Сибіга закликав партнерів посилити тиск на РФ після масованої атаки на Київ

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга закликав міжнародних партнерів пришвидшити тиск на Росію після нічної масованої атаки на Київ.

Про це він повідомив у соцмережі X.

За словами Сибіги, російські війська вночі завдали удару по столиці України, використавши велику кількість дронів і ракет, зокрема балістичних.

Внаслідок атаки пошкоджено житлові будинки, є жертви серед цивільного населення, а над Києвом зранку стояв густий дим.

Він закликав США ухвалити законопроєкт Сенату щодо допомоги Україні, а ЄС – затвердити 18-й пакет санкцій.

За його словами, діяти потрібно зараз, щоб позбавити Росію фінансування для продовження війни.

Сумський виступ тріщить: українські “кишені” затискають російські гарнізони й перехоплюють ініціативу

Українські контратаки на півночі Сумщини стали несподіваною тактичною паузою для російської “курської” групи й водночас моментом перевірки для Сил оборони. За п’ять діб вздовж лінії Кондратівка – Константинівка та Олексіївка – Новомиколаївка виникло два українські виступи глибиною до трьох із половиною кілометрів.

Їхня поява змінює конфігурацію фронту: при відстані між “кишенями” менш ніж шість кілометрів російські гарнізони в Кондратівці та Олексіївці ризикують опинитися в оточенні. Москва квапливо вводить резерв – десантників 76-ї та мотострілецькі підрозділи 144-ї дивізій, а також батальйон морпіхів 810-ї бригади, – однак навіть “еліта” просувається лише на сотні метрів, зазнаючи відчутних втрат.

Причина – рельєф жовтої смуги: ліс, балка та болото зводять нанівець перевагу важкої техніки й перетворюють ґрунтові колії на вузькі “горлечка” логістики.

Українські штурмові групи, діючи малими маневровими підрозділами, кусають фланги, поступово перерізають підвіз боєприпасів і відсікають російські шляхопроводи до кордону. Разом із артилерією та FPV-дронами це змушує ворога захищати кожен метр, тоді як ЗСУ вибірково атакують найслабші ділянки.

Попри локальні успіхи, загроза зворотного тиску залишається: резерви 98-ї ВДД ще не вступили у бій, а батальйонно-тактична група 144-ї мсд тримається на дальніх позиціях. Якщо вони розгорнуться фронтом, українські “кишені” можуть перетворитися на пастку для власних підрозділів. Саме тому командування робить ставку не на стрімке “видушування” противника з Сумщини, а на виснаження штурмових груп, підрив складів і розтягування російської логістики.

Стратегічна цінність останніх п’яти днів – у зміні балансу ініціативи. Щойно ЗСУ почали диктувати темп, РФ змушена перекидати десант і морпіхів на другорядний, з її погляду, театр бойових дій. Це свідчить про брак кадрових резервів і про те, що початковий задум швидкого просування вглиб області вже недосяжний. Водночас українська сторона отримала рідкісну можливість демонструвати, що технологічно й організаційно здатна наносити суто тактичними засобами – артилерія калібру 122/155 мм, дрони-камікадзе, міномети – втрати, співрозмірні з ефектом високоточної зброї.

Наступні тижні стануть перевіркою стійкості обох армій. Якщо Києву вдасться зберегти темп без зайвого ризику і продовжити “розрізати” виступ на шматки, окремі російські опорні пункти можуть відкотитися до кордону або залишитися в тактичних котлах. Якщо ж Москва введе свіжі резерви й змусить ЗСУ тримати оборону в умовах артилерійської переваги, фронт знову ризикує застигнути. Суттєвість моменту в тому, що кожен день затримки російського просування під Сумами дає Україні час не лише перегрупувати сили, але й протестувати нову тактику малих груп, яка потенційно може бути застосована і на інших секторах. Тим паче, що лісисто-болотистий характер місцевості повторюється на значній частині північного кордону.

Отже, виграш ЗСУ поки що вимірюється не так кілометрами, як можливістю нав’язати противнику бойові дії на власних умовах та змусити його витрачати кадрові ресурси без стратегічного просування. Успіх операції залежить від здатності українського командування втримати баланс між наступальним поривом і необхідністю зберегти війська: ризик перетворення власних виступів на ізольовані “острови” надто високий.

Однак якщо логістичні артерії росіян у цьому секторі будуть і надалі перерізатися артилерією та дронами, а резерви противника – виснажуватися, Сумщина може стати першим відтинком північного фронту, де ворог буде змушений відійти, аби зберегти боєздатність.

Розмова року: чи вийде Трампу зрушити Кремль з наміченого курсу?

Напередодні анонсованого телефонного дзвінка між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним у європейських столицях гуде тривога: Москва, схоже, не збирається знижувати градус конфлікту, а Вашингтон – навпаки – шукає “велику угоду”.

Західні аналітичні кола вже відкрито пишуть, що Кремль розраховує до кінця року продавити українську оборону й узяти під повний контроль щонайменше чотири прифронтові області. Джерела, близькі до російського керівництва, запевняють: план мінімум складається саме з такого пакета завдань, і на нього виділено як військовий, так і ресурсний резерв.

У Брюсселі це читають просто: Москва не прийде до розмови в позиції прохача, а отже, шансів на “значущі поступки” небагато. Саме тому Париж, Берлін і Варшава останні кілька днів буквально “бомбардували” Білий дім аргументами проти поспішного компромісу. Логіка проста: якщо у Кремля готовий довгий сценарій і навіть новий пакет санкцій не лякає, то будь-яка напівдоговірність лише закріпить вже здобуті Москвою позиції.

Українська сторона, за інформацією з дипломатичних джерел, покладала великі надії на те, що Трамп після зриву оголошеного режиму припинення вогню відповість Росії жорстким санкційним ударом. Однак у п’ятничній багатосторонній розмові – вона тривала понад годину – американський лідер так і не озвучив пакета обмежень. Володимир Зеленський, кажуть співрозмовники, виглядав виснаженим і розчарованим. Офіційно у Києві коментують стисло: “Робота з партнерами триває”.

Поставити крапки над “і” міг би законопроєкт сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема – той самий, що передбачає секторальні санкції проти російської енергетики й заборону угод із суверенним боргом РФ. За відомостями з Єлисейського палацу, Державний департамент дав європейцям сигнал: якщо Кремль “не зробить руху” у напрямку деескалації, Трамп може дати “добро” Конгресу. На практиці це означало б новий виток фінансового тиску й, найімовірніше, східноєвропейський апгрейд системи санкцій ЄС.

Та чи переконає така перспектива Кремль? У Москві, судячи з витоків, настрої доволі впевнені: “витримали” сім пакетів обмежень – витримаємо й восьмий. Росія переорієнтувалась на азійські ринки, а китайський експорт палива та комплектуючих за останній рік лише зріс. Ба більше: близькі до Кремля експерти вважають, що нову санкційну лінію США не підтримають одностайно навіть усі європейці, адже у Берліна та Рима надто болючі спогади про падіння експорту після 2022-го.

На цьому тлі саме Трамп залишається “джокером” переговорного столу. Колишній президент неодноразово демонстрував готовність різко міняти тактику, якщо бачить для США економічну вигоду чи іміджевий зиск. Європейські столиці боязко припускають: господар Білого дому може оголосити якусь “рамкову домовленість”, що відкриє йому шлях до нобелівського ореолу миротворця, залишивши Київ із розмитими безпековими гарантіями. Звідси – інформаційний марафон, покликаний переконати Вашингтон: поспіх недоречний, інакше США ризикують “виглядати переможеними”.

Що у підсумку? Кремль входить у контакт із картами “затяжної кампанії” та самовпевненості у стійкості до санкцій. Європа нервує й намагається підсилити голос Зеленського, показуючи, що Москва лише імітує гнучкість. А Трамп, який звик мислити угодами, опиняється між ризиком історичної “поганої угоди” й спокусою підписати хоча б щось, аби цю історію завершити. В якій саме точці перетнуться ці вектори, стане ясно вже після завершення телефонної розмови.