Напередодні анонсованого телефонного дзвінка між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним у європейських столицях гуде тривога: Москва, схоже, не збирається знижувати градус конфлікту, а Вашингтон – навпаки – шукає “велику угоду”.
Західні аналітичні кола вже відкрито пишуть, що Кремль розраховує до кінця року продавити українську оборону й узяти під повний контроль щонайменше чотири прифронтові області. Джерела, близькі до російського керівництва, запевняють: план мінімум складається саме з такого пакета завдань, і на нього виділено як військовий, так і ресурсний резерв.
У Брюсселі це читають просто: Москва не прийде до розмови в позиції прохача, а отже, шансів на “значущі поступки” небагато. Саме тому Париж, Берлін і Варшава останні кілька днів буквально “бомбардували” Білий дім аргументами проти поспішного компромісу. Логіка проста: якщо у Кремля готовий довгий сценарій і навіть новий пакет санкцій не лякає, то будь-яка напівдоговірність лише закріпить вже здобуті Москвою позиції.
Українська сторона, за інформацією з дипломатичних джерел, покладала великі надії на те, що Трамп після зриву оголошеного режиму припинення вогню відповість Росії жорстким санкційним ударом. Однак у п’ятничній багатосторонній розмові – вона тривала понад годину – американський лідер так і не озвучив пакета обмежень. Володимир Зеленський, кажуть співрозмовники, виглядав виснаженим і розчарованим. Офіційно у Києві коментують стисло: “Робота з партнерами триває”.
Поставити крапки над “і” міг би законопроєкт сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема – той самий, що передбачає секторальні санкції проти російської енергетики й заборону угод із суверенним боргом РФ. За відомостями з Єлисейського палацу, Державний департамент дав європейцям сигнал: якщо Кремль “не зробить руху” у напрямку деескалації, Трамп може дати “добро” Конгресу. На практиці це означало б новий виток фінансового тиску й, найімовірніше, східноєвропейський апгрейд системи санкцій ЄС.
Та чи переконає така перспектива Кремль? У Москві, судячи з витоків, настрої доволі впевнені: “витримали” сім пакетів обмежень – витримаємо й восьмий. Росія переорієнтувалась на азійські ринки, а китайський експорт палива та комплектуючих за останній рік лише зріс. Ба більше: близькі до Кремля експерти вважають, що нову санкційну лінію США не підтримають одностайно навіть усі європейці, адже у Берліна та Рима надто болючі спогади про падіння експорту після 2022-го.
На цьому тлі саме Трамп залишається “джокером” переговорного столу. Колишній президент неодноразово демонстрував готовність різко міняти тактику, якщо бачить для США економічну вигоду чи іміджевий зиск. Європейські столиці боязко припускають: господар Білого дому може оголосити якусь “рамкову домовленість”, що відкриє йому шлях до нобелівського ореолу миротворця, залишивши Київ із розмитими безпековими гарантіями. Звідси – інформаційний марафон, покликаний переконати Вашингтон: поспіх недоречний, інакше США ризикують “виглядати переможеними”.
Що у підсумку? Кремль входить у контакт із картами “затяжної кампанії” та самовпевненості у стійкості до санкцій. Європа нервує й намагається підсилити голос Зеленського, показуючи, що Москва лише імітує гнучкість. А Трамп, який звик мислити угодами, опиняється між ризиком історичної “поганої угоди” й спокусою підписати хоча б щось, аби цю історію завершити. В якій саме точці перетнуться ці вектори, стане ясно вже після завершення телефонної розмови.
