Під час повітряної атаки в ніч на 28 вересня Росія застосувала проти України 165 безпілотників. Майже половина з них – 79 апаратів – була реактивною. Ще кілька місяців тому такі дрони сприймалися як відносно рідкісна модифікація звичайного “Шахеда”. Тепер вони стають одним із головних інструментів російських ударів.
За попередніми даними Повітряних сил, українська протиповітряна оборона збила або подавила 112 повітряних цілей. Водночас влучання зафіксували на 14 локаціях, ще на семи впали уламки збитих апаратів.
Ця статистика показує масштаб атаки, але не дає відповіді на ключове питання: скільки саме реактивних дронів вдалося знищити. У зведенні наведено загальний результат щодо всіх типів безпілотників – від ударних апаратів до дешевших імітаторів. Окремого показника ефективності ППО проти швидкісних цілей немає.
Проте вже сама кількість реактивних дронів свідчить, що Росія переходить до нової моделі повітряної війни. Її мета полягає не лише в тому, щоб завдати удару по конкретному об’єкту, а й у тому, щоб змусити українську оборону витрачати більше ресурсів на кожне перехоплення.
Швидкість змінює правила перехоплення
Звичайний “Шахед” із поршневим двигуном рухається зі швидкістю приблизно 150-180 км/год. Це все ще небезпечна ціль, однак її політ залишає певний час для виявлення, передачі інформації між підрозділами та підготовки до перехоплення.
Проти таких апаратів Україна навчилася застосовувати мобільні вогневі групи, засоби радіоелектронної боротьби та дрони-перехоплювачі. Саме розвиток відносно дешевих перехоплювачів дозволив зменшити залежність від дорогих зенітних ракет.
Реактивні дрони створюють іншу проблему. За словами начальника управління комунікацій Повітряних сил Юрія Ігната, їхня швидкість зазвичай становить близько 400 км/год. Деякі типи ракето-дронів, зокрема S8000 “Бандероль”, можуть розганятися приблизно до 600 км/год.
За таких умов розрахунок мобільної групи має значно менше часу, щоб побачити ціль, визначити напрямок її руху та відкрити прицільний вогонь. Ще складніше звичайному дрону-перехоплювачу: якщо він повільніший за ворожий апарат, наздогнати ціль після невдалого заходу практично неможливо.
Швидкість також скорочує час між оголошенням загрози та появою дрона над містом. Маршрут може кілька разів змінитися, а інформація про напрямок польоту швидко втратити актуальність.
Росія випробовує не окрему модель, а нову тактику
Реактивні безпілотники з’являлися в українському небі й раніше. Однак протягом літа їхня кількість почала швидко зростати. У липні, за даними Повітряних сил, Росія використала вп’ятеро більше таких апаратів, ніж у червні.
Наприкінці серпня Юрій Ігнат говорив, що під час окремих атак реактивні дрони вже становили приблизно половину запущених цілей. Наліт 28 вересня фактично підтвердив, що це співвідношення стає звичним: із 165 безпілотників реактивними були 79.
Одночасно Росія продовжує запускати поршневі “Шахеди”, “Гербери” та дрони-імітатори. Змішування різних типів цілей у межах одного удару ускладнює роботу ППО. Оператори мають швидко визначити, який об’єкт можна подавити засобами РЕБ, проти якого достатньо мобільної групи, а де доведеться застосовувати авіацію або зенітну ракету.
Атаки також можуть розтягуватися на багато годин. Замість одного великого нальоту противник запускає дрони невеликими хвилями, змушуючи підрозділи ППО довго залишатися в бойовій готовності. Це збільшує навантаження на людей, техніку та систему оповіщення.
Навіщо Росії дорожчий безпілотник
Реактивний дрон складніший і дорожчий за звичайний “Шахед”. Йому потрібен турбореактивний двигун, більше пального та компоненти, здатні працювати за вищих температур і навантажень.
Проте такий апарат усе одно може обходитися дешевше за повноцінну крилату ракету. Для Росії це проміжний варіант між відносно повільним ударним безпілотником і дорогим ракетним озброєнням.
Головна перевага полягає не лише у швидкості. Реактивний дрон змушує Україну залучати засоби, які мають відповідні характеристики. Кулеметна мобільна група або недорогий перехоплювач можуть не встигнути відпрацювати, тому в повітря доводиться підіймати винищувачі або використовувати наземні зенітні комплекси.
Так виникає невигідний обмін: для знищення порівняно дешевого безпілотника може знадобитися дорожча ракета, а авіація витрачає паливо, боєприпаси та ресурс літаків. Навіть якщо більшість цілей буде збито, противник намагатиметься виснажувати систему повторними атаками.
Саме тому оцінювати ефективність ППО лише за відсотком знищених апаратів недостатньо. Важливо також розуміти, якими засобами їх збили та скільки ресурсів довелося витратити.
Чому не можна покладатися на один тип захисту
Універсального засобу проти всіх російських дронів не існує. Звичайний “Шахед”, реактивна “Герань”, імітатор та “Бандероль” мають різні швидкість, висоту, дальність і принципи наведення.
Спроба збивати кожен реактивний безпілотник зенітною ракетою створить надмірне навантаження на запаси ППО. Водночас ставка виключно на дешеві дрони-перехоплювачі також не розв’язує проблему: наявні моделі не завжди здатні наздогнати ціль, яка летить зі швидкістю 400-500 км/год.
Тому захист має залишатися багаторівневим. Перший елемент – раннє виявлення, адже додаткові хвилини дозволяють підготувати засіб перехоплення та вивести його на потрібну траєкторію. Другий – швидкі дрони-перехоплювачі, здатні діяти не лише навздогін, а й зустрічати ціль на розрахованому маршруті. Третій – авіація та наземні комплекси для тих апаратів, які становлять найбільшу загрозу.
РЕБ також зберігає значення, хоча її можливості залежать від системи навігації та керування конкретного дрона. Частину апаратів можна збити з маршруту або позбавити точного наведення, але розглядати радіоелектронну боротьбу як гарантований захист від усіх реактивних цілей не варто.
Окремим напрямком залишаються удари по виробництву та логістиці. Російська промисловість залежить від постачання компактних турбореактивних двигунів, електроніки й спеціальних матеріалів. Обмеження доступу до цих компонентів може виявитися не менш важливим, ніж знищення готових дронів у повітрі.
Чи означає це, що українська ППО не справляється
Поява швидкісних дронів не означає, що українська система протиповітряної оборони перестала працювати. Під час атаки 28 вересня було знешкоджено 112 зі 165 безпілотників різних типів. Повітряний напад відбивали авіація, зенітні ракетні війська, підрозділи РЕБ, безпілотних систем і мобільні вогневі групи.
Однак цифра влучань показує, що абсолютного захисту немає. Чим більше різних цілей одночасно перебуває в повітрі, тим складніше правильно розподілити наявні засоби.
Росія намагається знайти межу пропускної здатності української ППО: запускає імітатори, змінює маршрути, підвищує швидкість і розтягує атаки в часі. Україна, зі свого боку, змушена перебудовувати систему швидше, ніж противник нарощує виробництво нових апаратів.
Перевага в цій боротьбі не буде постійною. Щойно одна сторона знаходить ефективне рішення, інша намагається обійти його новою модифікацією або тактикою.
Нова фаза дронової війни вже почалася
Атака 28 вересня стала важливим показником не через загальну кількість запущених дронів. Подібні масовані нальоти Україна переживала й раніше. Принципова відмінність – частка реактивних апаратів.
Майже половина швидкісних цілей у межах одного удару означає, що Росія більше не розглядає їх як експериментальне доповнення до звичайних “Шахедів”. Вони перетворюються на масовий засіб тиску на міста та протиповітряну оборону.
Для України це створює потребу не просто закупити більше ракет. Необхідно будувати систему, в якій раннє виявлення, нові перехоплювачі, авіація, РЕБ і наземна ППО працюватимуть як єдине ціле.
Реактивний дрон не є невразливим. Але він залишає менше часу на помилку і робить кожне неправильне рішення дорожчим. Саме швидкість адаптації тепер визначатиме, чи зможе Україна зберегти прийнятну вартість захисту під час наступних хвиль атак.
