У Telegram-каналах активно поширюють непідтверджені кадри з тілами у формі ЗСУ

В українському сегменті Telegram поширюється відео, на якому зафіксовані тіла людей у військовій формі, схожій на форму Збройних сил України.

В описах до ролика автори дописів стверджують, що нібито йдеться про загиблих українських військовослужбовців, яких доставили до крематорію. Водночас жодних офіційних підтверджень цієї інформації немає.

Походження відео залишається невідомим, так само як і час, місце та обставини його зйомки. У відкритих джерелах відсутні будь-які заяви з боку державних органів або офіційних структур, які б підтверджували поширені твердження.

Джерело: Telegram-канали

Форма подачі матеріалу, емоційні підписи та повна відсутність перевіреного контексту викликають обґрунтовані питання щодо походження інформації.

Закликаємо читачів критично ставитися до подібних фото, перевіряти джерела інформації та утримуватися від поширення неперевірених матеріалів.

Тепло на межі виживання: як зігріти квартиру, коли зникає все

Ситуація, за якої в оселі немає ані централізованого опалення, ані електроенергії, для багатьох українців перестала бути гіпотетичною. У таких умовах питання тепла швидко переходить з площини комфорту в площину безпеки.

Реальних рішень небагато, і всі вони передбачають автономні джерела тепла, що потребують обережності, постійного контролю та холодного розрахунку.

Один із варіантів – дизельний автономний обігрівач, розрахований на роботу без підключення до мережі. Це не масовий побутовий прилад, а скоріше технічне рішення для екстрених умов. Його ціна стартує приблизно від семи тисяч гривень, а одного бака дизельного пального об’ємом близько 5 літрів зазвичай вистачає на кілька годин стабільного обігріву кімнати. За нинішніх цін це орієнтовно 300 грн за 8 годин тепла.

Така система вимагає регулярної дозаправки, а будь-яка неакуратність може призвести до появи різкого запаху в приміщенні. Окрема складність – організація відведення вихлопу назовні, що в багатоквартирних будинках не завжди технічно можливо. Водночас правильно налаштований обігрівач може працювати без забору кисню з кімнати, якщо повітря подається ззовні. Ще один обов’язковий елемент – справний автомобільний акумулятор, без якого система просто не запуститься.

Альтернативою дизелю є газовий балон у поєднанні з газовим пальником або компактним обігрівачем. Це рішення простіше за конструкцією, доступніше за ціною та здатне забезпечити тепло в одній кімнаті. Балон об’ємом близько 8 літрів у середньому дає до двадцяти годин роботи, що еквівалентно приблизно трьомстам двадцяти гривням витрат. Вартість стартового комплекту – від 3 тис грн. Водночас цей варіант вимагає особливої уваги. Балон необхідно регулярно заправляти, а заправки є не скрізь. Пальники з відкритим полум’ям активно спалюють кисень, тому приміщення доводиться періодично провітрювати навіть у сильний мороз. Залишати такий обігрівач без нагляду не можна, так само як і спати в кімнаті, де він працює. Пристрій має стояти стабільно, далеко від займистих предметів, а поруч обов’язково повинен бути вогнегасник.

Існує також менш поширений, але згадуваний варіант – керосинові обігрівачі. За наявною інформацією, чотири літри керосину можуть забезпечити до 15 годин роботи. Основна перевага такого пального полягає в можливості зберігати його запас удома, однак доступність самих пристроїв і керосину залишається питанням.

Незалежно від обраного способу, додатковим елементом безпеки стає контроль якості повітря. Датчики рівня вуглекислого газу дозволяють вчасно помітити небезпечні зміни в приміщенні та уникнути критичних наслідків. Вартість таких приладів починається приблизно від 800 грн, але в умовах автономного обігріву це вже не опція, а необхідність.

Варто чітко розуміти: жоден із цих способів не є повністю безпечним. Усі вони пов’язані з ризиками для життя та здоров’я і потребують чіткого дотримання правил експлуатації. Якщо немає впевненості у власних знаннях і навичках, краще не експериментувати. У ситуації, коли тепло доводиться здобувати власноруч, ціна помилки може бути надто високою.

Наречена ексміністра Кулеби запропонувала українцям грітися вібраторами

Наречена колишнього міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби Світлана Павелецька викликала резонанс у соцмережах після своєї заяви про альтернативний спосіб зігрівання в холодну пору року.

Про це повідомляють користувачі соціальних мереж, які поширили фрагмент відео з її висловлюванням.

Павелецька запропонувала використовувати вібратори як засіб для обігріву, зазначивши, що деякі з них нагріваються до температури 38 градусів. Таким чином, за її словами, можна “нормально зігрітися” навіть за відсутності опалення.

Заява швидко поширилася в мережі та викликала активне обговорення. Частина користувачів сприйняла її як жарт, інші – як недоречний коментар на тлі складної енергетичної ситуації в країні.

Офіційних пояснень або уточнень щодо контексту висловлювання Павелецька наразі не надала.

Зламаний діалог із Вашингтоном: чому Україна змінила плани щодо Давосу

Відмова президента Зеленського від поїздки на Всесвітній економічний форум у Давосі стала не просто корекцією робочого графіка, а політичним сигналом. За формальним поясненням про необхідність залишатися в Україні через удари по енергетичній інфраструктурі проступають глибші проблеми у діалозі з Вашингтоном.

Ще напередодні стало зрозуміло, що переговорний процес між Києвом і США зайшов у складну фазу. Візит української делегації до Маямі, який мав закласти основу для майбутніх домовленостей на рівні президентів, завершився без чітких публічних результатів. Київ обмежився загальними формулюваннями, а американська сторона взагалі не коментувала перебіг зустрічей. Така тиша лише посилила припущення: з ключових питань сторони не змогли досягти компромісу.

Очікувалося, що саме ці перемовини відкриють шлях до підписання в Давосі угоди про створення українсько-американського фонду відновлення та узгодження ширшого пакета домовленостей. Серед них – питання безпекових гарантій для України і позиція щодо майбутнього Донбасу. Москва наполягає на повному виведенні українських військ з регіону, тоді як Київ вважає такий сценарій неприйнятним. Відсутність будь-яких конкретних підсумків після Маямі дала зрозуміти: ці розбіжності нікуди не зникли.

Невдовзі інформація про можливе скасування візиту Зеленського до Давосу з’явилася в медіа. Згодом президент підтвердив, що не планує їхати до Швейцарії, пославшись на необхідність залишатися в країні для подолання наслідків російських атак на енергетичну систему. Водночас він визнав, що поїздка можлива лише за наявності готових документів і конкретних домовленостей щодо постачання Україні систем ППО, ракет та допомоги в енергетичному секторі. Фактично це прозвучало як визнання: ключові рішення досі не ухвалені.

Паралельно риторика Зеленського щодо США стала помітно жорсткішою. Він публічно зауважив, що Вашингтон так і не зміг зупинити російську агресію. Окремим акцентом стала його підтримка територіальної цілісності Данії на тлі заяв Дональда Трампа про можливе приєднання Гренландії до США. Ця тема, що загострила відносини між Вашингтоном і європейськими столицями, додала ще один вимір до і без того напруженого дипломатичного фону.

Для Києва Давос мав стати майданчиком, де разом з європейськими партнерами можна було б спробувати скоригувати американський підхід до мирного врегулювання. Українська сторона розраховувала переконати Трампа погодитися на американські гарантії безпеки для європейських сил, які можуть бути розміщені в Україні після завершення війни, а також пом’якшити вимогу щодо виведення українських військ із Донецької області. Однак після контактів у Флориді стало очевидно, що позиція Білого дому залишається незмінною.

Більше того, Трамп і раніше скептично ставився до ідеї безпекових гарантій. А з урахуванням нинішнього протистояння зі європейськими країнами через Гренландію простір для компромісів ще більше звузився. У такій ситуації поїздка Зеленського до Давосу могла перетворитися на політичну пастку: участь у неминучих дискусіях змусила б його відкрито займати позицію в конфлікті між союзниками. Поки що президент обирає більш обережну тактику, обмежуючись натяками на близькість до європейської позиції без прямого виклику Вашингтону.

В українському інформаційному середовищі ідея формування військового союзу з Європою без участі США викликала певний оптимізм. Водночас навіть прихильники такого підходу визнають: він несе значні ризики й не гарантує стабільної підтримки, на яку розраховує Київ.

Загальна динаміка свідчить про те, що проблеми у відносинах між Україною та США накопичуються. Показовою стала і заява Трампа про те, що Зеленський нібито затягує мирний процес. Однак найбільші виклики можуть з’явитися, якщо суперечка навколо Гренландії переросте у глибший розкол між США та Європою. У такому разі під загрозою опиниться вся система зовнішньої підтримки України, вибудувана з початку повномасштабної війни, а геополітичний ландшафт Європи може зазнати непередбачуваних змін.

ТЦК під ударом: в Україні різко почастішали напади на співробітників військкоматів

Україною прокотилася тривожна хвиля насильства проти представників Територіальних центрів комплектування (ТЦК). Ще донедавна немислимі випадки фізичних нападів на військкомів тепер стаються мало не щотижня. Лише за останні два місяці – з грудня 2025 по січень 2026 року – зафіксовано низку інцидентів, коли обурені громадяни хапалися за ножі, викрутки чи навіть вогнепальну зброю проти співробітників ТЦК.

Ці радикальні дії свідчать про небезпечну втрату довіри до системи мобілізації та наростання гніву, що штовхає людей до агресії.

Найбільш трагічний випадок стався у Львові: 3 грудня 30-річний місцевий житель під час перевірки документів ударив ножем в пахову ділянку військовослужбовця ТЦК Юрія Бондаренка і втік, використавши газовий балончик. Поранення виявилося смертельним – ветеран АТО Бондаренко помер наступного дня у лікарні. Вбивцю затримали невдовзі після нападу; йому інкримінують умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть службової особи. Оглядачі вже тоді заговорили про небезпечний прецедент і безпрецедентну напругу між частиною цивільних та військовими, залученими до мобілізації.

Подальші події підтвердили, що львівська трагедія була не випадковою аномалією, а частиною ширшої тенденції. Вже за кілька тижнів після того по різних регіонах країни прокотилася ціла серія сутичок. 24 грудня на Рівненщині групу оповіщення Сарненського районного ТЦК атакували агресивно налаштовані перехожі – один із чоловіків ударив військового ломом, зламав йому ребро і травмував легені; постраждалий опинився у критичному стані. Наступного дня, 25 грудня, у Дніпрі під час вручення повісток 53-річний містянин напав з ножем на двох співробітників ТЦК, спричинивши їм поранення, – один із військових змушений зробив кілька попереджувальних пострілів у повітря, аби зупинити нападника. Обидва поранені військовослужбовці були госпіталізовані. А в останній день року подібний інцидент стався і на сході країни: у Харкові 31 грудня чоловік відкрив вогонь по офіцеру ТЦК під час перевірки документів – стрільця оперативно затримала поліція.

Новий 2026 рік приніс продовження цієї тривожної тенденції. 11 січня у Львові черговий мобілізаційний рейд завершився різаниною: 46-річний львів’янин, якого зупинили біля торгового центру, раптово вихопив ніж і вдарив у живіт 47-річного офіцера ТЦК. Пораненого військового ушпиталили, а нападник утік на мікроавтобусі, проте був знайдений правоохоронцями за два дні. Уже за кілька днів сталася перестрілка на Львівщині – вранці 14 січня у селищі Рудно водій легковика раптово відкрив стрілянину по мікроавтобусу, в якому їхала група оповіщення ТЦК. На щастя, ніхто з військових не постраждав, проте службовий “бус” отримав пробоїни від куль. Того ж дня інцидент трапився і в центрі країни: у Черкасах під час перевірки документів на вулиці натовп містян ледь не перешкодив роботі військкомів. Один чоловік із присутніх вихопив металевий прут і почав трощити службові автомобілі ТЦК – вибив шибки в автівках, якими приїхала група оповіщення. Хуліган устиг втекти, сховавшись у дворах, і поліція оголосила його в розшук. А за день до того, 13 січня, акт відчаю стався на півдні: в Ізмаїлі Одеської області 55-річний місцевий житель напав з викруткою на офіцерів ТЦК, які попросили його пред’явити документи. Нападник поранив 47-річного військового у груди і руку , після чого вскочив до автомобіля поплічника та втік, але співучасника втечі – водія – було затримано поліцією.

Ці випадки чітко сигналізують: у суспільстві назріла криза довіри до військкоматів. Дедалі більше українців бачать у представниках ТЦК не захисників, а загрозу – настільки, що готові ризикувати всім і йти на фізичне протистояння. У Сухопутних військах ЗСУ відкрито визнають, що напруження між цивільними та системою мобілізації сягнуло небезпечної межі. За даними командування, від початку повномасштабної війни на співробітників ТЦК було скоєно понад 270 нападів, причому тільки за 2025 рік їх різко побільшало. Омбудсман Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомляє про стрімке зростання кількості скарг на порушення прав з боку воєнкомів. За його словами, багато скарг підтверджуються: фіксуються випадки, коли працівники ТЦК безпідставно затримують чоловіків, відбирають у них особисті речі, застосовують силу – і люди потрапляють до лікарень, а інколи навіть гинуть. Лубінець підкреслив, що такі методи є абсолютно неприпустимими:

“Ми ніколи не зможемо перемогти Росію, якщо громадяни України боятимуться представників ТЦК більше, ніж російських ракет”. Іншими словами, нинішня ситуація вигідна лише ворогу, адже підриває моральний дух українців.

Чому система комплектування втратила авторитет в очах суспільства? Фахівці вказують на дві ключові причини. Перша – корупційні скандали в лавах ТЦК. У серпні 2023 року після серії викриттів про незаконні збагачення й ухиляння від служби за гроші було ухвалено безпрецедентне рішення: президент звільнив усіх обласних військкомів, визнавши “масову корупцію з боку військкомів”. Проте кадрові чистки не подолали проблему повністю. Надалі спливли нові кричущі випадки: наприклад, наприкінці 2025 року СБУ провела обшук у керівника Закарпатського ОТЦК – і виявила в його помешканні близько 100 тисяч доларів готівкою, не зазначених у декларації . Слідство підозрює, що посадовець міг вимагати хабарі за “вирішення питань” з військовою службою. Подібні історії – від маєтків одеського воєнкома в Іспанії до хабарників у військкоматах різних областей – сформували у громадян стійке переконання, що система несправедлива. Для багатьох українців слово “ТЦК” стало синонімом корупції та кумівства, де одні відкуповуються грішми або зв’язками, а інших “ловлять” на вулицях.

Друга причина – брутальні методи мобілізації, які застосовували деякі представники ТЦК. Закон чітко обмежує їхні повноваження лише оповіщенням; військкоми не мають права затримувати громадян або застосовувати силу. Однак реальність часто інша. У соцмережах ширяться відео і свідчення про те, як чоловіків фактично ловлять на вулицях, запихають до мікроавтобусів та везуть до військкоматів – нерідко з грубим порушенням прав і людської гідності. Відомий випадок в Одесі: група з дев’яти осіб, назвавшись співробітниками ТЦК, посеред білого дня затримала на вулиці морського піхотинця Романа Покидька (щойно звільненого з російського полону). Попри те, що військовий пред’явив усі необхідні документи – військовий квиток, довідку про реабілітацію, посвідчення учасника бойових дій – його силоміць заштовхали до службового мікроавтобуса, застосували сльозогінний газ і жорстоко побили. Потім, як повідомили очевидці, бійця просто викинули з машини на ходу. Цей інцидент спричинив хвилю обурення: ветеранські спілки заявили, що не залишать справу без покарання, поліція відкрила кримінальне провадження, а керівництво обласного ТЦК вимушено почало службове розслідування. Одесити відверто назвали дії військкомів свавіллям – мовляв, “мобілізація потрібна, але не ціною порушення прав людини”. Схожі скандали спалахували і в інших регіонах: на Київщині зафіксовано смерть 43-річного мобілізованого після травми голови у приміщенні ТЦК; на Тернопільщині призовник випав з п’ятого поверху облвійськкомату за загадкових обставин; на Івано-Франківщині посадовець ТЦК побив чоловіка просто під час медкомісії. А вже у січні 2026-го поліція Миколаївщини розслідує шокуючу заяву: 40-річний чоловік стверджує, що співробітники одного з ТЦК незаконно утримували його з 25 грудня по 6 січня і весь цей час били та знущалися. За даним фактом відкрито провадження за статтею про незаконне позбавлення волі, сам військкомат проводить внутрішнє розслідування. Кожна така історія – додатковий удар по репутації ТЦК. Люди починають сприймати військкомів як каральний орган, що діє методами силового примусу і приниження. У підсумку зневіра і злість накопичуються, а окремі громадяни доходять до точки кипіння, коли вже самі переходять до насильства.

Підсумовуючи, хвиля радикальних нападів на працівників ТЦК – це тривожний симптом глибокої кризи. Українці масово довели свою готовність захищати країну, але водночас вимагають поваги до себе і рівного ставлення. Коли ж люди бачать хабарників у військкоматах або самі стають жертвами брутального поводження, їхній патріотизм змінюється гнівом. Держава не може відповісти на цю проблему лише репресіями – необхідно відновити довіру. Силовий розгон черг біля військкоматів чи посадки нападників за ґрати не вирішать головного: люди повинні перестати боятися та ненавидіти тих, хто їх мобілізує. Ситуація вимагає чесного діалогу і негайних змін у політиці комплектування армії – інакше ризик нових конфліктів між суспільством та військкомами залишатиметься вкрай високим.

Київ під генераторами: як блекаути змінюють бізнес-реальність столиці

Зимові відключення електроенергії знову поставили Київ перед складним вибором: виживати в умовах нестабільного енергопостачання або шукати нові моделі адаптації. Бізнес працює на межі можливостей, міська економіка зазнає тиску, а підприємці змушені інвестувати у власну енергонезалежність. Чи загрожує столиці системна економічна криза – і що може змінити ситуацію?

Масові блекаути стали серйозним випробуванням для великих міст України, насамперед для Києва як головного ділового центру країни. Тривалі перебої з електропостачанням порушують роботу магазинів, ресторанів, логістики та сфери послуг. Підприємства скорочують робочі години, зростають витрати на пальне для генераторів, ускладнюється збереження товарів і обслуговування клієнтів. У результаті під загрозою опиняються робочі місця, податкові надходження та загальна стабільність міської економіки.

Навіть великі торговельні мережі змушені працювати в аварійному форматі. У компанії АТБ повідомили про збільшення постачань продуктів до київських магазинів та можливість підзарядки гаджетів під час відключень електроенергії. Водночас там визнають: робота на генераторах має часові та технічні обмеження і не може повністю замінити стабільне енергопостачання. Частина магазинів стикається з несправностями обладнання, що створює ризики для безперервної торгівлі.

Ще складніша ситуація у сфері громадського харчування. Львівський ресторатор Вардкес Арзуманян повідомив про тимчасове закриття своїх закладів через відсутність світла й води, затримки з ліцензіями та постійні перевірки. За його словами, електроенергії немає до 15 годин на добу, що фактично унеможливлює нормальну роботу кафе та ресторанів.

Такі приклади свідчать про загальну тенденцію: поєднання енергетичних проблем, зношеної інфраструктури та адміністративного тиску різко підвищує економічну вразливість міст.

Економіст, координатор експертних груп Економічної експертної платформи Олег Гетман вважає, що підстав говорити про енергетичну катастрофу в Україні немає. За його словами, нинішні труднощі пов’язані передусім із сильними морозами та піковим споживанням електроенергії.

“Проблеми з генерацією дійсно існують, але вони тимчасові. Кожен додатковий градус морозу різко збільшує навантаження на енергосистему. Як тільки температура підніметься хоча б до нуля – а це питання кількох тижнів – ситуація стабілізується в цілому по країні”, – пояснює експерт.

Економіст Іван Ус наголошує, що відсутність стабільного централізованого електропостачання не означає повної зупинки бізнесу. Ключову роль відіграють генератори, які дозволяють аптекам, магазинам і сервісним точкам працювати навіть під час тривалих відключень.

За його словами, ті підприємці, які завчасно інвестували в автономну генерацію, сьогодні отримують конкурентну перевагу. Ринок не зупиняється, а поступово перебудовується. Окремо Ус звертає увагу на досвід Харкова, де завдяки більшій децентралізації та меншій залежності від централізованих мереж ситуація з електропостачанням залишається стабільнішою. Саме розвиток розподіленої генерації, на його думку, має стати орієнтиром для Києва та інших міст.

На думку Олега Гетмана, нинішні проблеми мають локальний характер і не охоплюють усю країну одночасно. Проте ця зима вкотре оголила системні слабкі місця, які потребують стратегічних рішень.

Перший ключовий напрям – розвиток децентралізованої генерації: когенераційних газових установок та інших автономних джерел, здатних забезпечувати електроенергією окремі будинки або навіть мікрорайони.

“Такі установки вже існують, але їх потрібно активніше вводити в експлуатацію, підключаючи житлові квартали до автономних джерел енергії”, – зазначає економіст.

Другий важливий крок – дерегуляція. За словами Гетмана, нинішня система дозволів і погоджень суттєво гальмує встановлення власної генерації бізнесом.

“Потрібно максимально спростити дозвільні процедури. Бізнес має мати можливість швидко встановлювати генерацію, а документи оформлювати вже після завершення воєнного стану”, – наголошує він.

Третій аспект – енергоефективність. Україна споживає надто багато енергії на опалення, і значну частину навантаження можна зменшити системними заходами.

“Замість популістських програм на кшталт ‘Зимової тисячі’ чи кешбеків, на які витрачаються десятки мільярдів гривень, ці кошти доцільніше спрямувати на утеплення будинків, заміну вікон, труб, теплових установок” – пояснює експерт.

На місцевому рівні влада може підтримати бізнес через орендні канікули для підприємців у комунальних приміщеннях, пільги з окремих податків, а також гранти на генератори та накопичувачі електроенергії.

Олег Гетман вважає, що песимістичні настрої в соцмережах не відповідають реальній картині. Напередодні відбулася зустріч представників найбільших торговельних мереж із прем’єр-міністром, де бізнес повідомив: з тисячі закладів не працюють лише близько десяти – менше одного відсотка, і переважно через технічні несправності генераторів.

“Великий бізнес готувався до таких сценаріїв три роки. Усі ключові мережі вже мають альтернативну генерацію. Так, на довгих періодах вона не завжди витримує, обладнання виходить з ладу, але ці проблеми обмежені і в часі, і в географії”, – резюмує економіст.

Блекаути створюють серйозні виклики для київського бізнесу, проте говорити про системну економічну катастрофу поки що передчасно. Підприємці адаптуються, інвестують у автономну енергетику та змінюють моделі роботи. Водночас нинішня зима показала: без розвитку децентралізованої генерації, дерегуляції та масштабних програм енергоефективності країна й надалі залишатиметься вразливою до енергетичних криз.

Найближчі тижні, за прогнозами експертів, принесуть стабілізацію ситуації. Але стратегічні рішення, ухвалені сьогодні, визначать, чи доведеться Києву наступної зими знову працювати “на генераторах”.

Бойова сарана з неба: чому масові дрони РФ стали новою загрозою для України

Інвестувавши понад мільярд доларів, Росія змогла налагодити масове виробництво дешевих, але ефективних безпілотників типу “Молния-2”, які дедалі активніше застосовуються проти України.

За оцінками військових аналітиків, ці дрони становлять серйозну загрозу не лише для передових позицій, а й для прифронтового тилу на глибину до 50 кілометрів. Масовість, простота конструкції та можливість використання у великих групах роблять їх інструментом системного тиску на українську оборону.

Зведений загін так званого “центра передовых беспилотных технологий” противника – ЦПБТ “Рубикон”, який діє на Покровському та Краматорському напрямках із листопада 2025 року, проаналізував власний досвід застосування БпЛА “Молния-2”, оснащеного супутниковим зв’язком Starlink. За висновками командування цього підрозділу, ефективність таких дронів значно зросла через обмежені можливості української протиповітряної оборони в нічний час у ближній тактичній зоні, особливо під час використання тактики “рою”. Додаткову перевагу забезпечує інтеграція системи Starlink, яка підвищує стабільність зв’язку та точність наведення.

Окремо російська сторона відзначає вигідне співвідношення “ціна-результат”, оскільки “Молния-2” є відносно дешевим у виробництві, але здатним завдавати суттєвих втрат. Також наголошується на доцільності збільшення ваги та об’єму бойового навантаження, що підвищує ймовірність гарантованого ураження цілей.

На відміну від базової версії, “Молния-2” має командний модуль, захищений від перешкод, а також систему донаведення на ціль. Дальність польоту цього безпілотника сягає 50 кілометрів, а корисне навантаження може становити до 10-12 кілограмів. Крім вибухових речовин, дрон здатен нести міни, гранати або інші типи бойового оснащення. Це робить його універсальним засобом, який можна застосовувати не лише як дрон-камікадзе, а й для розвідки або навіть як платформу для запуску FPV-дронів.

За наявними даними, російське військово-політичне керівництво протягом восьми місяців минулого року інвестувало у виробництво “Молния-2” понад один мільярд доларів. На спеціально створеному заводі “Атлант-Аеро” в Таганрозі, за цими ж оцінками, було виготовлено понад 900 тис таких безпілотників. Навіть якщо припустити, що ці цифри перебільшені щонайменше вдвічі, йдеться про сотні тисяч одиниць, здатних створювати постійний тиск на систему протиповітряної оборони України.

Аналітики порівнюють цю загрозу з “бойовою сараною” – масовим і виснажливим фактором, який може перевантажувати оборонні можливості та створювати небезпеку для тилової інфраструктури в зоні до 50 кілометрів від лінії фронту. Дешевий, технологічно простий і водночас багатофункціональний дрон стає елементом нової тактики, спрямованої на системне виснаження противника.

“Молния-2” може використовуватися для розвідки, нанесення ударів, доставки вибухівки, а також як носій інших безпілотних систем. Саме поєднання масовості, автономності та гнучкості застосування робить ці дрони серйозною загрозою для українських військ, логістичних маршрутів і прифронтових населених пунктів.

Ставка Росії на масове виробництво дешевих безпілотників свідчить про зміну підходу до ведення війни, де вирішальну роль відіграє не лише технологічна складність озброєння, а й його кількість. Для України це означає необхідність посилення протиповітряної оборони ближньої зони, розвитку засобів радіоелектронної боротьби та вдосконалення систем виявлення дронів у нічний час. Інакше загроза з повітря може стати постійним фактором ризику не лише для фронту, а й для цивільної інфраструктури поблизу лінії бойових дій.

Новий американський курс Трампа: як силова геополітика змінює правила гри для України

Після Другої світової війни міжнародні відносини будувалися навколо системи правил, які обмежували пряме застосування сили між великими державами. Навіть коли ці правила порушувалися, країни намагалися зберігати вигляд легітимності через ООН, союзи та дипломатію.

Однак політика Дональда Трампа означає різкий розворот: інтереси США більше не маскуються під універсальні принципи. Вони подаються відкрито – як право сильного. Події у Венесуелі, де Сполучені Штати провели операцію з усунення режиму Мадуро, стали сигналом: Вашингтон повертається до логіки жорсткого примусу. І ця зміна безпосередньо впливає на війну в Україні.

Логіка нового американського курсу проста: якщо США програють Китаю у глобальній економічній конкуренції, потрібно обмежити можливості Пекіна фізично. Не через правила торгівлі, а через тиск, блокади та військові важелі. Сам Трамп неодноразово заявляв, що венесуельська нафта має працювати на Америку, а не на інших гравців, а країни регіону повинні купувати американські товари. Це відтворення моделі колоніальних імперій XIX-XX століть, де війна була формою економічної боротьби. У рамках цієї концепції “міжнародне право” перестає бути стримуючим фактором. Залишається лише інтерес. І саме це робить американську політику більш агресивною та менш передбачуваною.

Для Вашингтона війна в Україні є не лише питанням безпеки Європи, а й важливим стратегічним інструментом. Вона дозволила ще тісніше прив’язати Європейський Союз до США, адже європейські країни, побоюючись Росії, добровільно відмовилися від російських енергоносіїв і перейшли на дорожчі американські постачання, що до 2022 року здавалося майже неможливим. Паралельно підтримка України дає змогу послаблювати Росію без прямої участі американських військових, виснажуючи її ресурси чужими руками. Крім того, ослаблення Москви опосередковано стримує й Китай, адже чим слабшою стає Росія, тим менш корисним союзником вона є для Пекіна. Саме тому для США війна в Україні є не проблемою, а інструментом реалізації власних інтересів.

У самій американській політичній еліті існують два підходи до цього питання. Перший передбачає якнайшвидше завершення війни, щоб зосередитися на протистоянні з Китаєм, а також готовність до певних поступок Росії з метою відірвати її від Пекіна і знизити глобальну напругу. Другий підхід виходить з того, що з Москвою домовлятися безглуздо, тому її слід максимально послаблювати шляхом санкцій, тиску на судноплавство, підтримки України та навіть стимулювання внутрішньої дестабілізації. Поки що Трамп діє в межах першого сценарію, однак події у Венесуелі посилили позиції прихильників жорсткої лінії, і в разі провалу переговорів щодо України Вашингтон може перейти до більш агресивної політики.

Для Києва така радикалізація американського курсу несе серйозні ризики. У разі загострення протистояння між США та Росією Україна може стати першою ціллю будь-якої ескалації, різко зросте ймовірність ракетних і навіть ядерних загроз, а сама країна ризикує опинитися в центрі конфлікту між ядерними державами. Те, що для США є інструментом тиску, для України є питанням виживання.

Водночас Москва продемонструвала здатність вести затяжну війну з великими втратами, сформувавши масову контрактну армію та адаптувавши суспільство до логіки постійних жертв за фінансову винагороду. Це створює для Росії потенційний інструмент впливу в інших регіонах – від Африки до Близького Сходу. Однак війна в Україні виснажує цей ресурс, не приносячи стратегічних дивідендів, а захоплення зруйнованих міст без економічної цінності не зміцнює позиції Росії у новому світовому порядку, а радше стає для неї тягарем.

Попри зростання глобальних протиріч, саме український фронт залишається найбільш небезпечною точкою планети, де безпосередньо задіяна ядерна держава. Припинення бойових дій знизило б ризик прямого зіткнення США і Росії, зменшило б шанси на ядерну ескалацію, стабілізувало б Європу та дало б Україні шанс на відновлення. Геополітична конкуренція між великими державами все одно триватиме, і головне питання полягає лише в тому, чи залишиться вона в межах “холодної” логіки, чи перейде у катастрофічну фазу.

Політика Дональда Трампа означає повернення до світу, в якому сила стає важливішою за правила, а національні інтереси більше не маскуються під універсальні цінності. Сполучені Штати відкрито демонструють готовність застосовувати економічний і військовий тиск для забезпечення власного домінування, не зважаючи на міжнародні норми та усталені механізми стримування. У цій новій реальності Україна перетворилася на елемент глобального стратегічного балансу, інструмент у протистоянні між провідними світовими гравцями. Проте для самої України така роль є вкрай небезпечною. Будь-яка ескалація між ядерними державами неминуче робить українську територію зоною першого удару, підвищує ризики масштабних руйнувань, зростання жертв серед цивільного населення та загрози застосування зброї масового ураження.

У київській школі підліток у футболці “Гитлер капут” скоїв напад на вчительку та однокласника

В одній зі шкіл на Оболоні в Києві 15-річний учень напав з ножем на вчительку та свого однокласника. Обох постраждалих із пораненнями госпіталізували, нападника затримали правоохоронці.

Про це повідомляє Нацполіція.

За попередніми даними, інцидент стався просто під час занять у класі. Хлопець заздалегідь підготувався до нападу: в туалеті він одягнув балаклаву та шолом, після чого забіг до класу й почав наносити удари ножем. У школяра зафіксували численні різані рани спини та передпліч, у вчительки – колото-різані поранення рук і живота.

Після нападу підліток забарикадувався в туалеті та завдав собі поранень ножем у ділянці руки й живота. Медики надали йому необхідну допомогу.

Заступник голови Київської міської державної адміністрації Валентин Мондриевський повідомив, що хлопець після нападу також поранив себе. Наразі його стан стабілізований.

Правоохоронці відкрили кримінальне провадження та з’ясовують мотиви нападу. За інформацією слідства, хлопцю 15 років, він народився у 2011 році та є уродженцем Нікополя Дніпропетровської області.

У медіа також з’явилися фото підлітка, на яких він позує у футболці з написом “Гитлер капут”, у балаклаві, шоломі та з ножем у руках.

За даними джерел у правоохоронних органах, батько хлопця обіймає посаду головного оперуповноваженого в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України.