Світова політика робить ще один різкий поворот. Новий держсекретар США Марко Рубіо заявив, що Сполучені Штати тепер не бажають зберігати той самий “ліберальний порядок, заснований на правилах”, яким керувалися протягом десятиліть.
За його словами, Америка втомилася бути “глобальним поліцейським” і повертається до більш “природного” стану речей — великодержавного протистояння, економічного націоналізму та принципу “права сили” замість “сили права”.
Таке зізнання із вуст високопосадовця Вашингтона може здаватися неймовірним, адже ще нещодавно саме США наполягали на універсальних демократичних цінностях та “правилах гри” для всіх. Тепер американське керівництво каже:
“Щось пішло не так, і ці правила почали шкодити нам самим, а тому їх слід переглянути або взагалі відкинути. Повернення до логіки першої половини ХХ століття набуває цілком конкретних рис”.
Нова парадигма: хто виграє і хто програє?
З одного боку, Вашингтон фактично приєднується до позицій ключових лідерів “глобального Півдня” (Індії, Туреччини, Китаю, Росії, Бразилії, Ірану та багатьох інших), які давно говорять про багатополярний світопорядок. Цей підхід визнає конкуренцію великих держав, а відтак і мультилатералізм, позбавлений колишнього морального чи ідеологічного забарвлення.
З іншого — таке різке переформатування США відштовхне низку їхніх колишніх союзників. У першу чергу, це стосується ЄС, де більшість країн поки що не хочуть визнавати “багатополярну” модель і продовжують розглядати її як загрозу своєму домінуванню в європейському просторі. Крім того, малі та середні держави, що не мають достатніх ресурсів для самостійної гри на міжнародній арені, можуть зіштовхнутися з новими викликами. Україна серед таких держав.
Україна на роздоріжжі: три можливі вибори
У ситуації, коли стратегічні альянси у світі перебудовуються на основі інтересів і сили, Україна опиняється перед непростим питанням: як зберегти свій суверенітет, безпеку і можливості для розвитку в умовах “природного стану” світового порядку? Традиційні принципи “вільного світу”, якими керувалися Сполучені Штати, поступово відходять на другий план, а отже, Україні доводиться шукати нові стратегії. Згідно з цією логікою, можна виділити три головні сценарії:
1. Піти під “велике крило” крупного гравця
Утворити асиметричний союз із потужною державою чи блоком, щоб отримати захист і ресурси. Так можна виграти час і вберегтися від найбільш бурхливих потрясінь, проте ціною буде певне обмеження власної свободи дій. При цьому відносини “старший-молодший партнер” часто передбачають поступки у внутрішній і зовнішній політиці.
2. Створити регіональний альянс середніх та малих держав
Іноді кілька сусідніх країн, кожна з яких не може самостійно протистояти викликам, об’єднуються у власний блок. Це може бути субрегіональна інтеграція, що дозволить спільно вирішувати питання безпеки, логістики, економічного виживання. Однак такий сценарій вимагає розвиненої дипломатії, готовності до взаємних компромісів і співпраці.
3. Цементувати нейтралітет, намагаючись триматися осторонь ключових протистоянь
Утримувати політику позаблоковості чи нейтралітету цілком реально, але лише за наявності відповідної ресурсної бази та міжнародного визнання особливого статусу. Держава має чітко пояснити світовим центрам сили, чому їм вигідно визнавати і гарантувати нейтралітет цієї країни. Без цього відсторонитися від глобальних змагань майже неможливо.
Від старих принципів до нових реалій
Нагадаємо, адміністрація Д. Трампа фактично взяла на себе ініціативу «скинути баласт» старого ліберального світопорядку, який, як з’ясувалося, шкодить американським інтересам. Позиція державного секретаря Марко Рубіо свідчить, що США готові діяти без оглядки на “правила, засновані на цінностях”, ставлячи на перше місце свою власну вигоду і силові методи. У результаті з’являється інше обличчя американського лідерства, де немає жодних особливих “моральних” підвалин.
Натомість для України це означає зміни “правил гри”. Адже, якщо ще вчора Київ міг розраховувати на гарантовану підтримку США на основі спільних демократичних цінностей, то сьогодні все буде залежати від прагматичних розрахунків у дусі “що я отримаю натомість”. Цей перехід США на “концептуальні позиції” Індії, Китаю, Росії та інших лідерів світового Півдня ставить під питання звичну систему, у якій Україна сподівалася на безумовну підтримку Заходу.
Підсумок: невизначеність як рушійна сила
З усього сказаного видно, що Україна стикається з масштабним викликом: як вижити і водночас зберегти власний суверенітет у середовищі, де багатополярність перестає бути лише гаслом і перетворюється на реальність? Три сценарії, наведені вище, не вичерпують усіх варіантів, але дають уявлення про напрямки, де можна шукати вихід.
Доки європейські держави сумніваються, а США сповідують нову доктрину силових розкладів і національних інтересів, Україні доведеться визначатися зі стратегічним вектором. Примножувати власні оборонні та економічні ресурси, формувати коаліції чи дотримуватися нейтралітету — все це вимагатиме глибоких роздумів і зваженої зовнішньої політики.
