Російська крилата ракета 9М730 “Буревісник”, відома в НАТО під кодовою назвою SSC-X-9 Skyfall, з моменту своєї першої публічної презентації у 2018 році залишається одним з найбільш загадкових і дискусійних проектів у сфері стратегічних озброєнь.
Російський очільник у своєму зверненні до Федеральних зборів тоді оголосив про створення цієї крилатої ракети з ядерною силовою установкою, яка, за заявами російського міністерства оборони, має практично необмежений радіус дії та здатна долати будь-які системи протиракетної оборони. Ця розробка була представлена як одна з “вундервафль”, які мають забезпечити Росії військово-стратегічну перевагу в умовах розширення західних систем ПРО.
За своєю суттю, “Буревісник” – це спроба створення стратегічної крилатої ракети, здатної знаходитися в повітрі протягом декількох діб завдяки використанню ядерного реактора, що нагріває повітря для прямоточного повітряно-реактивного двигуна. Ця технологічна концепція, що сходить корінням ще до радянських і американських досліджень часів холодної війни, нібито дозволяє ракеті рухатися з надзвуковою швидкістю низько над землею, роблячи її майже непомітною для радарів і, відповідно, майже неможливою для перехоплення.
Заява про практично необмежену дальність польоту ґрунтується на факті використання ядерної енергії, яка усуває необхідність у звичайному паливі. Останні заяви з боку російського керівництва, зокрема повідомлення від 26 жовтня 2025 року, нібито підтверджують ці амбіції. Голова Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов заявив, що під час одного з випробувань ракета подолала 14 тис кілометрів за приблизно 15 годин польоту, демонструючи можливості, що значно перевищують будь-які існуючі крилаті ракети. Путін, у свою чергу, наказав розпочати підготовку інфраструктури для майбутнього розгортання цього комплексу, що свідчить про намір ввести його до складу стратегічних ядерних сил.
За даними аналітиків, які вивчають супутникові знімки, одним з місць майбутнього базування може бути об’єкт біля сховища ядерних боєголовок “Вологда-20” або “Чебсара”, розташований за 475 км на північ від Москви, де було виявлено будівництво дев’яти горизонтальних пускових майданчиків, згрупованих у три захищені групи. Проте історія випробувань “Буревісника” була далеко не гладкою і супроводжувалася численними невдачами, які кидають тінь на офіційні заяви Кремля. За даними західних розвідок, з моменту перших відомих випробувань у 2016 році та до 2019 року було проведено щонайменше 13-14 пусків, з яких лише один, за повідомленнями, можна вважати успішним.
Саме технологічна складність створення малогабаритного та безпечного ядерного двигуна для ракети є основним джерелом скепсису серед міжнародних експертів. Багато фахівців, серед яких заступник генерального директора компанії з виробництва засобів радіоелектронної боротьби Анатолій Храпчинський, наголошують, що сама ідея є нежиттєздатною, і нагадують, що від аналогічних проектів, таких як американський “Project Pluto”, відмовилися ще в 1960-х роках саме через екологічні ризики та технологічні складнощі. Критики вказують, що ракета з відкритим ядерним циклом, яка, ймовірно, використовується в “Буревіснику”, неминуче буде розсіювати радіоактивні продукти розпаду по всьому маршруту польоту, перетворюючись на “літаючий Чорнобиль” і створюючи загрозу навіть для власного населення країни-розробника.
Крім технічних аспектів, важливим є питання про реальну стратегічну цінність “Буревісника” та його вплив на глобальний баланс сил. Якщо ракета буде доведена до працездатного стану, вона дійсно здатна ускладнити завдання існуючих систем ПРО. Її здатність летіти на надмалій висоті протягом тривалого часу непередбачуваними маршрутами робить її складною ціллю для перехоплення. Це теоретично може забезпечити Росії можливість завдати гарантованого удару у відповідь, обійшовши щити супротивника.
Міжнародний контекст розробки “Буревісника” також заслуговує на увагу. Ця ракетна система не згадується в діючому Договорі про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-III), що створює правове поле для її розгортання поза межами обмежень, що діють для інших типів стратегічних носіїв. Зі закінченням терміну дії СНВ-III у лютому 2026 року, подібні нові розробки можуть значно ускладнити майбутні переговори з контролю над озброєннями, оскільки вони являють собою новий клас зброї, який не був передбачений попередніми угодами. Російська активність навіть після невдалих випробувань, свідчить про високу пріоритетність цієї програми для керівництва країни.
На початку осені 2025 року, за даними спостереження, на арктичному полігоні Паньково на острові Нова Земля була зафіксована підвищена активність, включаючи переміщення персоналу, техніки, а також присутність спеціалізованих літаків, таких як російський Іл-76 СКІП для збору телеметрії та американського WC-135 Constant Phoenix, призначеного для виявлення радіоактивних частинок. Це може свідчити про підготовку або вже проведення нових випробувань, що вказує на те, що роботи над “Буревісником” активно продовжуються, незважаючи на всі труднощі.
Таким чином, ракета “Буревісник” є реальним, але надзвичайно складним і ризикованим технологічним проектом, статус якого залишається невизначеним. Наявність програми розробки підтверджується численними свідченнями, включаючи супутникові знімки, офіційні заяви та інциденти. Що стосується впливу на баланс сил, то сам факт його розробки є дестабілізуючим чинником, який розпалює новий виток гонки озброєнь і створює додаткові загрози як регіональній, так і глобальній безпеці, особливо в умовах посилення міжнародної напруги та кризи в системі контролю над озброєннями.
