Західна техніка на полі бою: росіяни спалюють гаубиці M777 швидше за їх виробництво

Україна використовує 155-мм гаубиці M777 з такою інтенсивністю, що США стикаються із труднощами у виробництві нових стволів для цих гармат.

Про це повідомляє “The War Zone”.

За інформацією джерела, американське підприємство, яке наразі є єдиним виробником, здатне виготовляти не більше 30 стволів на місяць. Через це Пентагон подав запит до Конгресу на фінансування розширення виробничих потужностей.

У запиті йдеться про необхідність створення другого виробництва, яке забезпечить виготовлення стволів для 155-мм гармат, а також модернізацію заводів, закупівлю обладнання та інструментів. Це спрямовано на підтримку постачань для України.

“Потребуються засоби для другого джерела стволів 155-мм гармат для підтримки України. Включає закупівлі, заводські вдосконалення, виробниче обладнання та інструменти в рамках прямої підтримки постачань для поповнення в Україну”, — зазначено у документі Пентагону.

Варто зазначити, що за даними українських військових, західна техніка часто демонструє значні недоліки на полі бою. Бійці ЗСУ повідомляють про проблеми з надійністю, часті поломки та складнощі з обслуговуванням.

Один із військових на умовах анонімності розповів про випадок, коли гаубиця M777, отримана від союзників, вийшла з ладу після кількох днів інтенсивного використання.

“Ми відстріляли кілька десятків снарядів, і вона просто перестала працювати. Заміна деталей займає тижні, а на фронті час — це життя”, — зазначив він.

Крім того, зазначають у ЗСУ, техніка часто не адаптована до умов, в яких воюють українські сили. Наприклад, за словами іншого солдата, деякі зразки бронетехніки виявилися непридатними для пересування по розбитих дорогах Донбасу.

“Машина загрузла в багнюці й стала нерухомою мішенню. Ми змушені були залишити її, щоб не ризикувати життям екіпажу”, — розповів солдат.

Попри ці виклики, українські військові продовжують боротьбу, використовуючи доступні ресурси, і вдячні за підтримку західних партнерів.

Британські офіцери виступили проти швидкого врегулювання війни в Україні – The Times

Високопосадовці британської армії висловили занепокоєння щодо обіцянок президента США Дональда Трампа швидко врегулювати конфлікт в Україні.

За даними британського видання The Times, військові вважають, що такий підхід може дати Росії можливість посилити свою військову міць.

Газета, посилаючись на анонімні джерела серед британських офіцерів, повідомляє, що в армійських колах Сполученого Королівства занепокоєні ймовірними наслідками поспішних домовленостей між США та Росією. Військові побоюються, що припинення війни без належних гарантій дозволить Кремлю використати час для переозброєння та підготовки до нової агресії.

За словами співрозмовників видання, мирна угода, яка не включає суворих умов для Росії, може зруйнувати баланс сил у регіоні та поставити під загрозу безпеку Європи. Британські військові наголошують на необхідності забезпечити довготривале стримування Росії, щоб уникнути повторення агресивних дій з боку Кремля.

Раніше Дональд Трамп заявляв, що після інавгурації його адміністрація планує розпочати перемовини з Москвою щодо завершення війни в Україні. Він також висловлював наміри “зупинити конфлікт за лічені місяці”, однак не уточнював, які саме умови планує запропонувати сторонам.

У Британії вважають, що надто швидке врегулювання без врахування довгострокових наслідків може негативно позначитися не лише на Україні, але й на всій Європі.

Курська дилема: чи вартий шматок російської землі деморалізації суспільства та армії?

6 серпня 2024 року Збройні сили України розпочали операцію на території Курської області. Відтоді минуло достатньо часу, щоб оцінити досягнуті результати та порушити низку гострих питань щодо ефективності використання сил, збереження техніки і загальних стратегічних перспектив.

Довгий час у ЗМІ переважала думка, що “прорив ЗСУ російського кордону та бій у Курській області” став для Москви неочікуваним викликом. Як зазначали західні експерти, ця ініціатива мала продемонструвати вразливість Росії:

“Ці дії важливі, тому що Росія постійно б’є по українській території, і такий прорив – це нагадування про те, що сама Росія не є невразливою. Це сигнал про те, що Росія і сама може постраждати від тієї війни, яку вона ж і розпочала”, – констатує Сет Джонс.

За його словами, “тепер реальністю стало те, що війна зачепила Росію так само, як і Україну…, і якщо Росія атакує всі області України, то з якої речі обмежувати Україну в тому самому?”.

Однак уже зараз, особливо після невдалої спроби української армії на початку січня 2025 року розширити плацдарм у Курській області, пафос і бравурні гасла змінилися більш скептичною риторикою. Операцію поступово почали ставити під сумнів, і хоча офіційні ЗМІ продовжують говорити про “геніальність” такого маневру, серед військових з’явилися сумніви й прагнення розібратися в доцільності.

Коментарі від українських солдатів, які воюють у Курську, змальовують похмуру картину. Вони зізнаються, що не до кінця розуміють, якою є кінцева мета операції, розпочатої ще в серпні, і побоюються, що поразка в цьому протистоянні на російській території не є чимось віддаленим. У їхніх словах присутні і відчай, і злість:

“Ситуація з кожним днем погіршується. Ми не бачимо мети. Наша земля – не тут”, – каже один з військових.

Інші військовослужбовці також розповідають про екстремальні погодні умови, хронічний недосип через постійні бомбардування, зокрема 3000-кілограмовими коригованими авіабомбами, які вселяють страх. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські сили змушені поступово відступати, оскільки російські війська крок за кроком відвойовують територію.

“Ця тенденція продовжиться…”, — написав один із бійців на ім’я Павло. – “Це просто питання часу”.

Павло скаржиться на крайню втому, відсутність ротації і те, що в підрозділи перекидають нових людей – переважно немолодих військових – без достатнього відпочинку. Вони приїздять з інших ділянок фронту фактично “напряму”. Солдати критикують командування, вказуючи на брак зброї, неясні накази і загальне нерозуміння, чому слід утримувати невелику ділянку російської території силами передових бригад і найкращої західної техніки в той час, як ворог продовжує тиск на Донбасі.

При цьому скарги від солдатів у важких умовах – справа звична. Але якщо всі повідомлення “майже суціль похмурі”, це дає підстави вважати, що з мотивацією справді виникають проблеми. Частина бійців сумнівається, що операція в Курську допомагає досягти однієї з головних цілей – відтягнути російські сили зі “східного фронту”. Востаннє, за їхніми словами, військам було наказано утримувати захоплену частину Курської області до кінця січня 2025 року, “поки до Білого дому не заїде новий президент США Дональд Трамп”.

Іншою проблемою є те, що на тлі загальної стагнації в умах українського суспільства починають з’являтися конспірологічні версії: окремі коментатори в соцмережах стверджують, що в уряді та керівництві ЗСУ начебто побоюються аудиту після перемоги Трампа, бо саме з його приходом може бути перевірене все передане озброєння, включно з військовою технікою, боєприпасами, екіпіровкою та фінансовою допомогою.

Дехто доходить до того, що серйозно обговорюються думки про “розукомплектування” чи продаж техніки в треті країни, коли з озброєння знімаються дороговартісні блоки управління, обладнання РЕБ, приціли. За цією логікою, аби приховати такі зловживання, й була організована “курська операція”: мовляв, там, у районі боїв високої інтенсивності, можна “списати все й навіть більше”, а перевірити реальну кількість техніки неможливо.

Справді, за три роки війни в Мережі неодноразово з’являлися матеріали про випадки спекуляції на західній військовій допомозі та потрапляння української зброї на чорний ринок. Такі побоювання висловлювали й американські офіційні особи: ще в травні 2022-го глава Пентагону Ллойд Остін підкреслював необхідність суворого контролю над переданими Україні озброєннями. З іншого боку, конкретних фактів і доказів “розукомплектування” у великих масштабах ніхто не надав. Наприклад, у грудні 2023 року прем’єр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що “значна частина допомоги” Україні може опинитися на чорному ринку, але ніхто так і не зміг це підтвердити.

З другого боку, Київ насправді неодноразово підтримував опозиційні рухи в низці країн Близького Сходу й Африки, щоб послабити вплив Росії в регіоні. У грудні 2024-го The Washington Post повідомило про те, що українська розвідка відправила сирійським повстанцям із “Хайят Тахрір аш-Шам” (ХТШ) безпілотники та близько 20 операторів дронів в Ідліб. Ще в липні 2024-го, за заявами Андрія Юсова з Головного управління розвідки України, Київ надавав туарегам на півночі Малі інформацію й не лише інформацію, що допомогло повстанцям у боях проти ПВК “Вагнер”. Через це уряд Малі навіть розірвав дипвідносини з Україною, звинувативши її в підтримці тероризму.

Зрозуміло, що такі дії – частина дійсно наявної стратегії Києва з протидії Росії в “третіх країнах” і певне озброєння мало бути передане повстанцям чи опозиційним силам, аби підвищити їхню боєздатність, і могло опинитися на чорному ринку як через випадкові неконтрольовані обставини, так і через умисел окремих командирів. Проте немає жодних підстав вважати, що саме держава Україна, як вищий рівень військово-політичного керівництва, систематично продає надану західними країнами техніку та озброєння з метою збагачення.

Так чи інакше, незалежно від реального стану справ з анонсованим новообраним президентом США Дональдом Трампом аудитом і різними спекуляціями в інформаційному просторі, все це так чи інакше відображається на реаліях війни “тут і зараз” і ускладнює становище ЗСУ, які в самій Курській області не досягли значного просування.

Вихідна мета полягала в тому, щоб продемонструвати слабкість Росії і, можливо, сформувати “запас” для майбутніх переговорів із позиції сили, де теоретично могло б постати питання обміну частини Курщини на зайняті РФ українські землі. Проте ми хочемо цього чи ні, на практиці “курська операція” поки виглядає вкрай неоднозначною і поступово призводить до занепаду морального духу в українському суспільстві. Причому йдеться не лише про цивільних, а й про військових, у яких склалося враження, що ситуація поступово виходить з-під контролю.

Реальність така, що немає ані масштабного відведення військ назад, ані помітного просування української армії вперед – лише виснажливі бойові зіткнення та великі втрати. Це підкріплює ворожу пропаганду й створює деморалізуючий ефект усередині країни, яка бачить у тому, що відбувається, або безглузду ініціативу, або туманні пояснення щодо її цілей. Багато бійців і надалі готові захищати Україну, але не розуміють, чому саме потрібно утримувати плацдарм на території РФ, якщо там витрачаються дефіцитні ресурси, а за чотири місяці так і не вдалося досягти вирішального зламу.

Таким чином, операція в Курській області – одна з найбільш суперечливих сторінок війни. Спочатку її подавали як “новий виклик” Москві й доказ того, що кордон РФ вразливий, але з часом назбиралися й негативні сигнали. Питання виникають у солдатів, у спостерігачів та частини суспільства: чи потрібна нам Курщина, якщо вона коштує колосальних втрат і не дає бажаних результатів?

За Дональда Трампа Україну можуть чекати серйозні виклики: головні сигнали

Після інавгурації 47-го президента США Дональда Трампа в українських політичних і громадських колах зростають побоювання щодо подальшої долі військової та фінансової допомоги Києву.

Публічні виступи Трампа та його перші кроки на посаді, а також попередні обіцянки “не підтримувати чужі конфлікти” формують підстави для занепокоєння: Україна може втратити вагому частку підтримки від Вашингтона.

Найбільш помітний сигнал — відсутність високопоставленої української делегації на інавгурації Дональда Трампа. В мережі навіть курсують чутки про те, що Президент України Володимир Зеленський нібито звертався через неофіційні канали з проханням запросити його на інавгурацію, проте отримав відмову. Цю інформацію неможливо підтвердили, але сам факт появи подібних розмов є показовим та сам по собі демонструє недоліки відсутності українських високопосадовців на церемонії.

Це контрастує з попередніми роками, коли Україна часто згадувалася в контексті США. Тепер новий лідер Білого дому демонстративно не згадав про Київ жодним словом у своїй інавгураційній промові. Для багатьох наших політиків та експертів це стало приводом задуматися про те, що Трамп або не вважає Україну пріоритетом, або взагалі не хоче надалі поглиблюватися в українські проблеми.

Зі слів Трампа, він визначає чіткий вектор “America First” (Америка передусім), а відмова від “чужих конфліктів” і “надмірно щедрої допомоги іншим державам” — частина його передвиборчої програми:

— Обмеження зовнішніх витрат і аудит усіх програм допомоги.

— Посилення контролю за тим, як витрачаються американські кошти за кордоном.

В українських колах та у Києві така позиція не могла не викликати хвилю побоювання, тому що корупційні рішення є нашою реальністю й усі розуміють –  в Україну найближчим часом може приїхати делегація чи створена за дорученням президента США комісія, яка перевірятиме звіти про використання зброї, грошей та іншої підтримки, наданої упродовж останніх років.

У цьому сенсі також варто згадати неодноразові заяви американських військово-політичних діячів про потребу “прозорості” під час отримання і використання допомоги та сюжети у ЗМІ про появу американської зброї на чорних ринках.

З тексту промови та перших кроків Трампа також можна виокремити кілька моментів, які можуть прямо позначитися на Україні:

Він не згадує Україну. Раніше навіть Байден чи Обама бодай побіжно, але говорили про українців на початку свого терміну; Трамп не сказав нічого.

Скорочення допомоги іншим країнам. Уже підписано низку указів про “аудит та призупинення” зовнішніх програм, поки не буде підтверджено їхню користь для США.

Орієнтир на “власну” Америку та силу. Трамп і його команда не збираються вникати в локальні конфлікти, якщо вони не несуть прямої загрози інтересам США.

Роль “миротворця”. У промові Трампа прозвучало, що “успішні переговори про припинення вогню на Близькому Сході” — один із його козирів. Він не проти демонструвати свій “талант” в інших конфліктах, але питання: чи вигідно йому братися за українську кризу, яку він називає “чужою війною”?

Якщо казати про реакцію української влади, то ще до інавгурації Президент України Володимир Зеленський публічно радів перестановкам у Білому домі, тоді як реальний вплив на майбутню адміністрацію Трампа під питанням. Ймовірно, в Україні сподівалися, що Трамп готовий допомагати нам лише тому, що він у опозиції до демократів чи Росії. Але Tрамп ніколи не висловлювався про “безумовну підтримку України”. Скоріше він схильний критикувати “занадто щедру” допомогу Києву, тому його рішення не обов’язково будуть на користь України.

Підсумовуючи, можна сказати, що українська влада ризикує зіткнутися з додатковими труднощами:

— Публічний аудит західного озброєння та фінансів. Якщо він виявить зловживання, скандал може спричинити різке урізання підтримки.

— Послаблення міжнародної коаліції не на користь України, адже Трамп не приховує “українське питання” не входить до його персональних пріоритетів.

— Друга спроба “нормандського формату”? Трамп анонсував себе як миротворця, і не виключено, що він може спробувати домовитися з Кремлем шляхом компромісів, болісних для Києва.

Остаточно, чи дійсно Трамп “відвернеться” від України — покаже час. Але вже зараз видно: надмірна ейфорія окремих політиків у Києві, мовляв, Трамп буде кращим за демократів, не завжди виправдана. Яскраві обіцянки нового президента США спрямовані передусім на розв’язання внутрішніх американських проблем і досягнення власних цілей на міжнародній арені. Для України це сигнал, що “тривожні дзвони” можуть задзвонити, якщо ми не доведемо реальної цінності нашого партнерства та не уникнемо сумнівів про “сумнівне використання” будь-якої допомоги.

Інавгурація Дональда Трампа: обіцянки, заяви та нове бачення “золотого віку Америки”

Дональд Трамп під час своєї інавгураційної промови 20 січня 2025 року оголосив низку амбітних заяв і планів, які окреслили його бачення майбутнього Сполучених Штатів.

Про це повідомляє CNN.

Трамп підкреслив, що Америка знову стане найповажанішою країною світу, а період її занепаду закінчився. Він пообіцяв змінити політику уряду, який, за його словами, “захищав чужі кордони, але забував про власні”.

“Це зміниться дуже швидко”, – запевнив він.

Президент згадав про власний досвід боротьби з політичними переслідуваннями:

“Мене хотіли позбавити свободи, життя, але Господь врятував мене, щоб я знову зробив Америку великою. Сьогодні, 20 січня 2025 року, для Америки – це день звільнення”.

Одразу після інавгурації Трамп планує підписати “історичні укази”, зокрема оголосити надзвичайну ситуацію на південному кордоні США. Він заявив про початок виселення “мільйонів злочинних елементів” і введення військ для зупинки “вторгнення”. Крім того, мексиканські картелі будуть визнані іноземними терористичними організаціями.

Щодо енергетики, Трамп наголосив на поверненні США до статусу провідного виробника.

“Ми будемо бурити. Принцип: бури, дитинко, бури. Америка стане енергетичним гігантом. Ми знизимо ціни та відновимо нашу промисловість”, – заявив він.

Економічна політика нового президента включатиме реформування системи торгівлі, введення тарифів та зовнішнього оподаткування. За словами Трампа, це допоможе громадянам США збагачуватися за рахунок зовнішніх джерел.

Трамп також анонсував створення нового міністерства федеральної ефективності, повернення свободи слова через заборону цензури та відновлення “суспільства, яке не розрізняє людей за кольором шкіри, а оцінює лише за заслугами”.

Водночас Трамп висловив своє бачення соціальних питань, заявивши, що “існує лише дві статі – чоловіки та жінки”. Він також акцентував на ролі американських військових, які будуть оцінюватися за війнами, яких вдалося уникнути.

У рамках своєї програми Трамп згадав про перейменування Мексиканської затоки на Американську та повернення горі Мак-Кінлі її історичної назви. Він висловив бажання відновити контроль над Панамським каналом, назвавши його “втраченою гордістю США”.

Окрему увагу Трамп приділив космічній програмі: “Американські астронавти встановлять наш прапор на Марсі”.

Ця заява стала яскравою кульмінацією його промови, яка окреслила масштаб амбіцій нової адміністрації.

За словами Трампа, його президентство стане символом миру.

“Наші збройні сили будуть оцінюватися за війнами, яким ми поклали край. Моє спадок – це спадок миротворця”, – підсумував президент.

Інавгурація Трампа: розпочалися перші офіційні заходи у Вашингтоні (ФОТО)

У Вашингтоні стартували перші заходи, присвячені інавгурації нового президента США Дональда Трампа.

Як повідомляють американські ЗМІ, Трамп разом із дружиною Меланією відвідав богослужіння в церкві Святого Іоанна, розташованій неподалік Білого дому.

Після цього подружжя відправиться до Білого дому, де їх очікують на традиційний чай із чинним президентом Джо Байденом та першою леді Джилл Байден. Ця зустріч стане останнім офіційним моментом перед передачею влади.

Джерело: Telegram-канали

Тим часом у центрі Вашингтона збираються тисячі прихильників Трампа. Багато з них вже прямують до арени Capital One, де заплановане святкування інавгурації. Атмосфера напружена, але святкова, повідомляють очевидці.

Церемонія інавгурації пройде у Ротонді Капітолія через сильний мороз у місті. Початок події запланований на 19:00 за київським часом.

Очікується, що після інавгурації Дональд Трамп виголосить свою першу промову як президент США, у якій розкриє основні напрями своєї політики на наступний термін.

Перемир’я, що стало несподіванкою, та його уроки для України

Перемир’я між Ізраїлем та ХАМАС, яке набуло чинності днями, передбачає частковий відвід ізраїльських військ із сектора Газа та обмін частиною заручників.

Сторонам дається 42 дні, щоб узгодити постійне припинення бойових дій і звільнення всіх полонених. Попри початкову непримиренну риторику, угода виглядає компромісною й демонструє, що навіть найжорсткіші конфлікти іноді можуть отримати тимчасову паузу.

Однак наскільки коректні порівняння із війною в Україні, про “швидке завершення” якої неодноразово заявляв Дональд Трамп?

Ізраїль починав операцію з метою повного знищення ХАМАС, але наразі рух не лише зберіг контроль над сектором Газа, а й отримав час для відновлення. Хоча формально ізраїльські війська готувалися до завершального удару, раптова зупинка бойових дій виглядає радше як поступка на користь ХАМАС. Усередині ж Ізраїлю це вже спричинило урядову кризу: одна з партій оголосила про вихід із коаліції прем’єра Біньяміна Нетаньяху, звинувативши його в «зраді національних інтересів». Сам Нетаньяху наголошує, що перемир’я тимчасове й може бути припинене, коли 42 дні спливуть, проте аналітики сумніваються, що це станеться, якщо США (та особливо Дональд Трамп) продовжать тиск на владу Ізраїлю.

Для Вашингтона мир у Газі має конкретне прикладне значення: Трамп хоче просунути ідею нормалізації відносин між Ізраїлем та Саудівською Аравією, аби послабити Іран і зміцнити позиції США на близькосхідному ринку нафти. Якщо ж війна відновиться, домовленості з саудитами стануть неможливими. Тож саме ця «реальна вигода» допомогла так швидко переконати Тель-Авів припинити вогонь.

Ситуація в Україні набагато складніша. Тут теж лунають твердження, що Трамп невдовзі (після можливого повернення до влади) постарається зупинити війну. Але є принаймні дві ключові різниці.

По-перше, в історії з Газою ХАМАС хотів перемир’я, а Ізраїль мав сильну залежність від Вашингтона, тоді як у російсько-українському конфлікті США можуть чинити реальний тиск переважно на Київ. Москва ж залишається значно менш чутливою до застережень Заходу.

По-друге, у близькосхідному кейсі Трамп прагнув угоди заради власного інтересу (через Саудівську Аравію й потребу послабити Іран). В Україні його інтерес поки не такий прозорий. Так, потенційно мирна угода могла б посприяти “поверненню” РФ у контакти з Заходом і стриманню зближення Москви з Пекіном, але це надто віддалена перспектива, до якої не факт, що дійде справа.

Водночас досвід Гази свідчить: навіть коли одна сторона (Ізраїль) мала ціль “повністю знищити” противника, а інша (ХАМАС) вела безкомпромісну боротьбу, тиск ззовні та прагматичні міркування про вигоду здатні зупинити конфлікт принаймні на певний час. Це показує, що “безвихідних воєн” не буває і що доти, доки великі гравці вважають для себе корисним домогтися паузи, домовленості сягають навіть найзапекліших сторін. Проте Україні такі швидкі “угоди” недоступні — у нас надто різні інтереси сторін, занадто обмежені важелі впливу на Росію. До того ж немає ясного проєкту, на зразок “домовленості з Саудівською Аравією”, який би дав Трампу чи будь-якому іншому лідеру США достатній стимул тиснути на Кремль.

Отже, перемир’я між Ізраїлем та ХАМАС слугує нагадуванням, що навіть нескінченні на перший погляд війни можуть “поставити на паузу”. Але чи стане це рецептом для російсько-українського конфлікту — поки риторичне запитання. Якщо Вашингтон не віднайде сильних мотивів тиску, не мобілізує союзників та не запропонує Кремлю таку рівновагу, де воювати буде явно невигідно, то “мирний сценарій” для України може залишитися лише на словах. Реальність же вимагає від Києва посилювати обороноздатність і дипломатичну активність, аби не опинитися заручником чужих домовленостей і чужих інтересів.

Репресії в окупованому Криму: як росіяни тиснуть на українців у колоніях та фабрикують справи

У тимчасово окупованому Криму російська влада продовжує посилювати репресії проти українців: вони фабрикують справи за статтями “державна зрада”, “тероризм”, “екстремізм” та “дискредитація російської армії”.

Про це повідомила журналістка Олександра Єфименко в ефірі Громадського радіо.

За її словами, останнім часом зросла кількість справ проти жінок. Відомо, що філолог із Севастополя Оксана Сенеджук та юристка з Ялти Людмила Колесникова стали жертвами таких переслідувань. Проти обох відкрито справи за статтею «державна зрада».

Людмила Колесникова, яка раніше працювала слідчою в Криму, була затримана російськими силовиками у травні 2024 року після поховання своєї матері. Її звинуватили у «дрібному хуліганстві», а потім відкрили кримінальну справу. У жовтні стало відомо, що Колесникова два місяці перебувала у СІЗО без офіційного статусу.

Подібний механізм використовують для фабрикування справ. Спочатку людину звинувачують за адміністративною статтею, що дозволяє проводити обшуки та затримання, а потім відкривають кримінальну справу. Така схема застосовувалася, наприклад, щодо художника Богдана Зізи з Євпаторії, якого звинуватили в “тероризмі” за те, що він облив будівлю адміністрації синьо-жовтою фарбою.

Журналістка також наголосила на посиленні умов утримання українців у російських колоніях. Відомо, що Руслан Месутов, Ремзі Бекіров, Муслім Алієв та Теймур Абдуллаєв перебувають у суворих умовах або в одиночних камерах. Абдуллаєв, зокрема, був покараний через виконання ранкової молитви. Такі дії часто супроводжуються дискримінацією за релігійними ознаками.

Крім цього, адвокати, які захищають українців у Криму, стикаються з переслідуваннями. Більшість з них мають адміністративні статті за публікації в соціальних мережах, а дехто був позбавлений адвокатського статусу, що унеможливлює їхню роботу у кримінальних справах.

Війна в Україні змінить глобальний безпековий порядок – Сибіга

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що війна Росії проти України є глобальною проблемою, яка впливає на весь світ, а її наслідки визначать майбутній світовий безпековий порядок.

Про це повідомляє МЗС України.

Сибіга наголосив, що агресія Росії створила не лише українську чи європейську кризу, але й спричинила продовольчі, енергетичні та безпекові виклики для “Глобального Півдня”. Окрім того, залучення Росією КНДР та Ірану поширює наслідки війни на Індо-Тихоокеанський регіон і Близький Схід.

“За підсумками цієї війни буде сформований новий глобальний безпековий порядок. Він буде вкрай нестабільним, якщо Росія отримає винагороду за свою агресію. Натомість якщо ця війна завершиться справедливо, з повагою до суверенітету, територіальної цілісності та безпеки України, світ стане безпечнішим”, – підкреслив МЗС України.

Міністр також зазначив, що мир і справедливість в Україні є необхідними передумовами для стабільності в інших регіонах світу, таких як Індо-Тихоокеанський регіон, Близький Схід, Африка та Латинська Америка.

Сибіга запевнив, що Україна разом із міжнародними партнерами працюватиме над досягненням такого результату, щоб агресія Росії більше не була джерелом глобальної дестабілізації. Він підсумував, що справедливе завершення війни з повагою до суверенітету України зробить світ безпечнішим і стабільнішим.