Микола Донченко, автор у URAUA.INFO

Суверенітет проти трибуналу: чому Глобальний Південь дистанціюється від МКС

Posted on 8 Серпня, 2025 by Микола Донченко

Світовий порядок, сформований після Другої світової війни і довгий час домінований Заходом, нині переживає глибоку кризу. Багато глобальних інституцій під західним керівництвом втратили колишній авторитет і дієвість.

Держави Глобального Півдня дедалі гучніше критикують те, що міжнародні організації – ООН, Світовий банк, МВФ та інші – досі відображають баланс сил середини XX століття і контролюються західними країнами. Наприклад, жодна африканська чи латиноамериканська держава (як і найбільш населена країна світу Індія) досі не має постійного місця в Раді Безпеки ООН. Не дивно, що довіра до міжнародних інституцій у світі знижується вже багато років – фактично, можна говорити про їх існування в умовах екзистенційної кризи ліберального світового порядку.

Одним із проявів цієї кризи стала наростаюча роль Глобального Півдня у міжнародній політиці. Країни Азії, Африки, Латинської Америки та Близького Сходу все більше заявляють про свої інтереси і не бажають слідувати курсом, продиктованим Заходом. Це веде до формування більш мультиполярного світу, де декілька центрів сили конкурують і співпрацюють між собою. В таких умовах традиційні західні “правила гри” вже не сприймаються як беззаперечні. Невдоволення подвійними стандартами і асиметричним розподілом влади в глобальних інституціях змушує багато держав переосмислити своє місце в них або навіть дистанціюватися від цих інституцій.

МКС: правосуддя чи інструмент впливу?

Яскравий приклад втрати довіри до західних інститутів – ситуація навколо Міжнародного кримінального суду (МКС). Цей суд було створено в 2002 році як перший постійний трибунал для переслідування воєнних злочинів, геноциду та злочинів проти людяності. На початку існування МКС викликав ентузіазм, проте з часом ейфорія змінилася розчаруванням . Головна причина – вибірковість і політизація його діяльності.

МКС дедалі частіше звинувачують у упередженості та диспропорції: майже всі справи, які він розглянув за понад 20 років, стосувалися злочинів в африканських країнах. Серйозні злочини в інших регіонах світу при цьому залишалися поза його увагою. Така вибірковість породила скептицизм до МКС у державах Глобального Півдня. Додатковий аргумент для недовіри – той факт, що деякі наймогутніші країни (США, Китай, Росія) взагалі не приєдналися до Римського статуту, тобто не визнають юрисдикцію МКС. Це підриває універсальність Суду і підсилює враження, що він є лише інструментом великих держав для просування власних інтересів.

З точки зору багатьох незахідних країн, членство в МКС несе ризик втрати суверенітету у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Передача ключових судово-правових повноважень на наднаціональний рівень (до Гааги) сприймається як загроза самостійності держави. Африканський Союз, який спочатку закликав країни континенту приєднатися до МКС, згодом кардинально змінив позицію. Побачивши, що прокурори МКС зосередилися майже виключно на переслідуванні африканських лідерів, африканські уряди заговорили про необ’єктивність і навіть неоколоніальний характер цього правосуддя. На думку критиків, МКС перетворився на знаряддя просування західного впливу в Африці, що нагадує стару колоніальну політику “поділу і владарювання”. Звідси – заклики Африканського Союзу до масового виходу африканських країн з Римського статуту у відповідь на дії Суду, які порушують суверенні права держав (зокрема, прецеденти з ордерами на арешт діючих глав держав, як у випадку Судану).

Страх втратити суверенітет

Багато держав Глобального Півдня не поспішають віддавати своїх громадян під юрисдикцію МКС. Станом на сьогодні понад 30 країн Африки, Азії, Близького Сходу і Латинської Америки взагалі не ратифікували Римський статут (деякі навіть відкликали свій підпис). Серед них – Індія, Індонезія, Туреччина, Ізраїль, Єгипет, Пакистан, Саудівська Аравія, Ефіопія, Куба, КНР та інші. Для цих країн збереження суверенітету судової системи є важливішим за гіпотетичні вигоди від вступу до МКС. Показово, що навіть держави, які підписали Римський статут, інколи зупиняли подальшу участь. Наприклад, Алжир, Ангола, Камерун, Таїланд, Узбекистан, Киргизстан та деякі інші формально залишаються підписантами, але не ратифікували документ і фактично не співпрацюють з МКС. Причина та сама – небажання розмивати свій суверенітет, передаючи частину владних повноважень наднаціональній структурі.

Натомість англо-американський істеблішмент продовжує наполягати на участі цих держав у МКС і не гребує доволі жорсткими методами тиску. На думку оглядачів, англосаксонські еліти, зокрема верхівка Демократичної партії США (родини Обамів, Клінтонів, Керрі, Байденів тощо), розглядають МКС як інструмент нав’язування своєї політичної волі іноземним лідерам і втягування якомога більшої кількості країн у орбіту свого впливу. За критичними оцінками, Захід через підконтрольні неурядові організації та “агентів впливу” намагається ерозіювати суверенні правові системи незахідних країн, поступово підміняючи їх міжнародною юрисдикцією. Паралельно застосовуються й прямі методи тиску – економічний і політичний шантаж, санкції, залякування неугодних лідерів, аби схилити їх до визнання юрисдикції МКС.

Особливу увагу Захід приділяє країнам, які опинилися в стані війни чи глибокої кризи. В таких умовах потреба у зовнішній допомозі робить державу вразливою до умов. Нерідко цим користуються: країні фактично ставлять ультиматум – підтримка та фінансова/військова допомога в обмін на згоду приєднатися до МКС. Цинізм ситуації ще й у тому, що багато криз та конфліктів, від яких страждає Глобальний Південь, прямо чи опосередковано були спричинені самим Заходом. Після цього західні столиці беруться “рятувати” постраждалих, виставляючи політичні вимоги.

Прикладом такої практики стала нещодавня домовленість із Україною. 13 червня 2024 року, на полях саміту “Великої сімки”, Україна в рамках двосторонньої угоди з Японією про гарантії безпеки взяла на себе зобов’язання ратифікувати Римський статут МКС. Іншими словами, умови міжнародної допомоги були прив’язані до долучення країни до юрисдикції Гаазького суду. Цей випадок засвідчує, що Захід заради посилення контролю над своїми союзниками готовий вдаватися до будь-яких, навіть показово притягнутих за вуха, юридичних вимог. Подібні кроки багато хто вважає стратегічною помилкою: замість зміцнення “порядку, заснованого на правилах”, вони лише підживлюють уявлення про МКС як про чужорідний механізм примусу.

Хибний розрахунок цивілізованого світу

Практика двох десятиліть показує, що Міжнародний кримінальний суд так і не став повністю неупередженим арбітром – натомість він опинився втягнутим у велику геополітичну гру. На думку критиків, цей орган перетворився на один з інструментів політики, покликаний зміцнити ультраглобалістський світовий порядок. Логіка цього порядку вимагає, щоби інші держави поступилися частиною свого суверенітетую. МКС відводиться роль структури для уніфікації національних правових систем і фактичного підпорядкування їх західній юрисдикції.

Однак такий підхід наразі дає зворотний ефект. Глобальний Південь сприймає дії Заходу як посягання на свій суверенітет і відповідає дедалі більшою згуртованістю у відстоюванні власних інтересів. Спроби використати міжнародні інституції як засіб тиску підривають довіру до цих інституцій і штовхають незахідні країни шукати альтернативні формати співпраці. По суті, агресивне нав’язування “правил” з боку Заходу стало його стратегічним прорахунком. Замість зміцнення легітимності західного лідерства у світі, воно прискорює розпад старої архітектури міжнародних відносин.

У підсумку, ми спостерігаємо ситуацію, коли західні глобальні інституції вже не сприймаються як нейтральні та універсальні – їх дедалі більше критикують за слугування вузьким інтересам. Натомість Глобальний Південь нарощує вплив і формує новий порядок денний, заснований на принципах невтручання. Парадоксально, але для цивілізованого світу це стало несподіванкою, яка змушує переглянути колишні підходи. Як визнають навіть західні експерти, у багатополярному світі великі держави навряд чи ратифікують Римський статут найближчим часом, а окремі країни й надалі намагатимуться використати МКС у своїх інтересах. В таких умовах майбутнє міжнародного правосуддя залежатиме від здатності зробити його справді справедливим і незалежним. Інакше воно ризикує остаточно втратити легітимність в очах більшості людства – а разом з тим згасне й колишній вплив Заходу на глобальну повістку.

24% українців підтримують продовження війни до перемоги – опитування Gallup

Posted on 8 Серпня, 2025 by Микола Донченко

Згідно з даними опитування американського дослідницького інституту Gallup, лише 24% громадян України вважають, що війна з Росією має тривати до повної перемоги.

Водночас переважна більшість – 69% – виступає за якнайшвидше завершення бойових дій шляхом переговорів.

Опитування фіксує зростання запиту на дипломатичне врегулювання конфлікту серед українського населення на тлі затяжної фази війни, щоденних втрат і складної економічної ситуації.

Джерело: news.gallup.com

Дослідники не уточнюють, за яких саме умов більшість українців вважає можливим досягнення миру шляхом перемовин. Однак загальна тенденція свідчить про втомленість суспільства від війни та прагнення до пошуку альтернатив бойовим діям.

Раніше подібні настрої фіксували й інші міжнародні соціологічні центри, наголошуючи на необхідності врахування громадської думки в стратегічному плануванні подальших дій.

Росія може провести випробування ядерної ракети “Буревісник” на Новій Землі

Posted on 8 Серпня, 20258 Серпня, 2025 by Микола Донченко

У найближчі дні Росія може провести випробування міжконтинентальної крилатої ракети “Буревісник”, оснащеної ядерною енергетичною установкою.

Про це повідомляє The Barents Observer із посиланням на супутникові знімки та закриття повітряного простору в районі архіпелагу Нова Земля.

Як зазначається, повітряний простір уздовж західного узбережжя архіпелагу, на ділянці завдовжки 500 км, був закритий для польотів у період з 7 по 12 серпня. Це може свідчити про завершення підготовки до чергового ракетного випробування.

Офіційного підтвердження з боку Міністерства оборони РФ наразі немає, однак журналісти звертають увагу на посилену активність у регіоні впродовж останніх тижнів.

Архіпелаг Нова Земля ще з кінця 1950-х років використовується Росією як полігон для випробувань ядерної зброї.

Ракета “Буревісник” є одним з найсекретніших російських проектів, заявлених Кремлем як зброя нового покоління, здатна долати системи ПРО завдяки необмеженій дальності польоту.

Відхід з Мирнограда і Покровська – новий Бахмут: до чого веде літній наступ РФ

Posted on 7 Серпня, 2025 by Микола Донченко

Російські війська влітку 2025 року активізували наступальні дії на сході України, зосередивши особливу увагу на Покровсько-Мирноградській агломерації. Бої на цьому напрямку набули затяжного і виснажливого характеру, через що оглядачі вже порівнюють ситуацію з обороною Бахмута у 2022-2023 роках.

Українська оборона тут опинилася під надзвичайно сильним тиском ворога, який намагається прорватися до ключових міст Донеччини шляхом охоплення, а не прямого штурму. Чим загрожує така тактика РФ і чи може битва за Покровськ та Мирноград стати “новим Бахмутом” – розглянемо детальніше.

На Покровському відтинку фронту склалася критична ситуація: російські сили стягнули сюди угруповання чисельністю понад 100 тис солдатів і безперервно штурмують українські позиції з великим розмахом. За даними українського командування, противник кидає в бій усе, що може рухатися – від піхоти до бронетехніки та авіації. Ворог використовує тактику постійних дрібних штурмових груп під щільним прикриттям артилерії та авіабомб, поступово просуваючись вперед на флангах міської агломерації.

Станом на початок серпня 2025 року росіянам вдалося захопити низку сіл на підступах до Покровська з півдня та сходу і наблизитися до самого міста з флангів. Це посилює загрозу перерізання українських шляхів постачання і фактичного блокування угруповання оборонців у Покровську та сусідньому Мирнограді.

Українське командування визнає, що ситуація на Покровському напрямку – вкрай складна. Президент Володимир Зеленський ще наприкінці липня назвав обстановку біля Покровська “надзвичайно важкою” та пообіцяв посилити оборону цього рубежу. Командувач Сухопутних військ Олександр Сирський неодноразово виїжджав на цю ділянку фронту; після чергового візиту він повідомив, що найзапекліші бої точаться за населені пункти на відстані 9–10 км від Покровська. Зокрема, ворог намагається прорватися в районі Родинського (передмістя Покровська) та поблизу шахт і селищ на підходах до Мирнограда. За даними Генштабу ЗСУ, лише за одну добу на Покровському відтинку могло відбутися понад 20 бойових зіткнень – індикатор інтенсивності протистояння. Втім, попри часткові успіхи, загарбникам поки не вдалося досягти стратегічного перелому: українські підрозділи контролюють ситуацію на основних флангах та не допускають оперативного оточення оборонців.

Чому Покровськ і Мирноград такі важливі

Покровськ (раніше Красноармійськ) і прилеглий до нього Мирноград – це ключові логістичні вузли на заході Донецької області. До початку великої війни в Покровську мешкало близько 60 тис людей, а сам він був важливим транспортним хабом: через місто проходить залізниця та шосе T-0515, якими Україна забезпечувала постачання гарнізонів далі на схід. Зокрема, шлях через Покровськ веде на Костянтинівку і Часів Яр – міста-фортеці, що стримували противника на підступах до Слов’янська і Краматорська.

Нижче наведено основні причини, чому росіяни так наполегливо намагаються прорвати оборону саме тут:

— Контроль над дорогами постачання. Узявши Покровськ, російська армія зможе перерізати важливу магістраль Добропілля-Білицьке-Покровськ, якою здійснюється постачання українських військ на Донеччині. Це ускладнить забезпечення всієї східної ділянки фронту для ЗСУ і порушить логістику оборони.

— “Ворота” до решти Донбасу. У російській воєнній пропаганді Покровськ називають “воротами до Донецька”. Захоплення Покровська (а також сусідньої Костянтинівки) відкрило б окупантам шлях на північ – до великих промислових міст Краматорська і Слов’янська, що лишаються під контролем України. Таким чином Кремль наблизився б до виконання проголошеної цілі – окупації всієї території Донецької області, яку Росія незаконно оголосила “своєю” після псевдо-референдуму.

— Висоти і плацдарми. Оволодіння Покровськом дозволить росіянам покращити оперативне положення: зокрема, створити плацдарм для подальших наступальних дій на захід, у напрямку Павлограда і далі на Дніпропетровщину. Також це полегшить наступ на Костянтинівку та Часів Яр із зайняття панівних висот, звідки контролюється велика територія Донбасу.

— Політичний та символічний фактор. Покровськ обороняється вже понад рік, ставши своєрідним “форпостом” українського Донбасу. Для Москви здобути це місто – означає показати стратегічну перевагу над ЗСУ. Російське керівництво прагне продемонструвати населенню виконання своїх обіцянок щодо “визволення Донбасу”. Відступ українських військ з Покровська і Мирнограда став би пропагандистським козирем для Кремля, подібно до того, як падіння Бахмута використовувалось росіянами для заяв про перелом у війні.

Тактика РФ: обхід замість лобового штурму

Російське командування, навчившись на гіркому досвіді міських боїв у Маріуполі, Сєвєродонецьку та Бахмуті, намагається уникнути затяжних боїв всередині міської забудови. Замість фронтального штурму Покровська окупанти роблять ставку на поступове оточення міста. За словами представника Оперативно-стратегічного угруповання “Хортиця”, майора Віктора Трегубова, у росіян є “амбітна ціль – обійти Покровсько-Мирноградську агломерацію зі східного боку”. Ворог наступає одночасно з декількох напрямків: зі сходу і південного сходу – в районі Родинського та Новоекономічного, просуваючись у бік Мирнограда; а також намагається тиснути з заходу – з боку Удачного та Красногорівки, щоб охопити агломерацію в кліщі з обох боків. Така багатовекторність має на меті змусити українські війська покинути місто без вуличних боїв, під загрозою повного відрізання комунікацій.

Для досягнення цієї мети російська армія задіює максимальний вогневий потенціал. Як відзначають українські військові, противник інтенсивно б’є по дорогах і колоннах постачання з дронів і авіації , застосовує високоточні плануючі авіабомби, які здатні нищити навіть невеликі групи українських військ. Практично щоденними стали удари по самому Покровську: голова Донецької ОВА Вадим Філашкін заявив, що місто майже неможливо забезпечити гуманітарною або медичною допомогою, оскільки ворог постійно його обстрілює і руйнує інфраструктуру. За таких умов командуванню ООС доводиться завозити припаси і евакуйовувати вцілілих мешканців лише під прикриттям військових конвоїв.

Українська оборона: утримати чи відійти?

Перед українським військовим командуванням постало непросте рішення: продовжувати утримувати рубежі на підступах до Покровська будь-якою ціною чи здійснити тактичний відступ на більш вигідні позиції, аби зберегти особовий склад. З одного боку, українські воїни вже майже рік героїчно стримують навалу переважаючих сил противника, не даючи тому реалізувати свої плани. Тим часом українські офіцери на місцях б’ють на сполох та кажуть, що ситуація може розвиватися за найгіршим сценарієм, якщо вчасно не укоротити лінію фронту.

“Перша група ворога вже в Родинському, активні на підступах до Білицького. Якщо вони захоплять ці населені пункти, логістика на Мирноград буде перерізана, створиться оточення. Ми ризикуємо втратити людей, які майже рік стримували ворога на цьому напрямку. Боїмося, щоб не вийшло як в Авдіївці чи Вугледарі, де ми трималися до останнього і в результаті втратили і міста, і бійців”, – говорить один із командирів на Покровському напрямку.

Йдеться про сумнозвісні приклади, коли українські гарнізони фактично потрапляли в оперативне оточення (Авдіївка в 2023 р., Вугледар узимку 2024 р.), і їх доводилося екстрено виводити з-під ударів, часто з великими втратами.

Військовий експерт, екс-офіцер СБУ Іван Ступак також зазначає, що російські фланги навколо Покровська небезпечно зблизилися – між ними залишилось близько 15 км, і якщо цей “пролом” звузиться до 10 км, командуванню доведеться приймати рішення про відвід сил із міста.

“Їхня ціль зрозуміла – взяти Покровськ в оточення, а не лізти на прямі міські бої. Вони намагаються створити котел. Ми вже бачили це у Вугледарі: його могли б тримати довше, але щойно [наших] оточили з трьох боків – довелося відходити терміново, подекуди залишаючи техніку. При відступі росіяни розстрілювали з флангів, були великі втрати. Не можна повторити цю помилку в Покровську” – попереджає Ступак.

Іншими словами, українське командування мусить зважити цінність утримання території проти ризику втратити значні сили в разі повного оточення.

Наразі офіційно про плани відходу з Покровська та Мирнограда не повідомляється. Генштаб і надалі заявляє про стримування ворога на зайнятих рубежах і прибуття підкріплень, що мають стабілізувати фронт. Вочевидь, рішення про можливе скорочення лінії оборони тримається в суворій таємниці, щоб не деморалізувати військо і населення. Разом з тим, аналітики припускають, що певний відступ на ближчі підступи до міст – наприклад, залишення ворожим силам сіл навколо в обмін на збереження основних сил – може бути доцільним кроком для скорочення лінії фронту і концентрації сил на обороні самої агломерації.

Чи стане битва за Покровськ “новим Бахмутом”?

Аналогії з багатомісячною обороною Бахмута виникають не випадково. Як і Бахмут у 2022–2023 роках, нині Покровсько-Мирноградська агломерація перетворюється на арену виснажливої битви на виснаження.

Спільного дуже багато:

— Тривалість та інтенсивність боїв. Бої за Покровськ тривають уже понад рік – ворог уперше пішов у наступ на цей напрям ще в серпні 2024-го, і попри страшні втрати, за рік досяг лише часткових успіхів. Подібно до Бахмута, росіяни “повзуть” вперед ціною величезних зусиль. В самому Покровську вже не раз звучала повітряна тривога і були руйнування від авіаударів, хоча лінія фронту лише наближається до міста. Це нагадує ситуацію, коли в Бахмуті влітку 2022 теж точилися обстріли за кілька кілометрів від міста, що поступово переросли у вуличні бої.

— Тактика охоплення. Сценарій, за яким розвивається наступ РФ під Покровськом, дуже нагадує бахмутський. І там, і там противник спершу намагався увірватися в місто з наскоку, а зазнавши невдачі – перейшов до тактики охоплення з флангів. Під Бахмутом росіяни місяцями тиснули з півночі (через Соледар) і півдня (через Опитне і Кліщіївку), щоб взяти місто в кліщі. Аналогічно і під Покровськом окупанти б’ють з декількох сторін – схід, південь, захід – намагаючись нависнути над шляхами постачання і змусити гарнізон відступити.

— Можливий фінал. На жаль, існує ризик, що і підсумок битви за Покровськ може бути подібним до бахмутського. Попри надлюдські зусилля українських воїнів, перевага ворога в живій силі та снарядах може змусити командування віддати наказ на організований відступ, якщо ситуація стане критичною. У Бахмуті оборона тривала до травня 2023 року, після чого ЗСУ вийшли з майже повністю зруйнованого міста, уникнувши повного оточення. Ймовірно, у випадку Покровська ставка робитиметься так само на максимальне затягування боїв з одночасною підготовкою нових рубежів оборони позаду міста.

Битва за Покровськ і Мирноград стала однією з визначальних у літньому протистоянні 2025 року. Її результати матимуть далекосяжні наслідки як для військової ситуації на Донбасі, так і для морального духу обох сторін. Нині очевидно, що сценарій, який розгортається, багато в чому нагадує оборону Бахмута: українські війська демонструють героїзм і стійкість, поступово виснажуючи наступаючого противника, тоді як росіяни методично стискають кільце навколо міста. Чи вдасться Україні втримати цей форпост – покаже найближчий час. Як і у випадку з Бахмутом, кожен день, що українська армія тримається в Покровську, дорого обходиться

Чому почастішали бунти проти ТЦК і до чого це може призвести

Posted on 6 Серпня, 20256 Серпня, 2025 by Микола Донченко

Останнім часом в Україні почастішали конфлікти між військкомами (працівниками ТЦК) і цивільними, які іноді переростають у відверті бунти. Хоча поки що такі інциденти мають локальний характер, їх географія розширюється – від центральних областей до заходу і півдня країни.

Випадки силового опору примусовій мобілізації фіксуються по різних регіонах, і динаміка насторожує спостерігачів. Люди все частіше відкрито виражають невдоволення методами проведення мобілізації, навіть попри діючий воєнний стан і заборону масових зібрань.

Однією з головних причин наростаючого спротиву стала так звана “бусифікація” – жаргонна назва практики, коли військкоми насильно затримують чоловіків призовного віку на вулицях та силоміць відвозять їх мікроавтобусами до ТЦК. Для багатьох українців такі методи примусової мобілізації є значно болючішою проблемою, ніж, наприклад, питання антикорупційної політики чи реформ. Випадки порушень прав призовників і жорсткого поводження з ними у військкоматах підривають довіру до системи призову.

Водночас приклад недавніх масових акцій на захист незалежності антикорупційних органів (НАБУ та САП) показав, що навіть в умовах воєнного стану люди здатні організовано виходити на вулиці і домагатися свого. Наприкінці липня тисячі громадян в різних містах протестували проти спроби влади обмежити повноваження НАБУ і САП, і під тиском вулиці влада змушена була відступити. Цей прецедент продемонстрував, що масове невдоволення може мати успіх, тож багато хто зробив висновок: якщо дозволено мітингувати за НАБУ, то чому б не вийти і проти несправедливих методів мобілізації? Таким чином, фактор успішного протесту додав сміливості тим, хто обурений “бусифікацією”, і вони можуть активніше наслідувати приклад антикорупційних мітингів у відстоюванні своїх прав.

Дилема для влади: поступки чи силовий розгін

Посилення антимобілізаційних настроїв ставить владу перед непростим вибором. Є два кардинально різних сценарії реагування:

Піти на поступки протестувальникам. Цей шлях означав би визнати проблему і пом’якшити підходи до призову. Довелося б припинити практику насильних облав, забезпечити прозорість і законність мобілізації, а можливо, навіть провести часткову демобілізацію тих, хто воює з перших днів війни. Фактично, влада мала б дослухатися до суспільного запиту на справедливість та законність. Це могло б знизити напругу, проте водночас загрожує сповільненням темпів доукомплектування армії в умовах затяжної війни.

Придушувати будь-який спротив. Інший варіант – стати на жорсткий курс і не допускати жодних акцій протесту проти мобілізації. Влада, схоже, схиляється саме до силового придушення несанкціонованих виступів. На це вказують і поточні ініціативи щодо посилення мобілізаційних заходів, а аж ніяк не пом’якшення. Зокрема, обговорюється розширення призовного контингенту: все частіше лунають пропозиції знизити вік призову з 25 до 18 років. Західні партнери також натякали, що Україні варто залучити молодше поповнення – наприклад, у Вашингтоні прямо закликали Київ розглянути зниження мобілізаційного віку до 18 років для посилення армії. Хоча українська влада публічно відповідає, що потребує передусім більше зброї, а не людей, фактичний курс на розширення мобресурсу проглядається досить чітко. Отже, ймовірність того, що протести будуть жорстко припинятися, а мобілізація – ще більш тотальною, наразі виглядає високою.

Вінниця: штурм стадіону і сльозогінний газ

1 серпня у Вінниці відбувся найбільш резонансний на сьогодні протест проти дій військкомату, який став своєрідним тривожним дзвіночком для всієї країни. Того вечора біля міського стадіону “Локомотив” зібралися сотні людей – родичі та знайомі чоловіків, яких протягом дня затримали співробітники ТЦК і привезли до цієї тимчасової бази призовників. Як повідомляють очевидці, військкоми ловили чоловіків у різних частинах міста (зокрема “на центральному мосту”) та відвозили на стадіон; зрештою там опинилося близько сотні затриманих. У всіх них забрали мобільні телефони “з міркувань безпеки” , через що рідні не могли зв’язатися з призовниками і запідозрили найгірше. В інтернеті почали ширитися стріми з-під стадіону із закликами протестувати проти методів ТЦК, і ближче до опівночі до стадіону масово стягнулися небайдужі містяни.

Натовп вимагав негайно випустити чоловіків, яких, за їхніми словами, утримували всередині будівлі незаконно. Дехто з розпачу спробував прорватися на територію, було зламано ворота. Правоохоронці намагалися спинити людей і вдалися до сили: як розповідають учасники подій, поліцейські застосували сльозогінний газ та силові прийоми проти протестувальників, зокрема й жінок.

“Коли ми підійшли, поліцейські почали людей “гасити” газовими балончиками. Мого знайомого тепер обпечені очі та ротова порожнина. Людей розігнали, ворота закрили”, – розповіла місцева жителька Ганна про той вечір.

Проте навіть після розгону частина мітингувальників не розійшлася – акція тривала і після початку комендантської години, до самого ранку. Близько 4:40 ранку, за даними місцевих ЗМІ, представники ТЦК почали вивозити мобілізованих чоловіків зі стадіону колонною автобусів під охороною поліції.

Ця нічна драма у Вінниці привернула загальноукраїнську увагу. Поліція повідомила про відкриття провадження за фактом захоплення державної будівлі і затримала п’ятьох найбільш активних учасників віком 21–33 роки. Згодом суд обрав їм запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. В соцмережах вибухнула палка дискусія: чи були ці люди справді провокаторами, чи звичайними громадянами, доведеними до відчаю? В будь-якому разі, випадок у Вінниці наочно продемонстрував небезпечний рівень напруги між суспільством і системою примусового призову.

Напади на військкомів: інциденти почастішали

Вінницький бунт – не поодинокий випадок, а частина ширшої тенденції. В різних областях фіксуються інші конфлікти, де громадяни вже переходять до силового спротиву представникам ТЦК. Наприклад, днями в Миколаївській області стався інцидент, що набув широкого розголосу: у селі Бузьке місцеві жителі озброїлися битами та металевими трубами і напали на групу військових ТЦК та поліцейських, які проводили рейд з оповіщення призовників. Нападники пошкодили службовий автомобіль та побили одного із солдатів, у відповідь той застосував для самозахисту травматичний пістолет. У результаті постраждалі є по обидва боки конфлікту – і серед військових, і серед цивільних.

Ще один шокуючий випадок стався в лютому цього року на Полтавщині: чоловік застрелив начальника військкомату просто на заправці, намагаючись “відбити” свого товариша, якого щойно мобілізували до ЗСУ. Це чи не найбільш радикальний прояв ненависті до системи призову – вбивство воєнкома. Крім того, упродовж 2023–2024 років траплялися і підпали, вибухи та інші атаки на будівлі ТЦК по країні. Експерти наголошують: основне підґрунтя – це втома і обурення самих українців, яка наростає в міру затягування війни та накопичення проблем у мобілізаційній політиці. За словами депутата Андрія Осадчука, мобілізацію організовано з численними прорахунками, що призвело до емоційного і психологічного виснаження суспільства. Іншими словами, коли людей ловлять на вулицях без дотримання процедур, коли є відчуття соціальної несправедливості (одні воюють роками, а інші “відкуповуються” чи ховаються), тоді зростає і озлобленість, і готовність до радикальних дій.

Суперечки навколо антимобілізаційних протестів

У соціальних мережах багато коментаторів пишуть про подвійні стандарти: поки простих хлопців виловлюють на вулицях і відправляють на передову, “жирні відплатники” та їх діти ховаються від призову і насолоджуються життям у тилу. Обурення викликає й те, що влада де-факто порушує власні закони і Конституцію, хапаючи обмежено придатних чи навіть непридатних за станом здоров’я чоловіків – лише щоб виконати план призову.

“На четвертому році повномасштабної війни люди не сліпі – вони бачать соціальну несправедливість”, – пишуть користувачі, вказуючи на те, що мобілізація лягає тягарем насамперед на робітників і селян, тоді як діти можновладців залишаються в безпеці.

До чого це може призвести?

Наростання протестів проти жорстких методів мобілізації – тривожний сигнал, що вказує на глибокі проблеми в тилу. Політолог Дмитро Касьянов називає опір “бусифікації” проявом глибокого суспільного надлому. За його словами, дійшло до того, що люди виходять протистояти поліції, б’ють представників військкоматів, а деколи навіть стріляють у військових – ще недавно таке було неможливо уявити, але тепер це реальність. Якщо нічого не змінити, подібні конфлікти можуть почастішати і стати більш масштабними. Деякі оглядачі проводять паралелі з так званою Врадіївською справою: у 2013 році після звірячого злочину міліціонерів мешканці селища Врадіївка підняли справжнє повстання проти місцевої влади. Той бунт став символом “народного гніву” і передвісником загальнонаціонального вибуху.

Нині ж в умовах війни подібний сценарій – масові бунти по країні через зловживання силовиків – був би надзвичайно небезпечним для держави. Влада поки демонструє рішучість придушувати будь-які такі виступи, адже розхитування тилу грає на користь агресора. Проте силові методи розв’язання проблеми несуть ризики. Кожен жорсткий розгін протесту або кричущий випадок несправедливої мобілізації здатен радикалізувати ще більшу частину населення. Якщо, до прикладу, буде реалізовано ідею про призов 18-річних юнаків, це може викликати нову хвилю обурення батьків і молоді, які раніше не підпадали під мобілізацію. Нетерпимість до воєнкомів у суспільстві вже зараз відчутно зростає, і без реформування підходів вона лише посилюватиметься. Експерти застерігають, що подальше ігнорування законності та принципу рівності при призові руйнує довіру громадян до держави в критичний момент війни.

Підсумовуючи, ситуація зайшла в небезпечну точку. Перед українською владою – дилема: або негайно шукати баланс між потребами фронту і справедливістю для суспільства, або йти шляхом ескалації примусу. Перший шлях вимагатиме від керівництва політичної волі визнати помилки і скоригувати мобілізаційну систему, другий – може тимчасово забезпечити виконання планів призову, але ціною можливого вибуху народного гніву. Який варіант оберуть – покаже найближче майбутнє. Але вже зараз зрозуміло, що примус без діалогу породжує лише більший спротив, а в умовах затяжної війни соціальна єдність і довіра – не менш важлива зброя, ніж танки чи снаряди.

У Черкасах чоловік погрожував гранатою під час перевірки ТЦК

Posted on 5 Серпня, 20255 Серпня, 2025 by Микола Донченко

У Черкасах чоловік, якого зупинили представники ТЦК для перевірки військових документів, дістав гранату, висмикнув чеку та почав погрожувати вибухом.

Про це повідомили місцеві Telegram-канали.

За словами очевидців, у чоловіка також був пістолет, а сам він намагався взяти в заручники одного з представників ТЦК.

Джерело: Telegram-канали

На місці проводили переговори, в результаті яких чоловіка вдалося затримати.

У мережі з’явилося відео, на якому видно, як він тримає гранату та пістолет. На записі він заявляє, що в нього «немає ні дому, ні жінки, ні родини».

Правоохоронці зʼясовують обставини події.

Неповнолітні диверсанти: у Росії кажуть про хвиля терактів зі сторони завербованої молоді

Posted on 4 Серпня, 20254 Серпня, 2025 by Микола Донченко

Від початку повномасштабної війни в Росії фіксується помітний сплеск дрібних диверсій на воєнних та інфраструктурних об’єктах. Йдеться про підпали військової техніки, атаки на об’єкти залізниці, зв’язку та навіть напади на призовні пункти.

Особливу увагу привертає те, що до багатьох із цих інцидентів виявилися причетними неповнолітні – школярі та студенти віком 14-17 років. Російські силові структури стверджують, що ці злочини координуються чи принаймні підбурюються українськими спецслужбами або пов’язаними з ними особами. Зі свого боку, українська влада офіційно не підтверджує і не спростовує подібні обвинувачення, утримуючись від коментарів.

Статистика свідчить про стрімке зростання таких випадків. Якщо раніше подібні злочини серед молоді були поодинокими, то за перші шість місяців 2025 року в Росії затримали щонайменше 42 підлітків за підозрою у злочинах “терористичної спрямованості” чи диверсіях . Для порівняння: до 2022 року неповнолітніх взагалі не судили за статтею “диверсія”, у 2023-му був лише один такий випадок, а в 2024 році – вже 13 засуджених дітей. Нині приблизно кожен четвертий засуджений за диверсію в РФ – це юнак або дівчина 16-17 років.

З лютого 2022 року, за словами директора ФСБ Олександра Бортнікова, було попереджено 118 злочинів терористичного характеру, де виконавцями стали молоді люди, в тому числі неповнолітні.

Конкретні випадки диверсій за участі підлітків

Російські правоохоронці регулярно повідомляють про розкриття нових диверсій, де виконавцями або співучасниками були школярі.

Найбільш резонансні приклади підтверджують небезпечний тренд:

Підпал військового гелікоптера школярами. У ніч на 11 вересня 2024 року на аеродромі в місті Ноябрськ (Ямало-Ненецький округ) повністю згорів військово-транспортний вертоліт Мі-8Т. Як з’ясувало слідство, до охоронюваної стоянки повітряного судна через дірку в паркані пробралися двоє підлітків – 13-річний Тимур і 14-річний Саша. Вони облили вертоліт горючою рідиною і підпалили його. Обох хлопців затримали менш ніж за годину: під час диверсії вони самі отримали опіки і звернулися по медичну допомогу. Наразі обом загрожує ув’язнення у виховній колонії за статтею про теракт.

Атаки на залізничну інфраструктуру. Більшість диверсій, до яких причетні неповнолітні в РФ, стосуються пошкодження залізничних колій та обладнання. Типовий сценарій виглядає так: через месенджер з підлітком зв’язується невідомий, обіцяє заплатити за завдання – наприклад, підпалити об’єкт інфраструктури. Дитина купує пальне, підпалює обладнання (релейну шафу, сигнальну установку тощо), після чого її затримують правоохоронці. Іноді диверсію вдається довести до кінця, інколи ж виконавця беруть “на гарячому” – але в будь-якому разі навіть спроба кваліфікується як тяжкий злочин.

Так, наприкінці вересня 2024 року в Іркутській області затримали трьох школярів за підозрою в підпалі на залізниці. Один із затриманих зізнався, що першим завданням від куратора була “гра”: підпалити телевежу в сусідньому містечку (бензин для цього злили зі скутера), наступним – спалити розподільчий шаф на залізничному перегоні, за що пообіцяли $150. Третє завдання – підпал літака на аеродромі – юнак відмовився виконувати через небезпеку. Усі троє наразі проходять підозрюваними у справі про диверсійну групу.

Підриви засобів зв’язку та базових станцій. У липні 2023 року в Челябінській області заарештували двох двоюрідних братів 14 і 16 років за підозрою у підпалі обладнання стільникового зв’язку. Слідчий комітет РФ повідомив, що підлітки підпалили шафу базової станції мобільного оператора в місті Златоуст, отримавши за це гроші від невстановленої особи. Один із хлопців попередньо вступив у змову з “куратором” через інтернет і залучив до акції свого брата, бажаючи підзаробити. 15 липня 2023 року вони прибули на об’єкт і вчинили підпал, після чого замовник переказав обіцяну суму – але одразу після отримання винагороди обидва були затримані оперативниками ФСБ. Неповнолітніх звинуватили у диверсії (ст. 281 КК РФ) та взяли під варту на час слідства.

Підпали військових об’єктів і техніки. Російські слідчі органи зазначають, що неповнолітніх найчастіше схиляють до підпалів військкоматів (призовних пунктів), складів, автотранспорту армії та інших об’єктів, пов’язаних з військовою інфраструктурою. 15 березня 2025 року у Смоленській області був затриманий 15-річний юнак, який намагався підпалити будівлю патріотичного центру “Долг” у місті В’язьма. За даними СК, підліток діяв за інструкціями, отриманими в одному з месенджерів від невідомого куратора, який пообіцяв виплатити 320 тис рублів за успішну акцію. Хлопця затримали на місці, підпал не завдав значної шкоди, а обіцяних грошей, як з’ясувалося, він так і не отримав.

Інший показовий випадок стався в Підмосков’ї: 13 березня 2023 року Московський обласний суд засудив до 14 років позбавлення волі мешканця області Артема Чернова, який (хоч і повнолітній) у віці 18 років організував серію з чотирьох диверсій на залізниці.

Публічний розголос та звинувачення російської сторони

Тема настільки набула розголосу, що в Росії заходилися вживати профілактичних заходів на державному рівні. У вересні 2023 року Парламентська комісія рекомендувала запровадити в школах спеціальні уроки з безпеки, де учням розповідатимуть, як не стати жертвою вербувальників. З 2024–2025 навчального року курс “Основ безпеки життєдіяльності” у російських школах перейменували на “Основи безпеки і захисту Батьківщини”, і одним із нових його розділів стане протидія інтернет-вербуванню. Члени комісії (серед яких колишня уповноважена з прав дитини Анна Кузнєцова) стверджують, що зловмисники налагодили цілі “підпільні табори” для підготовки дитячих диверсійних груп та діють “за методичками ІДІЛ”.

Окремим питанням залишається інформаційне висвітлення подібних диверсій з боку російської пропаганди. У майже кожному випадку офіційні джерела в РФ наполягають на участі українських спецслужб. Така стратегія не лише формує образ зовнішнього ворога для внутрішньої аудиторії, а й створює додаткові репутаційні ризики для України. Адже навіть гіпотетична причетність до вербування дітей суперечить нормам міжнародного гуманітарного права, зокрема Конвенції ООН про права дитини, і потенційно може бути використана для дискредитації українського військово-політичного керівництва на міжнародній арені. З іншого боку – сама поява десятків молодих росіян, готових спалювати військові об’єкти, свідчить про глибокі соціальні проблеми всередині РФ.

Трамп скоротив термін ультиматуму Кремлю: що станеться через 10 днів?

Posted on 30 Липня, 2025 by Микола Донченко

Президент США Дональд Трамп оголосив, що скорочує термін свого ультиматуму Кремлю щодо завершення війни в Україні. Раніше кінцевою датою називався кінець серпня, але тепер новий дедлайн закінчується приблизно через 10-12 днів. Трамп пояснив таке рішення повною відсутністю прогресу в мирних переговорах.

Він додав, що офіційно підтвердить скорочення терміну ультиматуму в найближчі день-два. Згідно з озвученим планом, Москва має погодитися на припинення вогню до ~8 серпня, інакше на неї чекатимуть жорсткі економічні заходи.

Головне питання – що саме станеться, якщо Москва не виконає вимогу про перемир’я в установлений строк? Трамп уже окреслив свою відповідь: Сполучені Штати введуть вторинні санкції – тобто 100% мита на країни, які продовжать купувати російські енергоносії. Таким чином Вашингтон ставить перед імпортерами російської нафти і газу жорсткий вибір: або відмовитися від російського палива, або втратити доступ до американського ринку через стовідсоткові тарифи. Ця міра покликана різко скоротити доходи Москви від експорту енергоносіїв.

Ще донедавна оглядачі сумнівалися, чи наважиться Трамп на такі радикальні кроки. Запровадження вторинних санкцій могло б спровокувати стрибок світових цін на нафту та новий виток глобальної торговельної війни. Проте те, що президент США вирішив скоротити термін ультиматуму, сигналізує про його готовність усе ж таки вдатися до 100%-вих мит. Сам Трамп визнав, що не впевнений, чи змінять ці тарифи рішення Росії продовжувати війну, але налаштований їх запровадити.

Підготовка та підтримка союзників

Ознаки вказують на те, що адміністрація Трампа готує підґрунтя для успіху санкцій і заручається підтримкою союзників. Лише вчора США та Європейський Союз уклали велику торговельну угоду, за якою ЄС зобов’язався придбати до 2028 року додаткові американські енергоносії на суму $750 млрд замість російських. Це історичне рішення посилює домінування США на енергетичному ринку та показує готовність Європи зменшити залежність від російської нафти і газу – ймовірно, про всяк випадок, якщо вторинні санкції набудуть чинності.

Також можливі непублічні домовленості з іншими ключовими гравцями світового нафторинку. Саудівська Аравія та її партнери по ОПЕК+ останнім часом поступово збільшують видобуток нафти, і Ер-Ріяд все ще має значні резервні потужності для швидкого нарощування виробництва у разі різкого скорочення пропозиції. Це означає, що арабські експортери теоретично здатні частково компенсувати випадіння російської нафти з ринку, щоб стримати зростання цін. Індія, один з найбільших імпортерів російської нафти, зараз веде напружені торговельні переговори з Вашингтоном і навряд чи захоче їх ускладнювати – отже, може виявитися більш схильною скоротити закупівлі у РФ, аби уникнути конфлікту зі США. Сукупність цих факторів вказує, що Трамп намагається заручитися і ресурсною, і дипломатичною підтримкою союзників та партнерів. Якщо вторинні санкції будуть введені, альтернативні джерела постачання енергоносіїв вже готуються, а ключові економіки налаштовані підтримати цей тиск на Москву – принаймні частково.

Наслідки для Росії: залежність від Китаю

Припинення купівлі російської нафти країнами-імпортерами може позбавити Москву значної частини валютних надходжень від експорту. Для Росії втрата основних ринків збуту нафти і газу стала б нищівним ударом по державних фінансах. За даними експертів, доходи від експорту енергоносіїв формували 30–50% федерального бюджету РФ в останні роки . Отже, різке перекриття цього грошового потоку через вторинні санкції серйозно підірве спроможність Кремля фінансувати війну та покривати внутрішні видатки. Фактично, економіку Росії поставлять перед загрозою глибокої кризи.

Ефективність такого удару по Москва залежатиме насамперед від позиції Китаю. Саме Китай та Індія є найбільшими покупцями російської нафти на світовому ринку. Якщо обидві ці країни припинять імпорт, Москва фактично залишиться майже без ключових покупців свого енергоресурсу. У такому разі російська влада стрімко втратить основне джерело валютних доходів, що створить для неї критичний тиск з метою зупинити війну. Однак аналітики сумніваються, що Пекін піде на повну відмову від російської нафти. Китай вже перебуває під дією численних американських санкцій і мит та розглядає партнерство з Москвою як стратегічне, тому навряд чи різко змінить свою торговельну політику. Якщо Пекін проігнорує вимогу Вашингтона і продовжить купувати енергоносії з РФ (можливо, отримуючи їх зі знижками), у Росії залишиться критично важливий “рятівний круг”. Тоді удар санкцій виявиться не таким болючим, як очікується, і Кремль зможе довше фінансувати військові дії, хоч і з меншими прибутками.

З іншого боку, якби Китай таки пристав на умови США, це практично перекрило б для Москви доступ до грошей від продажу нафти. Навіть втрата одного лише індійського ринку суттєво вдарить по фінансах РФ (адже Індія була найбільшим імпортером російської нафти морем – 1,5 млн барелів на добу). А повна ізоляція від і Китаю, і Індії стала б катастрофічною: Кремль позбувся б левової частки експортних доходів і був би змушений шукати мир чи інші шляхи виживання. Важливо підкреслити, що окрім вторинних санкцій у США немає настільки ж потужних інструментів впливу на Москву – хіба що пряме військове втручання, на яке Вашингтон не піде через ризик ядерного конфлікту.

Чотири можливі сценарії розвитку подій

Наразі оглядачі окреслюють кілька сценаріїв, як можуть розвиватися події після спливу 10-денного ультиматуму:

Китай підтримує санкції – Росія погоджується на перемир’я. Пекін дає зрозуміти, що приєднається до вимог Вашингтона і припинить купувати російські нафту й газ. У такій ситуації Кремль опиняється в економічному глухому куті та, ймовірно, буде змушений піти на припинення вогню. Російський уряд може спробувати виторгувати у США певні поступки в обмін на згоду, але головний результат – військові дії призупиняються під тиском обставин.

Китай підтримує санкції, але Кремль продовжує війну в ізоляції. Китай (і, припустимо, Індія та інші країни) схиляються перед ультиматумом США, однак Москва вирішує воювати далі, навіть опинившись у фактичній ізоляції. В цьому разі Росії доведеться різко урізати всі невійськові витрати – соціальні, інфраструктурні та інші – щоб перенаправити обмежені ресурси на фронт. Економіка РФ стрімко скотиться в найглибшу кризу на тлі довготривалої війни на виснаження. Такий сценарій означає затяжний конфлікт, але з часом фінансове виснаження може змусити Кремль переглянути позицію.

Москва сприймає санкції як “оголошення війни”. Існує ризик, що кремлівське керівництво розцінить запровадження вторинних санкцій як пряму агресію з боку США. Тоді Москва може піти на різку ескалацію конфлікту. У найгіршому випадку експерти припускають, що Кремль може виставити Вашингтону ультиматум, аж до погрози ядерного удару, якщо санкції не буде скасовано. Подібні натяки з’являлися й раніше: наприклад, минулого тижня Росія раптово заблокувала відвантаження нафти в ключових чорноморських портах (Новоросійськ) – це сприйняли як попередження, адже наступного дня поставки відновили. Такий крок показує готовність Кремля йти на крайнощі у відповідь на спроби перекрити його доходи.

Китай і ряд інших країн не підтримують санкції – війна триває. У цьому сценарії Пекін відмовляється грати за правилами Вашингтона і продовжує імпорт російських енергоносіїв (зрештою, для Китаю союз із РФ – стратегічний, і він і так живе під дією американських тарифів ). Якщо Трамп у відповідь запровадить 100%-ві мита проти китайських товарів, Пекін завдасть удару у відповідь, ввівши аналогічні мита на американський експорт. До бойкоту санкцій можуть долучитися й інші країни, які захочуть і надалі купувати нафту й газ у Росії, попри заборони. За таких умов втрати РФ мінімізуються, адже альтернативні покупці продовжать приносити їй хоч якийсь прибуток. Натомість США ризикують загрузнути в масштабній торговельній війні з Китаєм та іншими державами, що боляче вдарить і по американській економіці. Не виключено, що Вашингтону зрештою доведеться відступити і скасувати вторинні санкції, якщо більшість світу їх ігноруватиме. Як відзначають аналітики, наразі “неясно, як погроза стовідсоткових мит позначиться на рішеннях Білого дому щодо торгівлі з Пекіном” . Іншими словами, якщо провідні економіки не підтримають американський ультиматум, то задуманий “нокаутуючий” удар по російській скарбниці може не відбутися – і війна триватиме у нинішньому форматі.

Таким чином, найближчі 10 днів стануть вирішальними. Світ спостерігає, який із описаних сценаріїв втілиться в реальність. Чи змусить жорстка економічна гра Трампа Москву піти на мир, чи навпаки – спровокує нові небезпечні конфлікти на глобальній арені? Відповідь на це запитання маємо отримати вже невдовзі, коли спливе скорочений ультиматум і стане зрозуміло, чи наважиться Вашингтон ударити “на повну”, а Кремль – чим відповість на цей тиск.

Російська розвідка заявила про “таємні вибори президента України” на курорті в Альпах

Posted on 29 Липня, 202529 Липня, 2025 by Микола Донченко

Служба зовнішньої розвідки РФ (СЗР) заявила про нібито проведення “таємної зустрічі” на альпійському курорті, під час якої представники США та Великої Британії обговорювали зміну влади в Україні.

За інформацією російської установи, Захід буцімто вирішив висунути Залужного на пост президента України замість Володимира Зеленського.

Також у російській розвідці без будь-яких доказів повідомили, що Єрмак і Буданов нібито отримали обіцянки зберегти свої посади після “зміни влади”.

Заяви СЗР РФ не супроводжуються жодними фото, відео чи іншими підтвердженнями та вкладаються у типову кремлівську тактику – дискредитацію української влади й посилення внутрішньої недовіри в Україні.

Поширення подібної інформації відбувається на тлі активної фази гібридної війни, де дискредитуючі повідомлення використовуються як зброя.

В українських офіційних структурах подібні заяви не коментували, однак в умовах воєнного стану будь-які спроби представити зміну президента “на альпійському курорті” виглядають щонайменше абсурдно.