Автор: Микола Донченко

Майбутня зустріч президента США Дональда Трампа та лідера Китаю Сі Цзіньпіна у Південній Кореї відбувається на тлі напруженої та динамічної ситуації навколо війни в Україні. Хоч безпосередніх деталей щодо порядку денного переговорів у нас немає, очевидно, що питання російської агресії залишатиметься одним з ключових пунктів дискусії.

За кілька днів до цієї зустрічі світові лідери та ЗМІ стали свідками низки важливих заяв та подій, що окреслюють поточний стан речей.

По-перше, українська сторона остаточно сформулювала та озвучила свою позицію щодо можливих переговорів. Президент України Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що єдиною умовою для початку діалогу є фіксація позицій по тій лінії фронту, яка існує на сьогодні. Він категорично виключає територіальні поступки, заявляючи:

“Ми йдемо в дипломатію тільки з тієї позиції, де ми стоїмо. Ми не будемо виходити з тієї чи іншої частини нашої держави”.

Ця ж позиція підтверджується і в контексті роботи над планом припинення вогню, який українська влада разом з європейськими партнерами обіцяє підготувати протягом 7-10 днів . Однак Зеленський висловлює глибокий скепсис щодо готовності Москви до будь-якої угоди.

По-друге, стало зрозуміло, що Вашингтон, незважаючи на відмову у поставках Україні крилатих ракет “Томагавк”, продовжує шукати механізми впливу на Кремль. Звернення Трампа до Китаю з вимогою скоротити закупівлю російських енергоносіїв – лише один з інструментів цього тиску. У той же час сам Зеленський відкрито говорить, що єдиним способом змусити Кремль серйозно ставитися до переговорів є силовий тиск, зокрема можливість завдавати ударів по глибоких тилах Росії, зокрема по її енергетичним об’єктам. Він прямо каже, що навіть сама загроза таких ударів може змінити розрахунки кремлівського лідера.

Одночасно з цим Росія продовжує свою лінію на ескалацію, застосовуючи силу проти нових цілей, що впливають на інтереси третіх країн, як це сталося після атак підприємств, пов’язаних з Азербайджаном, чи американського заводу під Львовом. Кремль, за словами експертів, переконаний у своїй безкарності та намагається проштовхнути свій варіант ультиматуму про капітуляцію, а не вести переговори про компроміс.

Ось у такому надзвичайно напруженому полі та економічному контексті і відбуватиметься зустріч у Південній Кореї. Трамп, маючи обмежений набір важелів прямого впливу на Кремль, намагається залучити до тиску на Москву та Пекін, вказуючи на те, що Індія вже відмовилася від закупівель російської нафти, а Китай їх значно скоротив. Однак ефективність цієї стратегії викликає сумніви. Навіть якщо тимчасове скорочення відбувається, воно часто буває пов’язане не з політичною волею, а з технічними причинами, такими як переоформлення потоків через непідсанкційних постачальників, що вже не раз відбувалося після введення нових обмежень.

Більш того, для Китаю будь-які дії, спрямовані на виконання вимог Вашингтона щодо Росії, несуть у собі серйозні геополітичні ризики. Вони можуть бути сприйняті світом як підпорядкування Пекіна наказам Вашингтона, що є нищівним ударом по іміджу Китаю як самостійної світової сили. Крім того, такий крок створює небезпечний прецедент, коли США можуть і надалі використовувати аналогічні методи, вже примушуючи треті країни відмовлятися від торгівлі з самим Китаем під загрозою санкцій.

З іншого боку, довгострокові інтереси Пекіна також не сходяться зі сценарієм відкритого тиску на Росію. Китай веде стратегічне протистояння з США, і в цій боротьбі стабільні та дружні стосунки з Росією, яка є надійним постачальником ресурсів і може служити “твердим тилом” у разі гіпотетичної морської блокади, є для Пекіна критично важливими. Розмінювати ці стратегічні активи на тимчасові та, швидше за все, непевні домовленості з Трампом Китаю абсолютно невигідно. Тому найімовірнішим сценарієм після зустрічі є не різке скорочення китайських закупівель, а розвиток власних мирних ініціатив Пекіна. Китай може запропонувати план, що частково відображає його ранні пропозиції лютого 2023 року, а також враховує поточну реальність лінії фронту.

Така ініціатива, висунута не під тиском Вашингтона, а як самостійна мирна місія, дозволить Пекіну зберегти обличчя і посилить свій вплив як глобального медіатора. Вона ж може бути прийнятна для Москви, особливо якщо до того часу російській армії вдасться домогтися песних тактичних успіхів на полі бою. Таким чином, зустріч Трампа і Сі Цзіньпіна навряд чи стане моментом революційного прориву, який миттєво змінить хід війни. Швидше за все, вона закладе основи для більш тривалих і складних дипломатичних маневрів, у яких Китай буде прагнути відіграти власну, незалежну роль, а США – продовжать пошук нових способів ізоляції Росії, не загострюючи при цьому відносин із Пекіном до межі відкритого конфлікту.

Російська крилата ракета 9М730 “Буревісник”, відома в НАТО під кодовою назвою SSC-X-9 Skyfall, з моменту своєї першої публічної презентації у 2018 році залишається одним з найбільш загадкових і дискусійних проектів у сфері стратегічних озброєнь.

Російський очільник у своєму зверненні до Федеральних зборів тоді оголосив про створення цієї крилатої ракети з ядерною силовою установкою, яка, за заявами російського міністерства оборони, має практично необмежений радіус дії та здатна долати будь-які системи протиракетної оборони. Ця розробка була представлена як одна з “вундервафль”, які мають забезпечити Росії військово-стратегічну перевагу в умовах розширення західних систем ПРО.

За своєю суттю, “Буревісник” – це спроба створення стратегічної крилатої ракети, здатної знаходитися в повітрі протягом декількох діб завдяки використанню ядерного реактора, що нагріває повітря для прямоточного повітряно-реактивного двигуна. Ця технологічна концепція, що сходить корінням ще до радянських і американських досліджень часів холодної війни, нібито дозволяє ракеті рухатися з надзвуковою швидкістю низько над землею, роблячи її майже непомітною для радарів і, відповідно, майже неможливою для перехоплення.

Заява про практично необмежену дальність польоту ґрунтується на факті використання ядерної енергії, яка усуває необхідність у звичайному паливі. Останні заяви з боку російського керівництва, зокрема повідомлення від 26 жовтня 2025 року, нібито підтверджують ці амбіції. Голова Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов заявив, що під час одного з випробувань ракета подолала 14 тис кілометрів за приблизно 15 годин польоту, демонструючи можливості, що значно перевищують будь-які існуючі крилаті ракети. Путін, у свою чергу, наказав розпочати підготовку інфраструктури для майбутнього розгортання цього комплексу, що свідчить про намір ввести його до складу стратегічних ядерних сил.

За даними аналітиків, які вивчають супутникові знімки, одним з місць майбутнього базування може бути об’єкт біля сховища ядерних боєголовок “Вологда-20” або “Чебсара”, розташований за 475 км на північ від Москви, де було виявлено будівництво дев’яти горизонтальних пускових майданчиків, згрупованих у три захищені групи. Проте історія випробувань “Буревісника” була далеко не гладкою і супроводжувалася численними невдачами, які кидають тінь на офіційні заяви Кремля. За даними західних розвідок, з моменту перших відомих випробувань у 2016 році та до 2019 року було проведено щонайменше 13-14 пусків, з яких лише один, за повідомленнями, можна вважати успішним.

Саме технологічна складність створення малогабаритного та безпечного ядерного двигуна для ракети є основним джерелом скепсису серед міжнародних експертів. Багато фахівців, серед яких заступник генерального директора компанії з виробництва засобів радіоелектронної боротьби Анатолій Храпчинський, наголошують, що сама ідея є нежиттєздатною, і нагадують, що від аналогічних проектів, таких як американський “Project Pluto”, відмовилися ще в 1960-х роках саме через екологічні ризики та технологічні складнощі. Критики вказують, що ракета з відкритим ядерним циклом, яка, ймовірно, використовується в “Буревіснику”, неминуче буде розсіювати радіоактивні продукти розпаду по всьому маршруту польоту, перетворюючись на “літаючий Чорнобиль” і створюючи загрозу навіть для власного населення країни-розробника.

Крім технічних аспектів, важливим є питання про реальну стратегічну цінність “Буревісника” та його вплив на глобальний баланс сил. Якщо ракета буде доведена до працездатного стану, вона дійсно здатна ускладнити завдання існуючих систем ПРО. Її здатність летіти на надмалій висоті протягом тривалого часу непередбачуваними маршрутами робить її складною ціллю для перехоплення. Це теоретично може забезпечити Росії можливість завдати гарантованого удару у відповідь, обійшовши щити супротивника.

Міжнародний контекст розробки “Буревісника” також заслуговує на увагу. Ця ракетна система не згадується в діючому Договорі про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-III), що створює правове поле для її розгортання поза межами обмежень, що діють для інших типів стратегічних носіїв. Зі закінченням терміну дії СНВ-III у лютому 2026 року, подібні нові розробки можуть значно ускладнити майбутні переговори з контролю над озброєннями, оскільки вони являють собою новий клас зброї, який не був передбачений попередніми угодами. Російська активність навіть після невдалих випробувань, свідчить про високу пріоритетність цієї програми для керівництва країни.

На початку осені 2025 року, за даними спостереження, на арктичному полігоні Паньково на острові Нова Земля була зафіксована підвищена активність, включаючи переміщення персоналу, техніки, а також присутність спеціалізованих літаків, таких як російський Іл-76 СКІП для збору телеметрії та американського WC-135 Constant Phoenix, призначеного для виявлення радіоактивних частинок. Це може свідчити про підготовку або вже проведення нових випробувань, що вказує на те, що роботи над “Буревісником” активно продовжуються, незважаючи на всі труднощі.

Таким чином, ракета “Буревісник” є реальним, але надзвичайно складним і ризикованим технологічним проектом, статус якого залишається невизначеним. Наявність програми розробки підтверджується численними свідченнями, включаючи супутникові знімки, офіційні заяви та інциденти. Що стосується впливу на баланс сил, то сам факт його розробки є дестабілізуючим чинником, який розпалює новий виток гонки озброєнь і створює додаткові загрози як регіональній, так і глобальній безпеці, особливо в умовах посилення міжнародної напруги та кризи в системі контролю над озброєннями.

Після тривалих переговорів та обміну дипломатичними ініціативами українська авіація отримала реальну перспективу поповнення шведськими винищувачами. Ключовою подією став візит Президента України Володимира Зеленського до Швеції 22 жовтня 2025 року, під час якого було підписано лист про наміри щодо майбутніх поставок багатоцільових винищувачів Gripen E/F.

Gripen – одномоторний багатоцільовий винищувач покоління 4+, розроблений Saab (Швеція). Максимальна швидкість – близько Mach 2 (≈2 100 км/год) на висоті 15 000 м, а бойовий радіус складає ≈800 км. Літак може нести до 5,3 т корисного навантаження на 8 підвісках. В арсеналі є потужний радар PS-05/A і система IR-OTIS, а також приймач дозаправки в польоті. Gripen C/D може нести сучасні ракети “повітря-повітря” типу MBDA Meteor (діє на >200 км) та AIM-120 AMRAAM, короткодіапазонні IRIS-T і Sidewinder, а також різноманітні ракети “повітря-земля/море” – напр., Taurus KEPD-350, AGM-65 Maverick, RBS-15 – і керовані бомби (GBU-12, GBU-39).

Цей набір зброї повністю сумісний із арсеналом НАТО, а багато з цих систем уже є на озброєнні Швеції. Наприклад, ракета Meteor здатна рухатись вище Mach 4 і перехоплювати цілі на відстані понад 200 км , що значно підвищує потенціал повітряних боїв. У цілому тактичні характеристики Gripen (маневреність, швидкість, датчики, ракети класу “повітря-повітря”) відповідають завданням ППО та захисту повітряного простору України. За оцінками експертів, новіші модифікації Gripen E у середньому приблизно в 1,5 раза кращі за ранні C/D і наближаються до рівня найкращих зразків F-16 .

Шведський Gripen – легкий багатоцільовий винищувач з одним двигуном. Для порівняння: американський F-16A/B (на знімку) спроектований як фронтовий винищувач, доводячи швидкість до Mach 2,05 (≈2 180 км/год). F-16 також має більшу вантажопідйомність – близько 7,7 т озброєння, але для досягнення такої потужності він має більшу вагу та витрати на утримання. Gripen же дещо поступається за вантажем (~5,3 т) , зате набагато “легший” в обслуговуванні. Його дизайн із високим запасом тяги і цифровою системою керування дозволяє пілоту автоматично контролювати швидкість та зменшує навантаження під час бою.

Інші західні винищувачі мають вищі показники: багатомоторний Rafale (Франція) несе до ~9,5 т озброєння і має бойовий радіус понад 1 800 км; Eurofighter Typhoon (Європейсько-Британський проект) – 2 двигуни, понад 9 т корисного навантаження і дальність до ~1 400 км. Водночас ці літаки набагато дорожчі у виробництві та експлуатації. Наприклад, вартість літака Rafale за оцінками – понад 100 млн дол проти набагато меншої вартості Gripen. Gripen створено для простої інтеграції компонентів і дешевшого обслуговування, тому при значно меншій ціні він має конкурувати по ефективності на полі бою. За словами українських фахівців, вдало поєднувати різні типи літаків – десь по сотні F-16 і Gripen – може закрити потребу у винищувачах для оборони кордонів і деокупації.

У сучасній війні багатоцільові винищувачі виконують широкий спектр завдань. Gripen може ефективно діяти у повітряних боях, використовуючи ракетний комплекс “повітря-повітря” (Meteor, AMRAAM, IRIS-T) для перехоплення ворожої авіації на великих дистанціях. Зокрема, застосування Meteor (з радіальним прискоренням до Mach 4+) здатне змінити баланс повітряної оборони на сході країни. Літаки забезпечують удари по наземних і морських цілях за рахунок “повітря-земля” озброєння – крилатих ракет Taurus KEPD-350, AGM-65 Maverick, протикорабельних RBS-15, а також точних бомб (наприклад, керовані GBU-12, SDB).

Крім того, винищувачі залучають до прориву протиповітряної оборони супротивника (супровід ударної авіації, придушення РЛС і ЗРК). Вони можуть перехоплювати крилаті ракети, безпілотники та бомбардувальники, що становлять загрозу критичній інфраструктурі України. Фактично всі традиційні функції винищувачів актуальні: бої в повітрі, удари по ґрунту/морю, розвідка і коригування вогню, супровід транспортних чи ударних місій. Підсумовуючи, Gripen може бути задіяний і в ППО (завоювання переваги в повітрі), і в ударних операціях (батальйонні CAS-місії), і в завданнях повітряної розвідки та моніторингу.

Легкість експлуатації і “невибагливість” – одні з головних переваг Gripen. Літак спроєктовано для дисперсованих операцій: він може злітати і сідати навіть на звичайних дорогах довжиною всього 500-700 м. Це дозволяє мінімізувати ризик нападів на стаціонарні аеродроми, що особливо важливо при загрозі ракетних ударів. Перевірено, що Gripen в польових умовах зможе працювати за умов обмеженої інфраструктури (ґрунтові смуги, розгорнуті майданчики).

Зазначені українські експерти також відзначають низькі експлуатаційні витрати Gripen: вартість льотної години – близько $4,7 тис. (за оцінкою Jane’s 2012 р.), що майже на 1,5 раза менше, ніж у F-16 (≈$7 тис.). До того ж підготовка і обслуговування потребують мінімального персоналу – літак допускає гаряче дозаправлення, швидку заміну блоків обладнання і сигналізує пілоту про заміну агрегатів. Це відповідає вимозі вести бойові дії при обмежених ресурсах і в умовах руйнованої економіки війни.

Gripen спростує залежність від одинокого постачальника: він може використовувати широкий спектр європейського озброєння, а не тільки американського. Це означає можливість закупівлі ракет і бомб у партнерів по НАТО (MBDA, Thales тощо), а також локалізацію ремонту та виробництва запчастин у Європі. Така універсальність зменшує ризики логістичних обмежень, які Україна відчувала з поставками російських комплектуючих.

Таким чином, Gripen поєднує ключові переваги для України – сучасні бойові можливості, високий ступінь готовності до розгортання в польових умовах та відносно низькі операційні витрати. Отримання шведських винищувачів значно посилить наших авіаційні групи, дозволить ефективніше прикривати повітряні кордони та підтримувати наземні операції. Усі традиційні ролі винищувачів – від ППО до точкових ударів і розвідки – будуть виконуватись із більшою ефективністю, що важливо для ведення війни з Росією.

Жовтень 2025 року став новим етапом у затяжному українському конфлікті, який характеризується посиленням політичного тиску, змінами в економічних умовах для ключових гравців та стабільно напруженою ситуацією на фронті.

Минулого тижня увагу привернула одіозна заява президента США Дональда Трампа, зроблена під час його зустрічі з Володимиром Зеленським у Вашингтоні. Американський лідер сказав про те, що Росія “знищить” Україну у разі непоступливості щодо Донбасу. Західні та українські експерти назвали її повторенням заяв Кремля та російським нарративом, який Путін зумів нав’язати Трампу, але поточний розвиток ситуації на фронті каже про інше – окупанти дійсно можуть спробувати максимально виснажити Україну за допомогою далекобійної зброї та якщо не “знищити”, то завдати державі величезних руйнувань.

В першу чергу мова йде про суттєве загострення ударів російських сил по території України. Зокрема, повідомлялося про серію масованих ракетно-дронових атак на Полтавську область. У ніч на 20 жовтня росіяни одночасно завдали комбінованого удару по енергетиці Полтавщини – були зафіксовані влучання ракет і безпілотників, що пошкодили об’єкти енергетичної інфраструктури. Місцеві медіа також повідомляли, що вибухи було чути у передмісті Полтави. Крім того, українські військові підтвердили використання нових засобів ураження. За даними офіцера Бунятова, російська авіація вперше використала під час ударів по Полтавщині керовані авіабомби КАБ з дальністю понад 150 км. Це вказує на те, що ворог розширює географію застосування високоточних авіаударів на значні відстані.

Такі удари викликають застереження щодо можливого посилення атак на критичну інфраструктуру, включно з логістикою та енергетикою та справді перегукуються з попередженнями деяких західних політиків про загрозу спроби повного руйнування України.  Застосування Росією модернізованих керованих авіабомб (КАБів) із дальністю понад 100 км відкриває новий небезпечний етап війни проти України. Якщо раніше удари по віддалених містах були обмежені ракетами або безпілотниками, то тепер противник може завдавати прицільних авіаударів по глибокому тилу, залишаючись поза зоною ураження українських систем ППО. Це означає, що відтепер навіть міста Центральної України, такі як Полтава чи Лозова, більше не можуть вважатися відносно безпечними

Найсерйозніша загроза полягає у можливості цілеспрямованих ударів по критичній інфраструктурі – енергетичних вузлах, підстанціях, транспортних артеріях, промислових об’єктах. Удар КАБом по подібному об’єкту може спричинити ланцюгову реакцію – знеструмлення регіону, перебої у водопостачанні та транспорті, що паралізує роботу підприємств і ускладнює військову логістику. Навіть кілька таких влучань можуть стати критичними для регіональної енергосистеми, особливо напередодні зими.

Крім того, подібні атаки мають сильний психологічний ефект. Вони демонструють населенню, що “тилу” фактично більше не існує. Коли вибухи лунають там, де раніше панував спокій, це викликає паніку, посилює втому суспільства і тиск на місцеву владу. Таким чином, удари по глибокому тилу переслідують не лише військову, а й політичну мету – дестабілізувати ситуацію всередині країни та змусити суспільство вимагати переговорів

Загалом удари реактивними КАБами по Полтаві та Миколаєву сигналізують про перехід війни у фазу, де лінія фронту розмивається, а будь-який населений пункт може стати мішенню. Якщо Росія продовжить застосовувати цю зброю системно, наслідки можуть бути критичними не лише для окремих регіонів, а й для функціонування всієї енергетичної та логістичної інфраструктури України.

Отже, поєднання ультимативних заяв і нових ударів породжує серйозні побоювання. З одного боку, Україна залишається непохитною у захисті своєї суверенності, з іншого – російські агресори демонструють, що готові ескалувати тактику воєнних дій до межі. Саме тому розмови про можливі поступки ймовірно викликатимуть ще більший спротив серед українського суспільства і міжнародних партнерів. Ситуація залишається напруженою: події останніх днів показали, що загроза “знищення України” – попри гіперболічну форму – не є виключно риторичним прийомом, а відповідає реальному плануванню ударів по ключових об’єктах країни.