Автор: Микола Донченко

Штучний інтелект дедалі частіше згадується в контексті сучасних війн. У медіа регулярно з’являються повідомлення про системи, які здатні автоматично формувати списки цілей, аналізувати величезні масиви розвідувальних даних і майже миттєво готувати удари по противнику. На цьому тлі поширюються тексти, що описують сценарії, у яких алгоритми за добу визначають сотні або навіть тисячі цілей для військових операцій.

Наприклад, у 2023-2024 роках у медіа активно обговорювали ізраїльську систему Lavender, яка, за повідомленнями журналістів, використовувалася для автоматизованого аналізу великих масивів розвідувальних даних і формування списків підозрюваних бойовиків. За даними розслідувань, алгоритми могли аналізувати дані телефонних контактів, геолокацію та іншу цифрову інформацію, щоб визначати потенційні цілі. Інший приклад – американський проєкт Project Maven, який Пентагон розробляє для автоматичного аналізу відео з безпілотників. Система використовує алгоритми комп’ютерного зору, щоб виявляти на зображеннях техніку, людей або інші об’єкти, які можуть становити інтерес для розвідки. У деяких публікаціях також описуються сценарії, у яких аналітичні платформи на кшталт Palantir здатні об’єднувати дані з різних джерел – супутників, безпілотників, радіоперехоплень і відкритих джерел – і формувати інтегровану картину бойової обстановки, що допомагає швидше визначати потенційні цілі.

Подібні приклади часто створюють враження, що алгоритми вже здатні самостійно визначати цілі для ударів і фактично керувати військовими операціями. Однак такі твердження потребують обережного аналізу. Штучний інтелект справді активно впроваджується у військову сферу, проте його реальні функції та можливості часто суттєво відрізняються від того, як це описується в сенсаційних публікаціях.

Щоб зрозуміти, де проходить межа між реальними технологіями та перебільшеннями, важливо розібратися, як саме штучний інтелект використовується в сучасних арміях і як подібні системи працюють технічно.

Як штучний інтелект аналізує розвідувальні дані

Одним із найвідоміших прикладів таких систем є американський проєкт Project Maven. Його було запущено Пентагоном у 2017 році як програму впровадження машинного навчання у розвідувальний аналіз. Спочатку систему розробляли для обробки відео з розвідувальних дронів.

Технічно подібні системи працюють на основі технологій комп’ютерного зору. Алгоритми навчаються на величезних наборах зображень, де заздалегідь розмічені різні об’єкти – люди, автомобілі, танки, артилерія, літаки, будівлі. На етапі навчання нейромережа аналізує тисячі або мільйони прикладів і вчиться розпізнавати характерні ознаки кожного типу об’єкта: форму, текстуру, теплову сигнатуру, розміри та інші параметри. Коли система отримує нове зображення, наприклад кадр з безпілотника, вона розбиває його на безліч невеликих фрагментів і аналізує кожен із них. Потім алгоритм визначає ймовірність того, що на зображенні присутній той чи інший об’єкт. Якщо ймовірність перевищує певний поріг, система позначає цю ділянку кадру як потенційну ціль.

Таким чином, замість того щоб переглядати тисячі годин відеозаписів вручну, аналітик отримує вже оброблений матеріал, де алгоритм відзначив усі підозрілі об’єкти та позначив потенційні цілі для ураження.

Поєднання даних: як працює сучасна військова аналітика

Однак розпізнавання об’єктів – лише частина більш складної системи. Сучасні військові платформи також займаються злиттям даних з різних джерел, що у військовій термінології називається data fusion.

Технічно це виглядає наступним чином. У систему надходять дані з різних каналів: супутникові знімки, координати радіоперехоплень, інформація від безпілотників, повідомлення розвідки, дані про переміщення мобільних телефонів та багато іншого. Усі ці дані мають різні формати і надходять у різний час. Спеціальне програмне забезпечення спочатку приводить їх до єдиного формату і розміщує в спільній базі даних. Потім алгоритми починають шукати взаємозв’язки між ними. Наприклад, якщо супутниковий знімок показує колону техніки на певній дорозі, а радіоперехоплення фіксує переговори військових у цьому районі, система може пов’язати ці події між собою і позначити їх як потенційно важливу активність.

Платформи аналізу даних, подібні до тих, які створює компанія Palantir, використовують саме такий принцип. Їхнє завдання – не ухвалювати рішення про нанесення ударів, а створювати єдину цифрову картину бойової обстановки. На практиці це виглядає як інтерактивна карта, де командир може бачити розташування військ, переміщення техніки, потенційні склади боєприпасів, лінії постачання та інші елементи інфраструктури противника. Усі ці об’єкти відображаються на карті у вигляді шарів інформації, які можна вмикати або вимикати.

Штучний інтелект у таких системах допомагає виявляти закономірності. Наприклад, якщо алгоритм помічає, що на певній дорозі регулярно з’являються колони вантажівок, він може припустити наявність логістичного маршруту. Якщо поруч із цим маршрутом виявляються склади або залізничні станції, система може позначити цю територію як важливий елемент постачання.

Ще одна сфера застосування ШІ – аналіз супутникових зображень. Комерційні супутники сьогодні щодня роблять знімки величезних територій. Ці зображення мають настільки високу роздільну здатність, що на них можна розрізняти окремі транспортні засоби. Однак кількість таких знімків настільки велика, що аналізувати їх вручну практично неможливо. Тому використовуються алгоритми автоматичного пошуку змін.

Технічно система порівнює два зображення однієї й тієї ж території, зроблені у різні дні. Потім вона обчислює різницю між ними і виділяє ділянки, де відбулися зміни. Якщо, наприклад, на місці порожнього майданчика з’явився новий об’єкт, система позначає його і відправляє на додатковий аналіз. Подібні технології активно застосовуються і для оцінки результатів ударів. Після нанесення удару супутник або безпілотник робить нові знімки району. Алгоритм порівнює зображення до і після удару та визначає ступінь руйнувань. Якщо об’єкт залишається цілим, система може автоматично запропонувати повторну атаку.

Чи приймає штучний інтелект рішення про удари

На тлі цих технологій іноді виникає враження, що штучний інтелект уже самостійно формує списки цілей для ударів. Насправді ситуація складніша. Алгоритми справді можуть виділяти потенційні об’єкти – склади, позиції артилерії, колони техніки або командні пункти. Однак ці об’єкти лише потрапляють до списку кандидатів на аналіз, після чого проходять додаткову перевірку людьми.

Навіть найсучасніші системи машинного навчання залишаються схильними до помилок. Наприклад, вантажний автомобіль може бути помилково класифікований як ракетна установка, а промисловий склад – як військовий об’єкт. Саме тому більшість військових систем побудовані за принципом human in the loop – людина залишається у ланцюгу ухвалення рішень. Алгоритм може запропонувати ціль, але остаточне рішення приймає оператор або командир.

Водночас вплив алгоритмів на процес ухвалення рішень поступово зростає. Коли система аналізує тисячі знімків і пропонує кілька найбільш імовірних цілей, людина фактично працює вже з відфільтрованою інформацією. Це означає, що алгоритм опосередковано впливає на те, які рішення будуть прийняті.

Окрема дискусія стосується використання генеративних моделей штучного інтелекту – тих самих систем, які здатні аналізувати тексти та формувати зв’язні відповіді. Технічно такі моделі навчаються на величезних масивах текстів і здатні виявляти статистичні закономірності в мові. У військовому контексті їхнє потенційне застосування пов’язане насамперед з аналізом розвідувальної інформації. Наприклад, мовна модель може автоматично узагальнювати звіти розвідки, зіставляти дані з різних джерел або формувати аналітичні зведення.

Однак немає підтверджених даних про те, що такі моделі використовуються для безпосереднього вибору цілей для ударів. Їхня роль, найімовірніше, обмежується аналітичною підтримкою – тобто прискоренням обробки текстової інформації.

Одночасно з цим розвивається ще один напрям – автономні системи озброєння. Йдеться про дрони, роботизовані платформи та системи ППО, які здатні самостійно виявляти та супроводжувати цілі. Такі системи працюють на основі комбінації датчиків – камер, радарів, тепловізорів – і алгоритмів комп’ютерного зору. Коли система виявляє об’єкт, вона визначає його тип і відстежує його рух. У деяких випадках алгоритм може навіть самостійно ухвалити рішення про атаку, якщо загроза очевидна і часу на реакцію людини немає.

Однак повністю автономна зброя залишається вкрай суперечливою темою. Багато країн побоюються передавати алгоритмам право ухвалювати рішення про застосування сили без участі людини.

Тому сьогодні штучний інтелект у військовій сфері виконує насамперед роль прискорювача аналізу та планування, а не самостійного учасника бойових дій. Він допомагає аналізувати величезні масиви даних, знаходити закономірності та пришвидшувати ухвалення рішень. Водночас уже зараз стає очевидно, що війни XXI століття дедалі більше залежать не лише від чисельності армії або кількості озброєнь, а й від обчислювальних можливостей. Алгоритми починають відігравати роль своєрідної  “нервової системи” сучасної армії – поєднуючи між собою розвідку, зв’язок, командування та озброєння. І хоча остаточне рішення як і раніше залишається за людиною, вплив штучного інтелекту на характер військових конфліктів лише зростатиме.

Нещодавні заяви про можливі удари по українських водопостачальних об’єктах викликали підвищений суспільний інтерес та стали фактором нового страху. Президент Зеленський попередив, що ворог “готує нову хвилю атак на інфраструктуру, логістику та водопостачання”, прагнучи залишити українців з проблемами з водою. Аналогічні повідомлення з’являлися у ЗМІ: згадується, що під загрозою можуть опинитися найбільші міста (Київ, Одеса, Харків, Дніпро та інші центри з населенням понад мільйон).

Разом із тим офіційних підтверджень безпосередніх планів атак немає. Багато експертів вважають, що реальні загрози систематичному знищенню водоканалів часто перебільшуються. Відповідні парламентські комітети й комунальні служби стверджують: жодних попереджень для водоканалів із боку розвідки чи уряду їм не надходило. Така інформаційна “шумова атака” швидше слугує фактором психологічного тиску на населення, а не точним прогнозом технічних можливостей ворога.

Схема роботи системи водопостачання та ризики

У великих містах централізована система водопостачання працює за простою схемою: вода з природних джерел (річок, водосховищ або підземних свердловин) піднімається насосами, проходить очищення на станціях і далі транспортується по магістральних і розподільних трубопроводах до споживачів. На всіх етапах ключову роль відіграє електроенергія: без живлення насоси і фільтри не працюють, вода не надходить. Це добре видно на прикладі: під час аварії енергомережі в січні водоканал Києва повідомляв про зупинку водопостачання у всіх районах міста. Одночасно існує й система водовідведення: стічні води збираються у каналізаційні мережі, перекачуються насосами (КНС) і очищуються на очисних спорудах.

Тут нерідко йдеться про ще вищі ризики: фахівці зауважують, що пошкодження каналізаційних насосних станцій може призвести до виливу неочищених стоків у річки та ґрунти, створюючи серйозну загрозу для санітарного стану населення. Тобто при аварії стічних систем місто може “захлинатися” нечистотами, що набагато небезпечніше за просту відсутність питної води.

Серед реально вразливих місць водної інфраструктури – переважно енергозалежність і концентрація. Більшість основних насосних станцій та очищувальних споруд мають потребу в постійному енергопостачанні. Якщо вони втрачають живлення або отримують серйозні пошкодження, вода перестає надходити до сотень тисяч абонентів. Додатково до цього треба враховувати зношеність мереж: за роки недофінансування водоканали часто працюють на старому обладнанні та трубах, кількість аварійних поривів зростає.

Дефіцит персоналу та запасних частин теж посилює проблеми з оперативним відновленням. Проте ці проблеми призводять швидше до короткострокових перерв і локальних аварій, ніж до тотального “відключення” води у місті. Щоб назавжди знеструмити всі вузли водопостачання, росіянам потрібно було б одночасно запустити сотні ракет чи тисячі дронів –-ресурси, яких у них немає. У попередніх зимових атаках Москва не змогла влаштувати тотальний блекаут енергосистеми України, і “вода повністю зникнути” за схожим сценарієм навряд чи зможе. Для довготривалого ефекту, швидше за все, знадобилися б багаторазові удари по одному й тому ж об’єкту, а не одноразова атака. Тому значно вірогіднішими є тимчасові та точкові перебої (в окремих районах чи на певних підприємствах), які комунальники зможуть ліквідувати у режимі надзвичайного реагування.

Ймовірні наслідки локальних відключень води

Насамперед страждає гуманітарний аспект: населення без води швидко опиняється в критичних умовах. Брак водопостачання – це проблема не лише відсутності питної води в оселях. Без води ускладнюються медичне обслуговування, санітарія та гігієна. За даними ВООЗ, лікарня без водопостачання не може нормально працювати: її операційні та палати залишаються без необхідних ресурсів, а пацієнти, включно з породіллями та новонародженими, втрачають доступ до безпечної питної води. Наявність запасів і резервних систем може зарадити, але повна відсутність води робить лікувальний процес небезпечним. Окремо зростає ризик інфекційних захворювань, адже без стабільного водопостачання неможливо забезпечити належну стерилізацію інструментів, прибирання приміщень та ізоляцію пацієнтів. За оцінками UNICEF та UN OCHA, порушення доступу до базових послуг, зокрема води та санітарії, прямо впливає на рівень захворюваності серед дітей і людей похилого віку, а в умовах зими чи спеки ці ризики лише посилюються. У багатоповерхових будинках без тиску у мережі вода фізично не піднімається на верхні поверхи, що означає повну втрату доступу для тисяч родин навіть тоді, коли в системі формально зберігається мінімальний обсяг ресурсу.

Водночас перебої з водою відчуває і бізнес: багато підприємств, зокрема харчова промисловість, хімічні виробництва, машинобудування, залежать від води у виробничих циклах, а системи протипожежної безпеки – гідранти, пожежні рукави – стають безсилими без належного тиску. Порушення водовідведення створює додаткові ризики, адже переповнені каналізаційні мережі можуть призвести до локальних підтоплень і забруднення довкілля. Економічні витрати на ліквідацію аварій, доставку води автоцистернами, розгортання тимчасових пунктів роздачі та ремонт інфраструктури суттєво зростають, що лягає тягарем на місцеві бюджети. На соціальному рівні відсутність води може стати каталізатором нової хвилі переселення: за даними міжнародних організацій, понад 3,6 млн осіб залишаються внутрішньо переміщеними через війну в Україні, і нестабільність базових послуг є одним із чинників прийняття рішення про виїзд. У прифронтових містах, зокрема у Харкові чи Дніпрі, мешканці регулярно наголошують на вразливості критичної інфраструктури. Як зазначає UNICEF, “інтенсивні удари” вже залишали мільйони родин без тепла, світла й водопостачання, і тривале перебування в таких умовах формує для громадян не тимчасову незручність, а постійний режим виживання.

Елементи стійкості системи і стримування потенційних планів ворога

Водоканали та громади розвивають резерви й альтернативні рішення: заздалегідь підготовлені дизель-генератори та навіть сонячні установки, які дозволяють живити насоси при аваріях мереж. Згідно з UNICEF, саме завдяки заздалегідь встановленим генераторам та сонячним панелям водопостачання у критичних об’єктах (лікарнях, насосних станціях) залишалося майже безперебійним навіть під час зимових “ракетних атак”. Окремо відзначено, що вже під час поточних бойових дій ВООЗ за підтримки ЄС оснастила п’ять лікарень Харківщини автономними системами очищення води – щоб вони могли самостійно забезпечувати пацієнтів чистою водою, незважаючи на щоденні обстріли інфраструктури. Головним стримуючим чинником атаки на водоканали поки що залишається поєднання нашої протиповітряної оборони та удосконаленої роботи українських військ (включно з авіацією), а також обмеженість ресурсів агресора. Якщо повсюди з’являться альтернативні джерела енергії і резервні схеми, удар по одному або декількох об’єктах навряд чи призведе до повного відключення води на довгий час. Крім того, оперативне відновлення – у вигляді аварійних ремонтних бригад, швидкого перекидання ресурсів з інших регіонів та залучення міжнародної допомоги – доволі інтенсивно практикується з початку війни.

Отже, реально слід очікувати не тотальної зупинки водопостачання у великих містах, а радше повторюваних позапланових відключень у наслідок масованих обстрілів енергомережі чи окремих насосних станцій. Найбільший ризик становлять значні збої з електропостачанням водоканалів, аварії на вже зношених трубопроводах та потенційні атаки на окремі ключові вузли. Саме своєчасне забезпечення резервного живлення, оперативного ремонту та ефективна координація на державному рівні здатні стримати негативні наслідки. Населенню ж варто бути готовим до того, що періодично доведеться економити воду та використовувати запаси з домашніх резервуарів або бутлів. У підсумку головний висновок: найближчим часом найбільш імовірними є окремі проблеми з водою (локальні перебої й повторний запуск систем), але далеко не «повний колапс» водопостачання. Найсуттєвіший фактор стійкості – це саме оперативність поновлення подачі води (через резервні джерела енергії і ремонтні сили) та наявність альтернативних рішень, що вже закладено в систему водоканалів і над чим зараз працюють з міжнародними партнерами.

Кінець лютого – початок березня 2026 року став моментом, коли абстрактне поняття “ризик великої війни” на Близькому Сході набуло цілком конкретних проявів. Початок операції США та партнерів проти Ірану засвідчили: світ опинився у новому масштабному конфлікті. Це не просто черговий спалах напруги в нестабільному регіоні – це прямий удар по світових транспортних артеріях та енергетичних ринках.

У цьому аналізі ми розглянемо, що на практиці означає “ескалація на Близькому Сході” для України, та простежимо п’ять ключових каналів, через які події в Перській затоці неминуче впливають на нашу енергетику, логістику, безпеку та міжнародну підтримку.

Першим і найбільш відчутним каналом стає енергетичний ринок. Стрибок цін на нафту та газ, спричинений військовими діями в нафтоносному регіоні, миттєво підвищує вартість пального, електроенергії, логістики й кредитних ресурсів. Для України, яка й так функціонує в режимі воєнної економіки, це означає подорожчання імпортних енергоносіїв та суттєве зростання ризику інфляційного відхилення від прогнозів Національного банку.

Крім того, воєнні ризики в районі Перської затоки та ключових проток – Баб-ель-Мандебської та Ормузької – автоматично закладаються в тарифи страхування вантажів, що впливає на вартість фрахту в глобальному масштабі. Судновласники змушені обходити небезпечні акваторії, спрямовуючи судна в обхід Африки через Мис Доброї Надії, через що морський шлях з Азії до Європи подовжується приблизно на третину. Це не лише збільшує витрати часу, пального та оренди суден, але й фізично “з’їдає” доступний тоннаж флоту, створюючи дефіцит транспортних потужностей і додатково підштовхуючи ціни на всі товари, що імпортуються до України.

Другий критичний канал – це конкуренція за озброєння, зокрема за системи протиповітряної та протиракетної оборони (ППО/ПРО). У нових реаліях вони стають дефіцитною “валютою”, необхідною одночасно для східноєвропейського та близькосхідного театрів військових дій. Це не теоретична загроза: публічні матеріали та аналітичні звіти свідчать, що ще у 2025-2026 роках США проводили оцінку власних запасів та переглядали пріоритети поставок через необхідність балансувати між паралельними конфліктами. Тепер, з початком повномасштабної операції проти Ірану, ризик того, що потоки військової допомоги можуть бути перенаправлені або затримані, стає цілком реальним.

Третій канал впливу – це посилення Росії. Підвищення світових цін на нафту та газ, викликане близькосхідною кризою, потенційно зміцнює фінансову “подушку” Москви, навіть попри те, що санкції частково стискають її експортні доходи. Відповідно, будь-яке подальше зростання котирувань дає Кремлю більше ресурсів для ведення війни проти України.

Водночас інформаційний простір стає четвертим полем битви. Ескалацію супроводжують масовані кіберудари та інформаційні операції: вже в перші дні конфлікту повідомлялося про хвилі кібератак на цифрові сервіси Ірану та очікування асиметричних відповідей з боку проіранських хакерських груп. Для України, яка постійно перебуває під російськими кібератаками, активізація таких груп на Близькому Сході може обернутися посиленням тиску на її власну цифрову інфраструктуру, особливо з огляду на технічну кооперацію між Москвою та Тегераном.

Глобально ця ескалація створює для України складний парадокс. З одного боку, її аргумент про те, що війна в Європі та конфлікт на Близькому Сході є частинами ширшої війни авторитарних режимів проти міжнародних правил, звучить тепер значно переконливіше. З іншого боку, саме через це переплетіння театрів конкуренція за обмежені ресурси – фінансові, військові, політичні – стає набагато жорсткішою. І те, наскільки вміло Україна зможе навіть у цих умовах доводити партнерам нерозривність власної безпеки із глобальною стабільністю, визначатиме обсяги та швидкість подальшої підтримки.

Отже, лютий 2026 року позначив нову реальність: велика війна повернулася на Близький Схід, і її відлуння миттєво вдарило по Україні.  Вистояти в цих умовах країна зможе лише у тому разі, якщо перестане бути пасивним спостерігачем і перетворить спільність загроз на конкретні дипломатичні та безпекові угоди. Сьогодні як ніколи потрібно доводити: безпека в Європі неможлива без стабільності на Близькому Сході, а стримування Ірану так само важливе для миру в Україні.