28 липня 2026 року в Овальному кабінеті Білого дому відбулася зустріч, якій передувала масштабна інформаційна кампанія. За кілька днів до візиту в американських медіа з’явилася низка публікацій про те, що Дональд Трамп змінює своє ставлення до війни, стаючи на бік України, адже він любить переможців. Цього разу все було інакше, ніж під час попередньої зустрічі у лютому 2025 року, коли в Овальному кабінеті виникла суперечка з Трампом. Український президент залишив Білий дім у піднесеному настрої, а сам Трамп назвав зустріч “дуже хорошою”. Зеленський, своєю чергою, охарактеризував її як “продуктивну” та “добру”. Однак за цими стриманими оцінками залишилося більше запитань, ніж відповідей.
Головна мета візиту була амбітною. Зеленський домагався остаточної та публічної відмови Трампа від попередніх домовленостей з Кремлем, підтримки українських умов миру, збільшення військової допомоги, насамперед ракет для систем Patriot, а також ухвалення закону про “пекельні санкції” проти Росії. За даними Politico, українському лідеру вдалося переконати Вашингтон у тому, що Київ може виграти війну. Видання навіть назвало цей візит “подвигом”, який ще рік тому здавався неможливим. Сенат провів попереднє голосування за законопроєкт про санкції, а зустріч із керівництвом Lockheed Martin дала змогу обговорити спільне виробництво ракет для систем Patriot.
Однак ключове, чого хотів Зеленський, – 300 ракет-перехоплювачів Patriot до зими, щоб захистити енергетичну інфраструктуру від російських атак. За його словами, українські запаси ракет-перехоплювачів майже вичерпані, і якщо проблему не вирішити до зими, російські балістичні ракети можуть знищити українські електростанції, залишивши мільйони людей без опалення. Він пояснив, що Росія використовує від 30 до 40 балістичних ракет під час кожного масованого удару і здійснює від трьох до п’яти таких атак щомісяця. Трамп пообіцяв “спробувати допомогти”, але одразу застеріг: це складно, оскільки перехоплювачі потрібні США у війні з Іраном. Публічних зобов’язань щодо нових поставок не прозвучало.
Найбільш відчутним результатом стало просування питання ліцензій на виробництво перехоплювачів Patriot в Україні. Про це Трамп оголосив ще під час саміту НАТО в Анкарі, а тепер сторони перейшли від політичних декларацій до обговорення практичної реалізації. Зеленський зустрівся з Lockheed Martin і говорив про спільне виробництво та обмін технологіями. Команди вже працюють над конкретними рішеннями. Але є суттєве “але”: навіть у разі отримання ліцензій виробництво великої кількості ракет може зайняти від одного до п’яти років. Як зазначив сам Зеленський, “нам потрібні були Patriot ще вчора”. Тож це рішення – з відкладеним ефектом, а не негайною допомогою. Україна, за словами президента, готова поділитися будь-якими військовими технологіями чи досвідом, потрібними США, щоб отримати ці ракети, однак питання термінів залишається відкритим.
Сенат провів попереднє голосування за законопроєкт Ліндсі Грема про санкції проти країн, які купують російську нафту. Це голосування наблизило Конгрес на крок до досягнення пріоритету Зеленського і стало черговим сигналом того, що справи Києва покращуються не лише на полі бою. Український лідер під час візиту до Капітолію наголосив, що санкції можуть допомогти закріпити успіхи Сил оборони на фронті та змусити Кремль до мирних переговорів. Він вважав, що російський лідер трохи більше замислиться над спробою домовитися про врегулювання, якщо санкції будуть введені й фактично викличуть більше роздратування та гнів російського народу через війну. Однак коли законопроєкт буде остаточно ухвалений і який матиме ефект – невідомо.
У кулуарах обговорюється можливий візит до Києва Джареда Кушнера та Стіва Віткоффа в найближчі два тижні. Однак, як слушно зауважують спостерігачі, вони «їдуть» ще з весни, але так і не доїхали. Це більше схоже на дипломатичний ритуал, ніж на реальний прорив. Натомість відчутною є спільна проблема, яка об’єднала долю Зеленського та прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху. Обидва лідери зустрічалися з Трампом того ж дня, обох активно протежує “яструбине” крило Республіканської партії, і обидва хотіли б розвернути курс американського президента у своїх інтересах. Але в обох випадках Трамп не може дати того, чого вони хочуть. Немає ресурсів – ні для сокрушіння Ірану військовим шляхом, ні для нарощування підтримки України понад той рівень, який уже є. Західні ЗМІ пишуть, що на війну з Іраном уже витрачено понад 130 млрд доларів. Гігантський дефіцит бюджету та державний борг США не дозволяють нових масштабних вливань. І це – об’єктивна реальність, яку не змінять жодні “продуктивні” зустрічі чи “хороші” розмови.
Підсумок візиту виглядає неоднозначним. Зеленський зміг змінити атмосферу у Вашингтоні на краще для України, домігся політичного схвалення ліцензій на виробництво Patriot, що є важливим стратегічним кроком, та отримав прогрес у санкційному питанні. Його особисті стосунки з Трампом стали набагато кращими та конструктивнішими – вони вже не такі емоційні, як раніше. Він також вшанував пам’ять сенатора Ліндсі Грема, чиїм останнім актом як публічного діяча був візит до Києва та узгодження санкційного пакету. Але ракет для Patriot, які потрібні вже зараз, щоб пережити зиму, не буде. Замість 300 перехоплювачів – обіцянка “спробувати”, затьмарена застереженням про потреби Ірану. Сенатське голосування за санкції – лише перший крок до остаточного рішення. А обіцяний візит Кушнера та Віткоффа – це поки що лише слова. Стратегічних зрушень, які б кардинально змінили ситуацію на фронті чи в захисті енергосистеми, не відбулося. Найбільше, з чим Зеленський повертається, – це дипломатичний оптимізм і підтвердження того, що справи Києва у Вашингтоні справді покращуються. Але головна проблема залишається невирішеною: Трамп не може дати Україні більше, ніж уже дає, не тому що не хоче, а тому що не має ресурсів.
