Наприкінці серпня в Кривому Розі очевидці зафіксували групу чоловіків у цивільному одязі, які разом з представниками військкомату (ТЦК) буквально хапали людей на вулиці та затягували до автомобілів.
На одному відео троє невідомих у цивільному схопили чоловіка біля трамвайної зупинки і намагалися силою посадити до машини; на іншому – декілька чоловіків тягнуть людину по вулиці до авто. За словами місцевих жителів, раніше у місті помічали лише одного “помічника” у цивільному, а тепер діє ціла група. Такі дії викликають занепокоєння: люди відчувають себе вразливими, адже затримання відбуваються просто посеред вулиці, без будь-якого попередження.
Подібні випадки по всій Україні
Силове затримання призовників на вулицях – не поодинокий інцидент, а поширена практика в різних регіонах України. В народі вже давно з’явився термін “бусифікація” – від слова “бус” (мікроавтобус), коли чоловіків примусово “пакують” в автомобілі для доставлення до військкоматів. У Львові на початку 2025 року стався гучний випадок: група осіб, серед яких були і люди без форми, імовірно разом із ТЦК, силоміць затримала чоловіка біля його будинку. Пізніше поліція заявила, що затримання здійснювали не їхні співробітники, а невідомі особи, і хто вони такі – наразі невідомо. Подібна картина спостерігалася і в інших областях. В Одесі на початку 2023 року поліція отримала щонайменше 25 заяв про можливі незаконні затримання чоловіків працівниками ТЦК просто на вулицях під час вручення повісток . Схожі скарги надходили і в інших південних областях. Інакше кажучи, “ловці призовників” у цивільному – явище, з яким стикаються чи не в усіх куточках країни.
Хто ці “люди в цивільному” і чиї накази вони виконують?
Законодавство чітко визначає, хто має право займатися врученням повісток і перевіркою документів. Як пояснюють у Територіальних центрах комплектування (ТЦК), там працюють як військові, так і цивільні особи на різних посадах. Окрім військовослужбовців у формі, є дві категорії штатних працівників без військового звання: держслужбовці (цивільні фахівці на адміністративних посадах) та працівники ЗСУ – теж цивільні особи, що допомагають у роботі центрів. Останні не мають права носити форму чи зброю і не присягають як військові. Теоретично саме такі цивільні співробітники ТЦК можуть бути тими “невідомими в цивільному”. Однак їхні повноваження обмежені суто допоміжними функціями. Жодними законами не передбачено, щоб цивільні особи (навіть штатні працівники ТЦК) силоміць затримували громадян на вулицях.
Існує ймовірність, що до “вилову ухилянтів” долучають і неофіційних осіб – волонтерів чи навіть колишніх правоохоронців. В такому разі їхній статус узагалі незрозумілий: вони не є ні військовослужбовцями, ні працівниками ТЦК, отже діють фактично на власний розсуд, без належних повноважень. Нерідко такі “помічники” не пред’являють жодних документів і не називають себе, що лише підсилює хаос. У випадку з Львівським інцидентом, наприклад, присутні на місці поліцейські в цивільному навіть не втрутилися одразу, а затримання провели інші невстановлені особи. Коли самі правоохоронці пізніше відхрестилися від цієї акції, громадськість лишилася без відповіді на питання: хто ж саме насильно забрав людину?
Поза правовим полем: відсутність регуляції і відповідальності
Така практика фактично перебуває за межами правового поля. За словами Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, навіть під час воєнного стану працівники ТЦК не мають права обмежувати свободу громадян без законних підстав чи застосовувати силу. Примусово доставити кудись людину або утримувати її можна лише за рішенням уповноважених органів. Іншими словами, ні співробітник військкомату, ні тим більше цивільна особа не можуть законно “хапати” призовника на вулиці, якщо той не вчиняє правопорушення.
На практиці ж притягнути когось до відповідальності виявляється складно. Якщо людину побили чи покалічили під час такого “вручення повістки”, то куди скаржитися? До поліції – заявляти про викрадення? Але якщо викрадачі назвалися ТЦК, поліція може розцінити це як виконання мобілізаційних заходів. Звертатися до військової прокуратури чи керівництва ТЦК? Там цілком можуть відповісти, що цивільні “помічники” не є офіційними співробітниками, отже, формально ТЦК за них не відповідає. В результаті потерпілий залишається сам на сам із проблемою, а винні можуть уникнути покарання. Правники підкреслюють, що такі дії грубо суперечать базовим принципам правової держави і Конституції. Фактично це самоправство, яке підриває довіру до влади та дискредитує Збройні сили.
Бодікамери для військкомів: вирішення чи фікція безпеки?
Щоб зробити роботу ТЦК прозорішою, запроваджено нові правила. З 1 вересня 2025 року всі працівники територіальних центрів комплектування зобов’язані носити нагрудні бодікамери і здійснювати відеофіксацію під час перевірки документів або вручення повісток. Камери повинні записувати безперервно, а запис потім зберігатиметься на захищеному сервері щонайменше 30 днів. Мета нововведення – підвищити прозорість дій військкоматів, захистити права призовників та мінімізувати конфлікти. Заборонено вимикати чи видаляти запис; за порушення передбачена дисциплінарна відповідальність аж до передачі матеріалів до правоохоронних органів . Здавалося б, відтепер будь-які зловживання при мобілізації можна буде зафіксувати на відео.
Однак тут є суттєва лазівка. Правило про бодікамери стосується лише штатних співробітників ТЦК. Якщо ж до “вручення повістки” залучені люди у цивільному, які офіційно не числяться в штаті, то на них обов’язок носити камеру не поширюється. Відтак саме найбільш спірні дії – силове затримання на вулиці сторонніми особами – можуть залишитися поза об’єктивом. Виходить, що можна обійтися “чужими руками”: офіцери ТЦК формально будуть з камерою і діятимуть згідно з інструкціями, а всю “брудну роботу” виконують їхні цивільні помічники без жодного контролю. Це створює очевидні ризики: будь-які перевищення сили або неправомірні дії з боку таких осіб не будуть зафіксовані, що ускладнить доказ їхньої вини у разі скарг. Більше того, у людей виникає підозра, що під виглядом ТЦК можуть діяти й відверто кримінальні елементи. В умовах, коли на вулицях дозволено хапати перехожих “для військкомату”, не виключені зловживання чи навіть злочини під цим прикриттям.
Висновки: країні потрібна прозорість і законність
Практика мобілізації через раптові облави цивільними “ловцями” викликає все більше обурення в суспільстві. З одного боку, країна потребує поповнення війська в умовах війни, і ТЦК скаржаться на масове ухилення. З іншого – примусова мобілізація з порушенням прав лише підриває легітимність державних дій. Експерти застерігають, що насильницьке затягування людей у війська деморалізує і самих призовників (більшість із силоміць призваних не стане ефективними солдатами і може просто дезертирувати ) та провокує конфлікти в суспільстві.
Для розв’язання проблеми потрібна більша прозорість і підзвітність дій ТЦК. Якщо ж у мобілізації залучаються цивільні особи, їхній статус та повноваження мають бути публічно визначені – або ж такі практики слід негайно припинити. Громадяни повинні знати, хто має право їх зупиняти і на якій підставі. Лише повернувши процес мобілізації у правове русло, можна зберегти довіру людей і забезпечити як поповнення армії, так і дотримання прав кожного громадянина. У демократичній правовій державі навіть найскладніші завдання не повинні вирішуватися методами, схожими на викрадення посеред білого дня.
