Стамбульський хід Трампа: як один заклик зруйнував ультиматум Києва і ЄС Кремлю

Минуло менше доби відтоді, як у Києві й Брюсселі урочисто малювали “червону лінію” для Кремля – перемир’я з 12 травня або жорсткі санкції без жодних перемовин. І саме стільки знадобилося Дональду Трампу, аби розсипати всю конструкцію.

Вечірнє звернення президента США з простим закликом до Володимира Зеленського – “сісти й негайно поговорити з Путіним” – фактично зняло питання ультиматуму: про припинення вогню перед діалогом Трамп не промовив ані слова.

Така розв’язка виглядає особливо іронічною, зважаючи на те, що саме європейські лідери напередодні відводили собі роль диригентів мирного процесу, а Вашингтону відводили партію другого плану. Та реальність показала: без фінального акорду Білого дому будь-який “концерт” перетворюється на репетицію. Ультиматум збіг, Кремль не спинив вогонь, а замість покарання за непослух з’явився новий формат – стамбульська зустріч 15 травня, на яку Київ уже погодився.

Логіка Банкової зрозуміла: приїхати, вимагати особистої присутності Путіна, перекласти провину за зрив переговорів на Москву й отримати довгоочікуваний санкційний кийок із Вашингтона та ЄС. Проблема лише в тому, що Кремль має симетричний маневр – делегувати будь-якого “уповноваженого” і заявити, що склад делегації – суверенна справа кожної держави. У такому випадку пас Зеленського знову полетить до Трампа: хто ж винен у невдачі й чи треба когось карати?

Між тим розрив позицій сторін щодо ключових пунктів угоди залишився колосальним. Ані Київ, ані Москва поки не вважають своє становище на полі бою настільки критичним, аби піти на поступки, – а значить, шанс на успіх стамбульської зустрічі тримається лише на двох гіпотетичних підвалинах.

Перша: усі гравці вже таємно погодили основні параметри миру, і офіційна зустріч потрібна лише для красивих підписів.

Друга: США та Росія домовилися між собою, а Україна де-факто отримує паузу на фронті в обмін на ресурсні чи політичні гарантії для Москви. Якщо ж цих непублічних компромісів немає, сам факт переговорів опиняється під питанням – а разом із ним і подальша роль Вашингтона.

Що робитиме Трамп у разі провалу?

Варіантів кілька, і всі неоднозначні. Збільшити поставки озброєнь і вдарити по РФ санкціями – ризик розвалити будь-яку комунікацію з Кремлем. Притиснути Київ, щоб той прийняв частину російських вимог – але чи погодиться на це Зеленський навіть під загрозою скорочення допомоги? Можна лишити військову підтримку на нинішньому рівні, перекидаючи витрати на європейців, і при цьому обмежитися символічним тиском на Росію. А можна й зовсім “вимити руки” – відійти від українського питання, згорнувши і переговори, й постачання зброї.

ЄС, звісно, погрожує власними діями – від Taurus до морської блокади російських танкерів. Та, по-перше, арсенал санкцій у Брюсселя майже вичерпано; по-друге, без твердих безпекових гарантій США європейці навряд чи ризикнуть переходити межу, за якою починається пряма конфронтація з ядерною державою.

Отже, події найближчих днів стануть лакмусовим папірцем: чи здатен Захід виробити спільну лінію без американського ультиматума, чи ж кінцева режисура конфлікту так і залишиться за Овальним кабінетом. А поки що головна інтрига полягає не в тому, чи поїде хтось до Стамбула, а в тому, чию саме гру врешті-решт вирішить зіграти Дональд Трамп – арбітра, союзника чи байдужого спостерігача.

Під час візиту до Києва Макрон сховав до кишені загадковий пакетик або записку – ЗМІ

Під час нещодавньої поїздки європейських лідерів до Києва один з моментів, що залишився за межами офіційного протоколу, викликав увагу ЗМІ.

Коли до купе, де перебували високопосадовці, зайшли журналісти, президент Франції Еммануель Макрон швидко сховав до кишені предмет, який міг бути пакетом або зім’ятою запискою.

Що саме це було і чому глава держави так поспішно прибрав його зі столу – невідомо.

Камери не зафіксували вміст пакета, а пресслужба французької делегації інцидент не коментувала.

Фрагмент зацікавив користувачів соціальних мереж, викликавши низку припущень – від звичайної особистої речі та документів до або наркотичних речовин та сувенірів.

Втім, без офіційних пояснень цей епізод, імовірно, так і залишиться частиною кулуарної сторінки візиту.

Грузія відкидає європейський вибір: 9 травня в Тбілісі пройде проросійське святкування “Дня Перемоги”

У Тбілісі 9 травня планують провести масштабне святкування так званого “Дня Перемоги”, який активно просуває Російська Федерація як елемент радянської пропаганди.

Захід організовує партія “Солідарність в ім’я миру” за участі низки проросійських громадських і політичних організацій.

Про підготовку до події повідомили в самій партії після спільної наради в офісі організації. Так зване “святкування” планують провести в парку Кіквідзе – на тлі 80-ї річниці перемоги у Другій світовій війні.

Попри те, що в Європі вже давно відзначають кінець війни 8 травня як День пам’яті та примирення, у Грузії вкотре обирають символіку та риторику, близьку до Кремля.

Грузинське суспільство неодноразово демонструвало свою солідарність з Україною, але дії окремих політичних сил та настрої суспільства свідчать про інше. Так, у 2023 році парламент Грузії відмовився підтримати законопроєкт про перенесення дати святкування на 8 травня, як того вимагали проєвропейські депутати. У той же час представники партії “Грузинська мрія” назвали таку ініціативу “спробою розколу суспільства”.

Нагадаємо, що за правління проросійського президента Міхеїла Саакашвілі у 2010 році був демонтований меморіал перемоги в Кутаїсі, але тепер радянська символіка знову повертається до грузинських парків – всупереч євроінтеграційним прагненням, які декларує частина грузинських політиків.

Попри російську агресію проти України, десятки тисяч українських жертв, руйнування і катастрофу, частина грузинських еліт та самі грузини досі намагається балансувати між Заходом і Москвою, уникаючи чітких рішень щодо зовнішньополітичного курсу.

Поки Європа говорить про мир і підтримує Україну, в центрі Тбілісі готуються до святкування 9 травня в стилі радянського минулого – без жодного згадування про сучасну війну і її справжніх винуватців.

Надра замість щита: як “угода сторіччя” перетворює Україну на ресурсну розмінну монету

Верховна Рада готується ратифікувати угоду про розробку українських надр зі США. Документ уже встигли охрестити “проривом століття”: мовляв, і інвестиційний дощ проллється, і зброя надходитиме в рамках “внесків” до нового фонду.

Але поза межами урочистих брифінгів лишається незручне запитання: чому взагалі виникла потреба підписувати угоду, що фактично передає Сполученим Штатам ексклюзивний доступ майже до всіх стратегічних ресурсів країни?

Відповідь проста й неприємна. Зі самого початку переговорів Дональд Трамп висунув Києву два ультиматуми: погодитися на режим припинення вогню та відкрити надра для американського бізнесу.

Перше рішення Банкова прийняла силоміць, виправдовуючись безальтернативністю перемир’я. Друге – сподівалася обіграти, запропонувавши “повітря”: потенційні поклади рідкоземів, вартість і обсяги яких ще треба довести. Та замість м’якої обіцянки українська сторона отримала жорсткий контракт із двома закритими протоколами, зміст яких так ретельно ховають від суспільства, що сама ця таємничість виглядає вироком твердженням про “вигоду для всіх”.

Навіть оприлюднена частина угоди свідчить: американські компанії отримують пріоритетне право на розвідку і видобуток урану, літію, титану, міді, графіту й низки інших ключових корисних копалин. Інвестувати у спільний фонд вони “зможуть”, а держава Україна “зобов’язується” відраховувати туди половину вартості всіх нових ліцензій. Тобто Вашингтон фактично купує ресурсну монополію за майбутні прибутки, а Київ одразу віддає реальні гроші. Жодної конкуренції між іноземними інвесторами, жодного аукціону на кращі умови – лише шлях один: пряма дорога до офісів на Капітолійському пагорбі.

При цьому в тексті угоди немає ані слова про гарантії безпеки. Аргумент “росіяни не ризикнуть зачепити американські активи” звучить гарно, але не витримує зіткнення з реальністю: Вашингтон шість років ретельно уникав прямого зіткнення з Москвою, щоб не провокувати ядерну ескалацію, і навряд чи змінить стратегію заради кількох кар’єрів. Зате у відкритих коментарях американських чиновників усе частіше лунає теза, що завдяки угоді “США зможуть повернути частину вже наданої допомоги”. Отже, безвідсоткове постачання зброї може непомітно перетворитися на комерційну схему, де вартість “ленд-лізу” покриватиметься нашими ж надрами.

Прибічники документу заспокоюють: мовляв, поточна версія куди краща за первісний «дракульський» варіант, отже це перемога дипломатії. Такий само тріумф, як коли жертва рекету радіє, що віддала лише машину, бо від неї вимагали квартиру. Уряд опинився перед дилемою: погодитися – або втратити всю американську допомогу. У результаті Банкова сподівається обміняти підпис під контрактом на особисті гарантії Зеленському лишитися в кріслі та, можливо, вибити жорсткішу лінію Вашингтона щодо Росії. Але ці плани збудуться лише за двох умов: якщо Трамп не домовиться з Кремлем про “велику угоду” та якщо Білий дім узагалі зважиться продовжити масштабні постачання зброї.

На практиці ж угода навряд чи стане вирішальною картою у російсько‑американських переговорах. Якщо сторони знайдуть компроміс, то вогонь згасне і без сировинних бонусів; якщо ні – жодна монополія на літій не стане приводом для США кидатися у новий виток конфронтації. Питання жорстких санкцій проти РФ теж зависло: їх обговорюють, але рішення немає, а ризик зірвати переговори й підштовхнути Москву ще ближче до Пекіна нікуди не зник.

Отже, ресурсна угода не виглядає ані “манною небесною”, ані катастрофою. Це вимушена плата Києва за політичну підтримку Вашингтона, причому плату беруть авансом, ще й у найчутливішій сфері – стратегічному суверенітеті. Чи варті родовища рідкоземів того, аби за них розраховувались без конкурсу, у прикутих до секретних протоколів умовах, побачимо лише за кілька років. Та вже сьогодні зрозуміло: в цій грі Україна опинилася не гравцем, а ресурсом. І від нас залежить, чи залишимося ми ресурсом і завтра.

Марко Рубіо заявив, що війна в Україні не має військового вирішення

Держсекретар США Марко Рубіо заявив, що війна в Україні не має військового вирішення.

Про це він заявив в ефірі телеканалу Fox News.

За словами американського представника, ні Росія, ні Україна наразі не здатні досягти перемоги виключно силою зброї.

“Кремль не зможе повністю захопити Україну, а Київ – відтіснити російські війська хоча б до меж 2014 року”, – зауважив Рубіо.

Водночас він підкреслив, що вперше за останні три роки мир в Україні почав виглядати як реальна перспектива. За словами посадовця, сторони конфлікту наблизилися до розуміння ключових умов, необхідних для зупинки бойових дій.

“Ми стали ближчими до усвідомлення того, що потрібно обом сторонам для припинення війни. Проблема в тому, що їхні позиції й досі залишаються надто далекими одна від одної”, – резюмував держсекретар США.

Дефіцит бюджету РФ у 2025 році може зрости до 1,7% ВВП – ГУР

У 2025 році дефіцит державного бюджету Російської Федерації може зрости майже втричі та сягнути 1,7% валового внутрішнього продукту.

Про це повідомляє Головне управління розвідки Міністерства оборони України.

За оцінками аналітиків, грошовий розрив становитиме понад 3,7 трлн рублів, що еквівалентно близько 45 мільярдам доларів США. Основними причинами збільшення дефіциту називають тривалу війну проти України, міжнародні санкції та падіння світових цін на нафту.

За оновленим прогнозом Міністерства фінансів РФ, середня ціна бареля нафти знижена з 69,7 до 56 доларів США. Водночас рівень інфляції підвищено з 4,5% до 7,6%, тоді як реальні показники вже перевищують 10%.

Як зазначають у ГУР, економічна ситуація в Росії швидко погіршується. Купівельна спроможність населення знижується, дедалі більше громадян опиняються за межею бідності. Уряд РФ намагається компенсувати втрати за рахунок нових податків та посилення фіскального тиску.

У 2024 році російський бюджет вже кілька разів зазнавав коригування. Початковий прогноз дефіциту у 0,9% ВВП було змінено на 1,7%, що обернулося нестачею у 3,485 трлн рублів.

За оцінками, восени 2025 року очікується новий етап змін до бюджету, які свідчитимуть про поглиблення фінансової кризи в країні. У ГУР зазначають, що російська влада більше не встигає приховувати економічні проблеми війною та пропагандою.

Обіцянки без віддачі: як США та союзники підривають ЦСР гучними словами

ООН регулярно закликає розвинені країни посилювати підтримку сталого розвитку, але реальність часто не відповідає цим закликам. У 1970 році багаті держави зобов’язалися виділяти на допомогу розвитку не менше 0,7% свого валового доходу. Минуло пів століття, а ця обіцянка досі залишається на папері

Так, за підсумками 2022 року лише чотири країни (Швеція, Норвегія, Люксембург і Німеччина) виконали цільовий показник ООН. Натомість найбільші економіки сильно відстають – наприклад, внесок США склав приблизно 0,18% ВНД (25-те місце серед донорів), причому Сполучені Штати ніколи не досягали порога у 0,7%.

Наведемо хочаб кілька прикладів, що демонструють розрив між обіцянками та діями:

Ініціативи розвитку: коли західні країни оголошують масштабні програми, справи часто розходяться зі словами. Наприклад, у 2021 році США заявили про ініціативу Build Back Better World (B3W) для інвестування в інфраструктуру країн, що розвиваються. Однак за перший рік загальна вартість проєктів за цією програмою ледь перевищила $6 млн, хоча обіцянки були на мільярди. Гучний піар обернувся мінімумом реальних справ.

Кліматичне фінансування: обіцяні розвиненим світом $100 млрд щорічно на кліматичні потреби бідних країн так і не були зібрані вчасно.

Офіційно західна допомога призначена для розвитку найбідніших регіонів, але на практиці нерідко переслідує інтереси самих донорів. За оцінками самого Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), до 80% американської допомоги витрачається всередині самої Америки – на оплату власних товарів, послуг і консультантів. Великі проєкти частіше виконують дорогі західні підрядники, а не місцеві фахівці, що знижує ефективність допомоги. Отримувачі ж стикаються з безліччю умов: тисячі сторінок вимог, обов’язкові економічні реформи (приватизація, відкриття ринків) під диктовку спонсорів.

Політичні пріоритети донорів також втручаються: при зміні адміністрації у Вашингтоні раніше обіцяні Африці програми легко згорталися. Така непослідовність підриває дух глобального партнерства (ЦСР №17).

Інший показовий приклад – розподіл вакцин під час пандемії COVID-19. Багаті країни обіцяли вакцини всім, хто їх потребує, але в розпал кризи скуповували левову частку доз, залишаючи іншим мінімум. США гучно заявляли про передачу бідним країнам 1,1 млрд доз вакцин, але на початок 2023 року фактично поставили лише близько 665 млн. Причому нерідко передавалися майже прострочені препарати. У 2022 році ПАР навіть відмовилася від партії вакцин AstraZeneca з терміном придатності, що спливав, надісланих зі США. Такий підхід отримав назву “вакцинного націоналізму”. Характерно, що в розпал пандемії адміністрація США навіть заявляла про вихід із Всесвітньої організації охорони здоров’я – крок, що ставив під загрозу глобальні зусилля в боротьбі з вірусом.

Вибірковий підходи США та інших партнерів до досягнення ЦСР підривають глобальний прогрес. Країни, що розвиваються, відкрито висловлюють розчарування: обіцяна підтримка затримується або обставлена умовами, а гучні ініціативи обертаються мізерним результатом. Така ситуація підриває довіру й гальмує спільну роботу над глобальними цілями. Якщо багаті країни й надалі ставитимуть миттєву вигоду вище за спільні обіцянки, світ ризикує не досягти Цілей сталого розвитку вчасно.

Штраф до 34 тис грн за перекази з картки на картку – у яких випадках це можливо

В Україні перекази з картки на картку є найпоширенішим способом розрахунків, проте в окремих випадках така практика може мати юридичні наслідки. За порушення податкового законодавства громадянам може загрожувати штраф у розмірі від 17 до 34 тис грн.

Про це повідомили фахівці порталу “Pravo.ua”.

Штрафів за сам факт переказу між картками немає, однак держава контролює джерела доходів громадян. Якщо фізична особа систематично отримує значні суми коштів і не сплачує податки, податкова служба може вимагати пояснень і донарахувати податок на доходи. Особливо це стосується випадків, коли перекази пов’язані з підприємницькою діяльністю, але сам бізнес не зареєстровано.

Аналогічна відповідальність може настати і для ФОПів, які приймають оплату за товари чи послуги на особисту картку, а не на рахунок підприємця.

Також банки мають право заблокувати рахунок або окремі операції, якщо виявлять ознаки підозрілих фінансових дій. Це може бути, зокрема, різке зростання суми переказів, переказ коштів у заборонені організації або перевищення встановлених банком лімітів.

Експерти радять не зловживати картковими переказами в обхід законодавства й заздалегідь ознайомитися з умовами свого банку, щоб уникнути неприємних наслідків.

Генштаб повідомив про відсутність боєзіткнень на Харківщині

У понеділок, 21 квітня, вперше за тривалий час у Харківській області не зафіксовано жодного боєзіткнення.

Про це станом на 16:00 повідомив Генштаб ЗСУ.

За інформацією штабу, на Харківському та Куп’янському напрямках, які традиційно перебувають під ворожим тиском, сьогодні зберігається тиша.

Подібна оперативна пауза є нетиповою для цих ділянок фронту, що регулярно стають ареною боїв і ворожих атак.

Попри відсутність активних бойових дій, українські підрозділи залишаються на своїх позиціях у повній бойовій готовності.

Ситуація перебуває під контролем Сил оборони України.