Кінець лютого – початок березня 2026 року став моментом, коли абстрактне поняття “ризик великої війни” на Близькому Сході набуло цілком конкретних проявів. Початок операції США та партнерів проти Ірану засвідчили: світ опинився у новому масштабному конфлікті. Це не просто черговий спалах напруги в нестабільному регіоні – це прямий удар по світових транспортних артеріях та енергетичних ринках.
У цьому аналізі ми розглянемо, що на практиці означає “ескалація на Близькому Сході” для України, та простежимо п’ять ключових каналів, через які події в Перській затоці неминуче впливають на нашу енергетику, логістику, безпеку та міжнародну підтримку.
Першим і найбільш відчутним каналом стає енергетичний ринок. Стрибок цін на нафту та газ, спричинений військовими діями в нафтоносному регіоні, миттєво підвищує вартість пального, електроенергії, логістики й кредитних ресурсів. Для України, яка й так функціонує в режимі воєнної економіки, це означає подорожчання імпортних енергоносіїв та суттєве зростання ризику інфляційного відхилення від прогнозів Національного банку.
Крім того, воєнні ризики в районі Перської затоки та ключових проток – Баб-ель-Мандебської та Ормузької – автоматично закладаються в тарифи страхування вантажів, що впливає на вартість фрахту в глобальному масштабі. Судновласники змушені обходити небезпечні акваторії, спрямовуючи судна в обхід Африки через Мис Доброї Надії, через що морський шлях з Азії до Європи подовжується приблизно на третину. Це не лише збільшує витрати часу, пального та оренди суден, але й фізично “з’їдає” доступний тоннаж флоту, створюючи дефіцит транспортних потужностей і додатково підштовхуючи ціни на всі товари, що імпортуються до України.
Другий критичний канал – це конкуренція за озброєння, зокрема за системи протиповітряної та протиракетної оборони (ППО/ПРО). У нових реаліях вони стають дефіцитною “валютою”, необхідною одночасно для східноєвропейського та близькосхідного театрів військових дій. Це не теоретична загроза: публічні матеріали та аналітичні звіти свідчать, що ще у 2025-2026 роках США проводили оцінку власних запасів та переглядали пріоритети поставок через необхідність балансувати між паралельними конфліктами. Тепер, з початком повномасштабної операції проти Ірану, ризик того, що потоки військової допомоги можуть бути перенаправлені або затримані, стає цілком реальним.
Третій канал впливу – це посилення Росії. Підвищення світових цін на нафту та газ, викликане близькосхідною кризою, потенційно зміцнює фінансову “подушку” Москви, навіть попри те, що санкції частково стискають її експортні доходи. Відповідно, будь-яке подальше зростання котирувань дає Кремлю більше ресурсів для ведення війни проти України.
Водночас інформаційний простір стає четвертим полем битви. Ескалацію супроводжують масовані кіберудари та інформаційні операції: вже в перші дні конфлікту повідомлялося про хвилі кібератак на цифрові сервіси Ірану та очікування асиметричних відповідей з боку проіранських хакерських груп. Для України, яка постійно перебуває під російськими кібератаками, активізація таких груп на Близькому Сході може обернутися посиленням тиску на її власну цифрову інфраструктуру, особливо з огляду на технічну кооперацію між Москвою та Тегераном.
Глобально ця ескалація створює для України складний парадокс. З одного боку, її аргумент про те, що війна в Європі та конфлікт на Близькому Сході є частинами ширшої війни авторитарних режимів проти міжнародних правил, звучить тепер значно переконливіше. З іншого боку, саме через це переплетіння театрів конкуренція за обмежені ресурси – фінансові, військові, політичні – стає набагато жорсткішою. І те, наскільки вміло Україна зможе навіть у цих умовах доводити партнерам нерозривність власної безпеки із глобальною стабільністю, визначатиме обсяги та швидкість подальшої підтримки.
Отже, лютий 2026 року позначив нову реальність: велика війна повернулася на Близький Схід, і її відлуння миттєво вдарило по Україні. Вистояти в цих умовах країна зможе лише у тому разі, якщо перестане бути пасивним спостерігачем і перетворить спільність загроз на конкретні дипломатичні та безпекові угоди. Сьогодні як ніколи потрібно доводити: безпека в Європі неможлива без стабільності на Близькому Сході, а стримування Ірану так само важливе для миру в Україні.
