягання на життя працівника правоохоронного органу. Остаточну правову кваліфікацію дій учасників ще визначають.

Чи був Каплунов ціллю теракту ФСБ

Низка медіа з посиланням на джерела припустила, що врятованим від замаху російським опозиціонером був саме Степан Каплунов. Таку версію, зокрема, поширили ZN.UA та інші видання.

Проте в офіційній заяві СБУ прізвище Каплунова не згадується. Формулювання про людину, яка “прибула в Україну з нагоди Дня Незалежності”, також не дозволяє однозначно ототожнити її із заступником командира РДК, який проходить службу у складі українського підрозділу.

Можливі щонайменше три варіанти:

  1. Каплунов справді був потенційною жертвою замаху, а його місцеперебування приховували в межах операції.
  2. Каплунов є свідком або іншою процесуальною особою у справі про підготовку теракту.
  3. Справа про теракт стосується іншої людини, а слідчі дії у квартирі Каплунова були пов’язані з нею опосередковано.

Жоден із цих варіантів поки не підтверджений повністю. Так само залишається невідомим офіційний процесуальний статус Каплунова.

Прибуття ДБР і завершення протистояння

Після ранкової стрілянини поліція перекрила рух вулицею Юрія Шумського. Кореспонденту УП правоохоронці повідомили, що на місці проводиться спеціальна поліцейська операція. Зміни руху автобусів №87, 95 та 108 також підтвердили у КМДА, про що повідомила “Українська правда”.

За інформацією співрозмовників УП, згодом на місце прибули слідчі ДБР та керівник ЦСО “А” СБУ. Сторони домовилися розрядити зброю, після чого стало можливим проведення слідчих дій.

Територію оточили, сторонніх до місця інциденту не допускали.

Участь ДБР у розслідуванні є логічною: до підслідності Бюро належать злочини, можливими учасниками яких є працівники правоохоронних органів і військовослужбовці. Це прямо зазначено в описі компетенції ДБР.

Дві несумісні версії

Версія СБУ

Служба проводила законні невідкладні слідчі дії у справі про російський теракт. Озброєна група заблокувала правоохоронців, напала на них і чинила збройний спротив. Застосування сили було необхідним для припинення нападу та захисту учасників слідчих дій.

Версія адвоката Каплунова

Співробітники СБУ раніше незаконно затримали військовослужбовця ГУР, не відповідали на запити про його місцеперебування, а потім привезли його до квартири для незаконного нічного обшуку. Побратими Каплунова намагалися зупинити ці дії, після чого СБУ відкрила вогонь.

Обидві сторони описують себе як тих, хто реагував на незаконні та небезпечні дії опонента. Встановити правду лише з їхніх заяв неможливо.

Висновок

На цей момент достовірно відомо, що під час слідчих дій СБУ стався збройний конфлікт із військовослужбовцями одного з підрозділів Сил оборони. СБУ називає їх нападниками. Адвокат Каплунова звинувачує співробітників Служби у незаконному затриманні та необґрунтованому застосуванні зброї. Є поранені. Інформація про загиблого потребує офіційного підтвердження.

До завершення розслідування неправильно оголошувати винною всю СБУ або все ГУР. Відповідальність має бути персональною: для кожного, хто незаконно затримував людей, перешкоджав законним слідчим діям або без достатніх підстав застосував зброю.

Водночас суспільство має право вимагати від керівництва держави чіткої відповіді: як озброєне протистояння між представниками українських силових структур узагалі стало можливим посеред житлового району столиці.

У мережі обговорюють відео затримання громадянина Польщі на трасі Одеса – Умань

На трасі Одеса – Умань поблизу Ладижинки очевидці заявили про силове затримання 26-річного громадянина Польщі після зупинки його автомобіля поліцією.

Про це повідомляють місцеві Telegram-канали.

За словами очевидців, після перевірки документів до автомобіля підійшли люди у формі, які нібито силоміць забрали чоловіка та відвезли його до Умані.

Одна зі свідків стверджує, що під час затримання до поляка застосовували фізичну силу, а в ході конфлікту пролунав постріл. За її словами, родичі чоловіка планують звернутися до польського консульства.

Хто саме брав участь у затриманні та з яких причин чоловіка відвезли до Умані, наразі невідомо.

Поліція та ТЦК офіційно ситуацію поки не коментували. Тому твердження про обставини затримання, застосування сили та постріл наразі ґрунтуються на словах очевидців і потребують перевірки.

Бездоказова заява Качинського стала приводом для тиску на Україну

14 серпня 2026 року голова польської опозиційної партії “Право і справедливість” (PiS) Ярослав Качинський повідомив, що отримав інформацію про “незаконні розкопки” на території колишніх польських сіл у Східній Галичині. За його версією, нелегальні шукачі нібито розкривають місця поховань людей, загиблих під час польсько-українського протистояння 1943-1944 років, забирають прикраси й особисті речі та порушують спокій останків.

Качинський заявив: “Ми вимагатимемо пояснень і реакції на цю злочинну діяльність”. Речник PiS Рафал Бохенек згодом розповів виданню Interia, що політик отримав від громадян фотографії та інші матеріали. Серед них нібито були посилання на оголошення про продаж предметів, знайдених під час розкопок. Партія анонсувала парламентський запит і звернення до польського Міністерства закордонних справ.

Проблема в тому, що громадськості не показали даних, які дозволили б незалежно перевірити ці твердження. Не оприлюднено оригіналів фотографій і їхніх метаданих, не названо конкретних ділянок, не повідомлено про огляд місцевості українськими правоохоронцями. Немає також інформації про встановлених осіб, протоколи, експертизи чи кримінальне провадження, яке пов’язувало б знайдені речі саме з людськими похованнями.

Отримані політичною партією повідомлення можуть і повинні стати приводом для офіційної перевірки. Але вони не є вироком ані конкретним людям, ані місцевій владі, а тим більше – Україні та українцям загалом. Перестрибувати через етап розслідування й одразу висувати політичні претензії – означає підміняти встановлення фактів готовим звинуваченням.

Оголошення про продаж – не доказ пограбування могили

Одним із головних аргументів у цій історії стало оголошення на українському торговельному майданчику. Приватний продавець пропонував довоєнні польські католицькі хрестики, брошку 1930-х років і старовинний гребінь. В описі було зазначено, що речі знайшли “під час розкопок у Галичині”.

Таке оголошення справді викликає запитання. Походження археологічних або історичних предметів має бути законним і задокументованим. Якщо річ вилучили із землі без дозволу та фіксації, історики втрачають інформацію про місце, глибину, шар ґрунту й сусідні знахідки. А якщо йдеться про поховання, наслідки можуть бути ще тяжчими: переміщення речей здатне ускладнити ідентифікацію загиблих і порушити недоторканність могили.

Однак із самого тексту оголошення неможливо встановити, де саме були знайдені предмети. Слово “Галичина” охоплює великий історичний регіон, а не конкретну ділянку. В оголошенні не йдеться про кладовище, масову могилу чи людські останки. Немає фотографій предметів безпосередньо в ґрунті та немає зафіксованого археологічного контексту.

Отже, оголошення може бути зачіпкою для перевірки продавця та походження речей. Але стверджувати на цій підставі, що хтось пограбував могили жертв Волинської трагедії, – це висновок, для якого бракує ключових доказів. Тим більше воно не підтверджує припущення про потурання українських посадовців.

Волинь і Східна Галичина – не одне й те саме


Карта історичних регіонів Галичини та Волині на території України

Історичні регіони Галичини та Волині. Автор: Neofelis Nebulosa. Wikimedia Commons, суспільне надбання.

У публічній суперечці назви “Волинь” і “Східна Галичина” часто звучать поруч, хоча це сусідні, але різні історичні регіони. Качинський говорив про ймовірні розкопки у Східній Галичині, водночас пов’язуючи їх із жертвами подій 1943–1944 років, які в Польщі здебільшого називають Волинською різаниною.

Це не дрібна географічна формальність. Без назви населеного пункту й координат неможливо визначити навіть сучасну область, де нібито відбувалися роботи. Не можна встановити, чи йдеться про колишній цвинтар, місце масового поховання, територію зниклого села, поле або звичайний археологічний об’єкт.

Коли невизначену “Галичину” в політичній заяві швидко перетворюють на “могили жертв Волині”, емоційний зв’язок випереджає доказовий. Саме тому українська сторона має право вимагати конкретики: де, коли, ким і що було знайдено; хто зафіксував пошкодження; яким чином підтверджено зв’язок із похованнями.

Проблема “чорної археології” реальна, але вона не має національності

Незаконний пошук старожитностей існує в багатьох європейських країнах. Його мотивом найчастіше є прибуток від продажу монет, прикрас, деталей одягу, зброї або інших предметів. Це кримінальна й пам’яткоохоронна проблема, яку треба розслідувати на рівні конкретних ділянок, знахідок та осіб.

Визнавати ризик незаконних розкопок – не означає погоджуватися з колективним звинуваченням українців. Якщо злочин скоєно, відповідати мають його виконавці та можливі співучасники. Національність населення країни, де розташована ділянка, не є доказом провини. Так само припущення про бездіяльність влади потребує фактів: зафіксованих звернень, відмов у реагуванні, службових документів або висновків слідства.

Особливо небезпечно використовувати слово «українці» як заміну поняттям “невідомі особи” чи “ймовірні нелегальні шукачі”. Така риторика переводить розмову з права та охорони пам’яток у площину взаємних історичних образ. Вона не допомагає знайти винних, зате створює зручний привід для нового політичного тиску на Київ.

Факти співпраці суперечать тезі про українське потурання

Звинувачення пролунали невдовзі після спільних польсько-українських ексгумаційних робіт у колишніх селах Островки та Воля-Островецька Волинської області. За наданими даними, з 13 липня до 7 серпня 2026 року польські й українські фахівці досліджували три ділянки, визначені під час попереднього пошуку.


Хрест на місці масового поховання у Волі-Островецькій

Місце масового поховання у Волі-Островецькій, 2015 рік. Фото: Glaube. Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0.

Польський Інститут національної пам’яті повідомив про ексгумацію останків 55 людей, серед яких 26 дітей. Фахівці також знайшли й задокументували понад 300 особистих речей та елементів одягу: хрестики, медальйони, вервиці, ґудзики, пряжки й взуття.

Український інститут національної пам’яті наводив дещо інший спосіб підрахунку: 48 останків у Волі-Островецькій і шість в Островках, тоді як датування ще одного окремого поховання потребувало уточнення. Різниця у формулюваннях може пояснюватися попереднім характером результатів і тим, як установи описують окремі ділянки. Вона не свідчить про відмову сторін співпрацювати.

Роботи виконувала українська організація «Волинські старожитності» разом із польськими експертами та під професійним наглядом. Дозвіл на ексгумацію надала українська міжвідомча комісія. Знахідки не розійшлися приватними колекціями: їх документували в межах офіційної експедиції.

Ці факти не виключають, що десь в іншому місці могли діяти нелегальні шукачі. Але вони прямо руйнують образ України, яка нібито не бажає реагувати, приховує поховання або перешкоджає встановленню правди. Українські установи видають дозволи, українські фахівці працюють поруч із польськими, а результати досліджень стають доступними обом сторонам.

Співпраця відновилася після років суперечок

Питання пошуку й ексгумації останків тривалий час було одним із головних подразників у польсько-українських відносинах. Після призупинення дозволів на польські роботи у 2017 році діалог фактично зайшов у глухий кут. Зрушення стало можливим після домовленостей міністрів закордонних справ Андрія Сибіги та Радослава Сікорського.

Навесні 2025 року в колишньому селі Пужники на території сучасної Тернопільської області підняли останки 42 людей. У вересні їх урочисто перепоховали за участю представників України й Польщі. Сторони визнали право родин на пошук останків, ексгумацію, гідне поховання та доступ до місць пам’яті. На 2026 рік погодили нові пошукові роботи як в Україні, так і в Польщі.

Саме принцип взаємності тут є ключовим. Україна визнає право польських родин на гідне вшанування загиблих і водночас очікує такого самого ставлення до українських поховань у Польщі. Пам’ять не може бути одностороннім обов’язком, за якого лише Київ постійно має щось доводити, дозволяти й пояснювати.

Островки та Воля-Островецька: пам’ять потребує точності


Пам’ятник загиблим в Островках на Волині

Пам’ятник в Островках, Волинь. Фото: Glaube. Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0.

Островки й Воля-Островецька були знищені 30 серпня 1943 року. Польський Інститут національної пам’яті покладає відповідальність за масове вбивство мешканців на підрозділи Української повстанської армії та учасників нападу із сусідніх сіл.

Навіть назва ширших подій залишається предметом суперечки. У Польщі переважають формулювання “Волинська різанина” або “геноцид польського населення”. Українські державні установи частіше говорять про “Волинську трагедію” та “польсько-українське протистояння”, наголошуючи на складності конфлікту й наявності жертв з обох боків.

Ці розбіжності не скасовують права родин знати, де поховані їхні близькі. Водночас повага до загиблих несумісна з використанням неперевірених повідомлень як аргументу проти сучасної України. Пошук останків має вестися археологами, експертами й правоохоронцями, а не перетворюватися на конкурс політичних звинувачень.

Чому ця заява схожа на політичний привід для тиску

Тема Волині має надзвичайно сильний емоційний заряд у польському суспільстві. Тому навіть неповна інформація про можливе пошкодження поховань здатна швидко викликати обурення. Для опозиційного політика це зручна нагода поставити незручні запитання власному уряду, звинуватити його в недостатній жорсткості та водночас посилити тиск на українську сторону.

Але політична вигода не робить версію доведеною. Якщо PiS справді має фотографії, координати й відомості про продаж речей із поховань, ці матеріали треба передати компетентним органам України та Польщі. Після цього мають відбутися огляд місцевості, експертиза зображень, перевірка продавців і правова оцінка. Саме так встановлюють факт злочину.

Поки цього не зроблено або результати не оприлюднено, найвідповідальніше формулювання звучить так: є повідомлення про можливі незаконні розкопки, які потребують перевірки. Усе інше – припущення. А спроба подати ці припущення як чергову “українську провину” є несправедливою й підриває довіру між суспільствами.

Висновок

Заява Ярослава Качинського описує серйозну версію, яку необхідно перевірити. Але наявність фотографій у розпорядженні партії та одного оголошення про продаж старих речей ще не доводить розграбування масових поховань. Без координат, експертиз, огляду місцевості й процесуальних висновків це залишається припущенням.

Водночас офіційні роботи в Пужниках, Островках і Волі-Островецькій показують реальну картину: Україна не закриває тему, а видає дозволи, допускає польських експертів і бере участь у документуванні та перепохованні останків. Ігнорувати цю співпрацю, але використовувати неперевірені повідомлення для нового тиску на українців – несправедливо.

Повага до пам’яті починається з фактів. Якщо є злочин – його треба розслідувати й назвати винних. Якщо доказів поки немає – політики не мають права підміняти ними емоції та колективні звинувачення.

У мережі обговорюють перевірку документів у пасажирок приміського потяга

У соціальних мережах поширилося відео, на якому люди у військовій формі та поліцейські перебувають поруч із пасажиркою приміського потяга під час перевірки документів.

Про це повідомляють Telegram-канали.

Автори допису називають людей у військовій формі представниками ТЦК, але офіційного підтвердження їхньої належності до територіального центру комплектування наразі немає.

Також стверджується, що документи перевіряли не лише в однієї дівчини, а й в інших пасажирок потяга. За словами автора, дівчину після перевірки не затримували.

Де та коли саме було зроблено запис, а також представники яких структур проводили перевірку, наразі достеменно невідомо.

Офіційних коментарів поліції або ТЦК щодо оприлюдненого відео на цей момент немає.