У ніч проти 2 липня 2026 року Росія завдала одного з наймасштабніших комбінованих ударів по Україні від початку повномасштабної війни. За даними Повітряних сил ЗСУ, ворог випустив 74 ракети різних типів та 496 ударних безпілотників. Основний напрямок удару – Київ. Мер столиці Віталій Кличко констатував, що це наймасштабніша атака на місто за весь час війни. За словами начальника Київської міської військової адміністрації Тимура Ткаченка, обстріл спричинив пошкодження та руйнування на понад 30 локаціях у всіх районах столиці. Рятувальники повідомили про пожежі та руйнування цивільної інфраструктури й житлових будинків у кількох районах. Пошкоджено понад 20 житлових будинків, а також станцію швидкої допомоги, науковий інститут, готель, та критичні підприємства.
Жертвами цієї атаки стали щонайменше 31 людина, ще 102 особи отримали поранення. У Дарницькому районі Києва з-під завалів зруйнованої дев’ятиповерхівки деблокували 10 загиблих. У ДСНС зазначили, що на місці влучання у 16-поверховий житловий будинок завершено аварійно-рятувальні роботи, вилучено 24 уламки залізобетонних плит загальною вагою близько 53 тонн. 3 липня в Києві оголосили днем жалоби за жертвами цієї атаки. Президент Зеленський після обстрілу заявив, що розраховує на рішення США щодо ліцензій на ракети Patriot.
Українські сили ППО продемонстрували ефективність у боротьбі з крилатими ракетами та безпілотниками: з 34 крилатих ракет Х-101 було збито 31 (94%), з 8 крилатих ракет “Калібр” – усі 8 (100%), а з 496 безпілотників знешкодили 476 (понад 90%). Водночас балістичні ракети залишаються головним викликом. З 24 балістичних ракет “Іскандер-М/С-400” було збито лише чотири. Із чотирьох протикорабельних ракет 3М22 “Циркон” не вдалося збити жодної. Причина – критичний дефіцит ракет-перехоплювачів до систем Patriot. Як заявив міністр оборони Михайло Федоров, “за місяць у світі виробляється менше таких ракет, ніж ворог запускає по Україні за цей самий період”. Речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат наголосив: “щоб збивати балістичні ракети, треба мати чим їх збивати. Систем Patriot достатньо – потрібне постійне постачання ракет”.
Україна вже законтрактувала нові поставки ракет до Patriot, однак вони почнуть надходити лише наступного року. Саме тому Михайло Федоров звернувся з листами до майже 40 країн-партнерів із проханням невідкладно передати ракети Patriot із наявних запасів уже цього місяця. Пропозиція України полягає в тому, щоб партнери передали перехоплювачі зараз, а згодом замінили їх за рахунок майбутніх поставок.
Атаки на України та закордонні візити Президента
1 липня 2026 року – напередодні масованої атаки на Київ – Володимир Зеленський перебував у Дубліні (Ірландія), де взяв участь в урочистих заходах з нагоди початку головування Ірландії в Раді Європейського Союзу. Президента зустрічали на аеродромі Балдоннел, звідки він вирушив до Дублінського замку на офіційну церемонію. Разом із ним у заході взяли участь прем’єр-міністр Ірландії Міхал Мартін та президент Європейської ради Антоніу Кошта.
Варто зазначити, що ще 1 липня, виступаючи на пресконференції в Дубліні, Зеленський заявив, що отримав дані розвідки про готовність російської сторони до масованого удару. Він публічно попередив українців про загрозу: “Ми знаємо, що Кремль уже певний час готував цей масований удар по Україні”. Президент наголосив, що саме цієї ночі Україна може зіткнутися з підвищеною небезпекою, та закликав громадян не ігнорувати сигнали повітряної тривоги: «Сьогодні вночі це та загроза, з якою ми стикаємося». Він екстрено перервав візит та повернувся до Києва, знаючи про підготовку ворожої атаки. Як повідомлялося, західні партнери, зокрема США, завчасно попередили Генштаб ЗСУ про обстріл, що готувався у найближчі 72 години.
У Telegram-каналах та ЗМІ одразу почали поширюватися маніпуляції про те, що Зеленський нібито “спеціально поїхав” або “втік” з Києва, знаючи про майбутній удар. Російські пропагандисти стверджують, що президент України навмисно залишив столицю, аби не наражати себе на небезпеку, залишивши киян самих. Окремі російські джерела навіть висувають версію, що Київ отримує дані від західної розвідки завчасно, і це, мовляв, дозволяє евакуювати командні центри, спрятати керівництво.
Однак ці звинувачення не витримують жодної критики. По-перше, візит до Дубліна не був випадковим – він відбувався в межах заздалегідь запланованої дипломатичної місії з нагоди початку головування Ірландії в ЄС. По-друге, президент не просто “поїхав”, а публічно попередив українців про загрозу та закликав реагувати на сигнали повітряної тривоги. Він не залишив країну в таємниці, а відкрито повідомив про своє рішення та причини його ухвалення. Більше того, одразу після повернення – вже вранці 2 липня – Зеленський відвідав місця влучань у Дарницькому районі Києва, де особисто оглядав наслідки удару та спілкувався з рятувальниками. Там журналісти запитали його, чи буде відповідь на цей обстріл. “Ми за справедливий мир, справедливе закінчення війни. А поки його немає – за справедливі відповіді”, – зазначив президент. Він також наголосив, що жертв могло бути менше, якби партнери вчасно надали Україні ракети для ППО. Після атаки на Київ Зеленський заявив, що 10 людей не виходять на зв’язок. Росія отримає відповідь за удар по Києву – це безумовно.
Виснажливі бої за Донбас та ризик втрати “поясу фортець”
Тим часом на Донеччині тривають запеклі, виснажливі бої. Російські пропагандистські ресурси поспішили заявити про захоплення Костянтинівки. Попри локальні успіхи Сил оборони на окремих ділянках, загальна картина на Донеччині залишається вкрай напруженою. Росія продовжує системний тиск ціною величезних втрат у живій силі. Лише за минулу добу, за даними Генерального штабу ЗСУ, російська армія втратила близько 1290 військовослужбовців. Загальні втрати окупантів з початку повномасштабного вторгнення вже перевищили 1 млн 409 тис осіб. Співвідношення втрат між Росією та Україною, яке більшу частину війни трималося на рівні 2:1 або 3:1, у 2026 році зросло до 8:1 на користь України. Кожен метр української землі ворог поливає кров’ю – російське командування кидає своїх солдатів у м’ясорубку, намагаючись досягти тактичних успіхів.
На Слов’янському напрямку війська РФ штурмували 25 разів, атакуючи населені пункти Крива Лука, Рай-Олександрівка та райони Різниківки. Костянтинівка залишається одним із головних рубежів оборони Донеччини, а Костянтинівський напрямок – одним із найнапруженіших на всій лінії фронту. Російські війська продовжують системний тиск не лише безпосередньо на передові позиції українських військ, а й на транспортні маршрути, логістичні вузли та населені пункти, які забезпечують оборону міста. Противник активно використовує FPV-дрони, розвідувальні безпілотники, артилерію та авіацію для встановлення вогневого контролю над дорогами, що ведуть до міста. Фактично ворог намагається не лише завдати втрат українським підрозділам, а й максимально ускладнити логістику, переміщення резервів, евакуацію поранених та постачання боєприпасів.
Іноді швидкість просування російських військ така, що прифронтові населені пункти просто не встигають евакуювати. Це призводить до трагічних наслідків серед цивільного населення. За даними поліції, лише протягом першої доби липня 2026 року зафіксовано 1 243 атаки з боку росіян по підконтрольній частині Донецької області. У Донецькій області внаслідок російських атак 3 липня загинули п’ятеро людей, ще 12 дістали поранення. 4 липня одна людина загинула, шестеро зазнали поранень. Росіяни завдали удару по супермаркету у Краматорську – п’ятеро поранених. У Слов’янську внаслідок артилерійського обстрілу поранень зазнала 18-річна дівчина. І це лише офіційно підтверджені дані – реальна кількість жертв може бути значно вищою.
Костянтинівка – одне з ключових міст української оборонної лінії на Донбасі, яке входить до так званого “поясу фортець” разом зі Слов’янськом та Краматорськом. Росіяни розуміють, що Костянтинівка – це ворота до Краматорська – останнього оплоту Донецької області, який Росія хоче захопити, але Україна продовжує утримувати. Саме тому вони кидають у бій усі резерви, не зважаючи на колосальні втрати.
Саміт НАТО в Анкарі: вікно можливостей для України
Саміт НАТО в Анкарі, який розпочнеться 7-8 липня, має стати не просто черговим заходом, а місцем для чесного підбиття проміжних підсумків. За понад чотири роки повномасштабної війни Україна досягла неймовірного: вистояла проти значно більшого агресора, повернула частину тимчасово окупованих територій, деокупувала Чорне море та створила потужний флот безпілотників, який наносить відчутні удари по російській інфраструктурі. Українські воїни довели, що здатні боротися і перемагати, а міжнародна коаліція на чолі з НАТО залишається ключовим фактором нашої стійкості.
Але водночас варто подивитися на ситуацію об’єктивно. Останні масовані атаки на Київ, під час яких не вдалося перехопити жодної балістичної ракети, оголили критичну проблему: системи Patriot, які стали символом західної підтримки, не мають достатньої кількості ракет-перехоплювачів. Міністр оборони Михайло Федоров визнав, що ворог запускає балістичні ракети швидше, ніж у світі виробляються перехоплювачі Patriot. І це не технічна проблема – це виклик, наразі немає рішення. Не менш напружена ситуація на Донеччині. Російські війська продовжують системний тиск, ціною величезних втрат у живій силі просуваючись уперед. Бої тривають, але росіяни просуваються вперед, активно атакують Слов’янськ та Краматорськ. Влада розширила зону примусової евакуації, але швидкість просування окупантів часом така, що прифронтові населені пункти не встигають евакуювати, що призводить до жертв серед мирного населення.
Тож Анкара – це час для відвертої розмови. Не лише про нові пакети допомоги, а й про те, чому попередні обіцянки не спрацювали повною мірою. Чому ППО досі не закриває небо над усією Україною. Чому російське просування на Донеччині не вдається зупинити. І головне – що потрібно зробити, щоб наступний саміт став місцем не проміжних, а остаточних підсумків – нашої перемоги та справедливого миру.
